Ярослава Кравченко про "Дикий театр", оголення на сцені та імерсивність

Про створення особливо чутливого для глядача театру, виклики у театральному світі та емоції, які викликає сучасний театр Агенція новин «Фіртка» поспілкувалась з театральним критиком Ярославою Кравченко.

Франківцям Ярослава Кравченко більш відома, як співведуча прикарпатця Майкла Щура  у програмі  «#@)₴?$0» (раніше відома, як Телебачення Торонто- ред.)   

Окрім цього, Ярослава Кравченко засновниця «Дикого театру» та голова гільдії незалежних театрів України.

Дикий театр – один з найпопулярніших незалежних театрів в Україні, заснований у лютому 2016 року. Це театр, який розмовляє з глядачем однією мовою та зачіпає питання, які хвилюють сучасну людину. Театр створює гостросоціальні вистави. Провокація, экшн і епатаж – головні інструменти взаємодії із глядачами.

Ярославо, як і звідки виникла ідея створити "Дикий театр"?

«Дикий» і його поява - це реакція на те, що немає вибору куди ходити ввечері, і що дивитися. Я довгий час до того працювала в журналістиці і займалася гостросоціальними темами, дуже багато працювали з людьми, у яких в житті щось траплялося - живі, справжні події. Після того, як ти багато стикаєшся з життям у різних його проявах, а потім приходиш у класичний театр ти бачиш, як там показують людей, які мало схожі на тих, кого бачимо на вулиці. Які мало схожі на мою маму, сусідку, на мого друга. І мені захотілось, щоб театр говорив про людей, які живуть сьогодні і зараз саме у цій країні, і яких турбують проблемні питання, власне з цього виникла ідея знайти "свій"театр. 

Знайшли?

Я шукала театр, який би міг відповісти на мій запит, але його не виявилося. Я театральний критик за освітою, дуже багато дивилася вистав і розуміла, що на даному етапі в українському театрі немає того театру, куди б я хотіла піти і завести друзів. Є дуже непогані класичні вистави в молодому театрі, театрі Франка, в «Золотих воротах», і були класичні вистави, які треба дивитися, до прикладу, «Украдене щастя», «Кайдашева сім’я». Але ти дивишся і знаєш класиків: про що вони пишуть, ти розумієш, що це просто хороший класичний театр. Мені захотілося чогось більшого, але його не виявилось. Захотілось взяти і зробити це самому. І власне робити абсолютно новий театр: з новими текстами, з новими свіжими акторськими обличчями. Театр, який буде абсолютно відкритим до експериментів.

З чого ви розпочали?

 «Дикий» почався з того, що був кинутий клич у простір і люди почали підтягуватись. І почали підтягуватись так масово, що в якийсь момент просто не розуміла як це сталось, не вистачало часу розглядати заявки на постановки, з ідеями проектів.  І нині, якщо подивитись на два роки нашого існування, в театрі зіграло 120 акторів з усіх усюд, навіть з Івано-Франківського драмтеатру. Ми оголошуємо кастинги і актори приїжджають з усієї України, щоб спробувати себе та отримати роль і це дуже крутий живий процес.  

«Дикий» відносно молодий театр, як вдалось завоювати увагу людей?

Скоріш за все, це була така штука, що ми з’явились в потрібному місці в потрібний час. Я думаю, моя потреба в новому театрі співпадала з потребою в новому театрі в багатьох людей мого покоління, молодих людей, старших. В людей був просто дефіцит і фактично, коли ми сказали є альтернатива - усі прийшли. Це дуже цікаво, адже спочатку «Дикий» просто з’явився в інформаційному просторі, фізично його не було. Просто об'єдналися троє крейзанутих людей, які хотіли щось робити. Спочатку ЗМІ написали, що в Києві з’явиться театр, коли ще у нас не було навіть вистав. Ми побачили, що людям він потрібен і ми почали рухатись далі і запустили виробництво нових вистав. Аудиторія долучилась просто – люди почули, що відкрилось щось нове - пішов подивився, сподобалось; розповів друзям, не сподобалось - розповів друзям. Хтось захотів, перевірив на собі, хтось - ні.

