Богдан Ребрик: Єврейські дисиденти зробили більше для незалежності України, ніж бандерівці

55 років тому Хрущов розвінчав культ Сталіна. Почалася так звана «хрущовська відлига». Про ті події згадує багатолітній політв’язень і дисидент з Івано-Франківська Богдан Ребрик. Він відсидів 16 років в радянських таборах, був депутатом Верховної ради України першого демократичного скликання 1990-1994 років, зараз працює викладачем київської філії Університету Соломона по темі ГУЛАГ.


 
- Пане Богдане, розкажіть про те, що для Вас означали події 55-ти річної давності, коли Хрущов викрив культ Сталіна.
 
- Для мене це було переломним моментом в моєму житті. Я навчався в Росії, в Магнітогорську, куди були вислані мої родичі з села Павлівки з-під Івано-Франківська за сприяння українському підпіллю. Після чого я вступив до військового авіаційного училища, служив в авіації, став старшим лейтенантом. Під час бойових вильотів в район Аляски, куди нас направляли, щоб вивідати слабкі місця в протиповітряній обороні США, сталася катастрофа. Наш літак загорівся, і ми пілоти катапультувалися. Внаслідок цього я осліп, проходив тривале лікування. Зір вдалося відновити тільки частково, на 30%. Відтак мене комісували, і я приїхав до Івано-Франківська, хоч міг вибрати будь-яке місто для проживання в СРСР, хоч Москву, хоч Ленінград. Але я хотів вернутися на батьківщину. В Івано-Франківську я влаштувався на роботу в радіо школу та працював у воєнкоматі, де вів підготовку новобранців до служби в радянській Армії.
 
Власне, хрущовська відлига корінним чином змінила мою свідомість. Хрущов видав всі плани Сталіна, викинув його з мавзолею Тоді почали писати Солженіцин, Аксьонов, Євтушенко. Я ж під їх впливом хотів щось зробити для українського відродження і шукав людей однодумців в Івано-Франківську, оскільки вважав, що мусіло тут залишитися якесь українське національне підпілля. Я хотів виробити певні методи боротьби, оскільки розумів, що нам  протистоїть така сила, з якою надзвичайно тяжко боротися, страшна сила. Як би там не було, але радянська влада поширювала українську мову, відкривала українські школи. У нас в Галичині не було за Польщі стільки українських шкіл. Поляки вчили лічити тільки до 10-ти, щоб добре вівці рахувати. І все. Шевченка забороняли. Навіть єпископ Станиславівський УГКЦ Григорій Хомишин заборонив в 1914 році святкувати день народження Кобзаря. Я виробив свою концепцію: треба демократизувати радянський режим. Якщо ми його демократизуємо - він розвалиться.


 
- Як же ж ви «демократизували» той режим?
 
- У воєнкоматі я закликав новобранців бути українцями, пам’ятати українських героїв, підтримувати один одного в армії. Однак один з новобранців був сином кегебіста, тому мене видав.


 
- Потім звісно суд, в’язниця…
 
  - Так, мене заарештували і засудили за антирадянську пропаганду на 3 роки. Після півроку, які я провів у тюрмі, мене відправили в табір в Мордовію. Тут мене зустріли наші холопці, зокрема Михайло Зеленчук (нині голова всеукраїнського братства вояків ОУН-УПА). Тут в лагері сиділи тільки політичні в’язні. Я дивлюся - тут наче парк: доріжки, квіти, дерева, стадіон. Це таке враження після тюрми. Якраз була 11 ранку - всі засуджені на роботі, це не суворий режим, а вони ще не рецидивісти.
До речі, перед Солженіцином були ще два дисиденти Даніель та Синявський, які почали писати і їх судили раніше. І ось заводять мене в барак, показують мені на двохярусну койку, і кажуть: ти будеш зверху. Я дивлюся, а знизу піді мною напис «Андрій Синявський». Як це я прочитав, радість переповнила мене. Думаю собі, це ж я з самим Синявським буду поруч. До речі, він так само мав проблеми із зором як і я, і ми працювали ще й у двох напарниками на вагонетці в цеху, де переробляли дерево.


