Як здійснити навколосвітню подорож: особистий досвід українського мандрівника

 

 

Побачити та пожити у 26 країнах світу, здійснити десятки авіаперельотів та проїхати близько 60 тисяч кілометрів автостопом – і це все за два роки! І хто ж знав, що на таку подорож українського мандрівника надихне така річ, як звільнення з роботи.

 

Рішення вирушити у подорож для Андрія Ніколаєва прийшло досить спонтанно завдяки тому, що в житті щось не пішло не так. В один момент він зрозумів, що його нічого не тримає в Києві, і так почалася яскрава та довга подорож, яка дивує і захоплює водночас.

Ніколаєв розповів в інтерв’ю для сайту "24" про те, що сталося з ним під час подорожі, як заробляти в дорозі і яка країна стала для нього справжнім домом. А ще трішки про місцевих жителів Камбоджі, індіанців в Еквадорі та як він ледь не загинув, намагаючись побачити світанок на вулкані.

Обережно! Після прочитання у вас може з’явитися непереборне бажання вирушити у подорож!

Якщо я не помиляюсь, то кругосвітня подорож для тебе стала першою такою довгою мандрівкою за все життя. І далеко не всі можуть на таке зважитися. Що ж трапилося у тебе такого, що змусило тебе кинути все і поїхати, не знаючи навіть дати повернення?

Зрозуміло, що я хотів подорожувати й раніше. Та всі, напевно, про це мріють. Але по факту, в мене просто так склалися обставини. Я працював у банку. Будував кар’єру, в мене була хороша посада та стабільний дохід. Сам би я роботу навряд чи кинув, однак я потрапив під скорочення. А через два місці цей банк взагалі "тріснув". У мене були довгі стосунки, ми зустрічалися із дівчиною 5 років. І мене все влаштовувало – робота і дім. Однак, ми розійшлися. І я зрозумів, що більше нічого мене в Києві і не тримає. В цей момент і прийшла думка вирушити в подорож.

При цьому, хотілося це зробити максимально швидко, бо вже починали надходити пропозиції щодо нової роботи. А я розумів, що якщо погоджусь, то потім здійснити задумане – буде дуже й дуже складно.

Є дуже популярний міф, що подорож – це завжди шалено дорого. І на мандріку треба довго і скрупульозно відкладати гроші. Твоя подорож спонтанна. Чи завадила твоїй мандрівці відсутність відкладених грошей чи якось стартового капіталу?

Я вважаю, що можна подорожувати і без грошей. Тому є маса прикладів і без мене. Однак в мене був стартовий бюджет – 1 400 доларів, які я взяв з собою. Мені було комфортно розуміти, що на перший час в мене є гроші, а що буде далі – вже вирішиться по ходу. По-друге, в мене була квартира у Києві, яку перед від’їздом я здав в оренду. Тому кожен місяць я також отримував якусь частину грошей. Інша справа, що, наприклад, дуже бюджетні туристи відмовляють собі у культурній програмі. Тобто, не відвідують музеї, ще якісь цікаві місця, де потрібно платити за вхід. Я весь свій бюджет віддав якраз на те, що ходив у музеї, картинні галереї тощо. В цьому я собі не відмовляв. Ще я дуже люблю пиво. В кожній країні я намагався купувати пиво, порівнювати смаки.

Читайте також: З Евересту в Антарктиду: сходження на вершину українками-екстремалаками

А де найсмачніше пиво?

У цій подорожі не було європейських країн. Тому, якщо не рахувати Європу, то найсмачніше пиво в Україні (сміється). Серйозно!

Ще також плюс витрати на візи. З урахуванням цього всього, мені мого бюджету не вистачило, тому я періодично підробляв.

А чим ти підробляв у дорозі? Будучи банківським працівником – варіантів не так і багато.

Ясно, що в банку не попрацюєш. Бо треба й більше часу, й віза робоча. Я підробляв офіціантом, в готелі, викладав англійську мову й футбол, працював вантажником та знімався в Боллівуді.

Яку найбільш екзотичну роботу тобі доводилось виконувати?

Напевно, це зйомки в Боллівуді. Я знімався, як актор другого плану. Нам дали готель, забезпечили триразове європейське харчування та трансфер на місце зйомок. Ми проводили на зйомках 6 годин на день, але реально знімалися по 4-4,5 години.

Читайте також: 10 маленьких містечок у світі, які ви повинні відвідати

Можна ці фільми десь побачити?

Я пробую знайти їх у мережі. Я знявся у двох фільмах, але десь втратив їхні назви. Але є контакти з іншими людьми, які там знімалися. Якщо знайду – буде дуже цікаво поглянути.

