Сім кіл пекла Євгена Юрченка з Долинщини: Іловайський котел, 20 днів в полоні в сепаратистів

 

 

 

Кореспондентові «Фіртки» вдалося поспілкуватися з мешканцем села Велика Тур’я, що на Долинщині, Євгеном Юрченком, про те, що саме відбувалося в оточеному російськими військами Іловайському котлі, про його перебування 20 днів в полоні в російській армії та в сепаратистів в Сніжному, про обмін полоненими та своє бачення війни та миру.

 

...Мене призвали по мобілізації 9 квітня. Швидко пройшли медкомісію. На зауваження окремих лікарів ніхто не дивився. Ось у мене були серйозні проблеми по лінії стоматології, але на це не зважали. Вже 10 квітня я був у Володимир-Волинському у 51 механізованій бригаді. Зібрали воєнні квитки. Потім почали розподілювати по підрозділах. Але ділили навіть не по посадах, не за фахом, а – кого куди...

 

Яка у вас була посада, коли служили в армії строкову службу?

Коли я служив в армії строкову службу, то я був водій БМП.

Ми пробули у Володимир-Волинськлму  пару днів. Потім нас перекинула на полігон у Рівне. Розподілили, хто в якій роті. Я опинився в  зенітно-ракетному взводі. Мав бути при штабі.

Було три батальйони. Спочатку на Схід поїхали перший і третій батальйони. Наш другий батальйон визначили як резервний. Ми ніби проходили підготовку на Рівненському полігоні. Але навчань, як таких, фактично не було. Нас не вчили, як стояти на блокпостах, як штурмувати.

Частину наших з інших батальйонів, що були під Волновахою, розбили. Другий батальйон тоді перекинули у Миколаїв і розформували – фактично ми замінили тих, хто загинув в інших батальйонах або ж залишив службу за сімейними обставинами. Я потрапив у зенітно-ракетний взвод третього батальйону.

У нас були ще навчання. Але теж нічого особливого нас і не вчили. Ще в Рівному на полігоні за весь час навчання я кинув тільки дві гранати, один раз вистріляв 20 патронів. Потім на пристрілку автомата ще виділили 12 патронів і все. Ніхто нами серйозно не займався. Ніхто не розказував як себе поводити, як робити бліндажі, блокпости, як окопуватися. Все потім прийшлося «вивчати» в реальних бойових умовах.

Потім нас відвезли у Луганську область у село Варварівка. Там усе було спокійно. Я був при штабі, ми ходили в караули. Ну коли вже не вистачало людей, то ставили нас на блокпости, хоча реально ми не знали як то все правильно має бути. На мою думку на блокпостах мала б стояти міліція і перевіряти документи, а ми мали б бути тільки як охорона збоку. Але міліції там ніякої нема, усі перейшли на сторону сепаратистів.

З Луганська нас перекинули в Харківську область, потім у Дніпропетровську область, село Дачне, а потім У Донецьку область. Всю техніку ми везли поїздами на платформах і самі пересувались поїздами в пасажирських вагонах.

У Донецькій області нас завезли у якесь село, Комунарівка здається. Дуже горбиста місцевість. Там ми пробули два дні. І нас почали обстрілювати з Ураганів. Ми здивувалися звідки та сторона дізналася, що ми тут.

На той час ми техніки вже практично не мали. Усю забрали на блокпости. Ми переїхали в село Дзеркальне. І там копали бліндажі, облаштовувалися. Теж десь так два дні все було спокійно. На третій почалися обстріли з мінометів, Ураганів. Стріляли головним чином вночі – третя-четверта година. Ми навіть не спали, а слухали, звідки стріляють і щоб могти встигнути сховатися в бліндаж.

 

Як ви потрапили в полон?

Все почалося 24 серпня, на День незалежності. Все було ніби спокійно. Нам навіть було дивно, що так спокійно як ніколи. І десь година 10-та, якраз початок параду в Києві, нас почали обстрілювати. Десь метрів за 300-400 від нас були склади із воєнною технікою і снаряд потрапив туди. Там у ямі навозили десь 300 тон боєприпасів і вони почали розриватися Ми ще жартували, що маємо на День незалежності салют. Але жарти жартами. Три години рвалися снаряди, ракети до «Градів», «саушок», ми сиділи у бліндажах, бо вилізти – то смерть, молилися до Бога і думали, що вже не вийдемо звідти живі.