 
- Отже, лагер тільки розширив ваш світогляд?
 
  - В лагері я зрозумів, що є такі люди як я. Мене ніби Господь спеціально осліпив, аби я прозрів. Ось, Синявський - відомий на весь Союз. І до нього приходять дисиденти, як правило євреї, а його найближчий друг його Рабинович, професор ленінградського університету. Він підпільно викладав математичну логіку. А в Союзі було заборонено викладати мат логіку. Його викрили і дали йому 10 років лагерів. Одного разу я познайомився з Рабиновичем, а він питає мене: "звідки ти?". Кажу: – України. "Ага, самостійної України хочеш?". І тоді каже мені: «Богдане, Україна самостійна буде тоді коли євреї в Україні заговорять українською мовою. Тоді Київ стане другим Єрусалимом». 
 
А ще були тут в лагері відомі хлопці-дисиденти Кузнєцов, Морженко, Буковський Володя. Вони готували вибух мавзолею на Красній площі в Москві з «нагоди» 50-ти річчя радянської влади. Їх звісно викрили і посадили. Мене одразу потягнуло до них. В 1968 році збунтувався Андрій Сахаров, організував комітет захисту прав людини в Москві. А його дружина Єлена Боннар, то цьоця Кузнєцова. А Буковський - то родина Ґолди Мейєр, а вона сама з Києва. Розумієте, тут все пов’язане. Я ввійшов в їхнє оточення, мене прийняли до себе. Наші українці зляться на мене: «що ти там з москалями й жидами зв’язався?!»


 
- Ви стрічалися з Сахаровим?
 
  - Так. В 1970 тому я звільнився. Мені дали адресу до Сахарова в Москві, на вулицю Чкалова 48б, якраз навпроти Курського вокзалу. Заїхав якраз по дорозі додому. Мене вже там чекали. В Сахарова була однокімнатна квартира. Відтак вернувся до Івано-Франківська, з труднощами приписався. До речі, в день звільнення мені вручили заяву про розлучення  з дружиною. Виявляється вони ще з самого початку змусили її відректися від мене й подати на розвід. Розвалили мою сім’ю. Я листів в лагері з дому не отримував, а хлопці попереджали мене, що таке може бути. Я ж ще надіявся, що може листи просто не допускають.


 
- Ви почали співпрацювати з підпіллям?
 
  - Коли я звільнився, то одразу прийнявся шукати людей, адреси яких дістав в лагері. Ось я поїхав до Данила Шумка, колишнього керівника КПЗУ. Сталін  їх комуністів Західної України першими репресував. До речі, Данило сидів кілька разів за Польщі в таборі Береза Картузька, знався з багатьма українськими націоналістами. Як прийшла радянська влада, про яку наші комуністи на Волині розповідали як про прогресивну й проукраїнську владу, то молодший брат Данила першим побачив  радянських офіцерів на конях. І перший сказав: «То не та влада, про яку ми людям розповідали. В них, - каже, - офіцери коней за шнурочки ведуть». Для наших українців, які звикли бачити офіцерів австрійської та польської армії при параді, й добре зналися на кінській збруї, ті шнурочки й бідність радянських офіцерів виглядали дикістю. Брат Данила дременув зразу же в Канаду, де й залишився. А Данило пробував встановлювати радянську владу. Правда, йому прислали першого секретаря Волинського обкому - тупого комуніста, алкоголіка. А Данило вчена людина, читав твори марксистів, ленінців. Звісно за таку грамотність скоро опинився в лагерях. Данило керував повстанням в Норильську в 1954, коли в’язні піднялися на революцію. А загалом він 27 літ відсидів - все життя в тюрмі. Відтак повернувся до доньки в Богуслав, під Києвом, написав книгу «За східним обрядом».


 
- Отже, ви зв’язалися з ним?
 
- Так, я поїхав до нього. Він влаштувався працювати на Дніпрі охоронцем приватних човнів. Тоді ми поїхали з ним до останнього командира УПА Василя Кука. Той жив на Нивках, тоді ще це була сільська околиця Києва. Дивимося: в нього тут особняк. Ми увечері ідемо, але нас ближче як за 50 метрів до будинку не пустили: охорона, пси, дріт колючий.
 