Ти шукав роботу чи вона сама тебе знаходила?

Якщо конкретно про роботу в Боллівуді – на той момент я працював кухарем у центрі реабілітації для залежних від алкоголю та наркотиків. Але планував вирушати далі, щоб знайти кращу роботу та зібрати гроші на переліт (бо у пакистанській візі мені відмовили).

Однак знайомі запропонували знятися у фільмі і заробити таким чином. Отак я і поїхав на Північ, хоча до цього збирався вирушати на Південь (сміється).

Скільки країн ти проїхав за всю подорож?

Якщо так нормально – то 26. Всі інші країни – або транзитом, або провів там лише трохи часу. Це навіть не рахується.

А що рахується? Скільки часу ти жив у цих країнах?

Так, звісно, я пожив там певний період. Мінімум – це місяць.

А яка з країн тобі сподобалась найбільше?

Раніше, коли мене про це питали, я не міг відповісти. Але зараз, обдумавши все, я зрозумів, що моя найулюбленіша країна – це Еквадор (країна в Південній Америці, на заході омивається Тихим океаном, – "24"). А друге і третє місце – це Індонезія та Гаїті.

Чому Еквадор?

Як на мене, там добре все (сміється). Якщо з точки зору природи – то там є вулкани, гори, джунглі, океан та Галапагоські острови. Немає хіба пустелі. Захотів – пішов у гори, захотів – валяєшся на пляжі, захотів – зайнявся дайвінгом біля островів. А ще там чудово поєднується туризм зі звичним місцевим розкладом життя. Наприклад, туристи та місцеві індіанці, які розмовляють на мові кечуа, чудово живуть разом. Індіанці там, до речі, вдягаються у національний одяг – дуже колоритно.

Зазвичай, я не дуже люблю столиці. Але столиця Еквадору – Кіто – мені дуже сподобалася. Для прикладу, там у різних частинах міста розташовані 7 величезних спорткомплексів, відвідування яких – безкоштовне як для місцевих жителів, так і для туристів. Там є басейни, бокс, карате, тенісні корти, футбольні, баскетбольні майданчики, тренажерні зали. Тобто, є все-все. Я дуже люблю футбол і ходив туди грати. Просто отримуєш абонемент (безкоштовно) і ходиш собі.

Не розглядаєш в майбутньому варіант переїхати туди?

Звісно, я думаю над цим.

Однак, ти не просто плануєш поїхати в Еквадор, а ще поїхати з України. Звісно, зрозуміло, що там "все для людей" і взагалі дуже круто. Чого бракує в Україні?

В Україні теж можна себе реалізувати. Яскравий приклад тому – мій брат. Він чудово себе почуває і в фінансовому плані, і в сімейному. У цьому плані (переїхати тобто) він мене не дуже підтримує. Але є така штука – місце, де тобі легше дихати. В багатьох країнах, які я проїхав, було круто. Але мені здається, що своє місце я знайшов саме в Еквадорі.

Зараз ти повернувся в Україну, пробував знову повернутися в банк, але наскільки я розумію – не дуже вдало. Зараз ти зайнявся організацією подорожей. Розкажи детальніше про це.

Це групові подорожі у віддалені місця планети. Тобто, це не просто поїздки, скажімо, в Європу. Це складніший формат. Та й самому досить складно орендувати машину чи корабель, погодься. Моя "фішка", якщо так можна казати, це – Гаїті. Якщо ввести в пошуку Гаїті російською мовою, то виявиться, що не так багато людей там побували і написали відгуки. Та і ті блогери, які писали про Гаїті, побули там в столиці (або просто в одному місці) дуже мало часу. Так, Гаїті входить до трійки країн із найнижчим рівнем життя. Ці блогери це підтверджують і пишуть, що там просто жахливо, а люди якісь дурники.

Більше про організацію подорожей, напрямки та ціни – можна дізнатись на офіційній сторінці IF Tuesday - Around the World from KYIV на Facebook.

Я проїхав усю країну – від сходу на захід. І я побачив там місця неймовірної краси! Тому в своїх організованих подорожах я спробую показати людям зовсім іншу країну, ніж нам нав’язують в мережі чи медіа. І що люди там добрі і відриті. В Гаїті я грав з місцевими жителями в шахи. Люди ділилися зі мною книгами. Пишуть, що там можуть напасти з ножем і забрати останній цент. Мені ж безкоштовно пропонували манго, воду та навіть підвезти. По Гаїті я подорожував автостопом – і стопити там краще, аніж, наприклад, в сусідній Домініканській республіці.

