агенція новин

Як я не став міліціонером

Немає нічого особливого в тому, що кожна людина з раннього дитинства хоче стати кимось. Напрямок такого фантазування, звичайно ж, залежить від виховання чи його відсутності, від обставин, в яких дитина зростає і т. д., і т. п. І багатьом таки вдається реалізувати у дорослому житті свої дитячі мрії. Мені не вдалось. І ось тепер, на схилі життєвого шляху, я іноді думаю над цією загадкою: чому ж я не став…

Першим з такого типу моїх бажань було стати міліціонером. Мій батько був міліціонером, але його я не пам’ятаю. Він мене, як казала мама, після їхнього розлучення навіть кілька разів забирав з дитячого садка на прогулянки, але я його все ж не запам’ятав. З садочку запам’ятав тільки перше кохання – коли я ловив для дівчинки, що мені сподобалась, метелика так завзято, аж розбив до крові коліно. Запам’ятав першу образу – коли в поліклініці мені зашивали коліно без будь-яких знеболювань, я терпів, щоб бути мужнім і витривалим, як батько, а медсестра цього не лише не оцінила, але й сказала іншій: «якесь придуркувате – не плаче, не кричить». Запам’ятав теж перший секс – коли в пообідній «сонний час» у своєму дитсадівському ліжечку я мастурбував з думкою про те, що ця дівчинка за метелика і мої страждання тепер повинна мене поцілувати. А от батька не запам’ятав. Може тому й не проміняв згодом свою середню «школу хулігана» на Школу міліції.

До того ж з роками приходили й інші спокуси. Ще у молодший шкільний період я хотів співати так, як Кріс Норман. У журналі «Ровесник» тоді саме була гнучка платівка з двома шляґерами групи «Смокі», я послухав і вирішив – о, я теж буду музикантом. Але наступного дня на уроці музики мене не записали у шкільний хор, бо як виявилось, у мене немає ні слуху, ні голосу. Про що я забув до старшого шкільного віку, коли прилучився до новоствореного ВІА, котрий після кількох репетицій почав грати на танцях у місцевому Будинку культури. Я грав на бас-гітарі. Але недовго. Десь на третій чи четвертий виступ хтось вимкнув бас-гітару з розетки підчас виконання одного шлягеру, а я й не помітив і надалі «лабав», як Кріс Норман. Більше мене не запрошували. Та я й сам й вже більше не намагався стати музикантом.

Переїзд до Львова і початок студентського життя принесли нові бажання. Я ніколи не хотів бути спортсменом, настільки не хотів, що шукав будь-яких способів, аби уникнути занять з фізкультури у Політесі. З цією метою я навіть записався на секцію боксу. На першому занятті секції нас змусили оббігти Стрийський парк, щоб розігрітись і приступити до теоретичної частини та перших вправ. Не зважаючи на всі мої зусилля

і бажання проявити себе з кращої сторони, я прибіг останнім, коли заняття вже закінчувалося. Отже, теоретичну частину і перші вправи пропустив. На другому занятті я свідомо пропустив пробіжку і приступив зразу до вправ. У спаринг-партнери мені поставили якогось на голову вищого садиста з архітектури, котрий відразу ж зацідив мені кулаком у ніс. В голові мені запаморочилось, виступили сльози, я розізлився і почав люто махати руками, як вітряк. Другий точний удар в ніс звалив мене з ніг. Йдучи петляючи в роздягалку я ухвалив життєво важливе рішення: та ну нах, краще вже фізкультура. Так я не став боксером.

Вже з молоду в мене було добре розвинуте почуття прекрасного: коли я дивився на себе в дзеркало, то не міг стриматися від захоплених вигуків: блін, який пацан! Після таких констатацій абсолютно очевидним здавалося, що в найближчому майбутньому мені вдасться спокусити якусь доньку професора, партійного бонзи чи генерала, одружитися з нею і до кінця жити ні чим особливо не переймаючись за рахунок багатих батьків моєї, закоханої в мене по вуха, дружини. Однак, із незрозумілих мені причин найближче майбутнє чомусь не приходило.

Воно довго не йшло, а я швидко почав лисіти, а відтак з відчаю почав бухати і піддаватися нігілістичним настроям, які зовсім не пасували радянському студентові. Зрозуміло, що в такій атмосфері мою увагу швидко привернули різні неформали: хіпі, панки. І в якийсь момент я вирішив: буду, як вони, не хочу бути сраним інженером-електроенергетиком, буду волочитися безцільно містом, байдикувати, слухати західну музику і що там ще вони роблять. Але потім спохопився -–як я буду хіпі, коли я вже майже лисий? Може панком? Як би там не було, в певний момент я поголився на лисо, на джинсах-варьонках написав червоною фарбою: nofuture, на шию повішав велику чорну шнурівку з маминого осіннього чобота і так приперся на пари. Правда, момент вибрав невдало, бо саме того дня туди ж приперлася перевірка з інститутських органів та комсомольської організації – записували всіх лисих і патлатих. Наш комсорг глянув на мене осудливо і співчутливо запитав: «Хочеш в армію?». Так я і не став неформалом.

