Вилкове. Не Венеція і не зовсім українська (фото)

 

Вилкове – це ілюстрація до трудового подвигу. Не заради медальки чи перемоги у соцзмаганні, а заради життя. Не придуманого радянським режимом (хоч звичайно не всі подвиги й тоді були придуманими), а справжнього, такого, який і нині можна побачити і помацати.

 

Титанічна праця тисяч втікачів-старовірів підняла це місто над водами дунайської заплави. І нехай це ніяка не Венеція («Українською Венецією» називають містечко в туристичних фірмах), нехай немає тут надзвичайних пам’яток архітектури, але ж і не смердить, як на вулицях італійського чуда в період асенізації…

Вилково

Миколаївська старообрядницька церква на тлі човнів у Білгородському гирлі

Вилково

0-й км Дунаю у Кілійському гирлі

Вилково

Єрик

Вилково Вилково

Іван Липованин

Жахливі й малозрозумілі (зокрема, особисто мені) процеси, які у великій Росії зовсім не рідкість, погнали цих людей із насиджених місць у тайгу, у малолюдні Поліські болота, у Дунайські плавні. І як вони добирались сюди? Як перевозили своє добро? Чи то на спинах, чи кіньми, чи на волах? Хоча звідки у Московії воли? Це в Україні цих робочих тварюк було колись так багато, що й самих українців почали порівнювати із цими скаженно-сильними та спокійно-флегматичними дітьми корів… Пам’ятаю розповіді тестя про роботу на волах, про розмірене їх ремигання серед зоряної ночі… Але це із іншої опери.

Християнство з’явилося на Русі у 10 столітті. Прийшло воно із Візантії й непохитно трималося до 17 століття. Хоча Константинополь пав під натиском турків-сельджуків, а Київ захопили татари, і литовці, і поляки. Київська митрополія спочатку переїхала у Владімір-на-Клязьмє, потім у Москву, а потім взагалі роздвоїлася й осіла у Москві та Вільно (столиці Литви). Пізніше з’явився «третій Рим», а ще пізніше його очолив патріарх Никон, який вирішив провести реформу… Замість двопестного хреста – триперстний, Іісус замість Ісуса, обходження храму проти сонця, замість по сонцю, ну й такі дрібниці, що смішно їх перераховувати. Згадується комедія із Едді Мерфі: «…у них Макдоналдс, а у нас Макдауелс, у них золоті арки, а у нас золоті дуги…». Але до новаторства Никона, яке він перейняв у європейців-католиків, з’явилася опозиція із протопопом Аввакумом. Ці люди не змогли, або не схотіли прийняти реформаторства у непохитних релігійних традиціях. І почалися страшні репресії… Заслання, катування, страти – все це, за наказом Никона та за цілковитої підтримки царя Олексія Михайловича, довелося витримати людям, які зберегли старі традиції й отримали назви – старообрядці, старовіри, «раскольники». Частина цих людей емігрувала за межі Російської імперії й зупинилася на турецькій території Бессарабії. Новою батьківщиною для них стали плавні у дельті Дунаю.

Типова сучасна вулиця

"Типова стара вулиця" - Білгородський канал

Призьба із мушлів

Типові канали-єрики

Цікаво, що у 18 століття старообрядництво розкололося на дві частини. Оскільки попи мали призначатися єпископами, а таких у розпорядженні старовірів не спостерігалося, то частина почала сповідувати безпопівський напрям; інші ж почали обирати попів самостійно або ж агітувати собі батюшок із більшості, яку вони назвали «никоніанами». Православна більшість і нині називається «никоніанами» (хоча на території України никонівської реформи не проводилося, а українська релігійна верхівка не бажала приєднання до російської церкви у 1654 році).

Більшість старообрядців притримувались «попівської» гілки – мали власних священиків, а у 1846 році отримали навіть власного митрополита. Ним став босно-сараєвський митрополит Амвросій, який приєднався до старовірської церкви й публічно підтвердив свою прихильність до неї. За це офіційне православ’я дискредитувало митрополита.

