“Кримська карта” Хрущова, або Навіщо передали Крим?

 

/data/blog/60062/11e187bcd9070b9f5e510503728f2fa7.jpg

 

В українській історії надзвичайно багато по-справжньому міфологізованих фактів, які до сьогодні залишаються актуальними. Один із них – питання передачі Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР у 1954 році.

Як російські, так і українські історики ламають списи, доводячи, що насправді змусило радянське керівництво (в першу чергу – тодішнього першого секретаря ЦК КПРС Микиту Хрущова) зробити такий крок. Спробуймо на основі аналізу історіографії питання визначити основні причини, що спонукали Хрущова до передачі Криму, а також проаналізувати “кримську карту” радянського лідера в контексті творення української національної пам’яті за хрущовських часів.

Правовим підґрунтям передачі Криму стали указ Президії ВР СРСР (19.02.1954 р.) і закон ВР СРСР (26.04.1954 р.). Проте, не зважаючи на здавалось парламентарний характер рішення, “подарунок”, як показав Станіслав Кульчицький, був по суті одноосібною волею першого секретаря ЦК КПРС: навіть у часи “відлиги” практично всі важливі політичні рішення залежали винятково від бажання вождя. Саме цей факт, на думку українського дослідника дозволяє говорити про так зв. “царський подарунок” – концепцію, дуже популярну і серед сучасних російських істориків. Один з російських дослідників нещодавно, розглядаючи причини передачі Криму написав таке: “Крым, говорят, был подарен Украине первым секретарем ЦК КПСС Хрущевым в приступе «пьяной щедрости» – после двух стаканов коньяка”. Російські політики також розглядають крок Хрущова в контексті “п’яної щедрості”, тим самим легітимізуючи власні претензії на повернення Криму.

Звісно пієтет перед Україною був присутній у Хрущова, адже тривалий час він перебував у Києві на посаді першого секретаря ЦК КП(б)У (протягом 1938-1949 років з перервою на березень-грудень 1947), а серед його “клану” бачимо багатьох українських лідерів переважно дніпропетровського походження (згадати того ж самого Леоніда Брежнєва, що починав свою кар’єру на посаді першого секретаря Запорізького та Дніпропетровського обкомів партії). У склад всесоюзного уряду після 1953 року увійшло близько десятка українців – колишніх міністрів в УРСР, а серед 11 нових радянських маршалів у 1955 році половина була українського походження. Можливо, саме намаганням заручитись підтримкою української партійної номенклатури у боротьбі зі сталінськими “зубрами” (Кагановичем, Маленковим та Молотовим) пояснюється такий крок Хрущова. Наприклад, російський дослідник В. Шестаков пов’язував передачу Криму з прагнення першого секретаря ЦК КПРС “віддячити” українській радянській політичній еліті за допомогу у боротьбі за владу. Справді, після смерті Сталіна українська партійна номенклатура підтримала не “чужого” деспотичного Лаврентія Берію, а по суті “свого” – зважаючи на українське “секретарювання” Микити Хрущова.

Аналіз економічного становища Кримської області значною мірою підважує концепт “царського подарунка”. Економіка півострова після завершення Другої світової війни та депортації кримських татар у травні 1944 року була у надзвичайно депресивному стані. Як аргументовано показала Ольга Ільницька, війною було завдано непоправного удару по сільському господарству та промисловості, адже 300 підприємств союзного, республіканського і місцевого підпорядкування були повністю знищені, в результаті чого промислові потужності області скоротились на 90%.

Садівництво (у першу чергу виноградарство), що було одним з основних джерел прибутку кримських селян, практично знищене. Стояла також демографічна проблема, адже за роки війни (не останньою мірою за рахунок депортації кримських татар) кількість населення у Криму скоротилась майже вдвічі – до 615 тис. Зрештою, Кримом як об’єктом управління зручніше керувати з Києва, а не з Москви. Науково обґрунтоване економічне районування території було важливим чинником її розвитку, сприяло доцільнішому використанню виробничих сил та зумовлювало ефективність виробництва.

Попри проведені після закінчення війни відбудовчі заходи 4 п’ятирічки (1945-1949 рр.) господарство Криму все ще перебувало у занепаді. Радянська пропаганда заплющувала очі на реальні статистичні показники відбудови (об’єм промислового розвитку у 1949 році складав лише 56% від рівня 1940 року), наполягаючи на значних успіхах відбудовного процесу. Таким чином, Кримський півострів потребував подальших фінансових вливань для завершення процесу відновлення господарства, адже у межах РСФРР область так і не змогла вийти зі стану стагнації та занепаду економіки. Особливо це було помітно на фоні цілком успішних відбудовчих процесів у сусідній УРСР.

У вересні 1953 року перший секретар ЦК КПРС навіть здійснив поїздку до Криму. Можливо, саме тому Хрущов вирішив передати економічно деградований регіон до складу України, використавши при цьому 300-літній ювілей возз’єднання двох братніх народів. Врешті, Крим нікуди не зникав – УРСР залишалась складовою частиною СРСР.

