Рубрику підтримує Калинова слобода

Про Яремче, Карпати, пиво і те, як збуваються мрії

 

 

Не пам’ятаю, що саме я запитувала, але зимові Карпати — це мій гештальт, який залишався незакритим протягом трьох довгих років. Гештальти існують, щоб їх закривати, а говорячи людською мовою, мрії мають збуватися.

 

Купили квитки, забронювали кімнату в садибі, купили еклерів, повідпрошувалися з робіт і сіли в поїзд Київ — Ворохта.

 

 

«Купити квитки» — як просто це звучить, але купити прямий квиток Київ — Яремче нам так і не вдалося. Довелося перед Івано-Франківськом (забув назву станції) переходити з одного вагону в інший. Провідник останнього не помітив нашого коварного маневру, і якби на перекурі у Франіку я йому б не сказав, що в нього у вагоні нові пасажири, так і перебував би він в щасливому незнанні аж до Яремче.

Раптом ви не в курсі, що робити, коли потрібних квитків на потяг немає, то ось вам лайфхак, назвемо його «Я мудріший за Укрзалізницю». Треба вам дістатися, наприклад, з Києва до Яремче. І потяг є підходящий, прямий, не треба у Франику (звичайно, через «И»)) пересідати на електричку чи, гірше того, на бусік. Тільки от квитків немає. І тут у вас є кілька варіантів. Спершу потрібно зайти на сайт Укрзалізниці і за номером потяга з’ясувати всі його зупинки. І якщо потяг їде далі, ніж вам потрібно, то пробивайте квитки до наступних станцій після вашої. І якщо вони є — купуйте не роздумуючи. Трохи переплатите, але точно доберетесь. У нашому випадку це не спрацювало, і квитків на зупинки після Яремче система вперто не пропонувала. Що поробиш, доведеться добиратися через Франик. І, о диво, на той самий потяг з Києва до Івано-Франківська квитки були. Беремо. Але не заспокоюємось. Перевіряємо, чи є Франик — Яремче. Звісно, що також нема. І тут знову зазираємо в маршрут потяга. Що там перед Івано-Франківськом? Ходорів? Ану, перевіримо. Ходорів — Яремче — бінго! Є квитки, тільки в іншому вагоні, але того самого потяга. (А Київ — Ходорів квитків не було, навіть і не сумнівайтесь.) Тут головне було не забути відмовитись від постелі в другій парі квитків. І до речі, нині система продажу добровільно-примусово впарює всім чай. Якщо раптом ви також фанат власного термоса і напоїв, відмінних від чаю в пакетиках і розчинної кави, то не забувайте, купуючи квитки в інтернеті, знімати позначку «1 чай». ...Вийшовши з потяга в Яремче ми зрозуміли, що в тому вагоні, в якому ми їхали з Києва до Франківська, доїхати сюди в нас не було жодного шансу, бо він... зник. Отак був другий вагон і не стало, а четвертий натомість став останнім з кінця. Шляхи Укрзалізничні недовідомі, логіка її незбагненна, і це завдає нам чимало непозбувних бентег.

Яремче зустріло нас несподіваним теплом. Одягнулися ми, як на Північний полюс, і піша прогулянка (навмисно вирішили пройтися пішки, глянути на містечко) на пару кілометрів від вокзалу до місця, де ми поселилися, далася нелегко. Але таки дійшли, скинули речі, сходили в душ. Вирішили добратися до сусіднього села Микуличина, бо вичитали, що там є пивоварня (не плутати з пивоварнею в селі Микулинці, Тернопільської області).

Плутати таки потрібно, бо тільки завдяки цьому ми й погнали в Микуличин. Передісторія така: «Що ми будемо робити в тому Яремче чотири дні? Треба з’ясувати, що там є поруч цікавого». Кажу: «Поруч є Микуличин, нібито найдовше в Україні село». — «О, Микуличин? А це не там “Микуленецьке” пиво варять?» — «Ні, кажу, це інший Микуличин, ніякого пива там не варять». Ситуацію врятувала Вікіпедія, яка розповіла, що це вже ніяке не найбільше село (хоча було, так, але не в Україні, а в Європі, і не саме по собі, а разом з Татаровим і Ворохтою). І другий важливий факт на всю статтю — що там таки є приватна броварня «Микуличин»! Щастю нашому не було меж. Подивилися на мапі, де саме вона знаходиться і вирішили, що треба неодмінно дістатися туди першого ж дня — відсвяткувати приїзд і урочисте закриття мого гештальту.

  Жили ми, власне, не в самому Яремче, а в Ямній, селищі, що межує з ним, фактично околиці міста. По мапі, то до Микуличина звідти — два рази впасти. Садиба, в якій ми оселилися, знаходиться майже на березі Прута. Вартість двомісної кімнати 400 грн за добу (тобто по 200 грн з носа). Не надто сподобалось, тому контактами не ділитимусь. А зимовий Прут прекрасний, так.