В Буковині та Бессарабії старовіри попівського толку отримали назву липовани. Одна із версій походження назви – старообрядці полюбляли селитись у липових гаях. Хоча існує версія походження назви від якогось Пилипа, послідовниками якого були старовіри (ймовірно від митрополита Святого Пилипа (Количева) – героя фільму «Цар»), тому інша назва етнографічної групи – пилипони.

На Дунаї

Розвиток липованської гілки тісно пов’язаний із буковинським селом Біла Криниця (Вовчинецький район Чернівецької області). Саме у ньому було створено перший і найбільший липованський монастир, який став основою ієрархії старообрядців. Пізніше у Білій Криниці збудували величний храм, який нині є символом старообрядництва в Україні.

У Вилковому, на березі Дунаю, стоїть пам’ятник Івану Липованину – це пам’ять про перших поселенців, які в середині 18 століття заснували у дельті Дунаю поселення.

Усе 19 століття старообрядці в Російській імперії переслідувалися. Послаблення сталося аж у 1905 році – тоді представники старої віри отримали дозвіл на хресні ходи та церковні дзвони. А у 1918 році більшовики повністю урівняли старообрядців у правах із безправними «никоніанами» (патріаршими православними вірянами). Але патріарша церква не визнала права старовірів. Лише у 1971 році Русская Патриаршая Церков визнала помилки, які призвели до розколу у 17 столітті, й засвідчила «равночестность» церкви старообрядців. Так відбулося поєднання.

До недавніх років у липова були  заборонені шлюби із никоніанами (дозвіл з’явився після значного погіршення демографічної ситуації). Жінки у липован не мають права входити в церкву через центральний вхід. Чоловіки після 60-ти років не голяться (хоча ще 20 років тому борода була супутницею чоловіків-липован протягом всього життя). Це лише частина особливостей липованських релігійних ритуалів – решту я не запам’ятав. Нині липовани-вилковчани все більше впускають у своє життя цивілізацію, але у далекому 1746 році, коли на місці сучасного Вилкового був заснований Посад Липованський, побут мешканців був близьким до побуту мисливців збиральників. Полювання і рибна ловля були основними заняттями липован. А ще вони гребли мул із Дунаю й будували собі земну твердь. Важко навіть уявити всю складність такої роботи, але саме вона дозволила глухе болото перетворити на містечко. Щоправда, замість вулиць у цьому містечку були канали, а пересування здійснювалося на човнах. Пізніше мул почали насипати за межами міста – так з’явилися городи, які функціонують і нині. Головними садівничими культурами вилківчан є полуниця та виноград. Полуниця тут з’являється першою в Україні – її відразу скуповують посередники. Виноград є сировиною для виробництва місцевого сухого вина «Новак». Я куштував – смачне, особливо сподобався полуничний аромат.

Нині Вилкове – туристичний центр українського Подунав’я. Але дорога сюди страшна. Останні 30 км – це жах, що летить на крилах ночі. Тому туристів значно менше ніж могло прийняти місто.

У Вилковому головна садиба Дунайського біосферного заповідника – одного із чотирьох головних природних резерватів України. Територія заповідника занесена у всі можливі реєстри найцінніших світових ландшафтів. Туристи можуть пересвідчитися у красі Дунаю та його ландшафтів під час водної екскурсії (вони у Вилковому дуже популярні).

Головним заняттям вилківчан зараз (як і два століття тому) є риболовля. Головна промислова риба – дунайський оселедець – червонокнижний вид, який у заповіднику виловлюють тоннами. У спеціальних зонах біосферних заповідників народні промисли та лови законом не забороняються, але в певних нормах та із офіційним дозволом спеціального відділу заповідника.

Дунайський біосферний заповідник неофіційно є частиною великого біосферного резервату, більша частина якого розташована у Румунії. А от дунайський оселедець є неофіційним головним сувеніром містечка – його продають у солоному та копченому вигляді. Це дуже жирна делікатесна риба, яка офіційно називається азово-чорноморським прохідним оселедцем. У Дунаї вона не живе, а лише нереститься (піднімаючись вгору за течією на 600 км). Крім Дуная вона заходить на нерест у Дністер, Дніпро та Південний Буг, але значно рідше.

