Велика п’ятниця. Страсті Христові


Ніч на п’ятницю Христос провів на допиті у первосвящеників. Купа питань, образ, рукоприкладство та проплачені свідки. Христос свідчень не давав. І не підписував протоколи. З Нього так і не витягли жодного слова. Довелося судити за свідченнями «очевидців». Стаття більше, ніж дивна: загроза наруги над культовими спорудами. Колись Він казав, що зруйнує Храм і відбудує його за три дні. Говорив про храм Свого Тіла. Звісно, ніхто не зрозумів. Але слова запам’ятали. І стратили - не за дію, але за слова.

 

З того часу нічого не змінилося. Сучасники теж допитують переважно вночі. Тими ж методами. Наслідуючи свого Господа, Християни теж не дають свідчень. І судять нас не за те, що зробили – бо насправді ми ще нічого не зробили, - а за наміри. Щось відчувають, тварини…

 

Стратити людину без дозволу римлян іудеї не могли. Вранці повели Христа до прокуратора (теж слово хороше) Пілата. Головного римського начальника в Іудеї. Йому нікого страчувати не хотілося. Тим паче, жінка причепилася: не треба, не треба. Я бачила сон, що це - великий пророк. Дізнавшися, що Ісусу інкримінують релігійні статті, в яких римлянин не розбирався і розбиратися не хтів, та ще й те, що Христос – галілеянин, Пілат послав Його до Ірода – формального єврейського правителя цієї частини Юдеї.

 

Іроду теж не хотілося займатись подібними справами. Проте він зрадів, побачивши Христа. Багато чув про Нього, давно хотів побачити. Просив показати яке-небудь чудо. Господь мовчав. Його чудеса – не циркові вистави для царів. Ірод образився. Але не настільки, щоб підписати смертний вирок. Христа відіслали назад до Пілата. Зійшовшись на невиновності Ісуса, правителі стали більш лояльними один до одного. Хоча раніш ворогували.

 

Наближалося свято єврейської Пасхи. За традицією, на честь цього дня Пілат відпускав одного з засуджених. Він запропонував звільнити Ісуса. Підбурений первосвящениками народ вимагав страти. У результаті відпустили Варраву. Той підняв бунт у місті, було вбито декількох римських солдат. Звісно, шанована людина. Але ж…

 

Знов ми бачимо: ніщо в цьому світі не змінюється. Сьогодні, як і тоді, перемагає той, хто опанує громадську думку. Заплатить. Організує натовп. Розкаже, чого саме вимагати.

 

Розп'яття на хресті - було найбільш ганебною стратою, найбільш болючою та найжорстокішою. Такою смертю страчували тільки розбійників, убивць, заколотників та злочинців-рабів. За єврейським законом, повішений на дереві вважався проклятим. Юдейське начальство бажало навіки зганьбити Христа, засудивши Його до такої смерті.

 

Муки розіп'ятої людини неможливо описати. Смерть була настільки повільною, що багато хто мучився на хрестах по декілька днів. Інколи, щоб розіп'яті більше мучилися та швидше помирали, їхні руки й ноги не прив'язували до хреста, а прибивали цвяхами. Навіть виконавці страти не могли холоднокровно дивитись на це. Вони готували питво, яким намагалися або вгамувати нестерпну спрагу розіп’ятих, або ж - домішкою різних речовин тимчасово затьмарити свідомість і полегшити страждання. Коли Христа привели на Голгофу, воїни подали Йому подібну суміш. Господь відмовився.

 

Христа розіп’яли близько опівдня, по-єврейськи о 6-й годині дня. Він молився, говорячи: "Отче! Прости їм, бо не знають вони, що роблять".

 

Поруч із Ісусом Христом розіп'яли двох розбійників. Одного праворуч, іншого ліворуч від Нього. За наказом Пілата, до хреста було прибито напис, що вказував на Його провину. Єврейською, грецькою та римською: "Ісус Назорей Цар Іудейський". Багато хто це читав. Це не подобалося первосвященикам. Вони просили Пілата змінити напис: "не пиши: Цар Іудейський, але напиши, що Він говорив: я Цар Іудейський". Але Пілат відповів: "що я написав, те написав".

