Відомий поет Іван Гентош написав вірша про долинського хлопця, який загинув на війні.
"Поет побачив у Інтернеті, як долиняни на колінах зустрічали загиблого в Іловайському котлі Зоряна Білінського. Вразило… Зачепило… Вилилось щемкими рядками", - повідомила однокласниця Зоряна, пише Фіртка з посиланням на Паралелі.
ВЧОРА І НИНІ…
В нього очі, певно були сині,
Погляд вдаль летів до горизонту…
Вчора Україна у Долині
Зустрічала свого сина з фронту.
Зустрічала сина на колінах,
Розуміла – впав на полі бою…
Більш ніколи не накосить сіна,
Не обійме, як кохану, зброю.
І не колисатиме малечу,
І батьків на старість не догляне…
Всі чекали мовчки, як предтечу…
Вбитий син таки вертав до мами…
Щоб вдягти востаннє вишиванку –
Рани в грудях чи у передпліччі…
У скорботі люд зібрався зранку
І стояв тривожно на узбіччі.
Потім тужно голосили дзвони,
Плач-риданння друзів і родин…
Розуміли – то війни закони,
І беззвучно плакали мужчини.
Ще одна уквітчана могила…
Україно-мамо, дай же сили…
Ти сьогодні ворогів простила,
Тих убивць, що там його убили…
… В Зоряна Білінського очі були карі. Теплі, як медвяна осінь. Але того тривожного й сумного дня, коли навіки зупинився їх погляд на небесній гладіні, небо було синім. І те аж занадто синє небо й справді залишилось назавжди в його очах. І ота молода, скошена в перші вересневі дні отава, припорошена холодними росами нагадувала про косарів, які стали воїнами і навіки залишились ними. Їх ниви коситиме хтось інший. А чоловіки, котрі щойно з Іловайського котла – й справді плакали без сліз. Сильні завжди так плачуть…