Галичина як розмінна монета в геополітичних іграх

 

Кожного разу, коли світ вступає у смугу геополітичної нестабільності, з’являються розробки сценаріїв «розмінів» територій та «зон впливів» між провідними гравцями планетарного військово-політичного поля. Теперішня ситуація у тому плані не стала винятком. Якщо до 2008 року всі розмови про кардинальні зміни у «зонах впливів» викликали скептичні посмішки, то тепер, після глобальної кризи, переформатування енергетичних ринків та «арабської весни-2011», скептиків поменшало, а прогнози стали майже апокаліпсичними. Серед тих територій, які згадуються у цих прогнозах, часто-густо виникає і Західна Україна, зокрема та її частина, яка окреслена особливими політичними та релігійними уподобаннями – Галичина.

 

Ще у 90-их роках на геополітичній карті, намальованій легендарним Семюєлом Хантінгтоном, Галичина потрапила до переліку тих територій, якими проходять так звані «цивілізаційні розломи». Хантінгтон вважав, що кордон між Православною та Західноєвропейською цивілізаціями пролягає десь по верхній течії Дністра. Галицький суб-цивілізаційний анклав ідеально попадає під ознаки такого пограниччя. Домінуюча Греко-католицька церква – гібрид між Римською церквою, яка сформувала Європейську цивілізаційну платформу і Східною, на базі якої виникли пост візантійські держави Східної Європи і Євразії. В ментальності галичан химерно переплелися і західний тип мислення, орієнтований на юридично оформлені норми суспільного буття і містично-орієнтальне мислення східних народів, які шукають суспільну істину у містеріях езотеричної справедливості.

 

Неподібність Галичини до Східної України, з одного боку, і на західних сусідів, у цивілізаційній схемі Хантінгтона пояснюється якраз ситуацією «вічного прикордоння». Звідти й напружений пошук «окупантів» (без яких для правдивого галичанина і життя немає) і своєрідне «мале галицьке месіанство», носії якого не мислять себе без ролі «українського П’ємонту». Така територія завжди є опозиційною щодо будь якої державної системності, до якої вона потрапляє. Так було у Речі Посполитій, в Австро-Угорщині, в СРСР. Так воно залишилося і в незалежній Україні, де галичани на двадцятому році незалежності раптом відчули себе чужими і знов «окупованими». Тобто, маємо класичну «проблемну територію», не бажану ніде.

 

Окрім того, Галичина історично не виявила себе як «територія продуктивна», означена певним високотехнологічним виробництвом. Якщо у Харкові роблять танки, у Києві літаки, а в Дніпропетровську ракети, то в прикарпатських краях за радянських часів виробляли лише автобуси ЛАЗ. Та й ті не відзначалися ані технологічною оригінальністю ані претензією на світовий тренд. Спроби розмістити в Галичині у 80-90-их роках минулого століття високотехнологічні виробництва не дали жодних позитивних результатів. Сучасна світова економіка присутня в Галичині хіба що трубопроводами, якими енергоносії течуть з Сибіру і Середньої Азії до Європи.

 

Отже ми й далі є транзитною, «цивілізаційно пограничною територією», яка шукає свої економічні і політичні «теми». В умовах «керованого геополітичного  хаосу» 1991-2008 років така позиція не несла в собі кризового потенціалу. Але ситуація змінилася. Сили, які впливають на світову ситуацію, почали перехід до більш жорсткої і визначеної схеми планетарної політики. Найбільш небезпечними в тому плані стали останні зміни на Близькому Сході та утворення актуальної військово-політичної вісі Пакистан-Китай, спрямованої проти Індії та (в перспективі) проти США. В майбутньому жорсткому світі не буде місця для «держав що не склалися» включно, можливо і «нажаль», з Україною. Цілком ймовірно, що великі держави вже почали створювати сценарії поділу України на оперативні «зони впливу».

 

Найціннішою з таких українських «зон» безперечно є Крим, який зберігає свій статус «непотоплюваного авіаносця». На нього наклала оком не лише Росія. Китай  вже почав будувати океанський авіаносний флот (так званий 4-ий Флот, головним кораблем якого, за іронією, стане колишній «Варяг» української побудови). Цьому флоту потрібні оперативні бази та аеродроми для транспортної авіації в зоні, максимально наближеній до регіону китайських економічних інтересів (Середземне море, Африка, Близький Схід). Раніше Піднебесна розраховувала на Лівію, але тепер там навряд чи колись з’явиться китайська база. Крим, відповідно, стає все більш актуальним. І те, що Голова КНР Ху Цзіньтао (№1 у списку найвпливовіших осіб світу) розпочав 18 червня свій триденний візит в Україну саме з Криму – виглядає «нюансом» знаковим і символічним.

