Відродження нашої духовності, виховання сучасного покоління і розмови, що «за часів нашої молодості такого собі не позволяли» - основні теми обговорювання літніх людей, які дивляться на «деградуюче» покоління і важко зітхають від того, що не в силі нічого зробити.
Та чи ж варто щось міняти? В кожній епосі є свої особливості, адже час іде і все міняється: архітектура, культура, одяг, смаки і вподобання, сленг, людина. Якщо люди, як часто люблять висловлюватись, «втрачають моральні цінності», то чому в світі так багато хороших людей? В кожній людині, навіть якщо це останній наркоман чи повія, можна найти щось хороше чи позитивне.
В нас усіх є почуття, всі люди вміють бути щасливими і любити. На мою думку, це роздуття проблеми сучасності, і судять людей суто по негідниках, проте вони також люди.
Я б хотіла нагадати, що в кожній епосі є як погані люди, так і хороші, в кожному столітті люди чинили різноманітні речі, і не можна судити молодь лиш по тому, що вони не називають один одного «горлиці і перепілки». Хотілось ще б сказати словечко за критику старшого покоління до сучасної музики. Народна музика – це без сумніву чудово. Проте не слід забувати, що смаки і вподобання у всіх різні, і не варто комусь нав’язувати кобзарів, якщо їм до вподоби Емінем.
Народна культура забута не буде, хтось та й збереже її в музеях і старих книгах, проте люди хочуть нового. Чомусь же стались зміни в суспільстві? І цьому посприяли всі люди – отже всі цього хотіли, і це більше позитив, аніж негатив Як на мене, моральних якостей люди не втратили і не втратять – просто є різні люди. Сто років тому з людей так само насміхались з інших, пліткували, а молодь нишком від батьків тікала на вечорниці. Щось помінялось? Ну, хіба-що вечорниці стали дискотеками. А те, що відбувся науково-технічни
Думаю, нікому б не захотілось йти після роботи з повними пакетами паперів і перевіряти їх зі свічкою. Немає ніякого деградування, а судити сучасників через те, що комусь несподобалось, як дівчата і хлопці називають один одного чувіхами і чуваками, як мінімум безглуздо.
Туся Луцик,
Школа професійної журналістики