Все є мистецьким й літературним, хоча можна робити виокремлення. Скажімо, Пікассо чітко бажав всеохопності мистецтва, саме йому належить теза, якщо ви не сприймаєте мистецтво — ми увійдемо до вашої оселі кльозетом. Така собі формула. Це спроба демістифікації. Та деміфологізації. Це теж саме, що залишити наратив наративності.. чи текст — текстуальності.
Завжди є момент професійного профанізму. Тому будь—яке графоманство може отримати статус геніального й навпаки. Але час є першочерговим. Чи творення в безчассі. Хоча є знову ж таки важливість актуальностей, для греків біблією була Одісея Гомера, а для нашого зоопарку — певно Улісс Джойса й теє вже деактуалізовано. Письменник та художник хочуть простого життя. Але сліпий Кеплер дослідив світло, а Бетховен глухий — найкращу комбінаторику звуків. Чи усе є брехнею. Гадаю, що так. Брехня — найвище з мистецтв, це і альтернатива, це і вакуум й найпотаємніший симулякр....
Має бути мінімальний логос —контакт із простим соціальним життям. Інакше — носити кльозети по домівкам. До того ж зали із Пікассо я завжди проходив швидко, навіть не дивлячись на полотна — це антимистецький митець. Таких багато. Це добрий був маніфест Нового часу, така ілюстрація, що кінцем в кінці є безпосередньо Безпосередня Безпосередність ,— й полетіли горохом тисячі любителів трупного й смертоносного, некромантичного естетизованого. Є такі, що мажуть природу хаотично чи під календарик й мажуть руки кремом— збоченці , які ніколи не знали таємниць сокровенного мистецтва. Формула Прудона дієва — своя галерея, свої поціновувачі, свої концепції, свої похорони. Похорон в Україні має свою традицію, поховати з танцями й з танцями знову щось наколотити, але я розумію сокровенність, що нічого виставляти насправді не потрібно— тільки таємна співпраця із своїм невідомим й аромат майстерень й лірика віднайдення.....
Бо літературою ситий не будеш, але ж можна гратив жертву чи бути жертвою, чи користатись сокровенністю каузальних пожертв... й усі мистецькі душі, котрих поглинуло морське чудовисько безчасся зрештою розчарувались в ілюзорності, розчарувались в дійсній дійсності, розчарувались в моментах єднання містичного та дійсного, трансперсонального й космічного, але яка різниця, як казав класик, що після звершення часу підіпріть моїм тілом той високомистецький кльозет....
