Згромадження Сестер Пресвятої родини виникло у 911 році, засновницею є сестра Теклі Юзефів.
Так, з журналісткою Фіртки поспілкувалася сестра Софія, яка проживає у монастирі Згромадження Пресвятої Родини у селі Гошів.
Як ви прийшли до рішення стати монахинею?
Це рішення не є одного дня. Бог кличе кожного з нас. Є час, коли ти можеш почути цей голос Божий і потім за ним йти. Це сталося ще дуже давно. Я була десь в сьомому класі, навіть ще не була дорослою. В мене було бажання стати сестрою. Чогось собі так вирішила, що хочу йти у монастир. Були сестри, які приходили до нас на заняття, допомагали, проводили уроки й мені це подобалося. Вирішила, що маю бути у монастирі.
У вісімнадцять років пішла у монастир до сестер. В монастирі сестер не є так, що ти прийшов і не маєш права вийти. Є час, коли ти приходиш рік кандидатури. Цей час ти придивляєшся, чи то є твоє життя, чи хочеш щось інше? За той рік вирішуєш, чи лишатися, чи ні. Я прожила цей рік, потім вирішила, що залишаюся.
Після цього був новіціят. Новіціят – це школа, де навчаються правил монашого життя, духовні вправи. Це є два роки для розпізнавання. Якщо захочеш, можеш у тому часі залишити монастир.
Після тих двох років є час складання перших обіт на один рік. Потім знову на один рік і так шість років. Після цього вже є вічні обіти.
Стати монахинею - це не є за один день. Це є довгий період, де є можливість обдумати, побачити та розпізнати своє покликання. У 24 роки я прийняла вічні обіти.
Ми маємо різні доми в Києві, Тернополі, Львові. Нас час від часу відсилають з одного монастиря в інший. Ми не є закриті й нас посилають туди, де є потреба.
Я недавно у Гошеві, із березня. Перед Гошевом була у Тернополі сім років. Але колись я вже була тут у селі у 2013 році. Ще давніше працювала в Долині у школі. Я проводила катехизацію для школярів і робила вистави з ними про Бога.
Де ви черпали мотивацію?
Я хотіла присвятити своє життя і жити лишень для Бога. Служити йому. Коли я була меншою проводила час у братстві. Ми разом молилися, робили добрі справи. Це мені подобалося. Зараз живу і хочу любити Бога, через тих людей, яких він мені посилає. У нас в монастирі є молитва "Все на більшу славу Божу".
Ми починаємо день "Все на більшу славу Божу". Тому все, що я роблю все на славу Божу. Не для своєї реалізації, мрій, уподобань. Роблю все, щоб прославився Господь втому житті та місці, де я є.
.jpg)
Згромадження Сестер Пресвятої Родини — як воно виникло і яка його місія?
Ми — Згромадження Пресвятої Родини. Монастир і згромадження — це різні речі. Наше згромадження виникло в 911 році. Згромадження Сестер Пресвятої Родини є місійного напрямку. Працюємо з людьми, не є закриті. Сюди приймаємо людей, або їздимо до них в школу, лікарню.
Засновницею є сестра Текля Юзефів, із села Сваричів. Вона колись хотіла йти до монастиря сестер Йосафіток. Через слабке здоров'я вона не могла там бути. Проте мала бажання бути сестрою. Тому парох села допоміг сестрі, щоб вони разом зробили таку спільноту, уклали правила. Так почалося існування нашого згромадження тут у Гошеві, в центрі села. Саме в центрі села був раніше наш монастир. Сестри працювали, в церкву ходили допомагати.
Пізніше наші сестри мали захоронки. Захоронки – це теперішні садочки. Люди приводили дітей і сестри протягом дня ними займалися. Навіть таке було, що діти могли ночувати, якщо батьки не мали можливості прийти їх забрати. Такі захоронки були у нас по різних місцях. В Гошеві не було, був тільки головний дім і були сестри, які приходили до монастиря. Сестри закінчували час розпізнавання, новіціят і потім йшли до праці в інші міста. В багатьох містах жили.
