
За останніх кілька років відомий франківський політик Олександр Сич зробив стрімку політичну кар’єру: депутат обласної ради і її голова – народний депутат – віце-прем’єр-міністр України.
Та після дочасних парламентських виборів, на яких «Свобода» не здолала прохідний бар’єр, Олександр Максимович повернувся до Івано-Франківська, пише Фіртка з посиланням на ГК.
– Пане Олександре, як це їздити у броньованому «Мерседесі»?
І досі не знаю, була це випадковість чи запланована підлість. Прем’єр-міністр заявив, що всі машини з Кабміну розпродуємо, і з’явилася інформація, що він при цьому дуже дешево викупив броньований «Мерседес». Журналісти полювали на нього, а тут я під’їхав на службовій машині. Якраз напередодні її закріпили за мною, а до цього декілька місяців я їздив у метро. Той «Мерседес» був 2007 року, вживаний і добитий. Кожного тижня водій відпрошувався, аби підремонтувати його.
– То це була не броньована машина?
Звичайно, що ні! І в сюжеті не йшлося про броньований «Мерседес» Сича. То вже прикарпатські журналісти з якоюсь метою прибрехали. І пішло-поїхало! Людям не цікаві позитиви, що ти корисного зробив. А от якась брехлива сенсація – це класно! Хоч один прикарпатський журналіст, який це передруковував, подивився на той злощасний «Мерседес» і на квартиру, в якій я жив?
– А де живете?
Зараз повернувся у Франківськ. А жив на Оболоні в Києві. Причому шукав квартиру дешеву, приблизна вартість – 5000 гривень на місяць. Перших декілька місяців зарплата була 15 800. Вже тоді було складно розриватися між Києвом і Франківськом. Адже майже таку саму отримував у Верховній Раді, але зате мав безкоштовне житло і проїзд.
Сім’я залишалася у Франківську, бо ж не міг я у таких нестабільних умовах перевозити її до Києва. Тому часто їздив додому. Проїзд туди і назад коштував більше тисячі гривень, чотири рази на місяць – от і набирається біля 6000 гривень.
Потім ще зменшили зарплату до 14 600. А коли зробили 5000 гривень, то я лиш чекав, аби переобрали Верховну Раду і змінили Кабмін, – не хотів йти геть раніше, аби злі язики не казали, що «не витримав», «не справився» і «втік».
Наш народ вимагає демократичного чиновника, але сам же його й не сприймає. Я он їздив у метро, люди мене впізнавали, і я по поглядах бачив: «Та яка він влада, якщо у метро їздить!». Це при тому, що люди вимагають, аби ти був простий. А коли ти таким є, то тебе через простоту й зневажають. Це закономірність нашого морально зіпсованого суспільства: не модно бути порядним, чесним і справедливим.
– Можна сказати, що ви шкодуєте, що пішли працювати в уряд?
Ні, не шкодую. Це для мене величезний досвід. Інше питання, що я не вмію користуватися владою в тому сенсі, в якому всі звикли – для власної наживи. Я як в 1997 році поселився у трикімнатній квартирі, так у ній і живу. А для чого тоді прагнути високих посад, коли навіть морального задоволення не отримуєш? Як не силкуєшся бути інакшим, а люди всіх рівняють під один гребінець: «Та вони всі однакі!».
– У Кабміні не виділяли житло?
Я спитав міністра Кабміну Семерака, чи маю право на безкоштовне житло. Він відповів, що є гуртожиток, але там по чотири людини в кімнаті… Я відмовився і найняв квартиру. А пізніше, коли ми почали скасовувати пільги для чиновників, то з’ясувалося, що в Конча-Заспі живе ціла тічка колишніх і набагато нижчих за рангом посадовців, а віце-прем’єрові взагалі належався цілий котедж.
А про пільги. Коли я був депутатом Верховної Ради, то користувався тільки безкоштовним житлом і проїздом. Бувало, літаком літав. Але переліт залежить від погоди, й тому завжди був ризик не потрапити додому. Отож, більше їздив потягами. Ніде безкоштовно не відпочивав і не лікувався.