Нещодавно в Івано-Франківську відбулась презентація результатів роботи урбаністичної студії CANactions Urban School.
Більш ніж три місяці молоді дослідники вивчали Франківськ аби врешті запропонувати власну стратегію розвитку міста за напрямками екологія, політика, культура, інфраструктура та економіка. Для Platfor.ma студенти STUDIO #1 розповіли, які головні проблеми міста їм вдалось виявити, як використати потенціал Франківська на повну та чому громадянам так важливо навчитись взаємодіяти між собою.
Родіон Філатов, політичний напрямок:
— За фахом я інженер-електронщик, закінчив Київську Політехніку. У свій час захопився інформаційним дизайном, зараз цим і займаюсь – люблю впорядковувати інформацію, вибудовувати картину з даних та зчитувати нові смисли.
В CANactions School ми мали дуже різнопланову команду: архітектор-дизайнер з Харкова Ярослав Яковлєв, голова департаменту урбаністики Львова Саша Сладкова, одеситка журналіст-соціолог Валентина Чабанова-Бабак та я. Нашим завданням було дослідити суспільно-політичне життя Івано-Франківська, визначити процеси, які мають великий вплив на місцеву громаду та розробити рішення, що змінять ситуацію на краще. Ми провели у Франківську сім днів за два тижня до місцевих виборів – це був час великих обіцянок та значного скепсису. Проте ми мали не прив’язуватись до передвиборчої гонки, а сконцентруватись на процесах, що мають постійний вплив на місто.
В Івано-Франківську є велика проблема із невпорядкованими ринками в центрі міста. По-перше, такі ринки не мають чітких кордонів, по-друге виглядають трешово. Непрозорі рішення у сфері будівництва та землеволодіння викликають спротив міських жителів, але це виглядає скоріше як гасіння пожеж. Скандальна історія із забудовою на міському озері тому яскравий приклад. Серед позитивних процесів слід відзначити активність громади. Існує «Тепле місто», існує велорух – ці команди докладають значних зусиль, щоб змінити місто на краще. В місті відчувається заряд енергії у франківців і недовіра до дій влади. Саме тому ми й задумалися про цю «недовіру» і почали розмірковувати, як підвищити рівень довіри.
Місту бракує майданчика для живого спілкування між владою та громадою. У своїх роздумах ми прийшли до такого вирішення цієї проблеми як створення неформальної міської інституції «Форум довіри». Це публічна платформа для сталого діалогу між громадою та владою. Ідея полягає в тому, щоб в місті з'явився майданчик, на якому мешканці та влада матимуть змогу регулярно обговорювати актуальні теми, приходити до спільного рішення та формувати перелік рекомендацій. Передбачається, що «Форум довіри» проходитиме щотижня. На форумі сторони обговорюватимуть заздалегідь визначені теми. Учасниками «Форуму довіри» є представники влади, громадських організацій, соціально відповідального бізнесу, експертного середовища. В залежності від теми сторони-учасники форуму можуть змінюватися. Кожна зацікавлена сторона сидить за окремим столом, по черзі має слово і відповідає на питання інших зацікавлених сторін. На події також повинні бути присутні місцеві жителі та представники ЗМІ: вони мають можливість задати питання будь-якій зі сторін. Подію повинен мати можливість відвідати будь-який франківець. Крім того, цей захід має транслюватись онлайн, відео та рекомендації мають бути доступні на сайті форуму.
Нам здається, така платформа буде вкрай корисна місту, бо задає рамки діяльності влади і забезпечує залучення франківців до процесу обговорення актуальних проблем міста. Локацією для «Форуму довіри» ми обрали мережу міських бібліотек. В аналогову епоху бібліотеки були осередками знань в містах. З приходом інтернету вони втратили свою актуальність. Ми віримо, що проведення «Форуму довіри» в бібліотеках зверне увагу громадськості на їх стан і дасть їм друге життя. Відкрити перший «Форум довіри» ми запропонували у центральній бібліотеці міста, де проходитимуть дискусії з проблем міського значення. За наступні чотири роки планується відкриття вісьмох бібліотек у житлових районах міста. Ми впевнені, поява «Форумів довіри» стане суттєвим імпульсом для гармонійного розвитку міста.
