Амнезія «сірого кардинала» БЮТ нардепа Ярослава Федорчука

Нещодавно в одному з офісів наштовхнувся на стос запилених книг, над якими вже встигли павуки вимережити свої тенета. З дозволу теперішніх власників кабінету взяв одну з книжок. Здувши кіптяву, очам своїм не повірив: автором книги є Ярослав Федорчук – «сірий кардинал» партії «Батьківщина». Прізвище 74-річного Ярослава Федорчука, якщо й називають, то явно не в числі перших. Шеф партійної бюрократії, керівник Виконавчого секретаріату «Батьківщини», народний депутат України нечасто з’являється на телеефірах, проте це в жодному разі не відображає ступеню його впливу всередині своєї політсили. Саме він займається поточною роботою з місцевими організаціями «Батьківщини», контролює виконання ними вказівок вищого керівництва, робить «чорнову» роботу, займається тиловим забезпеченням «облич» партії. Ярослав Федорчук зазвичай доволі стримано коментує власне політичні питання, хоча знає значно більше, ніж може і хоче розповісти…

 

Згодом, запаривши чаю з карпатських трав, взявся за чтиво авторства Ярослава Федорчука під назвою «Волинянин», яке побачило світ у видавничому центрі «Просвіта» 2007 року.

 

У короткій анотації до книжки сказано, що це «оповідь про обпалені війною, нацистським концтабором, післявоєнним лихоліттям дитинство й юність одного з наших сучасників». Але входження, вникнення в текст цієї оповіді розкриває моторошні, не знайомі широкій людськості каральні польські експедиції супроти відвічно сущого на своїй землі автохтонного населення — українців-волинян… Не випадково автор дав своєму творові назву «Волинянин», цим самим ніби закцентувавши нашу увагу на одному з мільйонів волинян, доля яких була подібна до тієї, яку відтворює Ярослав Федорчук…

 

Не переказуватиму сюжетного ряду, який послідовно розгортається в часі: від так званого «визволення» західноволинських земель до «інтегрування» цих земель у післявоєнні роки у «великий і непорушний» СРСР. На перший погляд, це не журналістський виклад і не художня інтерпретація пережитого автором. Це — відновлення пам’яті, це реконструкція минулого з відповідним коментарем сучасного аналітика. Тут вражає точність деталі: ескізне відтворення характерів, наближені до можливих у житті діалоги, зіткнення особистостей, миттєвості реакції головного героя, якому Ярослав Федорчук дав ім’я Олександр, аби через нього трохи дистанціюватись і прецизійно бачити людей і світ…

 

Читаючи книгу, по якій, гадаю, майстерно пройшлась рука літературного редактора, в мене виникло якесь дивне відчуття, а відтак і запитання: чому автор не від свого імені веде розповідь? Відповідь ховається на останній сторінці книги, де йдеться про автора – Ярослава Петровича Федорчука.

 

Народився автор спогадів «22 жовтня 1936 року на Волині у багатодітній селянській сім’ї… Трудову діяльність розпочав робітником. Працював мотористом, слюсарем, виконробом, головним механіком, головним інженером на нафтопромислах Івано-Франківщини. З відзнакою закінчив Львівський політехнічний інститут, аспірантуру Академії суспільних наук у Москві. Кандидат економічних наук, автор низки монографій та більш як 60 наукових праць».

 

Дивно, але в оприлюдненій у книзі біографії Ярослава Петровича випав цілий життєвий пласт – робота на комсомольських та компартійних посадах. На Прикарпатті пам’ятають його як першого секретаря обкому комсомолу, першого секретаря Долинського райкому Компартії України (1972-1983 рр.) та першого секретаря Івано-Франківського міськкому Компартії України (1983-1990 рр.). Зазвичай в тих, хто пише мемуари, пам’ять дуже добра. А тут тобі така амнезія – провал у пам’яті не на рік-два, а на два з гаком десятиріччя.

 

Здається мені, що Ярослав Петрович свідомо уникає свого компартійного минулого, яке ніяк не в’яжеться з викладеним у книзі «Волинянин». Самодурство, войовничий атеїзм партійного функціонера на Бойківщині нині згадують зі щемом у серці. Сотні понівечених доль, пропущених через бюро райкому КП через якісь незначні упущення. Лакейство волинського зайди перед своїми комуністичними вождями вилилось у варварське вирубування карпатських пралісів, бездумне використання нафтогазових родовищ, закриття й знищення церков та капличок, переслідування інакомислячих, чия думка розходилась з генеральною лінією КПРС. Ось далеко не повний послужний список нашого писаки, якого за заслуги перед партією скерували на підвищення – першим секретарем Івано-Франківського міському Компартії України.