Щоразу перед виставою я вітаю глядачів і прошу  підняти руки тих, хто прийшов вперше. 40%,  а інколи навіть 50%  - це ті, хто вперше приходить на кожну виставу, тобто публіка оновлюється.

Вистави, які показує «Дикий театр» досить гостросоціальні. Вони призначені для підготовленого глядача? 

Переважно більшість тих, хто до нас ходить дуже цікаві, свідомі та критичні. Ці люди відкриті до критики і самі критично ставляться до життя, і того, що відбувається. Тому ми знаходимо з ними спільну мову. Ми показуємо так, але ви можете відреагувати, як ви хочете. Потім ми отримуємо фідбек від людей, що вони побачили і люди пишуть нам відгуки та зауваження. Іноді театр дозволяє зустріти таких цікавих людей, з якими б ти в житті ніколи не познайомився. І це іноді перетворюється на спільну справу та дружбу.

Скоро закінчується другий театральний сезон «Дикого театру». Яка вистава була наймасштабніша для театру?

Оскільки ми будували театр – руйнуючи усі традиційні принципи побудови театру: нема сцени, нема будівлі, нема трупи, так само у нас немає поняття закриття сезону. Ми працюємо ціле літо і на літо у нас заплановано три прем’єри. Якщо говорити про класичне поняття сезону – в цьому році одна з наймасштабніших робіт, яка вийшла – це «Кицюня», яку поставив Макс Голенко за британським драматургом Мартіном МакДонахом. У ній грають актори із десяти різних театрів, вона дуже гостра. На грані чорного і дуже чорного гумору, і дуже гостра драматургія. Описуються події в Ірландії, які перенесені на події в Україні, про безумного патріота, який створює свої повстанські армії і вона закручена навколо примітивного сюжету, що у нього кіт – це єдина істота, кого він в цьому житті любить, всіх інших – ненавидить, закладає вибухівку, вбиває людей і тільки кіт викликає в ньому сентименти. Ця вистава дуже провокативна, один з найяскравіших проектів цього року.

Щодо масштабу, ми робили проект з Ірмою Вітовською-Ванца «Афродізіак», який був у цирку і це 2000 глядачів та команда у 54 людини. Для незалежного театру - це дуже велика команда.

За період існування «Дикого театру» зіграно понад 150 вистав, їх подивилося майже 45 тисяч людей.

Ярославо, ви вже раніше розповідали, що під час гостросоціальних виставах рахуєте людей, які встають і виходять із зали. Багато таких людей? Для вас це поразка чи перемога?

Це перемога! Я поясню чому. Ми граємо весь час на грані фолу. Це дуже тонка грань між гумором та дуже серйозними заявами. Все те, чого класичний театр зараз уникає, ми використовуємо. Зазвичай, коли людна збирається в театр, кіно чи марафон, у всіх фактично працює рефлекс масової свідомості. І коли 300 людей сидить в залі і дивиться виставу починає працювати підсвідомість: ой я в театрі, на мене дивляться, я не можу таке зробити… І коли людина наважується перебороти цей ефект масової свідомості і сказати: я це я, і я бачу те, що бачу, для мене це взагалі не прийнятне, я встаю і виходжу – це жест. Це те, що потрібно робити, коли тобі приносять, до прикладу, погану каву. Ти маєш сказати, що ця кава погана, або якщо ти не робиш зауваження, люди продовжують робити "погану каву". Це один із методів боротьби, щоб стало краще. Якщо ти протестуєш, а не просто йдеш додому і бурчиш, жалієшся, тоді – це робить нас ближчими до кращого. І ці люди, які реагують - це не ознака того, що вистава погана, адже ми намагаємось тримати планку якості. Це значить, що меседжі, які озвучуються, вони можуть бути неприйнятними для людей.

Інколи чіпаємо тему релігії, інколи у виставах є лайка. Люди, які прийшли вперше і їх поріг чутливості не відповідає тому, який вони можуть сприйняти, то вони виходять.