Я переконаний, проект «Форуму довіри» – унікальний для України. Я із задоволенням взяв би участь у запуску цього проекту в Івано-Франківську, проте успішність проекту залежить не тільки від розробника, а радше від зацікавлених сторін міста, зокрема від влади. Готовність влади до суспільного діалогу – необхідна умовна для початку роботи.
Володимир Дідюк, інфраструктурний напрямок:
— Я випускник Інституту архітектури Національного університету «Львівська політехніка», перед вступом до школи CANactions почав працювати архітектором, зрештою працюю ним і досі . Зацікавлення урбанізмом було логічним продовженням моєї архітектурної практики. Це все одно що змінити масштаб креслення, такий собі zoom out, спроба поглянути на архітектуру у ширшому контексті, намагання зрозуміти глобальні тренди.
Наша команда «Інфраструктур» налічувала троє учасників: Аня Берестецька, Андрій Коман та я. Аня вивчає урбаністику у Гамбурзі, Андрій кілька років працював архітектором у Штудґарті, я рік тому мав навчальну поїздку у Нідерланди. Це чудовий досвід працювати в колективі людей з різними бекґраундами та світоглядом, однак нас об’єднував спільний інтерес.
Темами нашої групи було кілька напрямків: транспортна мережа, просторовий розвиток та «м’яка» інфраструктура (навігація, туристичні сервіси, інформаційна підтримка гостей). Якщо говорити про актуальність інфраструктурної теми загалом і конкретно для Франківська, то вона для мене беззаперечна, адже транспорт і організація громадських просторів – ключові критерії зручності міста, і часто найкоштовніші у реалізації.
Я б хотів зробити акцент на нашому тактичному проекті, що має назву «Rover pioneers». Ідея проекту – створення першого велокільця у місті, для якого характерним є не тільки якісне покриття велодоріжок та навігація, а також наповнення його різними сервісами та заходами для велосипедистів: веломайстерні, мобільні кафе, культурні велозаходи, наприклад, кінотеатр під відкритим небом та інше. В довготривалій перспективі – створення комплексної велосипедної екосистеми, у якій головна увага віддана велосипедисту. Адже ми прагнемо популяризувати ровер не тільки як засіб пересування, але й як спосіб життя, що є дружнім до міста.
Якщо говорити про основні проблеми українських міст загалом у фокусі теми, над якою я працював, то це незадовільна якість та організація громадського транспорту і проблеми, які виникають звідси: надмірна кількість приватного транспорту в місті, корки та «дике» паркування автівок в центральних частинах міста. По-друге, це погано організована торгівля та зовнішня реклама. По-третє, низька якість громадських просторів.
Наш тактичний проект є одним із малих кроків, який дозволяє вирішити складну тему громадського транспорту. Маю надію, що ми реалізуємо його, оскільки маємо підтримку місцевих громадських організацій та зацікавлення місцевого бізнесу, і, що важливо, анонс про надання ґранту від Western NIS Enterprise Fund. Якщо говорити про плани після школи, то я б хотів поїхати на стажування до одного із тюторів школи. Вірю, що CANactions Urban School стане стартом для покоління урбаністів, що змінять наші міста на краще.
Дар’я Подольцева, екологічний напрямок:
— Я закінчила курс інформатики в Києво-Могилянській Академії, працювала графічним дизайнером, жила деякий час в Дубліні, а потім в Лондоні. Чотири роки тому я повернулась до України, після повернення мене переслідувало почуття жалю – майже все що нас оточує тут, зокрема предметний світ міг би бути набагато кращим. Також трохи набридло те, що великий сектор української культури пов'язується із «рурал» темою, і дуже рідко з сучасними містами. Так весь цей оточуючий світ та «вічні шаровари» привели мене до зацікавлення урбаністикою.
