Папа – це радше жести та символи, особистий приклад, викриття влади, аніж захист ідеологій, що зайшли далеко.
Минув майже місяць після обрання понтифіка, а теологи визволення усе ще ледь збентежені Папою Франціском. Можна чи ні вважати його одним із них? По суті, найбільш тривожні питання відносно нового Папи, першого вихідця з Латинської Америки, яка є колискою теології визволення, стосуються його богослов’я.
Нелегко окреслити рамки релігійної ідеології Франціска. Теологи визволення, включно з Леонарду Боффом, найбільшим виразником даної теології в Латинській Америці, зустріли його оплесками. Наразі. В інших ще залишаються сумніви.
Насправді кожен Папа був виразником іншого типу теології. Були Папи традиціоналісти, томісти, августинці, послідовники Аристотеля, занурені більше в теологію, яка витворилася після того, як церква далася в руки Римській імперії та успадкувала від неї помпу та владу, аніж в чисте та просте євангельське богослов’я. Яке було богослов’ям Франціска Ассізького.
Лабораторні теологи, яких заледве зачіпають соціальні питання, розтрачують себе у славнозвісних догматичних та середньовічних дискусіях на кшталт тієї, в якій з’ясовувалося чи мають ангели стать.
Теологія Ісуса з Назарету була подвійною. З бідними він використовував теологію щастя: не зносив їхніх страждань, не просив офірувати їх Богові, аби отримати перепустку на Небо. «Зцілював усіх», – мовиться в святих писаннях. Воскрешав мертвих. Помножував вино на весіллях, аби веселощі тривали, і не накладав пости і покути на своїх послідовників, як це робив Іван Хреститель.
Із можновладцями його теологія була іншою. З ними він використовував теологію «осуду та прикладу». «Тобі недозволено», – кричав він цареві. А своїм однодумцям говорив: «Ті, хто вдягаються в шовки, живуть в королівських палацах». Сам він вдягався, як бідняк.
Те, що Ісус використовував супроти отого, що марксизм називає несправедливим ладом, не було ані ідеологією, ані підбурюванням до класової боротьби. Це було свідченням. Зцілювати прокаженого, чиї виразки вважалися божою карою, – це був найбільший ляпас як цивільній, так і релігійній владі. Так само як мити ноги апостолам. Чи захищати перелюбницю від фарисеїв, які іменем юдейського закону вимагали її каменувати.
Ісус володів – поряд із сильним почуттям справедливості по відношенню до знехтуваних владою – не менш сильною вірою в те, що Бог завжди буде на їх стороні, а не у владних залах. Бог завжди буде запорукою упосліджених соціальною несправедливістю. Схоже, теологія Папи Франціска менше живиться сутністю теології визволення, яка при своєму зародженні черпала натхнення в соціальній ідеології марксизму, яка в устрої влади бачить причину зла у світі.
Теологія Франціска більше живиться богослов'ям пророка Амоса, того пастиря, який навіть не належав до касти пророків і був тим, хто найлютіше нападався на механізми експлуатації та утиску селян, що їх застосовували царі-пригноблювачі. Утім, Амос різко критикував як соціальну несправедливість, так і гріхи язичництва свого народу. Зрештою для нього, як і для Ісуса через вісім століть, Бог був справжнім визволителем пригноблених. Від Амоса, як і від пророка з Назарету, годі було чекати сучасної теології атеїзму. Бог був центром життя: щоб покарати гнобителя і захистити пригнобленого.
Амоса назвали «пророком бідних». Цікаво, що нині Франціска називають «Папою бідних».
Цей момент пов’язує Франціска з частиною теології звільнення, пріоритетом якої є «вибір на користь бідних» .
Можливо, він дистанціюється від інструментів, узятих на озброєння вже згаданою теологією марксизму для боротьби супроти суспільної несправедливості.
Недарма Бергольйо у своїх розмовах з рабином Скоркою кілька разів згадує пророка Амоса, його випади супроти тогочасних можновладців, обстоювання за всіляку ціну справедливості та захист переслідуваних і «розтерзаних» владою.
Франціск говорить рабинові: коли нинішні священики та єпископи «заговорять мовою пророка Амоса», сама церква «обуриться» – через жорсткість його слів супроти гнобителів тогочасних бідних селян.
Теологам визволення Франціск подобається, тому що просить церкву «забруднити ноги глиною» у пошуках найбільш беззахисних.
Мабуть, він менше їм подобається, коли стверджує, що ідеології – як комунізму, так і капіталізму – є однаково язичницькими. Комунізм боготворить свою абсолютистську ідеологію, а капіталізм – експлуатацію ресурсів, стаючи навколішки і змушуючи нас до колінопреклоніння перед богом споживання. На обох цих полюсах Бог відсутній.
У Франціску є більше євангелія, аніж ідеології; понад усе його переймають сльози пригноблених. І Бог для нього, як для біблійських пророків, усе ще є запорукою надії на визволення бідних.
Франціск у своїй боротьбі проти суспільної несправедливості є радше Амосом, ніж Марксом. Для Франціска релігія, так як її бачив та практикував Амос, є не опіумом для бідних, а запорукою їх визволення.
Можливо, тисячі бідняків Латинської Америки краще зрозуміють «амосіанську» теологію Франціска, осушувача сліз та місіонера окраїн, аніж теологію визволення, яка – попри те, що бідні є її основним пріоритетом – є ближчою мислячим класам, ніж тим, хто виборює свій щоденний хліб.
Бразильський архієпископ Елдер Камара, великий захисник пригноблених, говорив, критикуючи владу: «Коли мені вдається нагодувати бідних, мене називають святим. Коли я запитую, чому вони голодні, мене прозивають комуністом».
Він мав рацію. Проблема в тому, що сьогодні комунізм більше заклопотаний тим, аби захистити свою владу та свої привілеї, аніж тим, щоб поцікавитися, чому все ще є люди, які голодують.
Можливо, саме про це оповіщає Папа Франціск, який кладе початок новій теології, що базується радше на жестах та символах, особистому прикладі, викритті влади з вказуванням імен та прізвищ, аніж на захисті ідеологій, які зайшли далеко.
Juan Arias, іспанський письменник та журналіст
Назва оригіналу: La teología de Francisco es la de Amós, más que la de Marx
Джерело: El País, 11.04.2013
Зреферувала Галина Грабовська
