Інформація насправді ніколи не була зброєю, як не дивно — здебільшого вона заважає. А от знання — це суть усіх практик; як не крути — знання є наслідком практики, аж ніяк спеціалізованих практик, бо вони поверхневі.
Що може бути гіршим за поверхневість, хоча межа між геніальністю й профанізмом доволі крихка. Як і сам час доволі динамічний — відповідно динаміка цінностей вже не піддається простій систематизації. Можемо розуміти знову ж таки ціннісну суть цінності крізь призму певного контексту.
Контекст штучний, як і сама сутність, як і цінність — все знову ж таки залежить від самої людини. Що ж таке людина і яка її кінцева роль в цивілізаційному бумі - ніхто ще не визначив, бо немає конкретної Платформи для стабільності визначення. Платформа чи ландшафт — це умовний Базис, який корелюється логосом сталих засобів задіювання досвіду до конкретних соціальних таблиць.
Однозначно форма абсолютного щастя — це форма самотності. В наш час самотність — найдорожча цінність із розрахунку, що зрештою Виокремити себе від Певних пасток неможливо, хіба на певний термін із певними жертвами.
Зрозуміло, що усе інноваційне затягується в світ цей через парадокс божевілля — вибір пасіонаріїв здебільшого принциповий, хоча можна змінювати долю, платформи, розкидати зобов'язання й гратись в певні метричні монополії. Розуміння суті Явищ на Платформі знання — це відчайдухо служіння Невідомому. Є полюси, є сектори, є цілі площадки для волі та свободи — навіть якщо вас запевнятимуть в Волі Неба чи міжпланетарності Темного вітру або ж трансмутаціях трансверсійної міждискурсної інтертекстуальності.
Зрештою, завжди має бути Драма, має бути сексуальність (як гарант мистецького), завжди має бути трагедія й можливість її адаптування до умовних абстрактних гармоній — все одно рано чи пізно ви залишитесь наодинці із собою зі своїм визнанням сили певного Знання. Доробки чи спадок — це мертве музеювання для синхронізації метафізик — можливо десь-якось комусь то знадобиться, хоча не факт.
От ви зрозуміли марність усіх абстракцій й силу Системного монстра, який є частиною Океану і кожний його поступ чи пірнання це знову ж таки набір Хвиль, які можуть розламати усе й розтрощити будь-який Плот. Вам не потрібно визнання себе Наслідком еволюції, вам не потрібні здобутки усіх револтів, вам зрештою непотрібна перемога — бо сумна приреченість переможця й зрештою сила усіх соціологій лишень в тому, що Кожен тепер має право на Славу й визнання навіть, якщо триватиме вона секунду.
Ось ви поєднали усі можливі абстракції із умовно природнім й здичалий неприроднім, от ви визнали себе репліка том й копією Певною дійсності й зрештою силу її перехресного єднання із іншими дійсностями на таких же ж жертовних платформах; навіть ви прийняли безсилля людське й напівбожественне — передайте естафету елітарно чи грубо, передайте вогонь іншим марафонцям — можливо хтось все ж таки добіжить до Чогось світлого чи Останнього; але суть, як цінності, як і уся Бібліотека емпірик та характерів позацивілізаційних аномалій — все одно клейковиною дотягнуться до умовного фінішу. І ви вже механічно (що вже не добре) складаєте конструктор якихось божественних фресок, які розтрощились силою Океанів.
Прийняти суть життя, яко не життя, а простого споглядання боротьби одних із іншими в силах власного окрилені та означення в темних куточках закинутих палаців — не думайте ні про що, усе давно прокредитовано для нас в спокійному зникненні в пастках страху й травми дитинства.