Проте не можна зводити передачу Криму винятково до економічного питання, що роблять деякі сучасні історики, покликаючись на складну економічну ситуацію в Кримській області. Невже ресурсів РРФСР було недостатньо для відновлення довоєнного рівня промисловості та с/г? Зрештою, чи завжди пріоритетом радянського керівництва була економічна доцільність, якщо згадати хоча б цілком авантюристські хрущовські проекти “цілини” 1954 року чи складне забюрократизоване державне керівництво промисловістю аж до реформи 1957 року – уведення 11 РНГ? Це проте не означало, що ініціатори акції передачі Криму не прагнули використати зміну кордонів на користь УРСР у цілком ідеологічних цілях. В цьому, на мій погляд, і полягає ідеологічна/пропагандистська складова передачі, що важила навіть більше економічної.

Ідеологічний підхід яскраво виявився під час святкування 300-річчя “возз’єднання України з Росією”. 9 грудня 1953 року була видана постанова ЦК КПРС про відзначення вікопомного ювілею, а вже 13 січня нового року було затверджено без сумніву найбільш ідеологічний документ в контексті даної акції – “Тези про 300-річчя возз’єднання України з Росією” (далі “Тези”. – О.А.), які доводили надзвичайно важливу історичну роль Переяславської ради 1654 року. Як показав Сергій Єкельчик у книзі “Імперія пам’яті”, присвяченій українсько-російським відносинам, сталінському керівництву так і не вдалось згладити відмінності між двома народами та створити єдину гомогенну радянську українську історичну пам’ять, невід’ємну від пам’яті російської. Нове хрущовське керівництво успадкувало попередню сталінську політику в сфері національної пам’яті, що полягала у намаганні зблизити два народи. Цій меті і слугували вже згадані “Тези”, видані майже 1,5 мільйонним тиражем (!) – надзвичайно великим як на той час. Ініціатива створення цього документу по суті належала українській стороні: участь у його розробці брали в першу чергу українські історики Андрій Лихолат, Кость Гуслистий та Володимир Голобуцький. На початку січня остаточна версія тексту була подана Хрущову, який практично без змін рекомендував її до друку. “Тези”, на мою думку, були написанні практично з тих самих ідеологічних позицій, на яких стояло радянське керівництво у 1930-х роках: не заперечуючи ролі українського народу як самобутнього діяча в історичній ретроперспективі, наголошували на безальтернативності українсько-російського “братерського союзу”.

Про важливість святкування ювілею возз’єднання свідчить також той факт, що як українські, так і російські керівники звернулись до Хрущова з проханням перенести урочистості з січня 1954 (18 січня – річниця Переяславської ради) на травень цього року, посилаючись на брак часу для організації урочистостей. В ході святкування були виготовленні різноманітні пам’ятні знаки, медалі, що наголошували на споконвічній дружбі двох народів, на відзначення ювілею українська та російська сторони у травні 1954 року обмінялись символічними подарунками, зокрема картинами на історичну тематику (показовим є гобелен “Навіки з Москвою”, переданий росіянам), шкатулками і вазами з портретами Богдана Хмельницького.

Виникає запитання – чи передача Кримської області була аж настільки важливою складовою святкування ювілею Переяславської ради? По суті згадок про “300-ліття возз’єднання” в указі ВР СРСР немає – там йшлося тільки про економічну доцільність (“спільність економіки, територіальна близькість і тісні господарські та культурні зв’язки”). Проте на мою думку, передачу Кримської області слід розглядати у контексті формування хрущовським керівництвом української радянської національної пам’яті. Не випадково кампанія по відзначенню ювілею Переяславської ради, яке припадала на один день – 18 січня 1954 року, розтягнулася на цілих півроку. Причому основні заходи цього пропагандистського шоу були пов’язані саме з прийняттям закону Верховної Ради СРСР від 26 квітня 1954 року.

Передача Кримської області до складу УРСР мала б остаточно закріпити російсько-українську дружбу. Саме тому цю акцію було здійснено у січні-лютому 1954 року – в самий розпал відзначення ювілею Переяславської ради. Хрущов висунув ідею передачі Криму УРСР, намагаючись обернути загалом доцільну з економічної точки зору акцію на цілком пропагандистську: “старша сестра” передає частинку себе “молодшій”. По суті можна було вбити відразу двох зайців: з економічної точки зору позбутись депресивної області, з іншого наголосити на одвічній дружбі. Акція 1954 року була першою і єдиною спробою радянської влади збільшити розміри України за рахунок російських теренів. Досить згадати як ревно захищала російська сторона приналежність прикордонних теренів Курщини та Воронежчини, де проживала значна частка етнічно українського населення, у 1920-х роках на переговорах з українським радянським урядом. “Кримська карта” могла також виступити ідеологічною акцією з огляду на долю кримських татар. Як показав Ярослав Грицак, на українські плечі таким чином можна було б перекласти частину відповідальності за їхню депортацію у травні 1944 року.