Також організовую подорожі в Індонезію, М'янму, Еквадор і Гренландію.

Читайте також: У які країни Європи українці їздитимуть без віз: інфографіка

Автостоп був твоїм основним видом переміщення?

В основному, так.

А що стосується небезпек під час стопу. Чи траплялися з тобою якісь погані випадки чи конфлікти з водіями?

В мене було декілька неприємних ситуацій, але не критичних. Про небезпеки в автостопі писали багато, але все зводиться до чого – до того, що ти сам намірено вибрав такий вид подорожування, правильно? Якби ти поспішав, то було би розумніше обрати орендовану машину чи автобус. Але ти вирішив стопити. Ти зупиняєш машину, а там троє "стрьомних" чуваків – щоб не псувати собі нерви і не створювати проблем, просто не сідай в машину.

Подякуй водію і почекай ще. В цьому вся фішка – ніхто не змушує тебе сідати в машину, в яку ти не хочеш. Навіщо тобі їхати 200 кілометрів і переживати, що щось піде не так.

Якщо порівняти тебе до і після подорожі... Не буду казати, що людина сама по собі дуже змінюється після мандрівки, але все ж таки якісь зміни відбуваються. За собою щось таке помітив?

До подорожі в сім’ї до мене не було особливої довіри. Якось так вже сталося, що всі важливі рішення за мене приймали батьки і старший брат. З моєю думкою мало хто рахувався. Але коли я повернувся, то моє рішення ніхто більше не оскаржував.

Вони повірили, що я можу робити те, що мені хочеться, і що своє життя я можу і проживу по-своєму. В цьому плані я отримав певну порцію свободи.

І це дуже приємно усвідомлювати. Навіть якщо я прийму якесь неправильне рішення – воно все одно моє. Мені можуть порадити, але тиснути на мене – такого зараз немає.

Хотілось би отримати декілька порад для тих, хто зараз сидить в офісі і тільки мріє про подорожі, однак стабільна робота та дохід завжди заважають зірватися. Тому й виходить, що молоді люди "просиджують" свої найкращі роки свого життя, навіть не побоюсь цих слів.

Останнім часом дуже часто чую такі слова, як "вихід із зони комфорту", "кинь усе і починай мандрувати" тощо. Але я не дуже підтримую такий підхід. Якщо людина має постійну офісну роботу і хоче подорожувати, то я б не рекомендував кинути все і їхати хтозна-куди. Я підійшов би до цього питання виважено. Варто подумати про те, що ти будеш (можеш) робити наступний рік в подорожі. Ринок праці сьогодні дуже відкритий. Можна писати блоги про свою подорож, знімати фотографії та продавати їх в мережі. Я навіть шкодую, що коли сам їхав, то не підготувався до цього. Проїхавши багато країн, в мене не залишилось фотографій, чи відео. Хоча для роботи вони би зараз дуже знадобились.

Подорож – це можливість себе реалізувати. Це можливість розвиватися як психологічно, так і розумово. Тому я би радив витратити хоча би місяць на підготовку.

Ще один важливий момент. Мені було комфортно подорожувати, знаючи, що мені є куди повертатись. Знати, що коли я повернусь, то в мене буде дах над головою. В людей, які не мають власного життя, тут складніше, і про це також варто подумати заздалегідь. Тому рубати кінці раптово і повністю – я би не рекомендував.

А чого цікаво ти навчався під час подорожі?

По-перше, я не знав англійської мови. Я навчився спілкуватись англійською і потім її навіть викладав. Можу підтримувати розмову іспанською, бо півроку провів в іспаномовних країнах. Багато що переборов. Раніше боявся собак, зараз цього немає. У дитинстві була психологічна травма – батьки хотіли віддати мене вчитися грати на гітарі, однак вчителька сказала, що я безнадійний, що в мене немає слуху. І до 24 років я взагалі не думав про музику, це було табу. Але під час подорожі я взяв у руки гітару, барабан. Звісно, я не розвинув це до якогось високого рівня. Але на тусовці щось простеньке зіграю. Пробував малювати, хоча раніше думав (та й зараз), що не вмію цього роботи (сміється).

Стежити за новими подорожами Андрія Ніколаєва можна в Instagram.

Якщо брати до уваги звичайний робочий графік, а це 20 днів відпустки на рік, то люди намагаються в ці дні втиснути максимально багато і побачити якомога більше міст/країн. Як тобі здається, це правильний підхід?