«Дикий» не боїться поганих відгуків?

Власне для мене ці негативні відгуки – це найкрутіші відгуки. Тому що людина не полінилася, а сіла, проаналізувала та написала чому – ні. Це, як пересторога для інших людей, які хочуть прийти подивитися виставу. Ми їх публікуємо і негативна критика для нас дуже важлива, для команди та комунікації.

Як вам франківський театр? Все ж таки це класика, хоча останніми роками режисери та актори багато експериментують…

Я просто в захваті від того, що робить  Ростислав Держипільський і його команда. Я бачила «Солодку Дарусю» та «Гамлета» випадково у Гданську. Це неймовірно - це відкритість до експерименту. Видно, що люди роблять усе із задоволенням. А такий фестиваль, як «Порто Франко» – це взагалі окрема історія. Я мріяла попередні роки приїхати і побачивши те, що відбулося на «Аерофонії», я зрозуміла скільки всього я пропустила. Це дуже хороший рівень та цікава програма.

Чимало франківців були в шоці після виступу гурту «Хамерман Знищує Віруси». На цю тему точилось багато дискусій. Як на вашу думку, суспільство буде ще довго не готове сприймати такі речі?

Оголення на сцені – це не завжди робиться для того, щоб оголитись.  Це штука, прийом - коли тебе провокують і ти починаєш або протестувати, або якось яскраво реагувати. Чому люди ходять в театр? Чому люди роблять театр? Перш за все – це народження живої емоції, яка народжується щоразу, і щоразу це нова комбінація шалено живої енергії. Ця провокація оголеного тіла вона лише інструмент, щоб змусити глядача реагувати. В українському театрі експерименти з оголенням на сцені вже були, і не раз. Це період, який суспільство періодично переживає,  і яке кожне покоління має відчути, як стрес, як провокацію.

Розумієш, коли всі звикнуть до оголеного тіла на сцені, голим тілом уже нікого не здивуєш. Всі почнуть щільно застібатися на усі ґудзики та закривати обличчя і тіло. Тому що є форма, яка використовується та є провокація, а є зміст, що закладається творцем.

Тобто наші люди не навчилися розглядати, розуміти суть, а говорять лише про те, що бачать візуально?

Так, тобто тобі дають подразник і ти на нього реагуєш. А потім тобі треба проаналізувати: чи я реагую на голий пісюн, чи я не бачив його у себе, якщо я чоловік, чи я не бачила у свого чоловіка, якщо я жінка. Чому тоді тебе це ображає?

Головний сенс у цьому, щоб людина почала занурюватись в себе та питати себе, чому вона реагує таким чином. І це допомагає пізнавати в першу чергу себе, мені здається.

Загалом, яким ви бачите український сучасний театр, як критик, в найближчому майбутньому? Чого чекати глядачу?

Уже зараз відбуваються важливі процеси. До прикладу, в Івано-Франківському  театрі Ростислав Держипільський почав це робити з тим же самим «Гамлетом», коли глядачі дуже близько до акторів і коли вони серед них. Зараз дуже важливо активувати глядача, щоб відбулося максимальне зближення, а можливо навіть поділ  ролей. Коли ти стаєш учасником і можеш впливати на те, що відбувається  зсередини. От власне, я думаю, український театр буде заглиблюватись в імерсивний театр і пробувати себе у різних іпостасях. Це дасть новий досвід глядачам. Поява великої кількості театральних фестивалів має стимулювати підвищення якості. Якщо театр буде працювати зі свідомістю і свідомим підходом до життя, таким чином можемо формувати активних та цікавих людей, особистостей, які будуть жити відповідально.


02.07.2018 5837
Коментарі ()

24.02.2024
Вікторія Матіїв

Спроби створити музей у Долині виникали ще у 60-х роках. Проте тільки 23 грудня 1997 року Долинська районна рада прийняла остаточне рішення щодо нього. Журналістка Фіртки поспілкувалася з директоркою закладу Ксенею Циганюк. 

