Євген Нищук: Ми в жодному разі не можемо розчаруватися в Майдані

 

/data/blog/90992/3dc3a7a819ac07592780237bb570a821.png

 

"Голос" Майдану, екс-міністр культури, прикрпатець Євген Нищук у програмі "Вечір з Миколою Княжицьким на Еспресо.TV - про спадок Майдану, надважливість культурної реформи та кар'єру.

 

 

- Я хочу повернутися до того, що відбувалося на Майдані. Ви нетипово себе вели для артиста чи для актора, тому що це люди, які не йдуть в політику, які намагаються бути обережними, Ви не просто пішли в політику, Ви фактично, стоячи на сцені, часом брали на себе прийняття якихось відповідальних рішень (під час штурму або в якихось інші моментах). Це у Вас таке бажання займатися політикою і раніше було, воно у Вас внутрішнє чи ні?

- Особливо в ситуації останніх подій 2013-2014 років про політику зовсім не думав, був тільки момент якогось свого неспокійного нутра. Так дійсно воно звідкись береться, коли я в школі бачив потік людей в 1990-му році, коли йшли всі вулицями Івано-Франківська, згодом, приїхавши в Київ і навчаючись в Університеті Карпенка-Карого, якось слідкував завжди, …притому що ніколи не мав якогось бажання бути в політиці.

 

- Але Ви там на сцені були таким справжнім політиком, не імітатором, не людиною, яка каже, що я тих чи інших підтримую чи засуджую, а людина, яка брала на себе відповідальність, що взагалі-то для українських політиків мало характерно.

- Очевидно, що не тяжіло наді мною те, що я в якихось політичних інтересах там був. Більше того, я собі там іноді мав змогу аналізувати і думаю, що в тому випадку оця близькість до сприйняття людей або єднання з людьми у мене було через те, що я не мав жодного політичного забарвлення. Тобто я не був представником чи цієї трійки в тому випадку, чи будь-якої іншої. Там десь мене хотіли вхопити в дві тисячі якомусь році, але, слава Богу, не сталося. При тому, що я завжди казав, що не зарікаюсь від політики. Але я досі не є заангажованим політично. 

 

- Я хочу поговорити про те, хто Ви є. Ви з Франківська?

- Родом.

 

- Ви з дитинства мріяли займатися акторською справою?

- З дитинства мріяв стати футболістом. Займався активно в спецшколі по футболу. Але потім якісь були травми, і мене захопили в студію театральну в Івано-Франківську. І далі мої старші колеги, які поступили в інститут Карпенка-Карого, відомі люди і зараз, Віталій Лінецький, якого вже немає, Юра Горбунов, Наталя Попович, інші, які відбулися, і я, як кажуть, вслід за ними пішов у світ мистецтва.

 

- А як це відбулося? Ваші батькі хто?

- Вони не є творчими за професією людьми. Батько на заводі працював, мати то на фабриці, то ще десь, і не були творчими. Я дуже пізня дитина, в мене два старших брати, один з них, на превеликий жаль, 2006 року загинув, був міліціонером, а найстарший Богдан працює. Батька немає. Я народився, коли батьку було 50 років. Буквально за рік до 90-ліття батько відійшов. Він прожив таке довге життя і розповідав, що він колись завжди тяжів до якихось імпровізацій сільського клубного життя. Розповідав, як грав, був більше комедійним навіть.

 

- Ваша акторська доля теж була непростою. Тому що Ви досить багато знімаєтеся в кіно, але якщо говорити про театр, Вас бачили на сцені театру "Сузір’я" в Кужельного, але в таких сталих академічних трупах Вас не було, хоча глядачі Вас знали з кінофільмів. Чому?

- Ну це такі, можливо, внутрішні театральні інтриги. Не секрет, що я довгий час мріяв бути театрі Франка, в головній труппі країни, як її називають. Хоча зараз такого визначення немає, яка труппа найкраща. Кожен вважає, що та труппа, в якій він грає, є найкращою.

 

- Зараз це справді змінилося, вистави того ж Франківського театру, на них приходять люди, всі знають його, або вистави "Молодого театру", інших, або окремі вистави в театрі "Сузір’я" з Вашою участю, про них говорили. Але очевидно, що головний театр це…

- Ну, власне, завжди був тією мрією, і то була певна біль, але, як це завжди буває, в той момент було дуже головне себе не розгубити. Взагалі в творчих людях це є момент іноді зламу, який закінчується тим, що люди спиваються або йдуть з професії. Це є марафон,  щоб витримати його, треба дійсно мати силу.