 

Воїни розділили між собою Його одежу.

 

Народ поводився, як і завжди поводиться народ. Беручи приклад із первосвящеників, книжників та фарисеїв, насміхалися. "Інших рятував, а Самого Себе не може врятувати". І т.д. Те саме говорили воїни-язичники та один із розбійників. Другий розбійник вгамовував свого товариша і просив Господа згадати його в Царстві Божому. Спаситель пообіцяв, що сьогодні ж той буде з Ним у раю.

 

Учні як розбіглися при арешті Христа, так і не поверталися. Під хрестом стояли тільки Мати Божа, апостол Іван, Марія Магдалина та ще декілька жінок. Побачивши їх, Ісус доручив Івану піклуватися про Його Матір.

 

Під час страждань Спасителя на Голгофі відбулося велике знамення. З тої години, як Він був розіп'ятий, сонце померкло й наступила пітьма по всій землі. Тривала до самої смерті Спасителя. Ця надзвичайна, всесвітня темрява була відзначена язичницькими письменниками-істориками: римським астрономом Флегонтом, Фаллом і Юнієм Африканом. Знаменитий філософ з Афін, Діонісій Ареопагіт був у цей час у Єгипті, у місті Геліополі. Спостерігаючи раптову пітьму, сказав: "Або Творець страждає, або світ руйнується". Згодом він прийняв християнство і став першим афінським єпископом.

 

Близько 9-ї години (о 15-й по-нашому) Ісус Христос голосно вигукнув: "Боже Мій, Боже мій! Для чого Ти Мене залишив?" Люди подумали, що Він кличе Ілію. Цікавилися, чи прийде Ілія Його врятувати. Господь же сказав: "Спрагну". Один із воїнів, взявши губку, вмочив її оцтом, надяг на тростину й підніс до вуст Христа.

 

Випивши, Спаситель мовив: "Звершилося". Здійснилася Божа обітниця: Бог віддав Своє життя за людей. Зі словами: "Отче! У руки Твої віддаю дух Мій!", - Він помер.

 

Здійнялася буря, і стався великий землетрус по всій Іудейській землі. Стіна Єрусалимського храму тріснула. Завіса в храмі, що закривала Святеє Святих, роздерлася надвоє - від верхнього краю до нижнього. Віднині Бог став відкритий для всіх.

 

Римляни, які стерегли розіп’ятих, у жаху сказали: "Істинно Він був Сином Божим".

 

Наступив вечір п'ятниці. Належало вкушати Пасху. Юдеям не хотілося лишати на хрестах тіла розіп'ятих. Вони просили в Пілата дозволу перебити гомілки розп'ятим, щоб вони скоріше вмерли, і їх можна було зняти з хрестів. Пілат дозволив. Воїни перебили гомілки розбійникам. Коли вони підійшли до Ісуса Христа, то побачили, що Він уже вмер. Один із воїнів, щоб не лишалося жодного сумніву в Його смерті, пробив списом Йому серце (цей воїн - сотник Лонгін, пізніше прийняв християнство, і сам загинув мученицькою смертю). З рани вийшла кров і вода.

 

Того ж вечора до Пілата прийшов член Синедріону - Йосип Арімафейський. Він був таємним учнем Христа. Таємним - зі страху перед юдеями. Він просив у Пілата дозволу зняти тіло Господа з хреста й поховати. Той дозволив.

 

Купивши плащаницю (полотно для поховання), Йосип прийшов на Голгофу. Прийшов також й інший таємний учень Ісуса Христа та член синедріону - Нікодим. Він приніс із собою для поховання дорогоцінну запашну мазь.

 

Вони зняли тіло Спасителя, намастили Його пахощами, оповили плащаницею й поклали в новому гробі, у саду поблизу Голгофи. Печеру Йосип висік у скелі для свого поховання, і в ній ще нікого не ховали. Вихід закрили великим каменем. За похованням спостерігали Марія Магдалина, Божа Мати та інші жінки…

 

 

 

Братство


Кількість переглядів - 3202
22.04.2011 09:56
Система Orphus

Поділитись новиною:

Коментарі (0)

Додати коментар

Щоб залишити коментар вам необхідно авторизуватися через:
Статті
Душа і тіло
Цікаво