Десь після обіду стало тихо. Ми вийшли із укриття. До нас раптом прийшли воєнні, десантники, у них були на формі білі пов’язки. Ми ще здивувалися, що то за такі пов’язки. Вони пройшли в штаб… Ми думали, що то наші. А виявилося, що то росіяни, і вони думали на нас, що ми їхні. Виявляється, коли їхала російська колона і вони від неї відстали. Коли склади наші розривалися і їх підбили. Тобто хлопці заблукали. Наші їх заарештували і кудись повезли. Але довго вони були серед нас і ніхто не зрозумів, що вони з російської армії.

25 серпня ми помітили колону техніки, десь понад 100 одиниць. Думали знов, що то наші. А виявилось, що ні. Нас оточили подвійним кільцем. Ми не мали з чим тримати оборону. Техніки практично не було. З автоматом проти них не підеш. Ми почали дзвонити, просити підмогу. Нам сказали тримайтеся. Обіцяли підмогу, потім сказали, що не буде. Ми не мали де діватися.

Що взагалі відбувалося під Іловайськом я не знаю, то знають в штабах, я тільки можу розповісти те, що бачив на свої очі...

 

 Скільки вас там було?

Це були залишки різних підрозділів. Я навіть не можу точно сказати. Потім 26 серпня приїхав російський танк попри «зеленку». Російські підійшли, а ми сиділи у бліндажі, і кажуть: «хто є виходьте, а якщо не вийдете, то ми кидаємо гранати» і почали відлік. Хлопці вийшли. Тоді взяли двоє чи троє наших.

Через деякий час їх відпустили і сказали, якщо не здадуться усі, то цю територію вони зрівняють із землею. А вони це могли зробити, бо техніки у них вистачало. І все. 26 серпня ми здалися у полон, бо іншого виходу не було. Жити хочеться.

Ми були повністю оточені і нас усі вивели звідти. Ми здали усе – бронежилети, автомати. Обшукали нас, забрали усі документи. Залишили тільки паспорт. Мобільні телефони порозбивали на місці.

Дві доби нас протримали ще там серед російських. Потім 28 серпня нас погрузили на криті Камази – вони були настільки затентовані, що повітря практично не було. Ми всі думали, що тут і задушимося. Нас завезли у Сніжне і здали нас сепаратистам. Підвезли нас до колишнього відділення міліції. Усі вистроїлися. Почали перераховувати. Спочатку наказали вийти з строю офіцерам, мінометникам, розвіці і наказали їм вийти зі строю. Їх потім водили по місту і показували розвалини, і казали – от бачите, що ви наробили… Сніжне зараз – то майже самі руїни… Люди їх закидували камінням.

 

А це справді зруйноване саме через обстріл української армії місто?

Вони там, всі мешканці, переконані, що це українська армія…

Нас, купу народу, загнали у невелику клітку і казали, що тут ми будемо і жити, і в туалет ходити, і все інше. Були і поранені.

Потім через пару днівприйшов їхній старший. Вони там по іменах не називаються. Мають свої позивні чи клички. Усі, без винятку, із георгіївськими стрічками. Він наказав нас перевести у бокси – гаражі.

Забрали вони у нас усі документи. Навіть шнурки із взуття і ремні. Наступного дня ми мусіли заповнювати анкети хто ми і звідки.

 

Скільки всього там було людей?

Казали, що нас було понад 200.

Потім нас почали водити на роботи. Групами відправляли. Записували усі дані. Я розбирав розвали колишньої податкової у Сніжному. То було двоповерхова споруда. Вони казали, що то наші її розбомбили із літаків. Так само по сусідству був і 5-поверховий житловий будинок. Стіни є, а середина повністю розвалена. У такому стані пів міста.

Ми розбирали ці розвали. Були змушені, бо нам пригрозили: «крок в ліво, кров в право - розстріл».

У тих боксах ми спали на дошках. Тут вже ставлення стало трохи кращим, по черзі волили в туалет. Щодо харчування, то воду давали, а продукти – так, щоб з голоду не померти. Десь колись в супі попадеться картоплина, але частіше гола юшка.Годували лиш в обід і ввечері.

Правда, дали телефон подзвонити додому.  Я подзвонив до дружини. Вона була шокована, бо не знала що я в полоні.

Фізичного знущання тоді  вже над нами не було.

 

Як вам вдалося звідти вирватися?

Я був 20 днів у полоні. Хоча, ми не знали ні який день, ні котра година. Втекти було нереально. Навколо лише вони. Усе місцеві, сепаратисти.

