ДЕНЬ: Гори і море... мистецтва

 

 

У місті трапився Міжнародний фестиваль сучасного мистецтва Porto Franko. Трапився, як, бува, трапляються стихійні повені — місто наповнилося по вінця строкатим різножанровим мистецтвом. На площі перед Театром ім. Івана Франка щовечора збирали натовп гурти «Бумбокс», Коzak System, Familia Perkalaba, «Брати Гадюкіни» та вперше в Україні Subcarpati.

 

На вокзалі піаніст зі світовим ім’ям Антоній Баришевський грав авангардні «Сонати та інтерлюдії» Джона Кейджа, а у несподіваних закутках міста влаштовували концерти експериментальної музики. Юрій Андрухович та Юрко Іздрик «накачували» людей міцною поезією із перформативної сцени у палаці Потоцьких. На Porto Franko крутили кіно, влаштовували лекторії, відкривали виставки, а в афіші театральної програми зустрілися литовець Еймунтас Някрошюс та українець Дмитро Богомазов.

 

УСІ РІЧКИ ВПАДАЮТЬ В МОРЕ

Фестиваль сучасного мистецтва Porto Franko придумав ще у 2010 році композитор Роман Григорів. Однак розгорнути у широкомасштабний форум його вдалося лиш у минулому році з легкої руки Влада Троїцького, з яким Роман встиг попрацювати над «новою оперою» «Iyov». Тож рік тому фестиваль називався «Porto Franko. Гоголь-Fest» і претендував на те, аби стати обласним філіалом столичного гіганта. Але цього не сталося — фестиваль вирушив у самостійне плавання.

 

Логічно, що осердям форуму став Івано-Франківський обласний академічний театр ім. Івана Франка. Його директор Ростислав Держипільський уже не перший рік поспіль працює над тим, щоб якісно змінити культурну ситуацію у місті: започатковує театральні фестивалі, ініціює та підтримує резонансні театральні проекти. Але театру потрібен контекст і контент: тобто розширення мистецьких горизонтів та наповнення його, театру, різними ідеями, голосами, енергіями. Саме це і сталося на Porto Franko. Театр повернув собі статус центру соціально-культурного життя міста, центру, до якого стікаються всі мистецькі ріки.

 

На відкритті Porto Franko не було нудних промов від людей у дорогих костюмах, не було жодних недоречно сумних «урочистостей». Натомість велетенська біла будівля театру перетворилася на такий собі круїзний лайнер. Роман Григорів та Ростислав Держипільський представили музично-перформативне шоу, у якому з даху-палуби лунали поетичні та прозові тексти, арії та хори. Відкривав цей мега-концерт письменник-«тубілець» Тарас Прохасько (до речі, саме його оповідання «Порт Франківськ» надихнуло колись на таку назву фестивалю).

 

ОСТРОВИ І КОНТИНЕНТИ

Подорожувати цим фестом можна було у буквальному сенсі вздовж і впоперек — практично все місто було пристосовано під різноманітні локації: театральні й музичні сцени, фуд-корти, виставкові простори, інтер’єри для перформансів чи релаксу. Новий фестивальний день розпочинався незмінно зрання, хоч би й попередній закінчувався ось-ось на світанку, як це було із програмою «Poesophonia. Ніч», що поєднала музику, вірші та мирний сон глядачів.

 

Нові та незвичні «острови і континенти» відкривала театральна програма Porto Franko. Звісно, її цементуючим первнем стала музика, адже шість із семи спектаклів саме «звучали» під супровід оркестрів чи хорів. Господар фестивалю Ростислав Держипільський, окрім неоопери-жаху «HAMLET» (див. «День», №73), представив прем’єру «Вона — Земля». Тут літературна композиція із творів Василя Стефаника отримала музично-магічне аранжування від актриси, співачки, дослідниці фольклору та голосових практик Наталки Половинки. Ірмоси та народні пісні у спектаклі в буквальному сенсі оживлюють іконостас із новітніми героями — безіменними мучениками та святими, що гинули і гинуть впродовж віків, захищаючи волю та незалежність держави.

 

Два жанрові полюси — сімейної драми та комедії положень — представили спектаклі, народжені у студентських аудиторіях, а потім перенесених на професійну сцену: Театр Practicum та Центр сучасного мистецтва «Дах» показали «Буну» Віри Маковій в режисурі Давида Петросяна, а Київський театр драми і комедії на лівому березі Дніпра привіз «Дванадцяту ніч, або Що захочете» за Шекспіром у постановці Дмитра Богомазова. Музична основа яскраво проявила себе в цих постановках, звісно ж, у різний спосіб. Practicum вирушив у фольклорну експедицію до українських сіл, аби краще зрозуміти побутовий всесвіт старезної Буни (на діалекті — Бабуся), з перших уст записати автентичні співи. Дмитро Богомазов зі студентами навпаки створили музично-голосовий-шумовий світ спектаклю у власній, сказати б, лабораторії ігрового театру: актор і композитор Олександр Бегма (у спектаклі — Блазень) акомпанує дії на роялі, завдяки чому чи не кожний епізод перетворюється на номер у дусі театру-кабаре.

 

Хедлайнером афіші Porto Franko стала вистава уславленого литовського театру Meno Fortas (у перекладі «Храм муз»). Засновник цього театру Еймунтас Някрошюс привіз одну з найновіших своїх робіт «Майстер голоду» за оповіданням Франца Кафки. З гіркою іронією постановник зі світовим ім’ям розмірковує про долю театрального мистецтва та швидкозмінні смаки публіки. Якщо колись цінували за талант та виняткові вміння «голодарів», то сьогодні воліють дивитися на ефектні циркові «атракціони». Чи не тому театр поступається місцем індустрії розваг? За великим рахунком ці жовчні інвективи Някрошюса звернені і в бік сучасного мистецтва, подеколи невиправдано агресивного, претензійного, але беззмістовного. Хоча проблема «шарлатанів від мистецтва» куди масштабніша і, звісно ж, позачасова.

 

Власне, «Майстер голоду» підкреслив одну із наріжних чеснот цьогорічного Porto Franko: справжня свобода — це завжди спектр думок, завжди мінливе багатоголосся. Тому і враження від фестивалю у кожного свої. Сподіваюсь, цих емоцій вистачить надовго...

 

Ірина ЧУЖИНОВА, театрознавець

Кількість переглядів - 7574
06.07.2017 09:55
Система Orphus

Поділитись новиною:

Коментарі (0)

Додати коментар

Щоб залишити коментар вам необхідно авторизуватися через:
Статті
Останнє в блогах
Всі блоги
Душа і тіло
Україна і світ
Цікаво