 

Але у великих геополітичних іграх ніколи не буває так, що хтось отримує щось без розміну. Якщо в Криму найближчим часом виникне оперативна база для операцій майбутніх багатонаціональних сил ШОС (Шанхайської організації співробітництва), то, безперечно, Україна почне швидко втрачати залишки своєї зовнішньополітичної багатовекторності. Це вже не традиційна східноукраїнська «зона впливу» РФ з якою у світі всі, в принципі, вже змирилися. Між наново мілітаризованим Кримом і ракетними базами НАТО у Польщі і Румунії треба буде будувати «нейтральні смуги» та інші «білі зони» глобального розмежування. Думаючи про це вже тепер, геополітики все частіше згадують той «розлом Хантінгтона», котрий так «вдало» розташувався східніше від Карпатських хребтів.

 

В цих умовах великі держави можуть почати «підштовхувати» Київ до федералізації і утворення різнооорієнтованих у зовнішній політиці автономій. Це відчувають на Банковій. Недарма в ЗМІ з’явилися повідомлення про те, що теперішня українська влада не проти обмежити автономію Криму. Це симптоматично. Київ намагається випередити події і закріпитися на власних позиціях. Але глобальні процеси вже рушили і Україна може не встигнути застрибнути до останнього вагону. Якщо зі Сходу на Київ почне тиснути не лише Москва, а могутній євразійський блок, який оформлюється на базі ШОСа, зберегти оті пресловуті «власні позиції» нам не допоможе навіть консолідована позиція США і ЄС. Якщо ж ситуація стане патовою, то тут і вийде на авансцену «автономія Галичини», як тої розмінної території, яку відступлять Європі для збереження позірної української нейтральності.

 

Майбутня Україна може (не дай Боже, зрозуміло) виглядати як конгломерат автономій, формально об’єднаних спільною державною атрибутикою на кшталт прапора, валюти і фіскальної системи. В межах цього конгломерату, на системі складних політичних противаг будуть існувати маловпливова центральна влада і підлеглий їй паразитарний бюрократичний апарат. Але самі автономії можуть мати дуже різне наповнення свого реального політичного і економічного життя. На Галичині, зокрема, під егідою ЄС може встановитись місцевий етнократичний режим, подібний на сучасні етнократії Прибалтики. Якщо цей сценарій виявиться актуальним, то ВО «Свобода» може стати прообразом майбутньої правлячої в Галицькій автономії право-радикальної партії. Таким чином, Європа матиме «свій лімітрофний компонент» в Україні, який врівноважуватиме «шосівську» орієнтацію Східної України взагалі і Криму зокрема.

 

Галичину у такій схемі можна вивести за межі євразійських об’єднань, таких як Митний Союз (куди, скоріше за все, рано чи пізно «впхають» Україну). Отже, може в певних рамках та схемах «воскреснути» ситуація початку ХХ століття, коли Галичина була частиною Австро-Угорщини, а решта України входила до складу Російської імперії. В Галичині українці отримають мовно-культурний анклав, а на Сході «український совок» житиме у звичних для них культурно-цивілізаційних умовах євразійського простору. Зрозуміло, що така схема має в мінусі національні інтереси України як цілісної держави, але такі інтереси в сучасному світі потребують тої верстви, яка готова їх захищати. В Україні ж поки що ми не бачимо ані притомної політичної сили, ані фінансової групи, які б не стояли на відверто компрадорських позиціях.

 

Інше питання: чи зможуть галицькі політичні і господарські еліти перетворити автономну Галичину на другу Естонію. Тобто забезпечити стабільний і самобутній розвиток невеликої центральноєвропейської території, перетворити її на охайний і любий туристами регіон. Це питання дискусійне, враховуючи «досвід» місцевого самоврядування останніх десятиліть.

 

Аналітична группа «Фіртка-Магус»


Кількість переглядів - 3422
20.06.2011 09:54
Система Orphus

Поділитись новиною:

