До Великого галицького дербі між «Прикарпаттям» і «Карпатами», яке в рамках 1/16 фіналу Кубка України відбудеться 20 вересня на івано-франківському «Русі», залишилося два тижні.
Один з кращих українських спортивних журналістів Іван Вербицький продовжує знайомити вболівальників з історією Великого Галицького Дербі.
Своїми спогадами про матчі "Прикарпаття" з "Карпатами" вже поділився наставник Івано-Франківців Володимир Ковалюк та легендарний капітан "Прикарпаття" середини 90-х Ярослав Ватаманюк.
Сьогодні увазі наших читачів пропонуємо інтерв’ю з головним гвардійцем цих протистоянь, голкіпером львів’ян Богданом Стронцицьким. В період з 1994 по 2000-й роки пан Богдан відіграв в одинадцяти Великих галицьких дербі. Більше за нього в поєдинках «Прикарпаття» і «Карпат» не грав ніхто.
Нині Стронцицький – тренер воротарів у штабі Серхіо Наварро. Цікаво, що свою тренерську кар’єру один із найкращих голкіперів України 90-х років минулого сторіччя розпочинав, де на професійному рівні виступи завершував. З липня по грудень 2004-го року він допомагав Миколі Пристаю в івано-франківському «Спартаку». Власне, зі спогадів про той період наша розмова й розпочалася.
- До лав спартаківців я перейшов із сімферопольської «Таврії», - згадує пан Богдан. – Тоді спонсором клубу була компанія «Лукор», а наставником команди – Богдан Блавацький. В Івано-Франківську тоді зібралася плеяда гарних футболістів. Як для першої ліги, ми були вкомплектовані майже ідеально і перше коло завершили лідерами. Втім, навесні почалися фінансові негаразди і після двох третин чемпіонату стало зрозуміло, що боротися за місце у вищій лізі ми не зможемо. Шкода, бо потенціал у «Спартака» був величезний.
- Справді, тоді івано-франківці були близькими до того, щоб повернути рідним вболівальникам після чотирирічної перерви футбол найвищого рівня.
- В 90-ті у «Прикарпаття» була прекрасна команда. Та не лише у «Прикарпаття», адже то були часи розквіту західноукраїнського футболу. У середині 90х у вищій лізі крім львів’ян та івано-франківців виступали тернопільська «Нива», чернівецька «Буковина», луцька «Волинь», рівненський «Верес».
Покійний Андрій Хомин, брати Ігор та Микола Юрченки, Ярослав Ватаманюк, Павло Іричук, Роман Русановський – то були гравці дуже високого класу. З Володею Ковалюком ми на початку 90-х починали виступати разом ще за «Карпати» з Кам’янки-Бузької, потім нас забрали до Львова. Нам з івано-франківцями завжди було дуже непросто. Якщо не помиляюся, перших три матчі за моєю участю наші команди зіграли внічию. Пам’ятаю перший з них. Стадіон «Рух» тоді перебував на реконструкції, тому «Прикарпаття» приймало нас на «Електроні». Обидва м’ячі в тому матчі були забиті з одинадцятиметрових. Ігор Юрченко забив мені у першому таймі у ті ворота, які ближчі до сходів (сміється). У другій же половині з позначки відзначився вже наш Андрій Покладок. Навесні 1996-го ми в Івано-Франківську взагалі мінімально програли. Єдиний гол на заключних хвилинах мені тоді Дмитро Мазур забив.
Найбільше ж, як то не дивно, мені запам’ятався матч, за яким спостерігав з лави запасних. То було восени 1996-го, місце у воротах нашої команди Мирон Маркевич довірив Ельханові Расулову. Франківці тоді грали дуже сильно, у другому таймі повели в рахунку, а потім ще й били пенальті, але Расулов відбив постріл Андрія Зав’ялова. Однак завершився поєдинок на нашу користь. Славко Ватаманюк отримав вилучення, а Вадик Колесник, ледь вийшовши на заміну, відзначився на заключних хвилинах двічі. Такі матчі забути неможливо.
- Власне, з сезону-1996/1997«Карпати» впродовж трьох чемпіонатів віддали «Прикарпаттю» лише одну нічию, а решту п’ять матчів виграли.
- то не дивно, адже наша команда тоді виходила на пік того рівня, який допоміг нам виграти бронзові нагороди, вийти до фіналу Кубка-1998/1999 і зіграти в Кубку УЄФА. Під гарячу руку нам тоді потрапляло не лише «Прикарпаття». Достатньо згадати, що в сезоні-1997/1998 ми в обох матчах переграли майже непереможне на той час київське «Динамо». Хоча то не означає, що наші дербі з «Прикарпаттям» були легкими. Згадую, як вирвали перемогу в кінцівці завдяки голові Ігоря Плотка у 1997-му, як лише на останніх хвилинах Іван Гецко зняв питання про переможця, забивши в матчі другий гол, у 1998-му. В нас тоді була дивовижна пара нападників Гецко – Паляниця. Власне, Сашко в 1999-му зробив у зустрічі з «Прикарпаттям» хет-трик і тоді ми чи не єдиний раз виграли з великою перевагою – 3:0.
