9 грудня 1925 року у селі Химчин, що на Івано-Франківщині, народився Василь Омелянович Романюк, Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України видатний український православний релігійний діяч, богослов, Патріах Київський і всієї Руси-України УПЦ-КП (1993 - 1995).
У молоді роки брав участь у національно-визвольній боротьбі. Уперше засуджений 19-літнім - за належність до Організації Українських Націоналістів (ОУН). Восени 1944 року засуджений Військовим Трибуналом НКВС Станіславської (нині Івано-Франківської) області до 20 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Термін знизили до 10 років. Покарання відбуває у Кустолівській сільськогосподарській колонії № 17 Полтавської області
У 1946 року в таборі засуджений за "антирадянську агітацію і пропаганду". Покарання відбував в Магаданській області.
У 1959 році закінчив Вищі богословські курси в Івано-Франківську, згодом - Московську духовну семінарію.
У зв'язку з арештом історика В. Мороза (1 червня 1970) виступив на його захист, унаслідок чого була розпущена церковна громада с. Космач Косівського району, а Романюку заборонили правити службу.
З 1964 до 1972 рр. - священик у парафіях Івано-Франківської і Коломийської єпархії Руської Православної Церкви.
У січні 1972 року заарештований, а у липні 1972 року засуджений за ст. 62 ч. 2 КК УРСР ("антирадянська агітація і пропаганда") на 7 років таборів особливо суворого режиму і 3 роки заслання; визнаний особливо небезпечним рецидивістом.
Покарання відбуває у таборі ЖХ-389/1-8 (села Сосновка в Мордовії). Брав участь у голодуваннях у дні політв'язня і прав людини, у дні початку репресій в Україні та інших акціях протесту.
1 липня 1976 року відмовився від радянського громадянства.
У 1976 року під час перебування на засланні задекларував свою приналежність до Української автокефальної православної церкви.
З листопада 1979 року - член Української Гельсінської Групи.
У 1984 році за самовіддану службу Церкві в Україні єпископ УПЦ Америки (Вселенський Патріархат) Андрій нагороджує Романюка вищою священичою відзнакою - митрою.
У червні 1987 року виступає з лекціями перед християнськими українськими і англомовними громадами Канади, США та Англії.
Після повернення в Україну 28 квітня 1990 року був пострижений у чернецтво і возведений у сан архімандрита з ім'ям Володимир, а наступного дня висвячений у сан єпископа з титулом єпископа Ужгородського і Виноградівського.
Виступає за створення незалежної Української Православної Церкви з центром у Києві, піднесеної у статус Патріархату.
З 1991 року очолює місійний відділ Патріархії УАПЦ, виконує обов'язки вікарія Київської єпархії з титулом архієпископ Білоцерківський.
Одним із фундаторів УПЦ-Київського Патріархату (заснована у червні 1992).
17 лютого 1993 року призначений архієпископом Львівським і Сокальським.
Після смерті Патріарха Мстислава став місцеблюстителем Патріаршого престолу (14 червня 1993) із возведенням у сан митрополита.
На Всеукраїнському Православному Соборі 21 жовтня 1993 року обраний Патріархом (інтронізований 24 жовтня у Софійському соборі).
Виступав з численними проповідями й статтями на богословські, патріотичні й державницькі теми.
Раптово помер 14 липня 1995 року за загадкових обставин. 18 липня 1995 року спроба поховати тіло у Софійському соборі наштовхнулася на опір зі сторони духовенства УПЦ Московського Патріархату та з боку загонів спеціального призначення МВС України.