Звісно, відкидати економічні аспекти передачі Криму не можна, проте, як нам мене, йдеться скоріше про ідеологічні/пропагандистські мотиви політики М.С. Хрущова. Радянські ідеологи характеризували акт передачі як “прояв братерської дружби, безкорисної допомоги братньому народу”, що цілком вписувалось у контекст святкування 300-річчя “возз’єднання України з Росією”. Тому необхідно розглядати святкування ювілею і акт передачі у комплексі. Останнім часом завдяки розвідкам Станіслава Кульчицького, Сергія Єкельчика, Владислава Гриневича розгляд ідеологічного аспекту даного питання було поставлено на новий рівень. Проте слід визнати, що комплексної історичної праці з даного питання все ще не написано. Історіографічний вакуум дає змогу політикам (як російським, так і українським) маніпулювати цією проблемою задля досягнення власних цілей.

 

Олександр Аврамчук, anc.in.ua


28.09.2014 4202 0
Коментарі (0)

26.03.2024
Вікторія Матіїв

Під час війни людина відчуває цілий спектр емоцій. Як українським родинам впоратись з такими випробуваннями — журналістка Фіртки розпитала у лікаря-психіатра, психолога та консультанта в напрямку когнітивно-поведінкової терапії Миколи Демківа.

585
21.03.2024
Тетяна Дармограй

Що робити та куди звертатися рідним зниклих військовослужбовців,  як відбувається процес пошуку та чому не варто поширювати у соцмережах персональну інформацію зниклого, розповіла представниця Уповноваженого з питань осіб, безвісти зниклих за особливих обставин в Івано-Франківській області Наталя Пасічник.

1783 6
19.03.2024
Тіна Любчик

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки активно працює над поданими правками щодо нового законопроєкту про мобілізацію. Журналістка Фіртки поспілкувалася з політтехнологом, військовим юристом, Володимиром Бондаренком щодо актуальних питань призову.

1100 2
19.03.2024

Сьогодні й роботодавці, й експерти звертаються до абітурієнтів: зважайте на ті спеціальності, які будуть потрібні Україні під час відбудови, адже велике відновлення почнеться одразу після Перемоги.

530
24.02.2024
Вікторія Матіїв

Спроби створити музей у Долині виникали ще у 60-х роках. Проте тільки 23 грудня 1997 року Долинська районна рада прийняла остаточне рішення щодо нього. Журналістка Фіртки поспілкувалася з директоркою закладу Ксенею Циганюк. 

6877 61
01.02.2024
Вікторія Косович

Івано-Франківськ є градом безлічі упереджень і масок: для перших — фортеця, заснована поляками, для других — відголос австрійського «золотого віку» з його залізницями, для третіх — серце гуцульської культури, плач трембіт.  

11331 6

Піст – невід’ємна частина християнського  життя, встановлена Богом.

308

Друзі путіна зустрілись у резиденції рудого Донні у Флориді, де обговорили план путіна по капітуляції України, і після цієї поїздки Орбан розкрив – як за 24 год Трамп планує припинити війну.

1039

Чим ближче до виборів в США, тим більше трампісти вдаються до маніпуляцій у своїй пропаганді. У контексті України вони, переставивши все з ніг на голову, намагаються переконувати, ніби це демократи, а не республіканці, заблокували допомогу Україні.

1091

Кожен із нас не раз потрапляв у ситуацію, коли ми замислювались давати, чи ні милостиню людині, яка звертається про допомогу біля церкви, на вулиці чи в інших громадських місцях.  

1084
24.03.2024

Нутриціологиня пояснила, чому не можна забороняти собі фастфуд та солодощі. А також порадила, як їх вписати у свій раціон.

250
18.03.2024

Сьогодні, 18 березня 2024 року, в УГКЦ в Україні розпочинається період Великого посту. Пригадуємо канони партикулярного права УГКЦ, в яких ідеться про те, коли і як треба постити.  

1056
12.03.2024

Популярний дієтолог Майкл Мослі назвав п'ять груп продуктів, які варто включити до свого раціону для схуднення.

822
26.03.2024

Йдеться про зміни в молитвах «Вірую» («Символ віри»), «Царю Небесний» та митаревій молитві.

701
25.03.2024

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

646
21.03.2024

Релігійна громада отримала всі дозвільні документи та незабаром розпочне будівництво поруч з Садовим товариством та міським озером.

2919
15.03.2024

Отець каже: виконайте заповідь Божу – вшануйте свято Боже молитвою у храмі, а житейське на цей день відкладіть.

4416
25.03.2024

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

18413
26.03.2024

У Верховній Раді зареєстрували проєкт закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за привласнення державних функцій.   

278
22.03.2024

На початку лютого 2024 року замість Валерія Залужного Збройні сили України очолив Олександр Сирський, який до цього командував Сухопутними військами.  

330
17.03.2024

Продовжує зменшуватися кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов'язання перед ветеранами російсько-української війни.  

640
12.03.2024

Президент Володимир Зеленський 7 березня погодив кандидатуру ексголовнокомандувача Збройних Сил Валерія Залужного на посаду посла України у Великій Британії.   

742