Кожен день приховує в собі певну передосторогу. Кожен день вигамає цілей. Якщо з цілями не складається, можна визначитись з чимось одним - однією ціллю-метою. Їх не варто множити, щоб не створювати могильник. Могильники ідей та задумів врешті потребуватимуть селекціонування й неабиякої волі. Воля не безкінечна. Вона теж має ресурс та окрему сенсорику: її потрібно неупинно підживлювати та не забувати про фактор контролю. Контроль є конструкцією та жертовністю часово-просторового атрибуту. Контроль дотичний до матерії: не просто субстанційної монади чи скажімо каузальної випадковості, а живої та пульсуючої. Є певні розуміння теперішніх тенденцій в аспектах суто колективного розуміння. Колективність чи масовість є плюсовою в формі Нових знайомств й знову ж таки варіантів наступного визначення цілей: темпоральних, пролонгованих чи, скажімо, визначальних. Можна впевнено розуміти їхню тотальну необхідність, бо природа потребує Контакту - не завжди спрацьовує майстерність діалогу. Зокрема колективне розуміння Рішення й віднайдення: простіше й комфортніше. Комфорт є гарантією, хоча й тимчасовою. Нам зараз вкрай необхідні нові Логоси, не просто вектори чи напрями , а Логоси векторів. Нова навігація породить багато непотрібного, потім простіше з хаосу навести порядок: просто відкинути зайве. За принципом творення скульптури та окремого символу. Символ може стати часовою Ознакою. Ознаки створять кордони, але вибігаючи за кордони фактори страху та непорозуміння однозначно й одностайно все розкидають по кутам Внутрішнього супокою. Запорука щастя є сигналом наближення негараздів. А негаразди розривають нові горизонти , горизонти Знову ж таки нового бачення. Бо бачити треба також навчитись, бо спогляданняє ілюзією, можливо не найбільш страшною, в аспектах тотального зневірення. Але зневіра є ознакою Правильного шляху. Тільки знайдіть декілька однодумців, декілька нульових векторіа для всезагального поєднання.
Колективність єднає й заграває непостійністю локального екстер'єру, навіть коли біля вас чорні та пригнічені патріархи окремих міцних ілюзій- просто повільно проходьте поряд. Бо буття є світлиною, десь більше кольору й деталей, десь меньше. Але звіра в собі потрібно вбивати щодня.
Зараз все загострено в ситуативній гібридності- головне синтезувати теє нуклоїдне місиво в дивні споруди й практичні механізмі.
Час любить картинки, зрозумілі картинки без міфічних контекстів: хоча можна збагатити свою скарбницю мільйном творіння й нікому того не показувати: теж дієва метода. Десь в пустелі чи самотньому острові. Вас всеодно віднайдуть рано чи пізно, але знайдуть. Бо є колектори, є шукачі , є й винахідники та дивакуваті доктори таємних імаджінаріїв.
Якщо вас прийняли й зрозуміли: васпросто поховали.
А життя є сном й міфом та будь-яка спроба про-ростання є приближенням завершальності. Все має завершення логічне, алогічне й все настановиться своєю істинною Природою.
Можете нічого не робити й нікуди не поспішати, бо каузальність всеодно підпорядкує своєму випадковому логосу й розумінню.
Це тільки твердження, в житті все набагато складніше й варто навчитись робити все навпаки для більшого занурення в парадигмальність плинного. А час залишиттся ребусом, як і досвід, який є збудником вартісних спогадів й асоціацій. Тому складання ситуативного пазлу є щастям. Й філософ всеодно залежить від аудиторій. Від поглядів стороннього фактору ідентифікації. Погляд пробачення й просування тягару свого мудрезного занурення. Вас пробачать рано чи пізно, а питання залишаться невирішеними. Як остання доповідь Дельоза перед аудиторією дорослих студентів із чотирьохсантиметровими нігтями: він повторював одне:" ну чого ви так вчепились до моїх нігтів".
Дійсно, чого і людина цікава, аж потім її екстер'єрний логос. Дельоз викинувся з вікна, дійсно нічого доброго, але життя , як Пустелю треба, якщо не пройти, тоді Пробігти. Біжати невпинно, щоб заплутане буття не віднайшло ваше навігаційне серце. Бо з'їсть його з страшенним апетитом. З'їште себе самі привселюдно чи на самоті, в пустелі чи в квартирі: всесвіту потрібна ваша суттєва явищність. Можете майстерно пробігти Десь зовсім поряд. Із прапором перемоги чи білим, чи сутуативно обумовленим...
В культурі важливо роздати все щиро чи скласти десь в сухому горищі, головне не забути смак свіжого життя й ранішню каву й ранішні аромати, й подих вітру й пульс землі...
Чиста механіка корисна, коли програма потребує алгоритмів-віддайте ті ритмі й забудьте.
Життя напевно все ж таки одне, іншого не існує, як не існує чогось прекрасного одразу- завжди є різні сторониРізні умови проростання й становлення - я іншого життя не уявляю й заново проходити ті тунелі принципово не збираюсь, й жодного інформаційного аспекту без інформаційних перед-умов годі шукати. Технос здолає підкультурне й сокровенне, бо сутність історій завжди спірально запрограмована й ілюзіями бажано маневрувати, навіть, якщо це вже і набридло та сумно
Ось так.
І не інакше
