Про те, що на другий варіант Податкового кодексу президент накладе вето, я вперше почула на Банковій наприкінці серпня. І не повірила. По-перше, тому, що в Кабінеті міністрів бої за новий варіант ПК були не на жарт. По-друге, новий бюджет-2011 мав бути, за ідеєю, старанно виписаний на основі нового кодексу. По-третє, не міг же президент допустити, щоб після проваленого податкового літнього бліц-кригу його команда вдруге впала лицем у багно. Але, схоже, січа між Колесніковим і Ярошенком, Бродським і Єфименко, Тігіпком і Папаїкою президента не особливо цікавила. Проблеми з бюджетом виявилися другорядними, а поняття «команда» звузилося до кола тих, хто має регулярний «доступ до тіла» на Банковій. Усіх, хто брав участь у підготовці другого варіанта ПК, і 258 депутатів, які проголосували за нього, Янукович підвів під розстрільні статті. Нагадаю тільки кілька підзаголовків із законопроекту, внесеного президентом після накладення вето: «Порушення конституційного принципу презумпції невинуватості»; «Порушення конституційних гарантій захисту особою своїх прав і свобод»; «Порушення конституційних гарантій права власності, права вчинення підприємницької діяльності» тощо.
По суті, це вирок. Констатація некомпетентності уряду та парламентської більшості. Але насправді уряду і парламенту, схоже, свідомо дали зробити всі можливі помилки. Перед внесенням у парламент кодекс вивчали в АП і в Комітеті з реформ? Вивчали. Під час роботи над ним профільного парламентського комітету Банкова могла внести всі бажані зміни? Могла. Під час постатейного голосування в залі проставити чітко плюси й мінуси в шпаргалці Чечетова могла? Могла. Але на жодному з етапів серйозного втручання президента не було.
За великим рахунком, глава держави, який узяв на себе генерацію та координацію економічних реформ, повинен був: по-перше, не допустити дискредитації самого поняття «кодекс», бо прийняття того, над зміною чого мають намір почати працювати наступного дня, кодексом не є; по-друге, Кодекс мав внести докорінні, а не косметичні зміни в правила податкової гри, серед яких — ліквідація корупційного податку на додану вартість і запровадження прозорого і легко адміністрованого податку з обороту; по-третє, президент повинен був простежити за тим, щоб Кодекс став інструментом стратегічного розвитку ключових галузей. Із чим ми вийдемо на світовий ринок у ХХI столітті? З готелями? Російськими кораблями? Напівукраїнськими літаками? Але ж чомусь саме ці галузі отримали податкові пільги. Правда, при цьому глава держави, яка стає дедалі менш конкурентоспроможною через високі ціни на імпортний газ, ліквідував у ПК пільги на ввезення енергозберігаючого та енергогенеруючого устаткування, яке працює на відновлюваних джерелах! Президент мотивував свою поправку тим, що зміни вносяться до законів, не пов’язаних із Податковим кодексом. Правда? А 32 закони за одним разом змінити в рамках змін до одного Закону «Про Кабінет міністрів»? Не збентежило? Просто в першому випадку президент втрачає гроші, а в другому — отримує повноваження.
Віктор Янукович явив Україні радикальну педагогічну методику: у процесі виховання він дав дитині вставити пальці в розетку, щоб вихованець відчув результат. Звичайно, Кабмін — не немовля, але й Віктор Федорович у цій ситуації на батька рідного не скидається. Схема, яку вибудувала Банкова, проста й зрозуміла: малий і середній бізнес повстав проти несправедливості, а президент, прислухавшись до народу, її відновив, приборкавши «кровосісів». Саме ця картинка має залишитися в народній пам’яті. А декорації, потрібні для її забезпечення, знесли в ніч із четверга на п’ятницю.
Недооцінювати сам факт протестів малого бізнесу в столиці і регіонах було б великою помилкою. Це — початок. Незлагоджений, внутріконфліктний, хворий на всі недуги старших політичних товаришів — але дуже важливий початок. Підприємцям під свої безбарвні прапори вдалося зібрати на акції протесту людей набагато більше, ніж найрейтинговішим опозиційним політикам. Знехтування ідей і принципів нинішньою владою не вивели з офісів і МАФів тих, хто розчарувався в лідерах, які ці самі ідеї і принципи проголошували, але використовували їх, а не дотримувалися. Проте грудка протесту збільшуватиметься за рахунок невдоволення населення саме економічними рішеннями Януковича. Акції протесту на Майдані — це лише перша, наспіх зліплена малим бізнесом сніжка, яка приростатиме невдоволенням інших верств суспільства. Поки що невдоволення папірцями — законами, кодексами, указами; згодом — реальним рівнем життя, умовами ведення бізнесу, «подвійним» оподаткуванням, відношенням до власності, створеними цими папірцями.
Значна частина підприємців вважає, що президентське вето — це їхня перемога. Ці люди, що прийшли відстоювати свої кровні інтереси, дуже не хотіли, щоб їхньою боротьбою користалися у своїх цілях політики. І, за великим рахунком, вони себе використати не дали. Опозиції...