Сестри наші тут жили після псевдособору, коли був у Львові 1946 році, коли хотіли ліквідувати Українську греко-католицьку церкву. Тоді почалися переслідування нашої церкви та сестер, які були тут у Гошеві, їх вивезли на Сибір. Будинок у центрі села забрали та зробили туберкульозну лікарню, яка досі є на тому місці.
В 1956 році сестри вернулися і зараз маємо будинки з нашим згромадженням у Києві, Львові, Чорткові, Тернополі та в Гошеві. В Долині є ще сестри, які займаються такою різною працею. Саме на новому місці у Гошеві монастир почали будувати у 1991 році, а закінчили - в червні 2009 році. На посвячені монастиря був владика Володимир Війтишин.
Які основні обряди та обов'язки пов'язані з монастирським життям у Згромадженні Сестер Пресвятої Родини?
Ми спільнота. Все, що у нас є - це спільне. Маємо зранку спільну утреню, в обід є час для молитви, а пізніше вечірня.
Кожного Різдва сестри ходять по хатах і колядують прославляючи Бога та Ісусика. Наш монастир є відкритим для людей. Тому люди приходять до нас молитися кожної неділі й у свята. І ми вирішили, що на Різдво підемо до них, відвідаємо і заколядуємо.
Якщо конкретніше, то наш розпорядок є таким. Зранку о 7:10 – починається утреня, пізніше о 8:00 є Божественна Літургія. Так, о 9:00 сестри мають сніданок, в обід о 13:00 є іспит сумління. Обід починається о 13:20, також о 18:00 вечірня. Вечеря у монастирі починається о 19:00, після о 21:00 настають вечірні молитви. І закінчення дня о 22:00, тобто нічний відпочинок.
Які духовні практики та релігійні звичаї особливі для вашого згромадження?
Для нас дуже важливою є формація сестер. Це, коли ми разом маємо зібрання, де вчимося, зростаємо. Такі навчання є для всіх нас сестер Згромадження Пресвятої Родини.
Також кожного місяця віднови духа. Це такі науки, де разом слухаємо, розважаємо, пізнаємо Бога і його любов до нас. Також раз в рік є реколекції. Вісім днів, де маємо час такої мовчанки. Всі сестри мовчать, не говорять між собою, маємо час на особисту молитву. Також є час на науки, які дає нам провідник реколекцій – священник.
Кожного року сестра має такий час для такої формації, й для відновлення.
Як Згромадження Сестер Пресвятої Родини співпрацює з місцевою громадою та які види служіння ви надаєте зовнішньому світу?
Ми працюємо з громадою. Насамперед проводимо катехизацію для дітей. Готуємо їх до першого причастя.
Я особисто їду до Болехова, де маю заняття у школах з учнями від церкви. В Долину також їздимо на уроки катехизму з дітьми. Влітку проводимо табір для діток. Тут вони вчаться молитися. В Гошеві маємо окремий будиночок, де приймаємо людей, які можуть у нас переночувати. Щонеділі спілкуємося із місцевими жителями.
Чи можна вам користуватися соцмережами та, чи можете зараз дозволити собі серед дня вийти у місто, щоб випити кави?
Звичайно, що можна. Ми можемо користуватися соцмережами, можемо вийти в місто і випити собі кави та з'їсти морозиво. Це нам не заборонено. Якщо є така потреба у людини, то чому ні.
У нас є офіційна сторінка Згромадження Пресвятої Родини у Facebook. Можемо користуватися інтернетом скільки потрібно. Ми всі дорослі люди та кожен з нас розуміє, скільки йому треба для цього часу.
Чи буває, що на вулицях підходять до вас, щоб поговорити про духовне?
