Брате, який читаєш ці рядки, можливо саме завдяки цьому, незабаром, ти обов‘язково станеш віце-прем‘єром, власником заводу хімдобрив чи продюсером високобюджетного телесеріалу про супермоделей (іншалла!) І тоді у тебе з‘явиться потреба провести масштабну пропагандистську кампанію себе, або розбестити свідомість титульної нації, або здійснити агресивну рекламу чого-небудь генномодифікованого, так ось тоді не переймайся логікою свого месиджу і не турбуйся логічно ув‘язати його з наступним месиджем.
Сміливо кажи (тільки не відводь очі від камери): збільшимо пенсії за рахунок зниження податків! Або: піднімемо народжуваність через впровадження контрацептивів! Або: укріпимо незалежність шляхом капітуляції!
Людське сприйняття фрагментарне. Натреновані телебаченням мізки вміщують все, що у них потрапить. У вечірніх новинах ми палко обурюємося тим, чим щиро розчулюємося в денному серіалі. Бо новини ми сприймаємо іншою ділянкою кори головного мозку, ніж телесеріали.
Саме тому Москва не соромлячись годує нас одночасно слов‘янською єдністю, русскім миромъ та євразійським простором, стравами, які не перетравлюються разом у шлунку, тільки в мозку.
Євразійська ідея «мірами розпалювалася і мірами згасала», останні сто років спочатку під опікою НКВД в емігрантських колах, а нині під опікою Газпрому в колах ФСБ. Витікає вона з усвідомлення того, що бути нащадками Чингізхана крутіше, ніж нащадками Рюрика.
Дагестанцям, татарам, тувинцям легше впарювати євразійську ідею, ніж ідею слов‘янської єдності. Дивовижним є те, що її впарюють і українцям.
В нас багато половецької крові, але ж саме половці найбільше і постраждали від євразійців Чингізхана. Їхні рештки змушені були пристати до африканської ідеї – влаштуватися мамлюками в Каїрі. Втім, якщо в Москві вже вважають себе євразійцями, ми, нащадки половців, цілком можемо вимагати компенсації за геноцид.
Якщо Путін зосередився переважно на Євразійському Союзі, то впроваджувати «русскій миръ» він доручив молодшому по званню – Патріархові Кирилу. Кирилові таланить, бо Київський митрополит Володимир Сабодан, який більше полюбляв православ‘я, ніж русскій миръ, нині важко хворий.
Христос воскрешав мертвих. Патріарх Московський та ті архієпископи УПЦ, які русскій миръ люблять більше за православний, теж вміють робити чудеса – ховають живих. Вони примудрилися поховати предстоятеля УПЦ не чекаючи на його смерть. Вони страшенно дратуються, коли він подає ознаки життя.
Весь «русскій миръ» ґрунтується на плутанині слововживання й історичних перекрученнях. Справді, історична назва України, Білорусії, Новгородщини і Псковщини – Русь. Коли Москва, ще офіційно вважаючись васалом Кримського хана, почала потроху захоплювати ці землі, вона для початку захопила їхню назву. Згодом ця назва вкорінилася, коли в інтересах своєї антиєвропейської політики московсько-петербурзька бюрократія, аби скидатися на Європу, вирішила заперечити своє євразійсько-монгольське минуле.
Справжня Русь означала етнос. Росія – до останнього часу була назвою специфічної бюрократичної формації, яка визискувала різні, часто неспоріднені племена.
Цікаво, що етногенез в Росії відбувався через заперечення Росії. Значний етнос, який виник у сімнадцятому столітті й розвивався до двадцятого, не має самоназви, але має особливий поведінковий стереотип, типаж, специфічний спосіб сприйняття світу і, навіть, віросповідання. Ми знаємо його, як старовірців. На початок ХХ ст. їх нараховувалося до 20 відсотків населення імперії. Наприкінці ХІХ ст. Петербург і Москва вкрали і їхній типаж. Все, що ми бачимо на «русскоізначальних» полотнах Нєстєрова, Глазунова та інших міфотворців – це старовіри, яких видають за ісконнорусскіх. Вони щиро ненавиділи Росію і поряд з євреями стали основним руйнівним субстратом імперії у 1905 й 1917 роках. До того багато старовірів знаходило притулок на вільній землі – в Україні і ще західніше.
До речі, у 1794–1814 роках відбувалася цікава війна між задунайськими запорожцями та некрасівськими козаками (старовірами), які сусідували на Дунаї.
Перші напали підступні некрасівці й спалили столицю запорожців Катерлець. Врешті решт запорожці перемогли і закінчили війну взяттям укріпленої столиці некрасівців Дунаївця.
Цікаво, що ті й ті перебували під опікою Високої Порти, мали однаковий спосіб життя, однаково (хоча, некрасівці мабуть більше) ненавиділи матушку-Росію, проте, усвідомлювали себе різними народами задовго до того, як москальське дворянство заговорило російською мовою, як австрійський генштаб вигадав Україну (хоча, насправді її вигадав Господь Бог).
Другий значний етнос на території Росії почав штучно формуватися після наполеонівських воєн. Термін «великороси» став широко вживатися при Миколі І, але остаточно великоросійський етнос сформував лише Сталін. Русскій миръ – це на 99% Совєтський мир. Совєтський мир – це на 99% Гулаг, на 1% - православіє. Ще нещодавно Кирил Гундяєв для впровадження Русскаго мира мав би обіймати посаду начальника головного управління лагерів при МГБ СССР, а нині – він патріарх.
«Слов‘янська єдність» виникла, як пропагандистське забезпечення Російсько-турецьких воєн на Балканах. Вона мала б називатися Московсько-Сербською єдністю, бо всі інші слов‘янські народи майже в усіх війнах виступали на боці ворогів Росії. Нам слов‘янську єдність часто проповідують ті, хто з 1948-го року не в стані добитися семітської єдності. Незважаючи на те, що між арабами і євреями значно більше спільного, ніж між слов‘янами.
Нажаль, багато євреїв орієнтуються на Москву, а не Єрусалим і плекають у собі радянську, а не сіоністську самосвідомість.
Вони стали неоціненим надбанням Русского мира, вони дуже доклалися до його створення. Російська література ХХ ст. переважає українську з тієї причини, що радянські євреї усвідомили себе російськими поетами. Радянська фізика, математика, поезія, репресивний апарат і слов‘янська єдність – значною мірою заслуги радянських євреїв. СССР мав рацію, коли перешкоджав їхньому виїзду до Ізраїлю.
Українці повинні кинути всі сили на допомогу «Сохнуту», «Бейтару», синагогам усіх «толків», аби якомога більше євреїв усвідомили, що вони – ізраїльтяни, а не росіяни, інакше від слов‘янської єдності нам не відбитися.
Дмитро Корчинський
Для tsn.ua
