DEM це не «євробляха». І не металобрухт від корпорації «Богдан». Навіть не «Майбах» мажора під двісті по бульвару. Ні. Це крутіше.
У давньогрецьких полісах - колисці європейської цивілізації - театр посідав вагоме місце. Театр був своєрідним центром життя, античної активності, ділячи функції з агорою приблизно навпіл. Якщо остання була середовищем політичного, громадського і ділового життя, то перший був ядром мистецького і політтехнологічного.
Туди стікалися вільні громадяни, щоби відволіктися від змагань та війн, дізнатися про останні чутки і тренди і стати свідками застосувань чорного та білого політ-піару. На декого припадала ще й доля катарсису – морально-психологічного і естетичного очищення шляхом досягнення емоційно-духового стану в найвищій своїй точці, що часто і не завжди коректно культурологами інтерпретується як лише співпереживання.
Чи не перший і найуспішніший політичний технолог, за сумісністю комедіограф, Арістофан строчив і ставив п’єски на мільйон, як би тепер сказали, які називав то «Жаби», то «Оси , то «Птиці», в яких він опускав на замовлення одних і інколи підвищував інших - коміка З. з’їла би не одна жаба.
Але комедія, все ж, була не найбільш затребуваним жанром тогочасного суспільства Еллади. Переважала трагедія, там, де все хріново закінчувалося для героя, героїв, хоча починалося досить оптимістично. Ніцше вважав, що трагедія походить з музики. Певно, трагічний філософ дещо помилявся, музика лише складова того явища, що виходило за рамки виключно мистецтва і культу.
Життя тих часів, того соціуму в онтологічно-екзистенційному вимірі становило переважно справді песимістичний вимір, поки за справу розрулювати не взявся батько логіки Арістотель, та й то... Усім як не керував, то народжував і ховав Хаос, Фатум, Рок, борючись із Космосом, порядком, і перемагаючи його рано чи пізно. Словом, неуникненне закінчення всього, згорання у полум’ї незбагненного, нелогічного, суперечливоого, стихійного і ірраціонального. Або безкінечне блукання в царстві тіней, де за визначенням Ахілла, пам’ятаємо з міфології, краще бути рабом на землі, ніж царем під землею.
Християнство, яке прийшло на зміну тим неконструктивним марновірствам і апоріям зенонів без канонів, боролося проти трагедії більше, ніж проти комедії, бо в комедії з християнською історію було більше спільного – оптимізму більше, принаймні у фіналі. Але якщо комедія - у розумінні первинному - апелювала до світу фантастики, ірреального і заниження високого у смішній формі, де осел запросто може стати царем, то традиція із Єрусалиму фантастичне протиставляла невідомому, але реальному: «Все таємне, стане явним», а занижувала низьке з висоти серйозності. І осел служив цареві, і біснуваті враз за помахом оздоровлялися без реформ Супрун.
Коли на античній сцені трагедійної постановки кульмінація (найгарячіша точка сюжету) вказувала зі всією очевидністю, що героєві/героям прийшов кирдець невідступний, все пропало, крах, інколи з’являвся такий собі Deus ex machine, дослівно «бог з машини» - чудесна розв’язка, рятівне закінчення, якого ніхто не чекав. І трагедія переставала бути трагедією.
Хоча немало глядачів підсвідомо розуміли, що їх розводять, ними маніпулюють, ніякого бога з машини не існує, або він точно їх не врятує, вірити в це хотілося неохоче, бо переживши з героями такий бекґраунд – втрачати їх і себе, через ототожнення себе з ними, не хотілося.
До чого цей весь затягнений вступ, перепрошую .
Щоб трохи наблизити нас до розуміння, що ситуація в країні дедалі більше перестає бути комедією, хто ще не втюхав звивинами досі. Так, це все ще трагікомедія, де воююча країна оголошує воєнний стан, а бізнесові, родинні і державні зв’язки з ворожими суб’єктами і об’єктами і не думає розривати; де в Кремлі і на Банковій засідають спільні радники і технологи, щоб воювати, дружити і ділити; де в обласних адміністраціях і міських радах прихвосні і рішали тільки й чекають як натягнути на себе пагони ясної погоди, щоб потім «на благо армії й країни» рейданути все, що «антипатріотичне» і у нездалих руках; де бики, тітухани, гопнікі - новітні громадські комісари спокою - будуть разом з мусарами жалюгідних гіпстерів зганяти з нечисленних майданів у байраки і бадрасити безжально; де «Зік» заморозять, а «Інтеру» виставлять державну охорону; де кіт наплакав західні інвестиції потечуть у протилежному напрямку запійною лев’ячою сцячкою; де доляр проб’є долину гривні десь під саму соточку з грифом Кому вниз, в кращому разі; і де еміграція осіб віком від двадцяти до шістдесяти перевищить навіть швидкість галопуючої інфляції. І це ще не трагедія…
Але, коли проясниться остаточно, що підступний москаль поставив насправді не на Порошенка, попри обіцянки, не на Бойка, попри обіцянки, не на Вілкула, попри те саме, а на ситуацію, яка називається «Порошенко другий термін за будь-яку ціну», а опісля divide et impera: інспіровані і не інспіровані протести, підпали лавр, криваві сутички, гражданскіє войни, сєпари, бандіти-мери «протів кієва за децентралізацию , електрофікацию і дєнацифікацию», вторая сталіца в пєрвой сталіце в Харькавє з управдомом Кернесом і Рабіновічем , друга в герой-горадє Маріуполє з Вілкулом, там ще десь, а потім Москва ідьот асвабаждать Кієвъ і їщьо какуюту часть, а на другому боці лісові браття-угри закарпутінці, а ЄС висловлює обурення бандерольками, а у Штатів штату «Україна» такого нема, тільки «джавелінки, та й послєдняя надєжда дядя І. з дядьо Вітью давно злиняли в Ізраїль з перепугу», дядя Рєнат в Москву «Шахтьор» пристраювати в росчемпіонат, а дядя Діма – у Вашингтон до юстиції, щоб давати свідчення… на Порошенка, який вчасно не увірував, що він таки янукович – та й нема більше нашої горе-держави, є одне Г. і замість держави в уцілілих регіонах – захисники, поряд з якими Сашко Білий просто інтелігентний чемний пупсик, а нардеп Мельничук доктор економічних наук Бостонського Коледжу.
І виходить піп з Московського Патріархату, і каже: отъ відитэ нэвэрные, сіе есть грех за томос – а вы думали, чьто за коррупцию, жлобство и раздолбайство ??? Нєма на вас благодаті, гады, Святаго Духа. І побіжить лепта стрімголов перехрущуватися в ополонки РПЦ, а лепта РПЦ і МП перестануть бути атеїстами від такого нэждуна.
А щирим і душевним знову нові-старі сумні пісні без танців під дощем.
На жаль, це все не фантастика, а не надто низька імовірність. Чисто логічно-прогностично – Україна має слабкі шанси, аби уникнути темних сценаріїв з такими темними рицарями, як у нас.
Україну як державне нерозділене утворення може врятувати перед лицем страшної загрози і деградації на роки повною мірою лишень Deus ex Machina. І тільки поза театром, однаково трагедії чи комедії на сцені. Тобто, практично чудо. Фінал, либонь, не за горами, весною, літом, зимою, яка різниця. А поки що маємо те, що маємо – Deus ex marchRUtka.
І взагалі пропонував би не зосереджуватися більше переважно на критиці чинного президента – пожаліймо цей ні в чому не винний інститут. І цього бідного Петра з золотою лопатою копача собі мо… модального бункера.
А раптом Deus і його врятує, просімо Deusa.