Так є таке. Навіть, коли заходжу в автобус люди починають говорити про Бога, про церкву. Деколи люди підходять й запитують, часто просять про молитву. Дуже багато людей, які підходять і просять помолитися за їхніх родичів, зокрема військових.
Є такі, що питаються про життя, як ми живемо. Розмови на вулиці присутні. Особисто для мене це не створює дискомфорт. Я з радістю можу поговорити з людьми.
Чи приймали у Згромаджені Сестер Пресвятої Родини внутрішньо переміщених осіб під час війни?
У нас було дуже багато людей. Сестри наші з Києва. Як почалося повномасштабне вторгнення вони одразу приїхали сюди в Гошів. Люди, яких знали наші монахині, також приїхали до нас. Сестри подали свою інформацію, що у нас є такий дім, в якому можуть перебувати інші люди.
У Львові, Тернополі, в Івано-Франківську були центри, куди люди могли звертатися. У центрах людей направляли, куди ті могли іти жити. То наше згромадження подало таку інформацію в центр і люди прибували. В нас у Моршині ще є такий дім, як у Гошеві.
У Гошеві люди дуже довго жили. Приблизно було 60 осіб. Весь будинок був зайнятий. Переселенці були із Харкова, Києва та зі сходу багато людей. Зараз нікого уже немає.
Є чудова історія вчительки, яка тут проживала. Жінка з Харківщини, була директоркою школи. Її школу зайняли окупанти й вона виїхала з того міста. Проте фахівчиня не опустила руки. Зробила навчання онлайн для своїх дітей і вчителів. Допомагала всім, бувши сама без свого житла. Ця жінка ніколи не ходила до церкви, не молилася. Прийшла до нас і почала вірити у Бога, ходила щодня на Святу Літургію.
Які духовні та практичні виклики виникають при роботі з переселенцями та як намагаєтеся допомогти їм у цей важкий час?
Люди не всі були уцерковлені, не всі вміли молитися. Для них був стрес і виклик. Ми їх не заставляли молитися, а заохочували. Це багато людей, великий будинок і були своєрідні сутички. Ці сварки були між ними, а сестер використовували, щоб помиритися.
Сестри допомагали порозумітися і навернутися. Багато з тих, хто жив тут не вірили в Бога. Проте монахині робили спільні молитви, роздавали християнські буклети, заохочували до молитви на вервиці. Хтось приходив, хтось казав, що не може і не хоче.
Розкажіть про бізнес з продажем макаронів власного виробництва, яка історія стоїть за цією ідеєю?
Це не є, як бізнес. Є наша праця і навіть макарони мають назву "Доброчин". Тобто добро чини. Кошти, які ми отримуємо вони не є для нас, нашого утримання. Гроші спрямовані, щоб робити добрі справи. Доходи спрямовані на організацію літніх таборів. Ми багато допомагаємо тим, хто до нас звертається. Тому це здебільшого доброчинність. Це також допомога з роботою для людей, які близько живуть.
Люди працюють, виконують роботу та отримують зарплатню. У нас є сестра Наталя, яка має ідеї завжди допомагати людям в різний спосіб. Така праця у монастирі триває протягом семи років. Відповідальні за цей процес сестра Христина і сестра Теодозія.
.jpg)
В чому полягає ваш унікальний підхід до вирощування лохини та як це стало частиною вашого життя та бізнесу?
Вирощування лохини не є частиною нашої цілої спільноти. Сестра, яка відповідає за лохину виконує дуже багато ручної роботи. Лохина не підсипана всякою хімією, а є натуральною. Сестра Августина старається не додавати ніяких хімічних складників. Вона збирає тільки достиглу лохину. Якщо хтось хоче допомогти з лохиною, то спочатку має навчитися. Сестра Августина дуже багато знає про цей процес. Тому наша лохина така велика, свіжа та добре.
Вирощування лохини на території монастиря триває шість років. За цією ягодою потрібен особливий догляд. Сестра від ранньої вести до пізньої осені про це все дбає, доглядає. Це дуже важка праця. У нас є добродії, які допомагають сестрі Августині. Сестри мама приходить із села і допомагає, а також сестри з монастиря, якщо є можливість.
