Отець Михайло Арсенич: 22 дні у полоні, тріснута селезінка та поламані ребра

 

 /data/blog/59095/1d3c4eff32bf2e5c63bc95fe22e3368e.jpg

 

22 дні в невеликій кімнаті, де їх було п’ятеро бранців. Виведення на розстріл та участь у “параді ганьби” на День незалежності у Донецьку, організованому сепаратистами. А на додачу - тріснута селезінка та поламані ребра.

 

Так закінчилася поїздка з волонтерською допомогою нашим бійцям на сході греко-католицького священика із Матеївців Михайла Арсенича. 28 серпня отець Михайло повернувся з полону, а минулої неділі чоловік виступив на коломийському вічі і згодом завітав у редакцію ”Коломийських вістей” із розповіддю про свої поневіряння на підконтрольній терористам території.

 

На схід о. Михайло із волонтерами їхав уже не вперше – везли допомогу нашим бійцям. Під час першої поїздки їх обстріляли, одного із супутників нашого героя тоді важко поранили, а інший загинув. Тож надалі священик вирушав у дорогу один, щоб не переживати за долю супутників. Чергова поїздка в зону АТО проходила без зайвих ускладнень, без перешкод дістався місця розташування українських військових і вже повертався, прямуючи додому. На зворотному шляху з ним під’їхати попросився ще один наш земляк – військовий Віталій Орлов, у якого народилася третя дитина і якого відпустили додому. О 10-ій годині ранку по телефону о. Михайло ще розмовляв із дружиною, а вже через 15 хвилин, щойно виїхали з-під Волновахи, трапилася біда: натрапили на блок-пост терористів, які під жовто-блакитним прапором маскувалися під українців. Так серед білого дня терористи схопили о. Михайла, вкинули в бус і, за його словами, “трішки поламали ребра, трішки тріснута селезінка в результаті побиття”. Завезли в Донецьк, у міліцейське училище, звідти – до телецентру. Якщо захопили в полон нашого земляка рядові, то допити влаштовували офіцери, зокрема була бесіда із Захарченком, так званим прем’єр-міністром ДНР, їхнім начальником служби безпеки Топазом, які вели слідство.

 

Сказати, що в полоні довелося перенести великі муки, запевняє о. Михайло, було б неправдою. Так, били і загалом ставилися, як до військовополонених: обзивали, звинувачували, що “бандерівці прийшли зі зброєю на їхню землю”; час від часу виводили з погрозою розстрілювати, стараючись таким чином залякати: перші два рази це викликає страх, але потім починаєш розуміти, що це фарс, і коли вони помічають, що жертва не сприймає погрози серйозно, полишають ці методи. Перші три дні полонених не годували і не давали води, але в тому і не було потреби: після побоїв усе боліло так, що їсти не хотілося, та й нерви були напружені настільки, що було не до їжі. У невеликій кімнаті, розміром 2 на 3 метри, з о. Михайлом утримували ще чотирьох полонених і на всіх на добу приносили 1 літр води. Але умови їхнього утримання ще були не найгірші порівняно із тими, кого ув’язнили в приміщенні колишньої Донецької СБУ: там понад сотні затриманих доводилося спати на нічим не вкритих металевих стелажах для книг. Важче, ніж побутові труднощі, було витримувати психологічний тиск, якому піддавали полонених. Основний метод терористів - вивозили в’язнів до розбомблених будинків, де представляли їх артилерійськими наводчиками і віддавали на поталу постраждалим від обстрілу озлобленим місцевим жителям, які зовсім не старалися розібратися, хто винен у їхніх бідах, і випліскували всю свою злобу на беззахисних полонених.

 

Змушували полонених і виступати для російських телеканалів. Відмовитися дуже важко, тому що, знаючи, що в’язень за своє життя не тримається, погрожували розстріляти товариша по камері. За таких погроз багато хто, щоб зберегти людське життя, давали інтерв’ю російським ЗМІ, озвучуючи те, що для них написали російські журналісти. Тому що в цей час у тому ж бусі, який привіз полоненого на інтерв’ю, хтось інший стояв під прицілом автомата. Говорячи про ці трагічні реалії, о. Михайло просто констатує: у нас іде війна, яка ніколи не буває чесною чи порядною, і виграє той, хто більше знищить людей.

