Чому в Івано-Франківському театрі сльози течуть відрами?

 

 /data/blog/93214/23f90b5ad3134c09236e8e75a342d482.jpg

 

На сцені Івано-Франківського облмуздрамтеатру - Оскар і пані в рожевому. Що то було?
 
«Найцікавіші запитання залишаються запитаннями. Вони криють у собі таємницю. До кожної відповіді слід додавати «можливо». Тільки нецікаві запитання мають остаточну відповідь... Життя має багато рішень, а тому — жодного» - листами Богові маленького Оскара писав Ерік-Емануель Шмітт у своєму оповіданні «Oscar et la dame rose». 
 
14 листів Оскара до Бога, написаних ним в останні 12 днів життя. Оскар - десятилітній хлопчик, невиліковно хворий на рак. Він дізнався про це за 12 днів. Дізнався про свої останні дванадцять днів життя. 
 
Чи розуміє десятилітня дитина, що таке смерть? Можливо й так. Та швидше, що ні. Зате добре розуміється, що щось сталося і, можливо, щось станеться. Та це щось уже сталося І сталося непоправне – батьки його покинули. Зрадили. Випадково підслухавши розмову батьків з лікарем, малюк Оскар розцінює їх розпач як зраду, як спробу тата й мами покинути його і як нагоду натомість завести собі іншу, нову, кращу дитину. «Хвороба — це частина мене. Вони не повинні поводитись інакше через те, що я хворий. Чи вони можуть любити лише здорового Оскара?», - скаржиться дитя.
 
Можливо, і людство як Оскар «оманливо» почувається покинутим і зрадженим батьками, покинутим Творцем, котрий хоче завести собі інших, кращих, нових дітей? – читалося між рядків. 
Так, можливо. «Оскар і дама в рожевому» - третє оповідання з чотирьох Cycle de l'invisible Е.-Е. Шмітта, в котрих письменник, будучи атеїстом і агностиком, щиро вирушає в пошуки Бога, з усією правдою досліджуючи тему своїх і людини непростих взаємин із Всевишнім. І, можливо, ключ до відповіді на це питання у хлопчику. Оскар як людство у своїх останніх днях: «Чи вони можуть любити лише здорового Оскара?» 
 
У лікарні «покинута» батьками дитина потрапляє у пастку своєрідної вседозволеності й святої брехні – коли усі шкодують, все дозволяють і … брешуть, брешуть, брешуть. На противагу до батьків з ним розмовляє у лікарні рожева пані – бабця Ружа. Щиро розмовляє. З усіх – вона справжня. Це її ідея викласти свої думки у вигляді листів до Бога. Це її ідея уявити, що кожен прожитий день є десятиріччям. Хоча Оскару важко повірити в Бога, він проте йде на цей експеримент і таким чином проживає все своє життя. У 12-и листах до Бога він розповідає про свою юність, перше кохання, подружнє життя, кризу середнього віку, старість і підготування до смерті. Про своє примирення і повернення до Бога, до батьків.
 
Це оповідання світ прочитав французькою у 2002 році і побачив у фільмі в 2009. Театральна ж постановка на основі оповідання ось уже кілька років не сходить зі сцен найвідоміших театрів. 
Докотилася й до нас. Свого часу в 2010 році її поставили на сцені театру в Києво-Могилянці брати Василіани з Брюховецької гімназії. Поставили як різдвяну виставу про історію про хворобу і смерть, про любов і про Бога, який «єдиний має право нас розбудити…». 
І от цьогоріч - знову прем’єра. У Івано-Франківському облмуздрамі. Забігаючи наперед скажу, що сліз у залі було багато відер. Та й не дивно. Світ плаче, читаючи й переглядаючи, ось уже 12 років. 
 
Театральний арт-проект «Оскар і рожева пані» за мотивами оповідання Шмітта було втілено народним артистом України Ростиславом Держипільським на івано-франківській сцені завдяки неймовірного заповзяття й наполегливості неймовірної Ірми Вітовської, котра й зіграла головну роль Ружі (власне роль Рожевої пані). Зіграла щиро, правдиво. Враження, що жила. Тому от написав: «зіграла», - і не по собі стало. Не зіграла, - «прожила на сцені», - як любила повторювати неймовірна Фаїна Раневська. Прожила цілісно усю п’єсу. Була у всьому. Була Єдина. Й була вистава як життя. 
 
Станіславський колись говорив, що у виставі має бути надзадача. Щось таке, що інтегрує, веде. Бачимо добрий приклад не просто надзадачі у виставі, бачимо цю надзадачу як місію. Місію - задум Ірми Вітовської привернути увагу людей і держави до потреб дітей із невиліковними хворобами. І, мабуть, так звичайні актори стають великими акторами – коли простір сцени, коли надзадача спектакля у виконанні їх ролі розширюється до просторів й надзадачі країни, світу, майбуття. 
 
