Лірична комедія «ЗА ДВЕРИМА БАЖАНЬ» стала для франківського режисера Андрія Кирильчука унікальною можливістю зібрати разом ветеранів франківських підмостків. … І я спробував зазирнути на малу сцену івано-франківського муздраму, а, насправді, за куліси: а що там, за дверима бажань.
Бажання збуваються! Досі сумніваєтеся? Дуже і дуже даремно ... Наприклад, я ще восени захотів побачити у виставі знаних ще з дитинства генералів сцени нашого театру – іронічну Терезу Перету та чаруючу Жанну Добряк-Готв’янську. І мрія збулася! За статистикою, у звичайної пересічної людини протягом життя збувається від 30 до 50 відсотків її мрій і бажань. Але це у звичайної. Та ж ми все-таки театрали! І наші результати повинні бути на порядок вищими! Запитаєте як це зробити? Навчу! Читайте рецепт, котрий вдалося підслухати за лаштунками одного з театрів.
Вистава обіцяла бути грандіозною. Улюблена п'єса майже всіх провінційних муздрамтеатрів пострадянського простору докотилася й до Івано-Франківська. Лірична комедія красноярського драматурга «Божі кульбабки», присмачена елементами мелодрами з наголосом на почуттях, про двох літніх сестер, одна з яких колишня актриса Анастасія Михайлівна вирішила видати заміж свою 65-річну сестру Мальвіну і замовила нареченого через шлюбне агентство ... І претенденти не змусили себе чекати ...
Свого часу театральна критика зустріла цю п’єсу досить неоднозначно. «Характери героїв виписані недбало, вчинки погано мотивовані, а жарти, над якими, на думку автора, повинні сміятися глядачі, далеко не найвищого ґатунку», – писав в своїй рецензії знаний критик Юрій Хмельницький.
Й дійсно, глядач уже чимало бачив схожих історій, сюжет котрих «злизувався» з чудового французького фільму «Знайомство за шлюбним оголошенням». А ще були подібні, наприклад, драма Олександра Галіна «Ретро», п'єса Миколи Коляди «Персидський бузок».
Однак, життєві покази п'єс про самотніх немолодих людей завжди молоді й затребувані глядачем. Як то кажуть, ні додати - ні відняти: грай, як написано, і не мудруй лукаво. І хоч роль режисера у таких з одного тіста ліплених виставах, зазвичай, зводиться до ролі диспетчера: щоб актори говорили чітко та на сцену вчасно виходили, - Андрій Кирильчук зумів подивувати франківських обсерваторів своєю постановкою і, особливо, фіналом спектаклю.
Ще б пак, до глядача вийшли генерали франківської сцени, її легенди: Тереза Перета, Жанна Добряк-Готв’янська, Олександр Шиманський, Віктор Вітушинський, Володимир Пантелюк; і нове покоління театру - актор, котрий робить, по-суті, перші кроки на академічній сцені – Юрій Вихованець.
Блискучий акторський склад й така собі зустріч поколінь. Інтрига обіцяє бути непростою.
Вистава відбувається за лаштунками, а по-суті, і глядач і вистава в одній площині, об’єднані у свого роду якийсь містичний театральний ритуал єднання. Вистава – на рівні дотику.
Історію, побачену глядачем у виставі, очевидно, розповіла одна з сестер – немолода жіночка з безглуздим ім’ям Мальвіна. Про такі ролі, як роль Мальвіни - прості й вульгарні - зазвичай кажуть: «Актриса не побоялася постати перед глядачем ...». Мальвіна може й хвацько «коронувати» сантехніка сміттяркою, а то й по-молодецьки випити горілки з ним же, а то й дає крану добрячого прочухана, і все це приправляє масним слівцем.
Образ Мальвіни у виконанні Терези Перети постав у виставі зовсім інакшим: іронічним, світлим, житейським, по-бабусиному добрим. У такому інакшому образі й постала видатна народна артистка України у цій ролі. А ще потрібно підмітити бездоганну гру актриси: Тереза Перета на сцені просто жила, жила життям ролі, і складалося враження, що все виходить само собою. Шкода, що такий рівень творчості в сучасному театрі зустрічається дедалі рідше.
Мистецтво переживання. Воно пов'язане, перш за все, з внутрішньою стороною ролі. Актори цього напряму щоразу зазнають справжні почуття, знаходять внутрішню мотивацію і обґрунтування дій свого персонажу і «переживають» їх «тут і тепер», передаючи глядачеві внутрішній світ героя. Для цього актор повинен вміти переносити і пристосовувати власні почуття до потреб персонажа. Це досягається через освоєння пропонованих обставин ролі, подій, дій, потребою шукати емоційний відгук під час кожної постановки. Все це добряче чіпляє нас, глядачів. «Народними артистами неможливо стати, ними треба бути від самого початку», – зауважила колись давно народна артистка України Тереза Семенівна Перета. І вкотре переконуюся, що це таки правда.
«Кожен момент вашого перебування на сцені повинен бути санкціонований вірою в правду пережитого почуття і в правду Ваших дій», – радив акторам дідусь Костянтин Станіславський.