Я дуже радий, що в той чи інший спосіб, рік за роком мені траплялися роботи поза, скажімо, сталою труппою, які були знаковими. "Тарас Шевченко" у Черкасах. І я собі потім подумав, коли вивчав сам менеджмент театральної справи, в Європі це заведено взагалі як правило, що людина не обов’язково є в сталій трупі і тільки там має працювати і більше ніде. І у мене так волею-неволею вийшло, я над цим не замислювався, але в мене так вийшло: "Тарас Шевченко" в Черкасах, в "Молодому театрі" вистава, спільний проект з Івано-Франківським театром і ансамблем "Гуцулія" "Оле, Довбуш" - Олексу Довбуша я грав. Тобто я розкидався по різних.

 

- Але у житті як це Ви відчуваєте, це у Вас таке, як кажуть, "горе від розуму" чи "горе від таланту", бо нібито Ваші ролі були помітними, відомі труппи мали би битися за Вас, а у Вас якось не хотіли брати?

- Очевидно, якісь були моменти. Мені важко казати про причини. Це, очевидно, виносилося і коли вже сталося природнім та ситуація, коли я прийшов у Театр Франка, який завжди був для мене рідним, там працює моя дружина Оксана Батько, і там я всіх знав, я співпрацював дуже часто з багатьма колегами, я їх всіх дуже добре знав, я працював на інших майданчиках. І цей момент коли після зміни уряду я не те що був розгублений, а мав знайти те, куди подіти свою енергію…

 

- Але цікаво, Вам же пропонували інші урядові посади, але Ви відмовилися.

- Правда, бо для мене дуже важливим був той момент, щоб я… десь нещодавно фраза проскочила про те, що я хотів би, щоб політики навчилися отримувати задоволення від свого служіння громаді. Я повинен розуміти повністю те, що я роблю, і від того отримувати гармонію. Не секрет, що перший місяць-два роботи на посаді міністра культури, хоча в мене ніколи не було проблем зі сном, але я дійсно не міг заснути, в мене боліла голова, я приймав пігулки.

 

- А Ви до цього менеджментом займалися?

- Я однозначно займався, це не була офіційна ситуація, але коли говорили, що зараз потрібні організаторські здібності на тій посаді. Даруйте, я спільно з деякими мистецькими агенціями, зокрема "Арт Веллас" і іншими, співпрацюючи з кінця 1990-х років, був співініціатором великої кількості мистецьких проектів, альтернативних фестивалів.

 

- Ну це добре, бо Вас не брали в такі сталі труппи і це зробило Вас незалежною людиною насправді…

- Так. Безперечно, окрім театру, мені іноді закидали, що ти витрачаєш багато часу на якісь заходи, але я ніколи до фестивалів, там, "Київська Русь", де було барокове мистецтво, міського українського романсу, етно-музики і фольклорного мистецтва, альтернативної музики, рок-музики, я ніколи не міг до цього поставитися, що це якась халтурка, на якій я хочу просто заробити гроші.

 

- Що Вам більше задоволення приносить: акторство чи державний менеджмент?

- Однозначно, моїм найголовнішим комфортом є сцена.

 

- Ви для багатьох були обличчям Майдану.  У Вас немає відчуття, що люди, які перший раз розчарувалися після Майдану, а тепер другий раз, що це буде впливати на довіру до Вас?

- Очевидно, що ці відчуття я ще упіймав ще після 2005 року. Я після ейфорії 2004 року нікуди не вліз: ні в політичну ситуацію, ні в посадову, я так обережно до цього ставився і ніколи не грав на цій темі. І як виявилося потім, це все нівелювалося, було великим розчаруванням, і воно мало певний відбиток. Так, я мав зважати, де я знімаюся, в яких ролях працюю, чи відмовитися від реклами, якихось корпоративів.

Але 2004 рік це була більш політична ситуація, яка мала конкретне забарвлення політичне, покладалися надії на конкретну особу. І після того я в багатьох мітингах або заходах не брав свідомо участь. Хоча мене кликали політики.

Але момент 2014 року, я відчув той градус правдивості, де вже питання політики не стояло. І зараз, коли мене запитують "відіб’ється чи ні", на відміну від 2005 року, в 2013-2014 роках ми зазнали великих жертв, пролилася кров. Тому оце роздратування, яке панує, може бути, воно має впливати на природній відбір тих, кого ми хочемо бачити при владі. Але в жодному разі ми не можемо розчаруватися в тому, що ми стояли вже навіть за євроінтеграцію – ми стояли за гідність і честь кожної людини. І я думаю, що в форматі десятиліть ця подія буде однозначно величною і такою, що змінила хід історії України.