Андрій Бондар, одразу після перегляду вистави у Києві, писав: «Вистава "Оскар і Рожева Пані" - великий чин однієї жінки, який може стати великим подвигом багатьох людей. Ірма інформувала, доводила, переконувала, штовхала, під’юджувала, об’єднувала, заражала».
 
Ірма показала нам дещо іншу виставу, дещо інше оповідання Еріка-Емануеля Шмітта. Виставу про людяність, милосердя, про «щодня дивись на світ так, ніби бачиш його вперше». 
 
Енергія і справжність Рожевої пані змінила Оскара, завзяття і щирість великої актриси, можливо, змінило й майбутнє її колег по сцені. Особливо маленьких акторів. Про них можна сказати лише одне – це були великі й дорослі актори у ще малий й дитячих тілах. І талановитий Марко Кирильчук (Оскар), і тендітна Соломія Січенко (Пеггі Блу) і кумедний Євгеній Торовчик (Поп Корн), і Лілія Вольнич (Бріджіт), і Ольга Василишин (Сандрін), і Ілля Чижевський (Шинка), і Тимофій Ленчинський (Ейнштейн). Можливо, франківчани у майбутньому будуть казати про кожного з них з гордістю: «О, а я цього актора бачив ще малим на сцені. Таки шо талант- то талант».
 
На противагу лінії Ружа –Оскар, чомусь дуже слабо у виставі звучить лінія «батьки Оскара – Оскар» і майже непомітні сцени з батьками Пеггі. І у батьках і Оскара (Надія Левченко, Роман Луцький), і чомусь у батьках Пеггі (Галина Баранкевич, Євгеній Холодняк) ми побачили лише заціпенілих у своєму розпачі людей. Людей без життя. Можливо, це була така режисерська задумка – батьки як тінь, як щось таке, що просто є. Шкода, бо оповідання власне про стосунки хворої дитини з батьками. Ну принаймі різниця у емоційному стані батьків Оскара і Пеггі мала б бути відчутною і зримою. На відміну до Оскара, Пеггі повертається до життя. До того ж у і сцені розмови лікаря з батьками Оскара ми не бачимо нічого, окрім знову ж таки заціпеніння. Де ж ці переходи від тривожного очікування до усвідомлення незворотного. Й чому вони не захотіли зустрітися з дитиною? Що таке у них сталося? Просто звістка про неминуче? Чи можливо страх? Чи істерика? Чи непритомність? Чи ще щось? Що? Те, що ми побачили на сцені – черствість і дійсно зрада дитини. Але тоді й фінал мав би бути інакший.
 
Шкода, що ми не побачили на сцені конфлікту емоційних станів у виконанні батьків Пеггі і батьків Оскара. А це, можливо, колізії «життя – смерть», «минуле – майбутнє», «горе – радість». Якщо батьків Оскара ми бачили заціпенілими від горя, то уже батьків Пеггі – заціпенілими від очікування. 
 
Безперечно, майстерно й добротно зіграв лікаря Дюссельдорфа заслужений артист України Олексій Гнатковський. Хоча у цій ролі аж кортить зіграти такого собі вісника, вершителя доль. Зіграв в міру і правдиво. Та не дивлячись на безліч можливостей запам’ятатися глядачу, не скористався ні однією. Хіба що, коли демонстративно надягав хірургічний халат одночасно разом з рукавичками. Як лікар визнаю – зробив це хвацько. 
 
Дивним був образ мадам Гаммет (Тетяна Гірник). Чи то медсестра, чи вчитель, чи ще хтось. Цікаво хто? Бо й за коротким костюмом медсестрички з указкою та крикливими окулярами вгадувався якийсь не зовсім доречний виставі образ. 
 
Щодо самої постановки вистави. На мою думку вона продовжує традицію і смаки головного режиссера театру, які знаний театрознавець Олег Вергеліс назвав «грунтовним символізмом». Символів було чимало. І вирішення сценічного простору у вигляді пересувних ширм наче у лікарні, і фокусованого майже хіріргічного світла. Режиссер немов вправний хірург нещадно й філігранно препарував, оголяв, виводив на світ недуги. Очима хворої дитини ми бачили наші з вами недуги. Недуги черствого серця. І, як справжній митець, малював на них життя картинами Андрія Єрмоленка. Художник творив життя на стінах лікарні, режиссер - життя у стінах лікарні.
 
Про ці картини у виставі варто писати окремо. Це була своя параллельна безсловесна, і водночас гучна роль. Як лікар хочу подякувати і художнику, і режисеру. Розмалювавши життям стіни лікарні ви чи не перші, хто так гучно сказав про лікарів як про воїнів життя, хто заявив про необхідність повернення життя у лікарню. Хто показав не тільки лікарю за маскою пацієнта людину. Хто нещадно зірвав ярлик хворого і явив світу людину. Така лікарня майбутнього – лікарня наповнена не болем, а життям і радістю. 
 