 

У часи Андропова, Черненка та Горбачова цей комуністичний прихвостень добряче в’ївся в печінки івано-франківців. Пригадую (я тоді працював у міськвиконкомі), як керівники перед будь-якою нарадою, партійним пленумом, засіданням бюро жменями ковтали аспірин та валер’янку, аби у такий спосіб бодай якось уберегти своє здоров’я і психіку від приступів навіженства цього партійного тирана місцевого штибу. Бувало, що зустріне когось на вулиці з керівників й почне привселюдно школити так, що лихослів’я було чути на кілька кварталів. Скільки людських душ, доль скалічив цей опричник! Скільки доносів настрочив цей холуй в Київ і Москву!

 

Ось переді мною лежить доповідна записка «Про несанкціоноване зборище 18 червня 1989 року в місті Івано-Франківську» за підписом секретаря міськкому Компартії України Я. Федорчука. У ній ставленик Москви обурюється й докладно описує вимоги двох тисяч патріотів «узаконити жовто-блакитний прапор і тризуб як національні символи, легалізувати українську католицьку церкву, створити народний рух України». І таких документів існує море. У них кожен епізод — своєрідний пункт болю, від якого запалюється вся тканина часу. Благо, архіви не горять.

 

І ще один факт спав на гадку. Під час місцевих виборів у 80-х роках в Івано-Франківську на десятках бюлетенів з прізвищем кандидата в депутати Федорчука гострослови дошкульно висловили все, що думають про цього комуністичного функціонера.

 

…Так склалося, що протягом усієї історії України ми не мали жодного національноспрямованого уряду, жодного лідера, який би не смикався у різні боки, а займався виключно Україною і добробутом українців. Ми завжди озиралися на інші країни та нацменшини в своїй державі. Протягом 20 років Незалежності влада стала тріумфом нескінченого багатовекторного напрямку розвитку України. Узята в рамки так званого міжнародного товариства, влада завжди консультується або ж озирається на світове товариство, яким би злочинним і нелюдським воно не було. І, на свою біду, цю владу обираємо саме ми з вами. Знаємо, що злочинці, знаємо, що їм не цікаво служити народу, - і все одно обираємо. Знаємо, що перешиванці - перший секретар Івано-Франківського міському Компартії України Ярослав Федорчук та секретар Івано-Франківського обкому Компартії України Дмитро Шлемко – вміло тримають ніс за вітром, перемалювались з червоних барв на білосердечні, й вперто голосуємо за партію «Батьківщина» - зборище перекотиполе й олігархів. Загнані в глухий кут, ми вимушені обирати із мерзотників найбільш підходящого нам з огляду на ті чи інші причини. Світова фінансова система, світова «прогресивна спільнота» стала повноправним володарем України. Ми втрачаємо свої історію, культуру і менталітет. Ніхто не знає, скільки ще буде продовжуватися це смішне мавпування «європейських цінностей» та «добросусідських відносин з Росією». Ніхто не знає, скільки ще лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко буде їздити в Ізраїль і цілувати стіну плачу, чи скільки ще опозиціонерів або депутатів будуть їздити в Росію на з’їзд провладних партій.

 

Доки Україна не матиме проукраїнську владу, доти ми будемо вимирати, піклуватися лише про себе і жити заради «хліба і видовищ». Над нами сміються, ми втрачаємо останні крихти честі, але ми ще живемо (якщо це так можна назвати). Так як отарі потрібен вівчар, так і народу потрібен провідник. Чи дочекаємося ми того, хто обере правильний вектор розвитку України? Чи не доведеться йому тоді по піщинкам збирати націю? Чи й далі творитимуть закони вчорашні комуняки федорчуки, шлемки? Бозна…

 

Насамкінець повернемось до книги «Волинянин». Зрозумів, що на запитання, навіщо потрібно людині, обтяженій і досвідом, і життєвими повсякденними потребами ще й братися до пера, однозначно відповісти неможливо. Є якась ірраціональна потреба в перегортанні сторінок власного життя. Не лише для дітей своїх чи онуків, а й передовсім для себе, себто для душі своєї. Така сповідь має бути чесною. У передмові до книги письменник Володимир Яворівський своє розшаркування перед «сірим кардиналом» партії «Батьківщина» озаглавив «Пам’ять неложними устами». Але чомусь здалось, що викладаєте пам’ять на папір якраз ложними устами. А посіяна брехня ще ніколи не давала врожаю.

 

Зіновій Бойчук спеціально для сайту «ОстроВ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


12.04.2011 Зіновій Бойчук 3176 6
Коментарі (6)