6420 61
01.02.2024
Вікторія Косович

Івано-Франківськ є градом безлічі упереджень і масок: для перших — фортеця, заснована поляками, для других — відголос австрійського «золотого віку» з його залізницями, для третіх — серце гуцульської культури, плач трембіт.  

10877 6
25.01.2024
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалася з отцем Миколаєм Микосовським, який служить у Василіянському монастирі УГКЦ на Ясній Горі у Гошеві.  

12145 25
18.01.2024
Тіна Любчик

У п'ятницю, 19 січня, в Івано-Франківському національному медичному університеті відбудуться вибори ректора. На посаду претендують троє працівників вишу: доктор медичних наук Микола Островський, доктор медичних наук Роман Яцишин та кандидат медичних наук Руслан Савчук.  

5794
18.01.2024

Каркасні будинки відрізняються високою міцністю, надійністю і довговічністю, а також відносно недорогі в будівництві. Втім, у 2024 році ціни на будівництво каркасних будинків в Україні, як і на все інше, продовжують зростати.  

3722
16.01.2024

Всі наші бюджети – від територіальних громад і до обласного та державного, повинні стати «бюджетами перемоги».

2954

Друзі путіна зустрілись у резиденції рудого Донні у Флориді, де обговорили план путіна по капітуляції України, і після цієї поїздки Орбан розкрив – як за 24 год Трамп планує припинити війну.

475

Чим ближче до виборів в США, тим більше трампісти вдаються до маніпуляцій у своїй пропаганді. У контексті України вони, переставивши все з ніг на голову, намагаються переконувати, ніби це демократи, а не республіканці, заблокували допомогу Україні.

751

Кожен із нас не раз потрапляв у ситуацію, коли ми замислювались давати, чи ні милостиню людині, яка звертається про допомогу біля церкви, на вулиці чи в інших громадських місцях.  

741

У вівторок, 20 лютого, під час зустрічі з виборцями Дональд Трамп зробив комплімент на адресу росії: «Вони перемогли Гітлера. Вони перемогли Наполеона. Це воєнна машина». Розглянемо, що за цим стоїть.

1049
18.03.2024

Сьогодні, 18 березня 2024 року, в УГКЦ в Україні розпочинається період Великого посту. Пригадуємо канони партикулярного права УГКЦ, в яких ідеться про те, коли і як треба постити.  

363
12.03.2024

Популярний дієтолог Майкл Мослі назвав п'ять груп продуктів, які варто включити до свого раціону для схуднення.

450
08.03.2024

Фізіологічно їжа потрібна людині для підтримки життєдіяльності, проте у декого ці межі стерті, тому ці люди їдять не лише, коли голоді, а й коли знервовані, засмучені або перезбуджені.  

534
15.03.2024

Отець каже: виконайте заповідь Божу – вшануйте свято Боже молитвою у храмі, а житейське на цей день відкладіть.

4077
10.03.2024

Дитина приходить до місця, якого не знає і не розуміє. Чому мама каже мовчати? Чому тато не дозволяє бігати? Чому світять свічки та багато квітів?

11609
05.03.2024

Два досвідчених і дуже майстерних шахових гравців сіли за дошку з чорно-білими клітинами і розставили на ній свої війська.

6641
01.03.2024

"Чернецтво завжди є віддзеркаленням суспільства. Люди хочуть, щоб були добрі монахи, гарно поводилися. Але середовище теж формує людину", - ділиться монах. 

1143
12.03.2024

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

18037
12.03.2024

Президент Володимир Зеленський 7 березня погодив кандидатуру ексголовнокомандувача Збройних Сил Валерія Залужного на посаду посла України у Великій Британії.   

397
07.03.2024

На думку комісії, президент має виконувати свої повноваження до вступу на посаду наступника. А вибори президента мають бути призначені упродовж 30 днів після завершення воєнного стану.   

683
04.03.2024

Серед тих, хто довіряє президенту Володимиру Зеленському, підтримують зовнішню політику влади 82%, тоді як серед тих, хто не довіряє — 41%.

805
29.02.2024

Вибори в Україні мають бути справді вільним вибором українців.

755