Хоча нема меду без дьогтю - не всі мізанцени були виправданими. Слабкими були сцени у домі Ружі, сцени у палаті Пеггі, слабкою була хореографія і другий план. Надто багато крупного плану. І чомусь десь там у глибині сцени. Вистава почалася з лікарняної метушні – танцю - і не знайшла свого розвитку у подальшому, а натомість перехід між актами заповнювали різким і моторошним звуком засування-розсування ширм і цього було занадто багато. Та це все зовсім не зіпсувало невловимого і багатого аромату вистави. Як справжні штудерні художники ажурово вимальовували кожною секундою дійства справжні емоції глядача. 
 
Підсумовуючи з упевненістю скажу, що вистава поставила питання, яке немає відповіді (тільки нецікаві запитання мають остаточну відповідь, - писав маленький Оскар)... А це чи не найважливіше.
 
Бо навіщо тоді театр?
 
 
Радислав Петрів, Івано-Франківськ, ОСТРІВ


30.11.2015 Радислав Петрів 1143 0
Коментарі (0)

26.03.2024
Вікторія Матіїв

Під час війни людина відчуває цілий спектр емоцій. Як українським родинам впоратись з такими випробуваннями — журналістка Фіртки розпитала у лікаря-психіатра, психолога та консультанта в напрямку когнітивно-поведінкової терапії Миколи Демківа.

585
21.03.2024
Тетяна Дармограй

Що робити та куди звертатися рідним зниклих військовослужбовців,  як відбувається процес пошуку та чому не варто поширювати у соцмережах персональну інформацію зниклого, розповіла представниця Уповноваженого з питань осіб, безвісти зниклих за особливих обставин в Івано-Франківській області Наталя Пасічник.

1784 6
19.03.2024
Тіна Любчик

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки активно працює над поданими правками щодо нового законопроєкту про мобілізацію. Журналістка Фіртки поспілкувалася з політтехнологом, військовим юристом, Володимиром Бондаренком щодо актуальних питань призову.

1100 2
19.03.2024

Сьогодні й роботодавці, й експерти звертаються до абітурієнтів: зважайте на ті спеціальності, які будуть потрібні Україні під час відбудови, адже велике відновлення почнеться одразу після Перемоги.

530
24.02.2024
Вікторія Матіїв

Спроби створити музей у Долині виникали ще у 60-х роках. Проте тільки 23 грудня 1997 року Долинська районна рада прийняла остаточне рішення щодо нього. Журналістка Фіртки поспілкувалася з директоркою закладу Ксенею Циганюк. 

6877 61
01.02.2024
Вікторія Косович

Івано-Франківськ є градом безлічі упереджень і масок: для перших — фортеця, заснована поляками, для других — відголос австрійського «золотого віку» з його залізницями, для третіх — серце гуцульської культури, плач трембіт.  

11331 6

Піст – невід’ємна частина християнського  життя, встановлена Богом.

308

Друзі путіна зустрілись у резиденції рудого Донні у Флориді, де обговорили план путіна по капітуляції України, і після цієї поїздки Орбан розкрив – як за 24 год Трамп планує припинити війну.

1039

Чим ближче до виборів в США, тим більше трампісти вдаються до маніпуляцій у своїй пропаганді. У контексті України вони, переставивши все з ніг на голову, намагаються переконувати, ніби це демократи, а не республіканці, заблокували допомогу Україні.

1091

Кожен із нас не раз потрапляв у ситуацію, коли ми замислювались давати, чи ні милостиню людині, яка звертається про допомогу біля церкви, на вулиці чи в інших громадських місцях.  

1084
24.03.2024

Нутриціологиня пояснила, чому не можна забороняти собі фастфуд та солодощі. А також порадила, як їх вписати у свій раціон.

250
18.03.2024

Сьогодні, 18 березня 2024 року, в УГКЦ в Україні розпочинається період Великого посту. Пригадуємо канони партикулярного права УГКЦ, в яких ідеться про те, коли і як треба постити.  

1056
12.03.2024

Популярний дієтолог Майкл Мослі назвав п'ять груп продуктів, які варто включити до свого раціону для схуднення.

822
26.03.2024

Йдеться про зміни в молитвах «Вірую» («Символ віри»), «Царю Небесний» та митаревій молитві.

701
25.03.2024

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

646
21.03.2024

Релігійна громада отримала всі дозвільні документи та незабаром розпочне будівництво поруч з Садовим товариством та міським озером.

2919
15.03.2024

Отець каже: виконайте заповідь Божу – вшануйте свято Боже молитвою у храмі, а житейське на цей день відкладіть.

4416
25.03.2024

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

18414
26.03.2024

У Верховній Раді зареєстрували проєкт закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за привласнення державних функцій.   

278
22.03.2024

На початку лютого 2024 року замість Валерія Залужного Збройні сили України очолив Олександр Сирський, який до цього командував Сухопутними військами.  

330
17.03.2024

Продовжує зменшуватися кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов'язання перед ветеранами російсько-української війни.  

640
12.03.2024

Президент Володимир Зеленський 7 березня погодив кандидатуру ексголовнокомандувача Збройних Сил Валерія Залужного на посаду посла України у Великій Британії.   

742