У Гошеві маємо будинок, де проживають люди. Якщо хтось є, то ми не маємо часу. Тому, що готуємо їсти для групи, прибираємо і стежимо за порядком. Але, як тільки з'являється можливість, то одразу допомагаємо сестрі Августині. 
Як ви відчуваєте важливість молитви та духовної підтримки в період війни?
Молитва є дуже важливою. Молитва – це розмова з Богом. Коли дивишся новини, чи спілкуєшся з людьми про війну - це викликає розпач, відчуття неспокою та страху. Коли молишся і просиш помочі в Бога, то він додає мудрості та відваги. В мене брат зараз перебуває на сході. Я не можу з ним спілкуватися, бо йому не можна ні писати, ні дзвонити.
І мені дуже складно, почала багато за нього молитися. Говорила, Боже ти є всюди, можеш все і допоможи моєму братові. І, воно справді додає якогось спокою. Бог завжди допомагає через молитву. Це є зустріч з ним через таке спілкування. Сходить така Господня благодать, яка нам допомагає долати не прості виклики.
Яким чином ваше вірування впливає на вашу взаємодію з людьми, які пережили трагедії війни та як ви намагаєтеся допомогти їм знайти спокій та надію?
Ми всі переживаємо війну. Я особисто стараюся прийняти людей. Не жаліти, а прийняти їх такими, як вони є. Стараюся допомогти людям побачити дію Бога. Так, це не просто. Ми віримо в Бога і в його присутність. Дуже часто образ Господа маємо скривлений. Ми уявляємо, що він добрий, чи злий. Бог не людина і думає не так, як ми.
Дуже важливо ділитися з людьми тою вірою, яку я маю. Я маю віру в те, що Бог любить мене і людей. Те, що з нами стається - це є випробування для мене і всіх інших людей. Господь дає нам силу. Тому десь треба вчити людей молитися і щоб пам'ятали, що Бог є тим, хто рятує і любить.
Люди мають не правильне уявлення про Господа. Хтось думає, що він злий, карає й тому є війна. Це не є кара, а наслідки людських вчинків.
Бог не є винний, що є війна. Бог допомагає нам це пережити. Це треба доносити до дітей і дорослих. Він дає нам силу і мудрість проживати ці труднощі. Віра в нього допомагає мені і тим людям, яким я хочу донести те, що Господь нас рятує.
Важливо людину вислухати, сказати "я поруч" і "за тебе помолюся". Ми не можемо пережити за людей їхні почуття. Але можемо бути з ними і поручити їх Богові.
Якщо людина має великі травми, то також варто звернутися до спеціалістів. Бути поруч з особою і дати можливість виговоритися, що її болить.
Не всі люди потребують поради. Більшості потрібна підтримки і прийняття, що вони не самі. Дуже важливо допомогти їм пізнати Бога, не говорити про їхні терпіння і болі. Ми показуємо Господа, який їм допомагає пережити ці труднощі. Відкрити таїнство Бога щодо людини.
Чи багато туристів відвідують Згромадження Сестер Пресвятої Родини?
Дуже багато туристів відвідують нас. Кожного дня приїжджають люди з Моршина, які відпочивають. Зараз багато людей зі сходу у Моршині мають можливість оздоровитися у санаторії. Вони мають можливість помолитися у монастирі. Із сестрами багато не спілкуються, бо мають свою програму. Але багато хто заходить.
В суботу та неділю люди приїжджать здебільшого з парафії. Наприклад зі Львова, Тернополя, окремих парафій. Багато хто приїжджає до нас з ночівлею. Ми стараємося допомагати і бути відкритими для всіх. Також, як я вже і казала, маємо літні табори. Дітки із села приходять під час канікул.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Проща за українських воїнів: паломники молилися на Ясній Горі в Гошеві