Згадайте. Що в нас тоді була за команда: крім дуету форвардів, з «Дніпра» прийшли Андрій Полунін, Володя Шаран, Сашко Євтушок, Сергій Ковалець, з Запоріжжя взяли Ігоря Лучкевича. З таким складом ми були просто нестримними. Виходили на поле і знали, що виграємо. Тільки не знали, з яким рахунком. У нас тоді була фантастична віра у власні сили.
- Саме тому дивними виглядають результати обох матчів «Карпат» проти «Прикарпаття» в сезоні-1999/2000. Тоді івано-франківці виграли і вдома, і на виїзді. Причому львівські 0:1 стали єдиною для івано-франківців звитягою за історію Великого галицького дербі.
- «Прикарпаття» тоді боролося за виживання і, можливо, проявило більше жаги. Шкода лишень, що ці перемоги не допомогли івано-франківцям зберегти прописку у вищій лізі.
- Роль «Карпат» у тому вильоті сусідів теж знакова, адже в останньому турі львів’яни, кажуть, свідомо віддали очки основному конкурентові франківців тернопільській «Ниві». Вас, до речі, у тій зустрічі замінили в середині другого тайму.
- (Посміхається). Що я можу сказати? Думаю, всі розуміють, що тоді було. То футбол. Прикро, що тоді мусила вилетіти саме одна з галицьких команд. На мій погляд, якби у «Прикарпаття» тоді було інше керівництво клубу, команда залишилася б у вищій лізі. Пам’ятаю, що у львівському матчі, який ми програли 0:1, мені забив Павло Іричук. Цей нападник за часи своїх виступів у складі івано-франківців і «Буковини» створив мені чимало проблем. Дуже талановитий, агресивний, настирний, гострий форвард. У Павла було прекрасне гольове чуття.
- Про майбутнє кубкове протистояння ви, звісно, будете розмірковувати з точки зору одного з тренерів «Карпат». Що можете сказати про майбутнього суперника?
- «Прикарпаття» - один з лідерів другої ліги. В команді є кілька гарного рівня досвідчених футболістів. Проте наразі за виступами івано-франківців слідкуємо тільки з огляду на результати і короткі відеофрагменти. У даний час ми зосереджені на підготовці до найближчих поєдинків Прем’єр-ліги. Детально розбирати гру «Прикарпаття» розпочнемо з наступного тижня. Можу сказати, що Володя Ковалюк – дуже талановитий тренер. Бачу, що тренерська робота є його покликанням. Хочеться сподіватися, що «Прикарпаття» за підсумками цього чемпіонату впорається з завданням і підвищиться у класі.
Ми ж зі свого боку повинні підійти до кубкового матчу з максимально сконцентрованими. Адже в поєдинків за Кубок своя специфіка. Команди нижчих ліг зазвичай налаштовуються на зустрічі з елітними колективами як на останній бій. Тому про недооцінку суперника з нашого боку мови бути не може. У попередніх двох сезонах «Карпати» мали гіркий досвід поразок командам першої ліги. Тому зробимо все від нас залежне, щоб цьогоріч таких неприємностей уникнути. Розуміємо, що додаткової напруги протистоянню додає статус дербі.
- Після стартових семи турів «Карпати» однозначного враження від своєї гри не залишили.
- Позитивні тенденції помітні. Звичайно, мали стартувати ліпше, але не змогли виграти від «Зірки», потім провалили матч із «Ворсклою». Втім, після тих поєдинків ми зробили висновки і в двох попередніх турах перед паузою на матчі збірних відібрали очки в учасників єврокубків – «Олександрії» та «Олімпіка». При цьому в обох поєдинках могли здобути по три очки. То якби реалізували те, що створили. Можу сказати, що команда повірила в свої сили. Зараз триває процес налагодження гри і результату в ліпшу сторону.
Вважаю, що підсилив наші дії в середині поля прихід Фернандо Тіссоне. Корисно діє Франсіско Ді Франко. Надійністю в оборонній ланці вирізняється Ґвідо Кортеджано. Прикро, що ніяк не може оговтатися після травми стоппер Федеріко Перейра. На нього тренерський штаб покладає чималі надії.
- В міжсезоння «Карпати» вирішили не продовжувати співпраці з основним воротарем команди зразка 2016/2017 років Євгеном Боровиком. На старті нового чемпіонату першим номером вважався Роман Мисак, однак у ході чемпіонату його витіснив до резерву Роман Підківка. Чому так відбувається?
- Можу сказати, що зараз у нас немає 12-го номера. Є два перших. Тобто, Підківку й Мисака можна вважати рівноцінно основними голкіперами. Тренерський штаб задоволений обома воротарями. Перед кожним поєдинком постаємо перед дилемою – кому довірити пост №1 на цей раз. Просто після поразки 0:5 від «Динамо» вартувало зробити якісь зміни. Ось ми й дали шанс Підківці. Проте не дивуйтеся, якщо в наступному поєдинку гратиме Мисак.
Іван Вербицький, спеціально для прес-служби МФК "Прикарпаття"
Всі право захищено. Публікується з письмового дозволу МФК "Прикарпаття"