Мені випала тема екологія, але її ми намагались сприймати у широкому сенсі – не в контексті річок і дерев, а скоріше в контексті взаємодії людини і оточуючого простору. Група складалась із чотирьох людей, крім мене ще були Саша із Києва, який працював інженером, а також нещодавно закінчив програму Maritime spatial planning в університеті IUAV у Венеції, Маша з Полтави, архітектор та учасник об'єднання СітіЛаб, а також Саша, що працює у департаменті розвитку Львівської міської ради.
Для Франківська тема екології є мегаактуальною, бо місто розташоване між двох річок, має велике озеро, поруч Карпати. Взагалі Івано-Франківськ за екологічними показниками – одне з найкращих міст України, але, коли ми туди приїхали, наші відчуття були трохи іншими. Місто дуже компактне, та йти до річок м'яко кажучи не дуже приємно – сморід вздовж доріг, багато різного типу перешкод, аудіо та візуальний шум. Спуск до річки ми знайшли лише з третього разу, береги вкриті будівельним сміттям. Біля озера є тільки пара лавочок, спортсмени поруч качали прес на картонці, яку принесли з дому.
Ми багато ходили містом, зокрема до річок, до озера, зустрічались із різними фахівцями, наприклад, з представником «мегаЖЕКу» (у Франківську замість сотні ЖЕКів зробили єдиний розрахунковий центр) та водоканалу, дивились очисні споруди для питної води тощо. Ми накопичили багато дуже різнопланової інформації і в результаті створили дві історії – одну серйозну про нафто-газову систему, інфраструктуру і освіту, адже Франківськ – місто яке дуже тісно пов'язано із цією галуззю. Друга історія – скоріше просто візуальна – під назвою «Франківськ Супер Маріо», де ми зобразили наші пригоди по дорозі до річок.
Якщо казати загалом, основні проблеми міста – це відсутність зв'язків між усім – між центром і річками, між парком і озером, між іноземними студентами та місцевими, таке собі паралельне існування абсолютно різних світів. Запропонувати якісь конкретні методи вирішення – це була тільки маленька частинка нашого дослідження. Ми працювали на декількох рівнях – від глобального (візія та стратегії розвітку міста в рамка урбаністичної конституції) до супер локального (проект «Супер Маріо», де ми фактично позначили кожну перешкоду). В рамках розділу «тактичні інтервенції» наша група запропонувала поект/івент «walking virus» («бродячий вірус»). Він полягає в тому, що збирається ініціативна група людей та йде гуляти, наприклад, на озеро, а по дорозі звертає увагу на всілякі перешкоди. В ідеалі – люди помічають більше, ніж просто коли ходять там кожен день, а також потім намагаються усунути виявлені проблеми. В кінці подорожі вони можуть побудувати разом чайний будиночок або сцену, де проводять івент. Ця споруда лишається для подальшого користування і вирішує проблему із нестачею інфраструктури в рекреаційних зонах.
Якщо казати про українські міста загалом, на мою думку, їм бракує загальної концепції, цілісної картинки, відчуття єдиного простору. Наразі це такий собі вінегрет із МАФів, сміття, реклами, маршруток та припаркованих машин. А також бракує звичайних громадських просторів – площ, парків, скверів, де було би комфортно всім шарам населення і де б у людей виникало відчуття, що це їхнє місце. Яке рішення я пропоную? Для початку треба, щоб кожен прибрав пару-трійцю квадратних метрів навколо себе, а міська адміністрація вчасно вивезла би сміттєві баки. І тоді вже стало би набагато краще.