Перші вилківчани-липовани тривалий час мешкали в очеретяних куренях. Будинки, зведені із тростини та мулу почали з’являтись у 19 столітті. Таких будівель і нині у Вилковому більшість. Багато каналів-єриків в радянські часи були засипані – їх зробили справжніми вулицями, але у старій частині міста єрики ще й досі головні транспортні артерії. Найбільшою серед них є Білгородський канал.

Миколаєвська православна церква (1899-1902 рр.)

Наприкінці 18 століття в містечко прийшли запорізькі козаки із зруйнованої москалями Січі. Вони стали основою землеробства в околицях містечка і далі – добровільно взяли нас себе тягар сільськогосподарських робіт (старовіри-росіяни категорично відмовлялися  від них). Нині нащадки запорожців – українці, становлять близько чверті населення міста (всього у Вилковому мешкає близько 9 тисяч осіб). Липовани їх називають хохлами. Понад два століття шлюби між липованами та хохлами були заборонені.

Українці у Вилковому мають власний храм – церкву присвячену Миколі Чудотворцю. Збудували її у 1899-1902 роках. Це величний і розкішний храм, із п’ятьма банями та дзвіницею. Зведений він у суміші необароко та модерну. Кажуть що до проекту храмового іконостасу безпосереднє відношення має Фаберже, але, особисто мені не зрозуміло яким чином.

Храми липован поступаються у зовнішній розкоші українській церкві, але від цього вони не менш цікаві в архітектурному відношенні. Це унікальні храми-кораблі (у плані вони мають форму корабля), які є символами непохитної віри, яка століттями пригнічувалася, але вистояла. Це кораблі, які долають море життя та часу – храми Миколи Чудотворця та Різдва Богородиці.

Миколаєвська старообрядницька православна церква (1906-1913 рр.)

Старообрядницька церква Миколи Чудотворця є наймолодшим храмом міста. Вона розташована на острові Калімбейка й будувалася сім років – із 1906-го по 1913-й. Це храм є типовим для липован – він має велику баню та прибудовану дзвіницю. Здалеку дещо схожий на дерев’яні церкви типових єпархіальних проектів, але при погляді зблизька враження кардинально змінюється – з’являється відчуття древності та автентичності.

Церква Різдва Богородиці є головним храмом старообрядців міста, а відповідно і всього регіону. Його збудували у 50-ті роки 19 століття, а 32-метрову дзвіницю прибудували у 1873-м. Храм дуже нарядний, але мені він чомусь менше сподобався, ніж два інших храми міста.

Старообрядницька православна церква Різдва Богородиці (1857, 1873 рр.)

У Вилковому понад три тисячі човнів (великих та менших) – це чи не найбільший відсоток в Україні. Човник заміняє вилковчанину і автівку, і воза. На ньому дістаються до городів, на ньому возять суницю і виноград, на ньому ловлять оселедця та іншу рибу. Човник незамінний при будівництві житла, адже саме ним перевозять тростину та мул для будівництва. А ще возять уламки мушель молюсків, із яких споруджують призьби. Після весняних повеней (а це у Вілковому звичайне явище), таку призьбу зрізують і хата сохне. Пізніше знову насипають.

Вілкове – унікальне місто, не схоже на інші міста України. Побувати тут мусить кожний, доки цей пам’ятник людському титанічному труду ще повністю не засипали і не заасфальтували.

Текст та фото Романа Маленкова

Вилківські дачі на Дунаї

 

Україна Невідома


17.09.2012 1180 0
Коментарі (0)

22.04.2024
Вікторія Матіїв

Про значення Великодніх свят журналістка Фіртки поспілкувалася з отцем Миколаєм Микосовським, який служить у Василіянському монастирі УГКЦ на Ясній Горі у Гошеві.

781
10.04.2024
Тетяна Дармограй

Фіртка розповідає про головні зміни, які пропонує влада новим законопроєктом про мобілізацію.

2327
01.04.2024
Діана Струк

Про функціонування закладу, допомогу військовослужбовцям та майбутні плани, журналістка Фіртки поспілкувалася з очільником комунального закладу «Дім воїна» Миколою Крошним.