Якби ці люди тільки знали, як і в які комбінації їх угвинчувала влада не спитавши. З обох боків внутрівладних барикад — і в АП, і в Кабміні — ніхто не вірив у щирість протесту: «Їх фінансує Юля!», «Їх фінансують власники базарів!», «Їх фінансує Клюєв, щоб, стати прем’єром, підставивши з Кодексом Азарова!», «Їх фінансує Льовочкін, щоб посадити на місце Азарова Бойка і створити президенту масовку для виїзду на білому коні з вето!»... І це далеко не всі варіанти. В кулуарах влади щиро відмовляють народу в праві чинити не оплачені її бізнес- або політичними конкурентами дії. Закулісна маніпуляція самим фактом акцій протесту, що відбулися, — це не тільки метод влади, який вона використовує у внутрішніх «розбірках». Це ще й підсвідомий самозахист: усе незрозуміле лякає, а коли переконаєш себе в тому, що протестанти зрозуміло-куплені, то все стає на свої місця.
Лякає не факт протесту дрібних підприємців — лякає знання владою своїх наступних кроків — як об’єктивно необхідних, так і пожадливо нестримних. Кроків, які виведуть зі сплячки інші, ширші верстви населення.
Чому не розігнали наметове містечко, не задушили в зародку? Бо поки що впевнені у своїх силах і здатності зробити це будь-якої хвилини. Бо за сценарієм цей маленький Майдан потрібен був для того, щоб туди приїхав Янукович. Бо потрібен був відчутний «на дотик» образ народу, якому великий керманич пішов назустріч.
Так навіщо ж Вікторові Януковичу потрібне було показове шмагання уряду і парламенту? Шмагання, якого можна було б уникнути, запобігши прийняттю кострубатого Податкового кодексу.
По-перше, президент наочно продемонстрував, що немає в країні влади крім президента, і... пророків теж немає. Конституційна реформа, яку Віктор Янукович провів через КС, потрібна була йому не так для нарощування антиопозиційних біцепсів, як для створення ефективної збруї, яку можна будь-якої хвилини накинути на своїх — на свій уряд, на свою парламентську більшість, на своїх силовиків, на своїх губернаторів і голів райадміністрацій. Президентське вето, передусім, показово рве рота прем’єр-міністру й депутатському корпусу, що припадає на одне коліно на корді.
По-друге, опозиція нині занадто слабка для того, щоб бути видовищним спаринг-партнером для президента.
Для того, щоб образ був опуклішим і світлішим, президентові потрібен хтось, хто його відтінить. Обвуглена після забав із розеткою тушка Кабміну для цього цілком підійде, так само як і сіра депутатська маса.
По-третє, президент, який спостерігає за нинішнім станом опозиції, схоже, переконаний: із цього середовища конкурент, здатний претендувати на крісло №1 у країні не виросте. Інша річ, власна
команда. Тут саджанці в теплі, самі себе фінансово удобрюють по повній програмі, медійного сонця — хоч відбавляй. Головне не прогавити, коли хтось із них піде в ріст як майбутня альтернатива. Саме тому час від часу президент проходитиме власною косою по всій командній теплиці. Два вето (де-факто і де-юре) на той самий Кодекс, анонсований з самого початку як перша ластівка реформ і стабільності, публічно поставили під сумнів спроможність практично всіх ключових гравців Партії регіонів та її сателітів.
По-четверте, вчора країна мала побачити указ президента, що дає старт адміністративній реформі. Але Податковий кодекс на кілька днів відволік ключових архітекторів. Конструкція адмінреформи досі є таємницею за сімома печатками. Президент переконаний у тому, що виконавча влада не може розробляти реформу самої себе, хоча б тому, що організм сам собі боляче не зробить. І в цьому Віктор Янукович, мабуть, правий. Реформа передбачає злиття окремих міністерств; ліквідацію регіональних представництв багатьох центральних органів виконавчої влади; конкретизацію функцій та ліквідацію їх дублювання; відводить міністерствам роль розробників стратегії, передаючи реальні розпорядницькі повноваження агентствам; обмежує нормотворчість міністерських чиновників, які переплюнули дрозофілу в здатності плодити підзаконні акти; допускає 30-процентне скорочення армії чиновників; вбивство роздутого апарату РНБО; концентрацію сил для ухвалення ключових рішень в АП тощо. Коротше — бомба!
Проте не тільки бажанням приховати зміст реформи від чиновницького лобізму продиктований той факт, що на сьогодні в деталі адмінреформи втаємничено щонайбільше десяток людей. Віктор Янукович має ухвалити ключове рішення: він обмежиться косметичними кадровими змінами, продиктованими новою конструкцією виконавчої влади, або обере варіант, який свого часу Роман Безсмертний назвав «Усі з пляжу!». Нагадаю, що 2005 року, роздавши в лютому поствиборних слонів всім активним учасникам президентської кампанії, Віктор Ющенко дав кожному шанс проявити себе. У вересні того ж року він змахнув із кадрової пустографки всіх, хто з якихось причин не виправдав його сподівань. Нині Віктор Янукович такий варіант не відмітає. Як і п’ять років тому, йдеться не тільки про уряд, а й про адміністрацію президента.
Який із варіантів обере президент, у руках якого зосереджено всі нитки управління українською владою, сьогодні не знає ніхто. Але й для першого, і для другого варіанта дискредитація команди в очах суспільства шляхом випинання її фахової неспроможності в історії з ПК дає змогу Януковичу доступно пояснити свої хірургічні дії стосовно ним же сформованої команди. Після історії з Кодексом розтоптаний Кабмін і парламент отримали комплекс провини. З такого матеріалу ліпити потрібні варіанти ще легше.
І що в сухому залишку? Президент — на коні. Та й народ почав вірити, що може брати його за вуздечку. А що там — на царських стайнях? Це вже деталі. Коли всерйоз дістануть, Геракла кликати не доведеться...