 

- Хочу повернутися до Вашої роботи в Міністерстві культури. Складно робити реформи? Я розумію, що Ви не встигли багато чого зробити, бо не такий довгий термін були, але чому досі вся система управління культурою в нас залишалася, по суті, радянською, яка мала безумовно свої плюси, тому що в СРСР була сильна державна прокомуністична культура, а Ви людина незалежна туди потрапили. Чому так складно це змінити?

- Справді. Я співпрацював з багатьма національними колективами, з іншими альтернативними, недержавними і вони були мені не чужі, і я дійсно хотів… І перший мій меседж був, щоб сам орган Міністерства культури не був івент-агенством, яке колись займалося, на жаль, виключно державними заходами, купували квіти. І власне це була його сфера відповідальності. І просто роздавати національним колективам гроші.

Коли я прийшов, я ризикував, така була вимога Майдану, я звільнив практично всіх ключових осіб, всіх заступників, всіх голів департаментів, які були під прицілом громадськості. Я виконав цю потребу громади.

Далі я привів людей не з системи. 23 роки працювали над руйнацією армії та культури, то краще так ризикнути і щось змінити. І ми дійсно пробували покладатися не на держбюджет, бо його немає. Ми зосередилися на співпрацю з європейськими програмами. Щоб привести європейські програми не просто для грантування, а для такої комплексної системи перебудови і навчання менеджменту.

 

- А політична еліта? В мене таке враження, що наша політична еліта, урядовці, керівники держави, більшість депутатів за дуже невеликим виключенням взагалі не розуміють роль і важливість культури в суспільстві. В Вас не було такого? Ви не відчували самотності на посаді міністра?

- Відчував. Тут момент з ситуацією, з прірвою світогляду, яку ми маємо на Сході, це є недооцінка культурних процесів, обміну, здійснення проектів. Ми запроваджували програму взаєморозуміння, це момент, щоб люди Півдня-Сходу не були відірваними і відчували себе в контексті всієї культурної політики, яка запроваджується центром. В нас взагалі прірва була: Київ робить одне, а всі – інше. Наше намагання було зібрати всіх, бо раніше тільки керівники управлінь їздили в Київ "за нагоняєм", а тут їх запросили, передали їм конкретні меседжі, документи, яким чином вони себе мають поводити, як мають проводити свою роботу, тобто якусь карту.

Важко щось зламати відразу. Більше того – багато чого не потрібно ламати. Є якісь кращі моменти. Є питання до менеджменту, скажімо, в національних колективах, які би мали зараз відчувати час і трішки навчатися вже самостійно вести гастрольну діяльність. Але треба тоді закон про гастролі, щоб вони мали можливість це робити, закон про культуру, про меценацтво, щоб вони могли собі заробити гроші, а не так, щоб я прийшов і сказав, щоб заробляли самі.

В нас дійсно є особливі надбання в тому, що сталі труппи, такого в Європі немає. З іншого боку, я хотів розділити функції Міністерства культури на функцію збереження спадщини, традиційного мистецтва і окрему діяльність для розвитку сучасного мистецтва. Бо воно завжди було десь так, ну щось роблять, а воно зараз є обличчям, як це не дивно, в Європі, світі, Україні.

Тобто наші кращі митці, і літератори в тому числі, і художники, на яких зараз є запит в Європі. Але вони завжди були поза державними органами, на них ніхто не дивився, їх ніхто не залучав в ці процеси. Важливо знайт цей певний баланс: тисячолітньої української історії і кращих її витоків культури і те, як зараз розвивається, те які зараз є бажання у сучасних митців у різних напрямках (хореографії, театрі, кіно, прикладному образотворчому мистецтві).

 

- Ви для себе вирішили, як Ви далі будете рухатися: робити кар’єру подальшу в мистецтві чи в політиці?

- Я – людина неспокійна. Я отримую великий кайф від того, що я в процесі театральної діяльності. Я закінчив одну театральну роботу, зараз виношується і є ідея того, щоб нову почати. Я дуже хочу, щоб повноцінно запустився кінопроцес. І очевидно я б хотів здійснити якісь гарні кінороботи.

В мене немає ідей, щоб за будь-яких обставин сісти в міністерське крісло знов. Разом з тим, якщо складеться відповідна політична ситуація, якщо я буду там корисним, то я не зарікаюся, я можу працювати в цьому русі.

На громадському русі я також можу багато чого робити. Очевидно, є якісь ідеї, щоб створити ті чи інші ради. Зараз є ідеї фондів, де би я міг акумулювати ті ідеї колег і якось стукати в ті чи інші двері, чи в законодавчі чи у виконавчі, для того щоб вони були втілені.