2037
26.03.2024
Вікторія Матіїв

Під час війни людина відчуває цілий спектр емоцій. Як українським родинам впоратись з такими випробуваннями — журналістка Фіртки розпитала у лікаря-психіатра, психолога та консультанта в напрямку когнітивно-поведінкової терапії Миколи Демківа.

2054
21.03.2024
Тетяна Дармограй

Що робити та куди звертатися рідним зниклих військовослужбовців,  як відбувається процес пошуку та чому не варто поширювати у соцмережах персональну інформацію зниклого, розповіла представниця Уповноваженого з питань осіб, безвісти зниклих за особливих обставин в Івано-Франківській області Наталя Пасічник.

6222 55
19.03.2024
Тіна Любчик

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки активно працює над поданими правками щодо нового законопроєкту про мобілізацію. Журналістка Фіртки поспілкувалася з політтехнологом, військовим юристом, Володимиром Бондаренком щодо актуальних питань призову.

2341 2

Нижня палата Конгресу США затвердила допомогу Україні в  сумі 61 мільярдів доларів. Всього «за» допомогу Україні проголосували 311, «проти» — 112, «утримались» — 8.

216

«Благодатний вогонь» саме за такою назвою ми знаємо церемонію, яка відбувається щорічно у Велику Суботу перед Пасхою у Єрусалимі в Храмі гробу Господнього. Здебільшого про це явище  знаємо через ЗМІ, які щорічно ведуть пряму трансляцію сходження Благодатного вогню з Єрусалимського храму.

1036

Американське видання The Washington Post 7 квітня 2024 р. опублікувало статтю під назвою «Інсайд щодо секретного плану Дональда Трампа щодо припинення українсько-російської війни».

1020

Благодатний Вогонь (грец. Άγιο Φως, дослівно — Святе Світло, англ. Holy fire) — поширена у православ'ї назва вогню у Великодній церемонії виносу запалених свічок із Гробу Господнього (кувуклії) в Єрусалимському Храмі Воскресіння. 

1289
23.04.2024

Розповідаємо про корисні для серця та задоволення способи включити домашній сир у свій раціон.  

137
19.04.2024

Цього року комунальне підприємство «Франківськ Агро» запланувало засіяти на майже 200 гектарах соняшник, гречку та сою.  

507
16.04.2024

В Івано-Франківську традиційно у передвеликодній час проведуть ярмарок «Великодній кошик». Працюватиме він з першого по третє травня на площі Ринок.  

1968
22.04.2024

У Біблії немає вичерпного пояснення природи людської душі. Але вивчивши, як використовується у Святому Письмі слово «душа», ми можемо зробити певні висновки.

26394
18.04.2024

Під час моління студенти зачитували розважання, які перепліталися зі стражданнями нашого Спасителя – Ісуса Христа під час Хресної дороги та терпіннями, які проходить український народ у часі жорстокої війни.  

457
14.04.2024

Нагадаємо, цьогоріч в Івано-Франківську запланували початок зведення богослужбової каплиці блаженного священномученика Симеона Лукача.  

10373 1
08.04.2024

Є перша заповідь Божа: «Я є Господь Бог твій, нехай не буде у тебе інших богів, крім Мене».  

7911
19.04.2024

Це — історія про дорослішання хлопця Тимофія у 1990-х роках. У центрі сюжету — його стосунки із сім’єю, друзями, коханою та колишнім контррозвідником Феліксом, який служив в Афганістані.  

462
23.04.2024

Рівень довіри до інформації про події війни, яка надходить від владних органів, є невисоким.  

313
19.04.2024

Обороноздатність, безпека, підтримка воїнів, розвиток економіки та євроінтеграційні процеси – ключові питання, які обговорили під час засідання Конгресу місцевих та регіональних влад, що відбувся під головуванням Президента України Володимира Зеленського.  

462
16.04.2024

Так, серед тих, хто довіряє Президенту України, лише 15% підтримали б такі вибори, тоді як серед тих, хто не довіряє — 37%.

540
11.04.2024

Парламент остаточно ухвалив у другому читанні законопроєкт №10449 про мобілізацію і проходження військової служби.  

1478