Богдан Капаціла, культурний напрямок:
— Я маю дві вищі інженерні освіти, проте завжди захоплювався дизайном, тому останні п’ять років працював над проектами інтер'єрів осель та громадських закладів в кількох містах України. Бажання змінювати середовище комплексно, а не акупунктурно і прагнення зовсім іншого, європейского підходу до освіти привели мене до студії CANactions.
Моя команда займалась темою «Культура та Спадщина». Це був дуже цікавий досвід, адже група вийшла інтердисциплінарна – окрім мене там було дві дівчини: одна – архітектор, а друга займається освітніми проектами. Відповідно, й підхід виявився різностороннім, оскільки ми вивчали роль як фізичних об'єктів (оригінальна архітектура, культурні заклади, пам'ятники та природні надбання) так і духовну складову життя франківців (роль релігії, історія різних народів, що проживали в місті, літературний феномен, а також народні традиції та ремесла). Комплексність такого дослідження і дозволила хоча би частково зрозуміти стан речей в місті і сформувати бачення того, якою ж була ідентичність Івано-Франківська, якою вона є і в якому напрямку їй варто розвиватись.
На мою думку, найефективнішим методом короткострокового дослідження є персональне інтерв'ю з активними, впливовими та пересічними громадянами, адже це дає чудовий зріз інформації про місто від його жителів, яку можна порівняти з власними враженнями і знахідками, та врешті вималювати загальну картину. Проблеми, які нам видались найбільш серйозними – це некваліфікована реставрація, а подекуди руйнування забудови в історичному ареалі (а саме вона, на думку багатьох фахівців, формує особливий дух міста), відсутність культурного життя поза межами центру міста, та розрізненість активних городян (наприклад, в місті є кілька велосипедних громадських організацій, які навіть не знають про існування одна одної).
В якості рішення ми пропонуємо перш за все серію заходів спрямованих на привернення уваги до архітектурної спадщини міста, а також створення нової громадської організації, яка би могла за символічну ціну і на пільгових умовах надавати в оренду необхідне обладнання для усіляких вуличних заходів, які можна провести у будь-якому куточку міста – чи у подвір’ї спального району, чи всередині старої забудови, чи на території покинутого заводу, чи в зеленій зоні. Важливою складовою є мобільність обладнання – наприклад, вантажівка, на якій все перевозиться, є одночасно і сценою. Кодова назва проекту – «Культуромобіль» і його мета – згуртування спільнот і створення розуміння, що саме вони є господарями території та культурних заходів, які можуть бути не лише в центрі міста, але й в його найвіддаленішіх районах.
Проблеми є не лише в українських містах, але й закордоном, проте у наших «пацієнтів» букет хвороб назбирався чималий. І хоча в багатьох містах вже проводиться велика кількість урбаністичних проектів, проте ці дії, на жаль, не мають системного характеру, а в час виборів великою мірою заражені популізмом. Тому, якщо знову ж говорити мовою медицини, нашим містам потрібне для початку кваліфіковане обстеження (в дусі дослідження, яке ми робили для Івано-Франківська) і системне продумане лікування (програма стратегічного розвитку і її покрокове втілення), бо в іншому випадку все зводиться до нових лавок і велопарковок, а в масштабах міст це як лікувати перелом гірчичником. Будь-яка діяльність, а тим більше така тривала і складна, як розвиток міста, потребує перш за все чіткого плану для ефективної акумуляції ресурсів на найбільш проблемних та стратегічних ділянках.
Анна Пашинська, економічний напрямок:
— Я вивчала архітектуру в Львівському та Віденському технічних університетах. За пару місяців до початку школи я повернулась до України в Івано-Франківськ. Я розуміла, що хочу допомагати змінювати нашу країну, застосовуючи ті знання та навички, які отримала. і починати треба аме з міських перетворень. Школа CANactions стала для мене суперможливістю зрозуміти правильний напрямок, поєднати найкращі досвіди, дати відповіді на реальні українські проблеми, а не сліпо переймати, хоч і хороші, але чужі рішення.