 

Нашого земляка мали намір від­правити в Росію, уже практично готові були на нього документи. Тобто бойовики добре знали, кого вони беруть у полон. (О. Михайла Арсенича вважали винним перед Росією за непримиренну його позицію щодо ворогів України, про яку знали із поширених в Інтернеті відео із виступами отця). Спершу полонених утримував тамтешній “Оплот”, російські військові до них не навідувалися: адже в’язні вважалися ідеологічними ворогами і окупантам “світитися” перед ними було заборонено. Самі ж оплотівці, востоківці та члени інших терористичних угрупувань вести військові дії не здатні - у переважній більшості це, зі слів священика, пересічні місцеві жителі і великий відсоток людей готовий здати зброю і повернутися до мирного життя, адже їх примусово затягли у війну, так би мовити, “мобілізували” до лав ДНР. Чимало донеччан також сидить у казематах, маючи “прогрішення” проти “влади”, як-от співв’язень о. Михайла, який пофарбував паркан у жовто-блакитні барви; у нього вдома дружина і дитина, які не знають, яка доля на нього чекає. Ставлення до ув’язнених місцевих жителів у терористів значно гірше, ніж до військовополонених, адже полонених земляків запі­дозрюють в організації партизанського руху.

 

24 серпня в’язнів вивели надвір – це був один із найкращих днів полону, тому що нарешті після 18 днів у чотирьох стінах могли відчути сонце, свіже повітря і побачити людей, хоч і не дуже приязно налаштованих, але не у військовій формі, без зброї. Сам “парад”, заради якого їх того дня і вивели, не змінив бачення наших вояків, а можливо, навіть укріпив їхні сили. Цим заходом терористи тільки продемонстрували свою дикість, коли почали закидати військовополонених усім, що потрапляло під руку. Такого пово­дження полонені не зазнавали навіть від фашистських загарбників. Зі свого боку, зізнається о. Михайло, він пережив неабияку гордість від того, що йому випало бути в полоні із доблесними українськими військовими: під час “параду” терористи стріляли в землю біля ніг полонених, намагаючись змусити їх стати на коліна. Але жоден український військовий навіть не здригнувся та не піддався на погрози: смерть – то смерть, своєю ж офіцерською гідністю не посту­пився жоден.

 

Упродовж 19 днів після зникнення не було жодної інформації про долю о. Михайла. Аж тоді рідня дістала звістку про те, що їхня рідна людина принаймні жива – як далі складуться обставини, обіцяти нічого не могли. Хоча одразу після 24 серпня обіцяли провести обмін поло­неними, але сторони не дійшли згоди щодо ціни обміну. Зреш­тою Воло­димир Рубан (ко­лиш­ній генерал-полковник спец­служб, який займає­ться визво­ле­нням україн­ських поло­не­них) добився звіль­нення нашого зем­ляка і його пере­везли до Дніпропет­ров­ська, де провели медичне обсте­ження та від­пра­вили о. Михайла на Прикарпаття. Проте все було не так просто: відпус­тили священика за умови, що він не “світитиметься”, адже його відбуття офіційно планували пояс­нити росіянам втечею. Щоб бути впев­неними, що звільнений дотримається умов, пригрозили у разі непослуху розстріляти трьох його співкамерників. Наразі усі заручники звільнені, тому священик вже може відкрито спіл­куватися, не переживаючи за долю своїх товаришів.

 

Під час нашої розмови телефон о. Михайла не змовкає, і він щоразу взявши слухавку, когось розраджує, що їхній полонений уже на шляху додому. Заради таких хвилин, коли можеш повідомити сім’ї, що їхній батько, син чи чоловік нарешті звільнений, він, зізнається, і живе. Адже попри те, що в нас працюють розважальні заклади, справляють весілля, готуються до виборів, ми щодня ховаємо наших військових, які полягли на сході від російської кулі. І жити, вдаючи, що в нас немає війни, о. Михайло не збирається. Щойно заживуть ребра і зможе сісти за кермо – знову на схід, із волонтерською допомогою, з будь-якою поміччю нашим солдатам, яку він у змозі надати.