  Тим часом Кук видав підпілля, а сам жодної днини не просидів у криміналі. І працював в Академії наук України, викладав там. А ще понаписував статті зрадницького характеру в газеті «Молодь України».


 
- А що ж тоді з підпіллям?
 
  - Потім Данило познайомив мене з Стусом та іншими інакше думаючими. Я знайомився також зі Світличним, з Мартиненком, з Назаренком Олексою. Після чого я розвинув бурну діяльність. 


 
- Що ж ви робили в таких умовах?
 
- Ну, наприклад, 1971 рік - 110 років від дня смерті Шевченка. Треба відсвяткувати цю подію, але ж по-українськи. Тож я з своїми хлопцями збираємо гроші, купуємо синьо-жовтий матеріал. А ще ж треба файний текст написати, і то такий, аби за душу брало. Тоді звертаємося до художників, збираємо їх, а знаємо, що де два-три, там вже один сексот. А я кажу їм: «хлопці, будемо писати з вами по одній літері». І так зробили, вночі принесли й поклали вінка з написами до пам’ятника Шевченку в Івано-Франківську.
 
  Або ось - першотравневе свято. А нам треба, щоби в момент демонстрації появилися синьо-жовті прапори. А тоді демонстрації у Франківську проходили ще повз старий обком на вулиці Ґрюнвальдській. А ми ж там в будинках навпроти, де флагштоки для радянських прапорів, закладаємо наші прапори. Але як: шиємо синьо-жовті прапори, складаємо їх гармошкою, чіпаємо до них жилку, а поверх радянські червоні прапори. Коли йде демонстрація - хтось з наших хлопців із садку, що в районі будинків, де нині редакція газети «Західний кур’єр», за жилку потягне і радянські прапори спадуть, а українські синьо-жовті розправляються й майорять по всій вулиці напроти головної трибуни. Так ми стали нагадувати людям, що Україна є.


 
- Звісно вас викрили й …
 
- … заарештували в 1974 році – дали 7 років тюрми за націоналістичну антирадянську агітацію. Вони знали, що я займаюся цим. Цей раз мене відправили знову таки в Мордовію, але вже в лагеря для особливо небезпечних рецидивістів. Тут вже доводилося сидіти в камерах.
 
Сюди теж посадили тих же хлопців, що мавзолей хотіли підірвати. Тепер вони задумали були літак викрасти і втікати до Ізраїлю. Хоча то було безглуздя: летіти з Петрозаводська на кукурудзнику. Але ця акція  стала відома на весь світ: люди казали на Заході: «бачити як євреї прагнуть вернутися на свою батьківщину, що готові на смерть». А їх не випускали.
 
  А тут ще одна знаменна подія сталася: Сахарову дають Нобелівську премію. Коли ж довкола Сахарова зібралися всі відомі західні журналісти, навіть брат президента Кеннеді приїжджав до нього в однокімнатну квартиру на Чкалова 48б, то радянські власті побоялися хлопців тих розстріляти, а перше їм дали вищу міру, потім же замінили смертну кару на 15 років тюрми.
А дружина Сахарова Єлена Боннар привезла  гроші в лагер. Вона ж якраз рідна тітка Кузнєцова. Її пустили до Едіка на побачення і її навіть не шманали.
 
Едік заніс гроші в камеру: треба було підкупити начальство тюрми, щоб нам контактувати якось зі світом, бо радянська влада заявляє, що політичних в’язнів у СРСР немає. А в камері сиділи якраз Едік, наш покійний патріарх Романюк, Михайло Осадчий і я.


 
- Відома компанія…
 
- На волі тоді тільки один Щаранський залишився. Але коли він намагався сфотографувати лагеря політв’язнів й передати на Захід, то його заарештували й також посадили в тюрму. Потім він сидів разом з нами. До речі, я був минулого року на дні народження у нього в Єрусалимі.
 