Нас обміняли. Приїхало багато сепаратистів. Жінка якась займалася обміном. Зачитали прізвища 73 людей, троє з нас було пораненими.

Нас загрузили у два автобуси і повезли. Їхали з нами російські журналісти, представники ОБСЄ.

Куди нас везли, ми не знали. Нас обмінювали на трасі. Міняли «голову на голову». Вишикували нас по десятеро і так партіями міняли. Йшли ми різними полосами – один напроти одного. Нас зустріли, знову загрузилиу  автобуси і відправили у Краматорськ.

Там вже була наша база. Нам там дали вже медичну допомогу, нагодували. Звідти нас відправили у Харків.

На третю добу приїхали волонтери, дали одяг. Я зідзвонився із сім’єю.

Волонтери організували автобуси, щоб нас забрати у Володимир-Волинський. Ми дуже хотіли додому.

 

Як вас зустріли у Володимир-Волинському?

Нас зустріли як героїв. Родичі, міський голова, люди, оркестр. Хто близько, той відразу поїхав додому. Нас четверо лишилося у казармі.

Нам зараз дали 20 днів відпустки. Через 20 днів маю вернутися у військову частину.

 

Що ви думаєте щодо перемир’я?

Вони там на Донбасі хочуть бути окремо. Кажуть, що нас годують, що вони працюють, а більшість грошей забирає Київ. Думаю, що якщо вони хочуть так, то треба це все мирно вирішити. Бо ця вся ситуація так просто не закінчиться. Росія дає їм серйозну підтримку. Навіть розповідали що коли ще тільки у Києві починався Майдан, вони уже готували зброю. І більшість населення не хоче бути з Україною.

 

Як вас зустріла родина?

Я доїхав до Стрия, а там мене зустріла дружина з 4-річним сином і голова сільської ради. В сеіл вже чекала громада. Я приїхав десь коло 11 години ночі в село. Було дуже приємно. Зустріли родина, голова сільради, односельчани.

Зразу не міг себе знайти. Психологічно дуже важко. Переживаю дужеза тих хлопців, що залишились у полоні, чи вони вже змогли вийти звідти. Бо нас там всього було десь коло 200, а обміняти тільки 73, - решта в полоні.

 

От зараз Президент каже, що зараз треба припинити війну і домовлятися. А дехто, з числа «гарячих голів», звинувачують його у тому, що він здає країну. Що ви думаєте з цього приводу?

Перемир’я потрібне, бо гинуть солдати і мирне населення. Мир кращий за війну. Якщо ми немаємо нормальної бойової техніки, то чим ми маємо воювати? Я через це все пройшов, повірте – нікому не бажаю подібного. Страшне нервове навантаження. Постійно тебе кудись везуть, ніхто не каже куди, чи на розстріл, чи куди… І так кожних два-три дні. Умови страшні, ні поїсти, ні навіть вмитися тижнями.  Так, ми повинні воювати за Україну, але повірте, що мир кращий за війну.

 

Чим зараз займаєтеся?

Зараз я відпочиваю, відновлюю документи, бо усі втратив на сході. Дуже дякую Василю Павловичу Бартківу, що і зараз допомагає мені, і дуже допоміг при звільненні з полону, допоміг родині. Дуже добре, що є такі люди.

8 жовтня я вже маю бути у Володимр-Волинському. Але вертатися не хочу. Просто ще в такому стані, що дуже тяжко. Дитина і жінка у мене інваліди. Похилого віку теща і тесть. Усе господарство на мені.

Хочу, щоб усе це якнайшвидше закінчилося і щоб наші хлопці вернулися додому живі і здорові. Бо це все дуже страшно. Головне, щоб усе вирішували мирно. Нехай сідають за стіл переговорів. Вони кажуть, що під час перемир'я наші їх провокують. Але це не правда. Багато людйе у полоні. І сепаратисти можуть їх кинути як гарматне м'ясо проти своїх. Це теж треба враухвати.

 

 

 


21.09.2014 2157 0
Коментарі (0)

22.04.2024
Вікторія Матіїв

Про значення Великодніх свят журналістка Фіртки поспілкувалася з отцем Миколаєм Микосовським, який служить у Василіянському монастирі УГКЦ на Ясній Горі у Гошеві.

1020
10.04.2024
Тетяна Дармограй

Фіртка розповідає про головні зміни, які пропонує влада новим законопроєктом про мобілізацію.