Я думаю, що кожна людина відчуває, скільки йому треба провести часу в певній країні чи місті. Я це відчував чисто на емоційному рівні. Бувало, що я планував залишитися в якомусь місті довше, але мене не поперло, і я їхав звідти швидше. А було таке, що планував лишитись на 2-3 дні, а лишався аж на декілька тижнів. Взяти для прикладу, Київ.

За декілька днів можна побачити всі туристичні місця, а якщо маєш більше – то можна знайти цікаві, але не популярні серед туристів місця, відчути, чим місто живе взагалі. Потрапити на домашні вечірки, навіть побувати в студентському гуртожитку.

Звісно, якщо приїхав з Києва у Львів – то гуртожиток може видатись не таким вже й цікавим місцем. Але я зупинявся, для прикладу, в студентському кампусі в Бразилії – це була бомба!

Читайте також: Безвізові поїздки: де жити і як забронювати помешкання

 

А який там кампус?

Це цілі апартаменти, як наші квартири, певно. Я приїхав, заселився, а ввечері до мене завалився японець зі смаколиками різними. Ще через півгодини прийшли дівчата з тортиком. Бо їх раніше повідомили, що приїде людина з України. Той самий японець потім радо показував, як він живе.

Або ще дуже цікаво пожити в сім’ї. Наприклад, в Кіто я жив у сім’ї. Планував на декілька днів, а вийшло, що аж на 10 днів залишився там. Ми, наприклад, говорили про різні і спільні речі між Еквадором та Україною. Для прикладу, ми поїхали з ними до бабусі та дідуся – на кордоні з Колумбією.

Дід повів мене на поле і показував моркву, бо думав, що в нас в Україні морква взагалі не росте і що я здивуюся такому овочу. От в цьому кайф! Не просто потусити в якихось туристичних місцях, а доторкнутись та відчути, чим живе місцеве населення.

Ще в Еквадорі я жив серед індіанців. В них є комуна, і всі здають зароблені гроші главі общини, а той потім видає рівну зарплату усім, незалежно скільки ти сам заробив. Вони будували трекінг недалеко від общини, а я фотографував та заливав фото в мережі, у блогах про це писав. Я жив у них в домі, і це було дуже круто.

А що ще такого екзотичного з тобою траплялося?

Ще запам’яталося, як я жив у Камбоджі. Я три місяці провів у будинку для бездомних та дітей-сиріт. Уяви собі будинок, весь в дірках, там все продувалося. Бігають павуки, змії лазять, гекони. Не було душу і питної води. Там було озеро – в ньому купалися люди й тварини, там прали, цю воду потім використовували і для приготування їжі. Тому у волонтерів часто виникали проблеми зі шкірою та шлунком, і вони там довго не затримувались. Там я викладав англійську та грав з дітьми у футбол.

Був дуже показовий один момент. Коли я приїхав і почав знайомитися з дітьми, то вони мене спочатку уникали і не говорили. Спитали лише, як надовго я приїхав. Коли я сказав, що на тиждень, то вони всі відверталися. Але коли пройшло трохи часу, вони звикли до мене, ми почали разом гратися та спати навіть.

Діти кажуть, що таких "туристів" дуже багато, які приїжджають і дуже скоро їдуть. Місцеві жителі мене запрошували на весілля, похорони, поминки.

Наприклад, якось поклали дітей спати. Прийшли двоє місцевих із пляшкою якогось віскі – шмурдяк якийсь (сміється). Вони не говорять англійською, але ми сіли разом, розлили це і сидимо собі, мовчимо. І так класно. В цей момент відчуваєш себе частинкою цього населення, своїм "пацаном".

Була ще історія про вулкан Мерапі в Індонезії, де ти мало не загинув. Розкажеш?

Щоб піднятися на вулкан – треба було заплатити, а я, ясна річ, не захотів. Кинув рюкзак у кущах і вирішив вночі пройти пункт охорони і зустріти світанок на вулкані. У мене не було теплого одягу, лише світер. А ще ліхтарик під час підняття. Однак цей ліхтарик погас. Я вже розумів, що я дуже високо і вулкан десь зовсім поруч і вирішив не ризикувати, щоб не обвалитися десь. Присів і заснув. А прийшов до тями, коли мене вже будила група англійців, які кололи мені адреналін. Я взагалі не відчував свого тіла. Коли вони мене привели до тями, то зрозумів, що до самого вулкану я не дійшов лише метрів 250. І що зупинитися – це було дуже правильне рішення, бо там ширина стежки десь метр. Я впевнений, що міг би провалитися.

