Позбутися тавра корумпованого відомства із суцільною круговою порукою міський суд обласного центру намагається, серед іншого, взяттям курсу на публічність роботи.
Це й визначило початкове запитання для інтерв’ю із головою Івано-Франківського міського суду Тарасом АНТОНЯКОМ.
– Тарасе Михайловичу, увага до судів з боку громадськості та їх присутність в інформаційному просторі міста за останній рік суттєво збільшились. Що відбулося: франківці стали частіше порушувати закон, чи просто побільшало громадського ока в цих процесах?
– Швидше, друге. Завдяки дорослішанню нашого суспільства, до таких нагальних проблем, як, в тому числі, і реформування судової гілки влади, є багато уваги. Наш місцевий суд ніколи не був закритим. Але самі форми відкритості дещо міняються. Зараз ми більше акцентуємо увагу на спілкуванні зі ЗМІ, на поширення прес-релізів з приводу тих чи інших ситуацій, які відбуваються в суді. Це було частиною і моєї програми, яку я обіцяв втілювати на цій посаді під час спілкування з громадськими активістами.
– Яким є навантаження на одного суддю Івано-Франківського міського суду?
– Ми уже багато років знаходимося у стані хронічного перевантаження. З чим це зв’язано? Франківськ повинні б обслуговувати за найбільш приблизними розрахунками (один суддя на 10 тисяч населення) 25-26 суддів. В нас у різні часи працює 17-18. По штату є 21, але судді мають властивість хворіти, жінки-судді йдуть у декретні відпустки. Судді переводяться з одного суду до іншого, в суддів закінчується термін повноважень. Тобто, нам завжди бракує кадрів.
Крім того, ми є судом першої інстанції по розгляду справ в порядку Кодексу адміністративного судочинства. Ми є адміністративним судом першої інстанції при наявності спеціалізованого адмінсуду, в якому працює більше 20-ти суддів. Кількість справ, яку ми розглядаємо 3-4 суддями, які на цьому спеціалізуються, така ж сама як у адміністративного суду на 23 судді!
Ми є обласним центром, в якому зосереджено всі центральні офіси правоохоронних органів. Відповідно, всі хоч трохи важливі справи в порядку досудового розслідування надходять саме в наш суд. На сьогоднішній день у нас тільки четверо працюючих суддів-слідчих. Це ті судді, які здійснюють контроль за досудовим розслідуванням під час його провадження правоохоронними органами. Ми четверо розглядаємо понад половину таких проваджень в області, при наявності суддів-слідчих у районних судах. Просто в них набагато менша кількість таких звернень.
Для врегулювання роботи з правоохоронними органами, щоб не пропустити процесуальні строки, судді-слідчі чергують, хоча це нічим не передбачено. А це можуть бути вихідні, нічний час.
– Можна конкретніше, у цифрах, скільки справ на рік розглядає один суддя?
– Чітко сказати не можна, я спробую пояснити. В залежності від спеціалізації, судді, які розглядають кримінальні і адміністративні провадження, слухають значно меншу кількість справ, це зрозуміло. Але це значно важчі, місткіші по процесу справи, які потребують набагато більше часу, зусиль на опрацювання. Крім того, новий КПК передбачив колегіальний розгляд для більшої кількості категорій справ по важких злочинах. Там, де раніше відправляв правосуддя один суддя, зараз це робить колегія. Це, відповідно, зміщення і коригування графіка із врахуванням справ, які є в колег. Тобто, судді навантажені як своїми, так і – можна множити цю цифру на два – справами колег.
Суддя-цивіліст розглядає 1400 справ на рік. На моїй пам’яті, приблизно таке ж навантаження на одного суддю було завжди. На кінець року залишається приблизно 250-300 нерозглянутих справ. Тобто, це понад тисячу розглядів на рік. Це велика кількість. Я бачив багато судів у США, Канаді. З таким навантаженням мало хто працює.
– Як можливо в таких умовах ґрунтовно вникнути в суть кожної справи і винести справедливе рішення?
– Можливо. До того, як я почав головувати в цьому суді, я мав одне з найбільших навантажень. В мене було 2500 справ-проваджень на рік. Це було в часи так званих «соціальних» справ, коли масово зверталися пенсіонери. З точки зору застосування права, ці справи не вважаються складними, але фактично на них так само йде час, зусилля. Пізніше вже була придумана спрощена форма процесу...
Звичайно, що таке навантаження впливає на якість, це не можна заперечувати. Але позитивними чинниками в цьому випадку є те, що судді молоді, і ресурс міцності в них ще не вийшов. В цьому суді я найстарший за віком (44 роки – ред.).
– З ваших слів випливає, що працювати в судах Івано-Франківська можуть лише самовіддані люди. А що стосується усього іншого, судді в нас — хто? У нашій країні це абсолютно непублічні люди, хоч частина їх призначається довічно. Навіть біографії призначених суддів — таємниця для людей, чиї долі вони прийшли вершити.
– Це питання дуже перегукується з темою семінару, з якого недавно повернувся. Там давали хороший порівняльний тренінг з цього приводу. Викладачі з Мічиганського університету та з Оттави розповідали, як у Північній Америці судді спілкуються з громадянами за допомогою соціальних мереж. Що є допустимим, а що ні, які є законодавчі обмеження. Наприклад, у них ви не побачите фотографії судді в інтернеті, хоча в них дуже поширена власна сторінка на вікіпедії. Законодавчо заборонено вказувати адресу проживання судді, інформацію про його близьких і так далі. І з точки зору безпеки це абсолютно правильно. У ситуації, коли навіть наш міський суд дає чотири довічних ув’язнення по одному кримінальному провадженню, безпека судді, все-таки, є важливим чинником. Щоб людина не боялася прийняти таке рішення.
– Але у нашому суспільстві існує інша проблема – тотальна недовіра до судів. Українці перші в Європі за кількістю поданих у 2014 році позовів до Європейського суду з прав людини. Йдеться про п’яту частину усіх скарг. Тенденція, яку цей показник демонструє світовій спільності, не нова – наші громадяни геть чисто не довіряють національним судам. Рівень довіри до судової гілки в Україні, згідно з опитуваннями, лише 7%.
– Я погоджуюсь, що цифри можуть бути такими. Якщо провести опитування, напевно, так воно і є. Але чи відображає ця статистика реальний стан речей? Думаю, що ні. Тому що ті ж опитування підтверджують, що найбільше респонденти стикалися з проявами корупції чи якимось іншими правопорушеннями, в першу чергу, в сфері медицини, потім освіти і аж потім в судах. І в основному про такі речі люди довідуються зі ЗМІ.
Зрозумійте, після кожного засідання з приміщення суду виходять дві категорії людей: ті, хто виграв справу, і ті, хто її програв.
Програти справу сторона може через багато чинників. В тому числі, через низький рівень надання правової допомоги. Непрофесіоналізм адвокатів – дуже поширене явище. Але найпростіше у своїй поразці звинуватити суд.
Таких речей є дуже багато. Ми ж стараємось якісно робити свою роботу. Звичайно, при загальній суспільній оцінці довіри в кілька відсотків, важко в Івано-Франківську зробити чудо і сказати, що тут працюють інакше. Хоч би ми відкрили тут цілодобовий суд, як в Сінгапурі, і працювали для мешканців 24 години, це навряд чи змінило б ситуацію.