  Ми сиділи 24 години в камері. І згадували, як то легко було нам в тому лагері загального режиму. Скільки можна було тоді передавати матеріалів. А тепер як щось передаш?. Пишеш щось, наприклад, і не знаєш, чи на тебе охоронець дивиться у вічко дверей чи ні. А як побачить, що пишеш - вривається в камеру і бере. І от стало питання у нас, як підкупити лагерну адміністрацію? А Едік мав гроші від Боннер. І ми з ним взялися завербувати внутрілагерну охорону. І таки завербували двох прапорщиків. Вони погодилися, хоча один про одного не знали. Тоді ми почали писати і через них передати інформацію на волю. Була налагоджена система таким чином, що під’їжджали гонці, ті прапорщики навіть не знали, що там було написано, клали інформацію в певний тайниках і потім та інформація йшла нашим людям. Коли вона доходила до адресата, нам поступали «маячки» і прапорщики отримували гроші. 


 
- Отак, Радянський Союз і розвалювався потроху. А у нас тепер всі твердять, що то бандерівське підпілля його розвалило…
 
- Без Сахарова, без тих хлопців - нічого б не зробили. Євреї в тюрмі більше зробили для незалежності України, як всі бандерівці. Фактично Союз був розвалений гельсінкським процесом. В 1976 році була створена Гельсінська Спілка, до якої я вступив в 1979 році. Ця група передавала матеріали на Захід. Там діяли Григоренко, Надійка Світлична, Леонід Плющ - їх вигнали з Радянського Союзу, а нас заарештували. Ми ж давали їм інформацію і всі документи через Сахарова, а вони вже переправляли в ОБСЄ і всі міжнародні організації, щоб показувати справжнє лице Радянського Союзу і заставляти відповідно Союз виконувати ту декларацію про свободу, що він підписав. 


 
- А що ж  українське націоналістичне підпілля?
 
- Частина українських дисидентів об’єдналися довкола Дзюби з його ідеєю поправити Радянський Союз. Інші, були навколо Валентина Мороза, і вимагали діяти по-бандерівськи. Треті казали йти еволюційним шляхом – поступово.
 
А взагалі, бандерівці не сприйняли ті процеси. Коли у 1989 році ми розгорнули тут в Україні відкриту роботу, то власне з нас, учасників гельсінської Спілки, й почалося відродження: було створено Спілку захисту української мови, народний Рух, інші громадські організації.
 
  А що зробили бандерівці з Заходу? Послали з Німеччини в 1971 році агента Ярослава Добуша, передали йому 300 доларів: 100 –для Лук’яненка, 100 - Чорноволу та 100 –Світличному. Написали їх адреси, повні імена. Добуша спіймали на кордоні, звинуватили  в замаху на режим, налякали Сибіром - той все розказав, всіх видав. Після того почалися арешти, тоді нас всіх загребли. Сам Добуш розумово помішався після того, поселився десь у Бельгії, нікого до нього не підпускають.


 
- Виходить, що то була провокація?
 
- То вже вам судити. Я скажу, що я від наших також натерпівся. Коли в 1994 році мене не обрали повторно у Верховну Раду, то тут декотрі казали, що ми доведемо Ребрика до того, що він викинеться з вікна. Я не мав роботи, нікуди мене не працевлаштовували. Я не раз згадую собі слова Параджанова, які він сказав ще в 1990 році на запитання патріарха Романюка про те, яким він бачить майбутнє України:
 
«Никаким не видися мне, все что есть сегодня, так будет и через сотню лет - ничего произойти не может. Хуторянство и трусость. Научились только уничтожать друг друга и все. А без мужетвенних единиц не поможет тут никакая ревоюлюция, ни социальная ни культурная».
 
 

Розмову записав Андрій Мева, «ОстроВ».


03.03.2011 1763 3
Коментарі (3)

гопа 2011.03.03, 13:37
А ще триста эвреъв загинули gsl крутами за незалежну Украъну.
taurus 2011.03.03, 13:49
Ребрик знає про що говорить. Як не стало євреїв-шістдесятників, чути лише партійний гавкіт різних хрунів. Найголосніше гавкають ті "гопи" і гепи, що не встигли продатися.
N 2011.03.04, 12:52
Історія без ідеалізації.
26.03.2024
Вікторія Матіїв

Під час війни людина відчуває цілий спектр емоцій. Як українським родинам впоратись з такими випробуваннями — журналістка Фіртки розпитала у лікаря-психіатра, психолога та консультанта в напрямку когнітивно-поведінкової терапії Миколи Демківа.