Коли почали працювати над проектом для Франківська, нас поділили на п’ять команд. Мені пощастило бути з Заломайкіною Юлею, Сухарем Антоном і Сашою Горенюком. Ми обрали тему «економіка» саме з тієї причини, що для всіх нас це був величезний челендж. Ніхто з нас не був економістом і в перший тиждень дистанційних досліджень, ще перебуваючи в Києві, ми занурились в статистику, статті, звіти, історію, майже без жодної можливості звідти винирнути. Заліпивши найбільшу стіну в школі з низу до верху виписками, роздруківками, стікерами, ми визначили основні на той момент теми дослідження і поїхали з усім цим до Франківська. Польові дослідження показали абсолютно нові сторони, які стали значним доповненням до нашого бачення міста і у нас уже сформувались урбаністичні історії.
В результаті нам вдалось скласти картину ресурсів міста і їх потоків, виявити специфічно франківські проблеми та проблеми, що є характерними для інших українських міст такого масштабу. Врешті стало зрозуміло, що навіть в такому не надто сильному в економічному сенсі місті як Франківськ є безліч своїх невикористаних ресурсів і можливостей. Тому в своїй роботі ми не розвивали стратегій на кшталт «багате місто Франківськ-2050», а приділили увагу саме правильній роботі з існуючим потенціалом, іншому підходу до вже існуючої економічної діяльності в місті. Ключовий принцип, до якого ми дійшли: Івано-Франківськ – це стала економічна модель, що усвідомлено направляє, зв’язує та використовує свої ресурси задля правильного розвитку міста в цілому.
Одним із завдань було створити тактичну інтервенцію для міста. На підґрунті наших стратегій виникало багато ідей: створення альтернативного навчання від провідних бізнесів міста для підвищення якості людських ресурсів, ревіталізація постіндустріальних просторів міста, краудфандингові проекти для міських перетворень, переосмислення ринків та багато іншого. Але проблемою, яку ми вирішили розглянути ширше, стало переосмислення будівництва житла.
Будівельна індустрія – тип економічної активності, який набрав великих обертів у Франківську. В місті будується в сім разів більше квадратних метрів житла на одиницю населення, ніж за середнім показником по Україні. І саме нерухомість стає своєрідним банком, адже, на даний момент, є одним із найбезпечніших варіантів інвестування грошей. Будівництво – яскравий приклад перетину економіки і урбаністики. Основною ідеєю проекту стала заміна головного гравця в будівництві житла. В існуючій ситуації будівельна компанія бере на себе всі ризики, відповідальності, комунікації і домовленості зі стейкхолдерами і отримує відповідні прибутки. Майбутні жителі – окремі одиниці, клієнти. Нам хотілось створити альтернативну модель, яка не орієнтована на прибутки і повернення інвестицій. Основний гравець – ком’юніті будинку, де майбутній житель став би інвестором, девелопером і клієнтом в одному обличчі.
Це і стало основою проекту «Co-housing» – (су)спільного будівництва власного житла. Для цього потрібно було би створити платформу – неприбуткову організацію, яка могла би забезпечити умови для створення такого житла. Цінності платформи зумовлюють переваги як для майбутніх власників житла, так і для розвитку всього міста. Деякі переваги для жителів: залучення і вплив в процесі створення власного житла, пристосування до конкретних вимог, формування спільноти в будинку і тому подібне. Для міста ж це було би розміщення проектів в локаціях важливих для правильного розвитку міського простору, ущільнення міської текстури в динамічних зонах, використання складних площ із існуючою інфраструктурою, які є нецікавими для класичного девелопера, сталий підхід як в екологічному аспекті, так і в фінансовому та соціальному. Цим проектом ми би хотіли розвинути новий підхід до рішень, форм і розуміння житла, зробити внесок до правильного розвитку міста та створити нові можливості для його жителів. Цією ідеєю хочемо наголосити, що кожен із нас повинен самостійно творити свій дім і своє місто.