14.09.2014 1123 0
Коментарі (0)

26.03.2024
Вікторія Матіїв

Під час війни людина відчуває цілий спектр емоцій. Як українським родинам впоратись з такими випробуваннями — журналістка Фіртки розпитала у лікаря-психіатра, психолога та консультанта в напрямку когнітивно-поведінкової терапії Миколи Демківа.

558
21.03.2024
Тетяна Дармограй

Що робити та куди звертатися рідним зниклих військовослужбовців,  як відбувається процес пошуку та чому не варто поширювати у соцмережах персональну інформацію зниклого, розповіла представниця Уповноваженого з питань осіб, безвісти зниклих за особливих обставин в Івано-Франківській області Наталя Пасічник.

1738 6
19.03.2024
Тіна Любчик

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки активно працює над поданими правками щодо нового законопроєкту про мобілізацію. Журналістка Фіртки поспілкувалася з політтехнологом, військовим юристом, Володимиром Бондаренком щодо актуальних питань призову.

1087 2
19.03.2024

Сьогодні й роботодавці, й експерти звертаються до абітурієнтів: зважайте на ті спеціальності, які будуть потрібні Україні під час відбудови, адже велике відновлення почнеться одразу після Перемоги.

522
24.02.2024
Вікторія Матіїв

Спроби створити музей у Долині виникали ще у 60-х роках. Проте тільки 23 грудня 1997 року Долинська районна рада прийняла остаточне рішення щодо нього. Журналістка Фіртки поспілкувалася з директоркою закладу Ксенею Циганюк. 

6867 61
01.02.2024
Вікторія Косович

Івано-Франківськ є градом безлічі упереджень і масок: для перших — фортеця, заснована поляками, для других — відголос австрійського «золотого віку» з його залізницями, для третіх — серце гуцульської культури, плач трембіт.  

11321 6

Піст – невід’ємна частина християнського  життя, встановлена Богом.

298

Друзі путіна зустрілись у резиденції рудого Донні у Флориді, де обговорили план путіна по капітуляції України, і після цієї поїздки Орбан розкрив – як за 24 год Трамп планує припинити війну.

1029

Чим ближче до виборів в США, тим більше трампісти вдаються до маніпуляцій у своїй пропаганді. У контексті України вони, переставивши все з ніг на голову, намагаються переконувати, ніби це демократи, а не республіканці, заблокували допомогу Україні.

1085

Кожен із нас не раз потрапляв у ситуацію, коли ми замислювались давати, чи ні милостиню людині, яка звертається про допомогу біля церкви, на вулиці чи в інших громадських місцях.  

1075
24.03.2024

Нутриціологиня пояснила, чому не можна забороняти собі фастфуд та солодощі. А також порадила, як їх вписати у свій раціон.

235
18.03.2024

Сьогодні, 18 березня 2024 року, в УГКЦ в Україні розпочинається період Великого посту. Пригадуємо канони партикулярного права УГКЦ, в яких ідеться про те, коли і як треба постити.  

1044
12.03.2024

Популярний дієтолог Майкл Мослі назвав п'ять груп продуктів, які варто включити до свого раціону для схуднення.

809
26.03.2024

Йдеться про зміни в молитвах «Вірую» («Символ віри»), «Царю Небесний» та митаревій молитві.

668
25.03.2024

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

631
21.03.2024

Релігійна громада отримала всі дозвільні документи та незабаром розпочне будівництво поруч з Садовим товариством та міським озером.

2906
15.03.2024

Отець каже: виконайте заповідь Божу – вшануйте свято Боже молитвою у храмі, а житейське на цей день відкладіть.

4405
25.03.2024

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

18402
26.03.2024

У Верховній Раді зареєстрували проєкт закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за привласнення державних функцій.   

253
22.03.2024

На початку лютого 2024 року замість Валерія Залужного Збройні сили України очолив Олександр Сирський, який до цього командував Сухопутними військами.  

323
17.03.2024

Продовжує зменшуватися кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов'язання перед ветеранами російсько-української війни.  

632
12.03.2024

Президент Володимир Зеленський 7 березня погодив кандидатуру ексголовнокомандувача Збройних Сил Валерія Залужного на посаду посла України у Великій Британії.   

734