659
21.03.2024
Тетяна Дармограй

Що робити та куди звертатися рідним зниклих військовослужбовців,  як відбувається процес пошуку та чому не варто поширювати у соцмережах персональну інформацію зниклого, розповіла представниця Уповноваженого з питань осіб, безвісти зниклих за особливих обставин в Івано-Франківській області Наталя Пасічник.

1910 6
19.03.2024
Тіна Любчик

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки активно працює над поданими правками щодо нового законопроєкту про мобілізацію. Журналістка Фіртки поспілкувалася з політтехнологом, військовим юристом, Володимиром Бондаренком щодо актуальних питань призову.

1127 2
19.03.2024

Сьогодні й роботодавці, й експерти звертаються до абітурієнтів: зважайте на ті спеціальності, які будуть потрібні Україні під час відбудови, адже велике відновлення почнеться одразу після Перемоги.

550
24.02.2024
Вікторія Матіїв

Спроби створити музей у Долині виникали ще у 60-х роках. Проте тільки 23 грудня 1997 року Долинська районна рада прийняла остаточне рішення щодо нього. Журналістка Фіртки поспілкувалася з директоркою закладу Ксенею Циганюк. 

6901 61
01.02.2024
Вікторія Косович

Івано-Франківськ є градом безлічі упереджень і масок: для перших — фортеця, заснована поляками, для других — відголос австрійського «золотого віку» з його залізницями, для третіх — серце гуцульської культури, плач трембіт.  

11391 6

Піст – невід’ємна частина християнського  життя, встановлена Богом.

331

Друзі путіна зустрілись у резиденції рудого Донні у Флориді, де обговорили план путіна по капітуляції України, і після цієї поїздки Орбан розкрив – як за 24 год Трамп планує припинити війну.

1068

Чим ближче до виборів в США, тим більше трампісти вдаються до маніпуляцій у своїй пропаганді. У контексті України вони, переставивши все з ніг на голову, намагаються переконувати, ніби це демократи, а не республіканці, заблокували допомогу Україні.

1112

Кожен із нас не раз потрапляв у ситуацію, коли ми замислювались давати, чи ні милостиню людині, яка звертається про допомогу біля церкви, на вулиці чи в інших громадських місцях.  

1106
24.03.2024

Нутриціологиня пояснила, чому не можна забороняти собі фастфуд та солодощі. А також порадила, як їх вписати у свій раціон.

275
18.03.2024

Сьогодні, 18 березня 2024 року, в УГКЦ в Україні розпочинається період Великого посту. Пригадуємо канони партикулярного права УГКЦ, в яких ідеться про те, коли і як треба постити.  

1077
12.03.2024

Популярний дієтолог Майкл Мослі назвав п'ять груп продуктів, які варто включити до свого раціону для схуднення.

845
26.03.2024

Йдеться про зміни в молитвах «Вірую» («Символ віри»), «Царю Небесний» та митаревій молитві.

745
25.03.2024

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

655
21.03.2024

Релігійна громада отримала всі дозвільні документи та незабаром розпочне будівництво поруч з Садовим товариством та міським озером.

2946
15.03.2024

Отець каже: виконайте заповідь Божу – вшануйте свято Боже молитвою у храмі, а житейське на цей день відкладіть.

4438
25.03.2024

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

18437
26.03.2024

У Верховній Раді зареєстрували проєкт закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за привласнення державних функцій.   

316
22.03.2024

На початку лютого 2024 року замість Валерія Залужного Збройні сили України очолив Олександр Сирський, який до цього командував Сухопутними військами.  

350
17.03.2024

Продовжує зменшуватися кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов'язання перед ветеранами російсько-української війни.  

660
12.03.2024

Президент Володимир Зеленський 7 березня погодив кандидатуру ексголовнокомандувача Збройних Сил Валерія Залужного на посаду посла України у Великій Британії.   

766