Хочеться побільше таких історії – надихаючих та яскравих. Не знаю, як ви, але мені дуже вже кортить зібрати рюкзак і гайнути кудись. Просто тому, що хочеться вдихнути іншого повітря, побачити інших людей і вкотре усвідомити, який цей свій прекрасний та великий. Гарних подорожей!

 

Всі фото: Andrey Nikolaev (Facebook)


31.05.2017 3083 0
Коментарі (0)

26.03.2024
Вікторія Матіїв

Під час війни людина відчуває цілий спектр емоцій. Як українським родинам впоратись з такими випробуваннями — журналістка Фіртки розпитала у лікаря-психіатра, психолога та консультанта в напрямку когнітивно-поведінкової терапії Миколи Демківа.

561
21.03.2024
Тетяна Дармограй

Що робити та куди звертатися рідним зниклих військовослужбовців,  як відбувається процес пошуку та чому не варто поширювати у соцмережах персональну інформацію зниклого, розповіла представниця Уповноваженого з питань осіб, безвісти зниклих за особливих обставин в Івано-Франківській області Наталя Пасічник.

1744 6
19.03.2024
Тіна Любчик

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки активно працює над поданими правками щодо нового законопроєкту про мобілізацію. Журналістка Фіртки поспілкувалася з політтехнологом, військовим юристом, Володимиром Бондаренком щодо актуальних питань призову.

1088 2
19.03.2024

Сьогодні й роботодавці, й експерти звертаються до абітурієнтів: зважайте на ті спеціальності, які будуть потрібні Україні під час відбудови, адже велике відновлення почнеться одразу після Перемоги.

523
24.02.2024
Вікторія Матіїв

Спроби створити музей у Долині виникали ще у 60-х роках. Проте тільки 23 грудня 1997 року Долинська районна рада прийняла остаточне рішення щодо нього. Журналістка Фіртки поспілкувалася з директоркою закладу Ксенею Циганюк. 

6870 61
01.02.2024
Вікторія Косович

Івано-Франківськ є градом безлічі упереджень і масок: для перших — фортеця, заснована поляками, для других — відголос австрійського «золотого віку» з його залізницями, для третіх — серце гуцульської культури, плач трембіт.  

11323 6

Піст – невід’ємна частина християнського  життя, встановлена Богом.

300

Друзі путіна зустрілись у резиденції рудого Донні у Флориді, де обговорили план путіна по капітуляції України, і після цієї поїздки Орбан розкрив – як за 24 год Трамп планує припинити війну.

1030

Чим ближче до виборів в США, тим більше трампісти вдаються до маніпуляцій у своїй пропаганді. У контексті України вони, переставивши все з ніг на голову, намагаються переконувати, ніби це демократи, а не республіканці, заблокували допомогу Україні.

1085

Кожен із нас не раз потрапляв у ситуацію, коли ми замислювались давати, чи ні милостиню людині, яка звертається про допомогу біля церкви, на вулиці чи в інших громадських місцях.  

1076
24.03.2024

Нутриціологиня пояснила, чому не можна забороняти собі фастфуд та солодощі. А також порадила, як їх вписати у свій раціон.

238
18.03.2024

Сьогодні, 18 березня 2024 року, в УГКЦ в Україні розпочинається період Великого посту. Пригадуємо канони партикулярного права УГКЦ, в яких ідеться про те, коли і як треба постити.  

1045
12.03.2024

Популярний дієтолог Майкл Мослі назвав п'ять груп продуктів, які варто включити до свого раціону для схуднення.

811
26.03.2024

Йдеться про зміни в молитвах «Вірую» («Символ віри»), «Царю Небесний» та митаревій молитві.

677
25.03.2024

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

645
21.03.2024

Релігійна громада отримала всі дозвільні документи та незабаром розпочне будівництво поруч з Садовим товариством та міським озером.

2907
15.03.2024

Отець каже: виконайте заповідь Божу – вшануйте свято Боже молитвою у храмі, а житейське на цей день відкладіть.

4408
25.03.2024

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

18403
26.03.2024

У Верховній Раді зареєстрували проєкт закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за привласнення державних функцій.   

257
22.03.2024

На початку лютого 2024 року замість Валерія Залужного Збройні сили України очолив Олександр Сирський, який до цього командував Сухопутними військами.  

324
17.03.2024

Продовжує зменшуватися кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов'язання перед ветеранами російсько-української війни.  

633
12.03.2024

Президент Володимир Зеленський 7 березня погодив кандидатуру ексголовнокомандувача Збройних Сил Валерія Залужного на посаду посла України у Великій Британії.   

735