Андрій 2011.04.12, 16:44
А хто такий цей Зіновій Бойчук?
Микол 2011.04.12, 18:36
Фіртка, а тупо вбивати коментарі - не сучасно). Добре, спробую написати м'якше. Андрію, Зіновій Бойчук раніше редагував бютівську газету. Потім його звідти поперли. Тепер він, не шкодуючи сил і честі, віддає борги.
Я 2011.04.12, 20:06
Все як завжди. Замість обговорити висвітлену проблему чи інформацію - взялись за автора. А наша проблема - що БЮТ з такими гарними для українців гаслами і обіцянками дійсно має погане нутро в особах таких вічних перешиванців-псевдолідерів федорчуків, шлемків і інших... І знову бідний українець не бачить кому довірити владу, кого обирати.
Лала 2011.04.12, 23:03
Також партійний функціонер (працював у міськкомі партії - див. у статті), але на нижчій посаді, тому заздрить. А тепер знаходить недоліки у всіх, крім себе. Але ж люди пам'ятають і З. Бойчука. Особливо ті, що навчалися на істфаці.
Федорівський 2011.04.13, 09:34
А при чому тут Бойчук. Ви вникніть у текст - там же правду написано, причому ще доволі м'яко.
San 2011.04.13, 12:43
Ага, він і про Юліне єврейське коріння писав - усю правду. Під вибори. Чесно так, з гідністю)
26.03.2024
Вікторія Матіїв

Під час війни людина відчуває цілий спектр емоцій. Як українським родинам впоратись з такими випробуваннями — журналістка Фіртки розпитала у лікаря-психіатра, психолога та консультанта в напрямку когнітивно-поведінкової терапії Миколи Демківа.

573
21.03.2024
Тетяна Дармограй

Що робити та куди звертатися рідним зниклих військовослужбовців,  як відбувається процес пошуку та чому не варто поширювати у соцмережах персональну інформацію зниклого, розповіла представниця Уповноваженого з питань осіб, безвісти зниклих за особливих обставин в Івано-Франківській області Наталя Пасічник.

1766 6
19.03.2024
Тіна Любчик

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки активно працює над поданими правками щодо нового законопроєкту про мобілізацію. Журналістка Фіртки поспілкувалася з політтехнологом, військовим юристом, Володимиром Бондаренком щодо актуальних питань призову.

1093 2
19.03.2024

Сьогодні й роботодавці, й експерти звертаються до абітурієнтів: зважайте на ті спеціальності, які будуть потрібні Україні під час відбудови, адже велике відновлення почнеться одразу після Перемоги.

526
24.02.2024
Вікторія Матіїв

Спроби створити музей у Долині виникали ще у 60-х роках. Проте тільки 23 грудня 1997 року Долинська районна рада прийняла остаточне рішення щодо нього. Журналістка Фіртки поспілкувалася з директоркою закладу Ксенею Циганюк. 

6874 61
01.02.2024
Вікторія Косович

Івано-Франківськ є градом безлічі упереджень і масок: для перших — фортеця, заснована поляками, для других — відголос австрійського «золотого віку» з його залізницями, для третіх — серце гуцульської культури, плач трембіт.  

11329 6

Піст – невід’ємна частина християнського  життя, встановлена Богом.

302

Друзі путіна зустрілись у резиденції рудого Донні у Флориді, де обговорили план путіна по капітуляції України, і після цієї поїздки Орбан розкрив – як за 24 год Трамп планує припинити війну.

1033

Чим ближче до виборів в США, тим більше трампісти вдаються до маніпуляцій у своїй пропаганді. У контексті України вони, переставивши все з ніг на голову, намагаються переконувати, ніби це демократи, а не республіканці, заблокували допомогу Україні.

1088

Кожен із нас не раз потрапляв у ситуацію, коли ми замислювались давати, чи ні милостиню людині, яка звертається про допомогу біля церкви, на вулиці чи в інших громадських місцях.  

1081
24.03.2024

Нутриціологиня пояснила, чому не можна забороняти собі фастфуд та солодощі. А також порадила, як їх вписати у свій раціон.

242
18.03.2024

Сьогодні, 18 березня 2024 року, в УГКЦ в Україні розпочинається період Великого посту. Пригадуємо канони партикулярного права УГКЦ, в яких ідеться про те, коли і як треба постити.  

1049
12.03.2024

Популярний дієтолог Майкл Мослі назвав п'ять груп продуктів, які варто включити до свого раціону для схуднення.

815
26.03.2024

Йдеться про зміни в молитвах «Вірую» («Символ віри»), «Царю Небесний» та митаревій молитві.

688
25.03.2024

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

646
21.03.2024

Релігійна громада отримала всі дозвільні документи та незабаром розпочне будівництво поруч з Садовим товариством та міським озером.

2912
15.03.2024

Отець каже: виконайте заповідь Божу – вшануйте свято Боже молитвою у храмі, а житейське на цей день відкладіть.

4413
25.03.2024

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

18406
26.03.2024

У Верховній Раді зареєстрували проєкт закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за привласнення державних функцій.   

264
22.03.2024

На початку лютого 2024 року замість Валерія Залужного Збройні сили України очолив Олександр Сирський, який до цього командував Сухопутними військами.  

326
17.03.2024

Продовжує зменшуватися кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов'язання перед ветеранами російсько-української війни.  

635
12.03.2024

Президент Володимир Зеленський 7 березня погодив кандидатуру ексголовнокомандувача Збройних Сил Валерія Залужного на посаду посла України у Великій Британії.   

737