2415
01.04.2024
Діана Струк

Про функціонування закладу, допомогу військовослужбовцям та майбутні плани, журналістка Фіртки поспілкувалася з очільником комунального закладу «Дім воїна» Миколою Крошним.

2057
26.03.2024
Вікторія Матіїв

Під час війни людина відчуває цілий спектр емоцій. Як українським родинам впоратись з такими випробуваннями — журналістка Фіртки розпитала у лікаря-психіатра, психолога та консультанта в напрямку когнітивно-поведінкової терапії Миколи Демківа.

2093
21.03.2024
Тетяна Дармограй

Що робити та куди звертатися рідним зниклих військовослужбовців,  як відбувається процес пошуку та чому не варто поширювати у соцмережах персональну інформацію зниклого, розповіла представниця Уповноваженого з питань осіб, безвісти зниклих за особливих обставин в Івано-Франківській області Наталя Пасічник.

6360 56
19.03.2024
Тіна Любчик

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки активно працює над поданими правками щодо нового законопроєкту про мобілізацію. Журналістка Фіртки поспілкувалася з політтехнологом, військовим юристом, Володимиром Бондаренком щодо актуальних питань призову.

2385 2

Нижня палата Конгресу США затвердила допомогу Україні в  сумі 61 мільярдів доларів. Всього «за» допомогу Україні проголосували 311, «проти» — 112, «утримались» — 8.

259

«Благодатний вогонь» саме за такою назвою ми знаємо церемонію, яка відбувається щорічно у Велику Суботу перед Пасхою у Єрусалимі в Храмі гробу Господнього. Здебільшого про це явище  знаємо через ЗМІ, які щорічно ведуть пряму трансляцію сходження Благодатного вогню з Єрусалимського храму.

1071

Американське видання The Washington Post 7 квітня 2024 р. опублікувало статтю під назвою «Інсайд щодо секретного плану Дональда Трампа щодо припинення українсько-російської війни».

1058

Благодатний Вогонь (грец. Άγιο Φως, дослівно — Святе Світло, англ. Holy fire) — поширена у православ'ї назва вогню у Великодній церемонії виносу запалених свічок із Гробу Господнього (кувуклії) в Єрусалимському Храмі Воскресіння. 

1324
23.04.2024

Розповідаємо про корисні для серця та задоволення способи включити домашній сир у свій раціон.  

200
19.04.2024

Цього року комунальне підприємство «Франківськ Агро» запланувало засіяти на майже 200 гектарах соняшник, гречку та сою.  

538
16.04.2024

В Івано-Франківську традиційно у передвеликодній час проведуть ярмарок «Великодній кошик». Працюватиме він з першого по третє травня на площі Ринок.  

1997
22.04.2024

У Біблії немає вичерпного пояснення природи людської душі. Але вивчивши, як використовується у Святому Письмі слово «душа», ми можемо зробити певні висновки.

26439
18.04.2024

Під час моління студенти зачитували розважання, які перепліталися зі стражданнями нашого Спасителя – Ісуса Христа під час Хресної дороги та терпіннями, які проходить український народ у часі жорстокої війни.  

495
14.04.2024

Нагадаємо, цьогоріч в Івано-Франківську запланували початок зведення богослужбової каплиці блаженного священномученика Симеона Лукача.  

10398 1
08.04.2024

Є перша заповідь Божа: «Я є Господь Бог твій, нехай не буде у тебе інших богів, крім Мене».  

7938
19.04.2024

Це — історія про дорослішання хлопця Тимофія у 1990-х роках. У центрі сюжету — його стосунки із сім’єю, друзями, коханою та колишнім контррозвідником Феліксом, який служив в Афганістані.  

483
23.04.2024

Рівень довіри до інформації про події війни, яка надходить від владних органів, є невисоким.  

343
19.04.2024

Обороноздатність, безпека, підтримка воїнів, розвиток економіки та євроінтеграційні процеси – ключові питання, які обговорили під час засідання Конгресу місцевих та регіональних влад, що відбувся під головуванням Президента України Володимира Зеленського.  

488
16.04.2024

Так, серед тих, хто довіряє Президенту України, лише 15% підтримали б такі вибори, тоді як серед тих, хто не довіряє — 37%.

568
11.04.2024

Парламент остаточно ухвалив у другому читанні законопроєкт №10449 про мобілізацію і проходження військової служби.  

1511