Та в армію все ж потрапив, з четвертого курсу. Але навіть там із бажаннями не склалося. Я хотів служити в стройбаті, від старших хлопців я чув багато хорошого про цю шляхетну і корисну службу. Та через невблаганні обставини загребли мене у Внутрішні війська, в легендарний тоді Ростовський конвой. Там вибір побажань був невеликий: або стати нормальним вевешником-козлом, або опинитися на нарах і негайно бути «отпєтушонним» однокамерниками. Ну що ж – ухвалив я чергове життєво важливе рішення – роль козла не почесна, але дає шанс вижити. В короткий час я став настільки хорошим вевешником-козлом, що замполіт батальйону капітан Афонін навіть запропонував мою кандидатуру на звільненого комсорга батальйону. Це була мрія, а не посада: звільнений від щоденних обов’язків солдата-строковика, самостійний вихід в місто для участі у нарадах комсомольців району, міста і області. У ніч перед ухвалою командуванням відповідного рішення я не міг заснути – не давала ерекція, яка прокидалася при кожній фантазії: як я буду ходити в парадній уніформі по Ростову-на-Дону і підморгувати місцевим блядюжкам, чи, наприклад, як галантно подаватиму ручку генеральським доцям.

Але доля виявилась до мене жорстокою. Наступного дня замполіт з трагічним виглядом повідомив мені, що інший «козел» - справжній, сука, козлище – підчас бойового завдання не відповідно поставився до своїх бойових обов’язків, в результаті чого автозак із засудженими заїхав у канал. Караул встиг врятуватися, а от чотири зеки втопилися. Та й хрін з ними, з зеками, але втонув теж один автомат Калашникова, який потім три дні шукав весь полк по берегах і аквалангісти на дні. Не знайшли. За таких обставин – вирішило командування – коли потрібно підвищувати дисципліну в полку, солдат-строковик не може займати таку поважну посаду. От так я і не став звільненим комсоргом конвойного батальйону.

Тож півтора року возив у спец-вагонах та спец-автомобілях зеків і слухав уважно їхні драматичні історії про те, хто ким хотів бути, і як в результаті опинився отут. Під кінець служби я вже не хотів ніким бути, аби лиш повернутися додому. За іронією долі виникла ще раз реальна нагода стати міліціонером. ВВешників з хорошою репутацією рекрутували в міліцію для проходження служби у «столиці нашої батьківщини» Москві. І тут на мить знову перед очима мені пролетіли, як в казці, кремлівські зорі, зірки на погонах, ГУМ і ЦУМ, Красная площа, розбещені генеральські доньки і ненаситні дружини молодих офіцерів. Ех, житуха.

Але була одна проблема – я вже позбувся дитячих бажань. От так я і не став міліціонером.

Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram , читайте нас у Facebook і Twitter , щоб першими дізнаватися про ключові події дня


Коментарі (1)

Çàãðóçêà...
НИК 2018.09.14, 19:38

се вже подібно на правду

07.01.2019

Різдво – особливе свято для всіх. Кожен намагається його зустріти у родинному колі.

1156 1
03.01.2019
Володимир Заник

23 грудня в чотирьох новостворених об’єднаних територіальних громадах Івано-Франківської області відбулися перші вибори. Перспективний план об’єднання передбачає, що на Прикарпатті має бути 59 ОТГ.

989 2
30.12.2018
Олена Британська

За цей рік траплялось різне: чиновники чубились між собою, хтось попадав під гнів міського голови, комусь не щастило при виконанні обов’язків.

1657 3
26.12.2018
Олена Британська

Це інтерв’ю не лише для тих, хто любить місто, а й для тих, хто міг би любити його краще.

5590 2
26.12.2018
Марія Лутчин

Спілкувалися про університет, студентів-іноземців, медичну реформу та щодення вузу.

6425
26.12.2018
Лілія Горковенко

Журналісти Фіртки підготували ТОП-10 найгучніших корупційних арештів.

2995 1

На що спираються окупанти? - на асоціативний ряд недобитої рядянської людини...

249

Дах «Пасажу Єгеря» (Січ.Стрільців, 16) тріщить по швах. Мешканців – відселили.

2580

Минув рік, і вже можна підбити його перші результати.

405
15.01.2019

Автор відеозапису заявляє, що підозрілий літаючий апарат зробив три кола над районом, перш ніж покинути його.

102
02.01.2019

Днями один з жителів бразильського міста Майріпора став свідком загадкового явища.

355
24.12.2018

Ірландське Авіаційне управління розслідує повідомлення про яскраві спалахи та НЛО у небі над південно-західним узбережжям Ірландії.

364
14.01.2019

В Івано-Франківську завершився ювілейний фестиваль "Коляда на Майзлях".

725
31.12.2018

2018-рік в Україні відзначився в Україні серед іншого й модою на аюрведу.

643
11.01.2019

Ніхто не знає де вона знаходиться, але кожен знає як вона болить.

212
14.01.2019

14 січня фестиваль «Коляда на Майзлях», який ще 10 років тому починався, як парафіяльна розколяда.

713 4
14.01.2019

Цього року колоритна Маланка із села Бабин розширила свої масштаби і на Старий Новий Рік, збірною командою вирушила до Косова.

1889 1
13.01.2019

12 січня надійшло повідомлення про пожежу на олефіновому заводі ТОВ "Карпатнафтохім".

5156 1
13.01.2019

Зимові Карпати - це казка, яка оживає на очах. Це фантастичні краєвиди, від яких перехоплює подих.

824