04.11.2015 821 0
Коментарі (0)

30.04.2024

Будівельна компанія «ND Group Development» запрошує вас стати майбутніми власниками унікального комплексу преміумкласу. Водночас власний будинок мрії стає ще доступнішим. Адже при покупці з 30 квітня 2024 року до 15 травня 2024 року можна отримати знижку 3%. 

1082
29.04.2024
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалася з серцево-судинним лікарем-хірургом Андрієм Судусом про причини раптової серцевої смерті, операції на серці, як війна вплинула на кількість захворювань, чи "молодіють" хвороби серця та як запобігти їхньому розвитку загалом.

883
22.04.2024
Вікторія Матіїв

Про значення Великодніх свят журналістка Фіртки поспілкувалася з отцем Миколаєм Микосовським, який служить у Василіянському монастирі УГКЦ на Ясній Горі у Гошеві.

2019
10.04.2024
Тетяна Дармограй

Фіртка розповідає про головні зміни, які пропонує влада новим законопроєктом про мобілізацію.

3402
01.04.2024
Діана Струк

Про функціонування закладу, допомогу військовослужбовцям та майбутні плани, журналістка Фіртки поспілкувалася з очільником комунального закладу «Дім воїна» Миколою Крошним.

2625
26.03.2024
Вікторія Матіїв

Під час війни людина відчуває цілий спектр емоцій. Як українським родинам впоратись з такими випробуваннями — журналістка Фіртки розпитала у лікаря-психіатра, психолога та консультанта в напрямку когнітивно-поведінкової терапії Миколи Демківа.

2621

Доволі часто можна зустріти згадку про так званого «пасхального зайця» в сучасній масовій культурі (фільми серіали, листівки, гіфки). Отож, яке відношення має кролик/заєць до Пасхи?

366

Спорт — це не просто змагання, це мова, яку розуміють усі. І Україна використовує її, щоб розповісти світові про свою силу та прагнення до перемоги.

803

Нижня палата Конгресу США затвердила допомогу Україні в  сумі 61 мільярдів доларів. Всього «за» допомогу Україні проголосували 311, «проти» — 112, «утримались» — 8.

760

«Благодатний вогонь» саме за такою назвою ми знаємо церемонію, яка відбувається щорічно у Велику Суботу перед Пасхою у Єрусалимі в Храмі гробу Господнього. Здебільшого про це явище  знаємо через ЗМІ, які щорічно ведуть пряму трансляцію сходження Благодатного вогню з Єрусалимського храму.

1729
03.05.2024

В Івано-Франківську триває передсвятковий ярмарок "Великодній кошик".  

534
01.05.2024

Християни освячують пасхальні традиційні страви, про котрі чітко згадує священник у часі освячення, зокрема м’ясні та молочні. Кошик можна прикрасити барвінком і вишитим рушником.

454
26.04.2024

Розповідаємо про корисні для серця та задоволення способи включити домашній сир у свій раціон.  

806
04.05.2024

Великдень - свято, що є одним з найважливіших для віруючих християн.  

1080
30.04.2024

Великий або Страсний четвер — це день, коли Христос понад 2000 років тому на Тайній Вечері з апостолами, своїми священниками, установив Таїнство Святого Причастя, відслуживши першу Божественну Літургію.  

441
26.04.2024

Чому Великдень є одним з найважливіших християнських свят та що він означає для сьогодення, зокрема для українців, які третій рік поспіль відзначатимуть цей день під час повномасштабної війни?  

462
22.04.2024

У Біблії немає вичерпного пояснення природи людської душі. Але вивчивши, як використовується у Святому Письмі слово «душа», ми можемо зробити певні висновки.

27120
05.05.2024

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

19753
05.05.2024

Президент Китаю Сі Цзіньпін у неділю вирушив до Парижа з рідкісним візитом, а його французький колега Еммануель Макрон має намір тиснути спробувати переконати його використати свій вплив на Росію щодо війни в Україні.    

108
30.04.2024

Івано-Франківська міська рада прийняла звернення до Президента України Володимира Зеленського, голови Верховної Ради України Руслана Стефанчука, комітету Верховної Ради України з питань бюджету, щодо спрямування видатків державного бюджету з фінансування політичних партій на ЗСУ.  

513
26.04.2024

З твердженням, що часто думка простих людей важливіша, ніж думка професійних політиків та експертів, повністю погодилися або скоріше погодилися 48% опитаних. Не згодні з таким твердженням лише 1/5 респондентів.

470
23.04.2024

Рівень довіри до інформації про події війни, яка надходить від владних органів, є невисоким.  

800