Кожен момент перебування на сцені у виставі народної артистки Жанни Добряк-Готв’янської був насичений правдою пережитого почуття й правдою її дій. До глядача актриса вийшла у ролі Анастасії - у минулому артистка, трохи дзигильована старша сестра Мальвіни. Це її авантюрна ідея-фікс знайти сестрі жениха.
Актриса створила образ молодої й надзвичайно привабливої жіночки-живчика в літах. Це був «енерджайзер» вистави. Роль складна, оскільки актрисі довелося з цієї ролі творити й інші ролі. То Анастасії- Джульєти, то Анастасії- старосвітської дружини. І це було неперевершено.
Направду, акторська майстерність є дуже цікавою і, водночас, дуже складною діяльністю, котра вимагає максимального розкриття, активізацію і мобілізацію всіх психічних ресурсів, і, особливо, вміння висловлювати і передавати пережиті емоції. Так, як це бездоганно щиро дарує глядачу улюблена івано-франківчанами Жанна Добряк-Готв’янська.
А інші персонажі вистави теж були не менш цікаві: сім'янин Колупай Павло (заслужений артист України Володимир Пантелюк), котрий прийшов женихатися, щоб поліпшити за рахунок нареченої свої житлові умови (як реально він зможе це зробити?), і Томбовский Шелест Веніамінович (заслужений артист України Віктор Вітушинський), - чи то колишній засуджений, чи то безхатько, який живе в притулку-гуртожитку і мріє про кота, а між тим волочиться по самотнім стареньким в надії поїсти, і Борис Кровель (народний артист України Олександр Шиманський), котрий прийшов полагодити кран на кухні, а його прийняли за жениха.
З цих ходячих анекдотів і досить прямолінійних ролей акторам вдалося зробити щось неймовірне – вдихнути життя. Про все говорили їх обличчя і жести. Пластика, грація, виразність, інтонація акторів у ролях Колупая (Володимир Пантелюк), Томбовського (Віктор Вітушинський) і Кровеля (Олександр Шиманський) були бездоганними. Реакції обличчя були тісно пов'язані з реакціями всього тіла. Очевидно, що актори віртуозно володіють технікою Дельсарта з його знаменитими імпульсами.
Ролі, творимі артистами, були живими, динамічними й володіли власною логікою. І було Діє-Слово: спочатку говорити тілом, а потім – голосом. І була оця, тепер часто ігнорована, акторська аксіома: спостереження - стимул – реакція. Була, як повітря, у виставі.
Цікавим був образ сучасного «бізнесмена» Гріші Хохулі (Юрій Вихованець), якому все одно, на чому робити гроші. Хоч би й на обманах одиноких людей похилого віку. «Нові штани з макдольдсу», - говорять про молодих акторів «корифеї». Чи вдалося виплигнути зі «штанців» вузівських вистав у ролі вистав академічних юному актору? Актору вдалося створити образ такого собі бездоганно побритого у бездоганно попрасованому стильному костюмі хитрого, підступного й злого молодого чоловіка.
Вистава вдалася і режисеру, і акторам. І сподобалася всім – глядачам і акторам. І сподобалася насамперед фіналом. Позаяк він у франківчан зовсім інший, ніж в решти театрах. До прикладу, у фіналі від московського Театру Льва Дурова (режисер Петр Орлов) сестри залишаються біля розбитого корита, а квіти летять у смітник. У Бакинському театрі російської драми (режисер – О. Шаровський) актори по завершенні вистави під звуки пісні з фільму "Красотка" вийшли на сцену і влаштували танці, а затим абсолютно несподівано кинули в зал весільні букети своїх героїнь.
Фінал вистави франківчан зовсім інший – сестри відкривають вікна своєї квартири - двері своїх бажань, а за вікном – глядацький зал за мить до вистави. За дверима бажань – життя. «Життя – театр, а сцена – цілий світ. І кожен в нім – актор, глядач й Шекспір», – мовби говорить цим фіналом глядачам режисер.
За дверима бажань – театр й … «птахи, - про яких розповіла Анастасія у виставі – птахи з одним крилом, яким раз у сто років випадає один день знайти друге». І цей день – сьогодні.
Я обіцяв вам розкрити таємницю сповнення бажань. Так от, щоб сповнилось бажання, насамперед відкрите йому двері. І ці двері – це завіса театру. Щоразу, коли в театрі відкривається завіса, відкриваються й двері до сповнення жадань і вилітають невидимі птахи, котрі на своїх крилах зносять мрії глядачів увись у захмар’я, до вух Всечуючого.
Я обіцяв вам розказати як сповнити бажання. Щоразу, коли в театрі відкривається завіса, подумки повторюйте своє бажання. Це двері бажань, що ведуть до втілення вашої мрії!
Важливо! Коли відкривається завіса, ввійдіть в максимально піднесений емоційний стан! Радійте, аплодуйте, кричіть, стрибайте, верещіть від захвату - вам потрібно досягти чародійного стану піднесення, при якому, як відомо, швидкість виконання бажаного неймовірно зростає.
Обов’язково подивіться цю виставу разом усією сім’єю. І коли підніметься завіса – загадайте бажання. Двері до вирію мрій відкриються!