Коментарі (9)
ББ | 27.06.2011 19:50Вам молодим і непросвіщонним скажу таке: це правда ,що при совєтах ми були буряковим придатком і промисловості унас ,ізвінітє нєт.В восьмидесятих, коли в середньому по Союзу на одне робоче місце витрачали 12 руб. то на Росію йшло 18, а на Україну -10. І будьте упевнені і та 10 до Західноі не потрапляла. Так що ми були буряковим придатком і в цьому немає нашої вини. Івідділяться нам якби не треба і не упевнена,Що нас чекає світле майбутнє
нас
Охорона | 23.06.2011 16:51До мудрагеля "777": А що, шановний, Словенія чи Македонія погано живуть, хоча й мають дуже обмежену територію і не мають стратегічних трансферів через свою землю? І маленька Галичина не пропала б. Що там Європі так важко помогти народові, що має віковічну європейську ментальність? Ми ж не Греція, нам 100 міліардів не треба. 777 | 22.06.2011 21:13Стаття потребує доповнення про питання: чи зможе Галичина вижити економічно як автономія? На це питання немає однозначної відповіді. Економіка Галичини не є самодостатньою і не буде у найближчі 10--15 років навіть при умові її аграрно-туристичної спеціалізації. За рахунок яких ресурсів виживати? У Прибалтики є трансфер через порти, який дає 2 мільярди доларів щорічно. Туристична інфрастуктура потребуватиме мільярдних інвестицій. Хто їх дасть? Європа загрузла в дотаціях грекам і португальцям. Араби? Все це дуже хитко, немає ніяких підстав йти у самостійне плавання на дирявому човні. Краще вже той корабель, що Україна. пеха | 22.06.2011 13:27Але які смішні люди. нах нікому не потрібні, придумують собі, що вони бач "розмінна монета" (може ще й золота:)))?) і тішаться, що їх хтось там до себе приторбичить. Яка вам тут "етнократія"? Про що ви мелете? Тут правили зайди, правлять і правити будуть. ваша "молнета" у них в кишені, дурні! Cпокій | 22.06.2011 13:02Пане Dop, сміх без причини дохторського діагнозу не потребує. Є
народний. А комплексу меншовартости шукайте у авторів статті, а не у
читачів.
Панові NYK cхвалення.
NYK | 22.06.2011 00:36РЕСУМЕ: ПОЛЬСКА, АЛЕ НЕ ТУПА РОЗРОБКА. АЛЕ ТАКА РОЛЬ КНР МОЖЛИВА ЛИШ ЯК РОЗВАЛЕНА США ЗДАСТ РФ В ОРЕНДУ КНР. А СИБІР У ПОВНУ КОРИСТЬ. А США ШЕ ТРОХА пожИє. хиба стара: "вуйки" ні на шо не гідні без "вумних малчікоф". Ніхто і ніколи не був годен при компрадорскі Еліті. А при СССР у нас робили не лиш ЛАЗи, а і основну масу мікросхем -Позитрон, Полярон, бо Хартрон сам не тягнув, і плат Союзу -у Львові ВО Лєніна, 25, ІФ-радіоз-д. І кому дЁкувать за руїни ми знаєм! А головне, вашу мать, у нас був найвищий в Союзі %% студентів на душу насєлєнія. Як і зараз. Але як нам позбавитисі "опіки дорогих сусідів", аби зажити добре тут, як не вдастся разом з русинами Дніпра. А Я думаю -шо то Прохасько знов розпинаєсі. ПРО СВОБОДУ: БОК ЗНАЄ, ШО ДО 2004р. ЇХ ФІНАНСУВАЛИ ДИМІНСКИЙ, ВЄРЄМЄЄВ І НАСАЛИК НА ТЄМУ ВІДНОВИ ЗУНР. А ЗАРАЗ НЄ! ТОМУ І ВИСНОВОК ВАШ НЕ РЕАЛЬНИЙ. ЇХ ТЕПЕР ГОДУЮТ НА ПРИХІД НАЦІВ У ВИКОН. ВЛАДУ. БО ЄШКІЛЮ ВІДОМО (ПИСАВ),ШО МОЦНА ДЕРЖАВА МОЖЛИВА ЛИШ ПРИ НАЦ-СОЦ ПОЛІТИЦІ, ЯКОВ І Ё КИТАЙ. А КОМУ ТРЕБА МОЦНОЇ УКРАЇНИ І ТОМУ ФІНАНСУЄ СВОБОДУ? ЖДУ ВАШОЇ ВІДПОВІДИ, ЮНІ АНАЛІТИКИ. Dop | 21.06.2011 23:22Ги-ги... пан Спокій усюди шука де його дурним назвали. Знайома параноя у тих хто має невиліковний комплекс меншовартості. "Дохторе, не ставте мені діагнозу!" "Чому?" "Бо сусід сміятиметься". Cпокій | 21.06.2011 01:25Агов, фірка магів, а шо таке файне-сте курите? )))))
Вже вам китайські бази в Чорнім озері си привиділи?
Чи вам все одно, аби лиш нас, галичан, дурними назвати?
Самоїди з освітою.
www | 20.06.2011 23:51Ця стаття спеціально написана до візити Ху до Києва? Тіпа, не туди б'єш, Іване. Зрештою, правильно, наш Іван вже триста років не туди лупить. А дурневі і китайці не поможуть.

Додати коментар

Щоб залишити коментар вам необхідно авторизуватися через:
Статті
Останнє в блогах
Всі блоги
Душа і тіло
Україна і світ
Цікаво