Вставлю свої дві копійки (тобто абзац на півсторінки). Варіантів житла в Карпатах безліч — на будь-який смак і гаманець. В поміч вашим пошукам хоча би той самий сайт Карпати.інфо. Але всі ціни варто уточнювати і найкраще запитувати у друзів-знайомих — хто де був і чи сподобалось. А запитуючи, з’ясовувати деталі — що там вам потрібно для повного щастя? Бо ми обирали також за порадою і тому, хто радив, сподобалось дуже, а нам... ну, так... спокійно. Вочевидь, уявлення про щастя у нас різняться:) Ну, і враховуйте, що зима і, мабуть, весь березень — це в Карпатах СЕЗОН! А значить, це натовпи лижників, сноубордистів, навіжений трафік, як у мегаполісі. Тому, якщо ці види спорту вас не приваблюють, а ви їдете просто дихати і милуватися красою (займатися фотополюванням і літрболом), то обирайте щось подалі від всяких Буковелів і їхніх менш розкручених конкурентів. Буде і дешевше, і задоволення більше, справді відпочинете душею. З вами була рубрика «Порадник мізантропа», соціофобам вона також стане у пригоді. Далі буде, у нас ще багато корисних порад для охочих відпочити від людства.

Yaremche-1.jpg

Yaremche-3.jpg

Yaremche-8.jpg

Yaremche-7.jpg

Сучасна гуцульська архітектура — дике поєднання всіх можливих стилів, але часом будиночки на схилах гір виглядають доволі органічно і симпатично.

Yaremche-10.jpg

 

Yaremche-11.jpg

 

Yaremche-12.jpg

Yaremche-21.jpg

Yaremche-24.jpg

Йти по трасі Яремче — Буковель — те ще задоволення, але пейзажі навколо компенсували цю незручність.

Yaremche-14.jpg

Yaremche-16.jpg

Yaremche-20.jpg

Yaremche-23.jpg

До Микуличина ми таки дійшли... Ну, тобто до таблички, де Яремче плавно перетікає в Микуличин. Глянули, що до центру, де теоретично мала бути пивоварня, ще чалапати і чалапати. За часів Австро-Угорської імперії село Микуличин було найдовшим в Європі. До відділення від нього Ворохти і Татарова довжина села складала 44 кілометри.

Ну, ви вже в курсі :)

Yaremche-19.jpg

Вирішили під'їхати маршруткою. Але зупинили бусік таксиста, який за 30 грн довіз нас в центр села. Був час обіду і ми, свято вірячи, що от-от поїмо традиційних гуцульських страв, запиваючи крафтовим пивком, пішли шукати те «Гуцульське пиво».

Тим більше, що таксист сказав: «Ось тут недалечко», — і помчав за обрій (насправді повіз наступну партію туристів з чумайданами на Буковель). Після півгодини пошуків я почала згадувати і переказувати веселі історії про «гуцульський кілометр», яким могло виявитись оте «недалечко». А назв вулиць і номерів на будинках було негусто, інтернет тягнув так собі і все, що нам вдалося дізнатися, — це точна адреса броварні, а де знаходимось ми по відношенню до неї — встановити не вдалось. Запитати у когось? Ви що?! Боже збав, це не наш метод.

Промахнулися, але знайшли красиву церкву, прямо, як у поезії Сергія Жадана (вона ж і пісня, його ж) про греко-католиків Галичини. Не чули? Ну, там де про «церкви, криті сріблом та авіаційним дюральалюмінієм». Послухайте обов’язково, тільки дітей від динаміків заберіть. (Підлітків можна не забирати, вони вам самі можуть увімкнути і зацитувати Жадана, і не тільки його).

Зізнаюсь, попередній абзац я трохи переробила і дописала. То ж нічо, правда? Урочисто обіцяю: я більше... буду, звісно!))

Yaremche-25.jpg

Як не дивно, церква виявилася навіть історичною будівлею: Троїцька церква, зведена 1868 року, стіни її дерев'яні, в церкві збереглась унікальна ікона роботи Корнила Устияновича. Пам'ятка архітектури національного значення.

Yaremche-26.jpg

Будували храм силами місцевої громади, але за проектом цісарсько-королівського інженера-архітектора Надвірнянського повітового уряду Я. Чайковецького. Цікаво, що кожен двір Микуличина зобов’язувався збудувати по 3 метри кам’яної огорожі, або ж заплатити за відповідну роботу іншим виконавцям. Деревину везли з урочища Сухоліс, а ще з Форещика. Камінь для фундаменту та огорожі брали з Прута на Лазу. Після сильної повені 1911-го в церкві осів намул — ще кілька років довелось поновлювати фундамент та опорні конструкції, окрім того дах укрили бляхою, дзвіницю — гонтою. Під час Другої світової війни з церкви німці вивези 4 срібні дзвони. Вага найбільшого з них сягала 5 тонн. Той дзвін, кажуть, чутно було навіть за 12 км!

Yaremche-27.jpg

Церква чудово функціонує і донині.

Yaremche-30.jpg

Але душу, тобто шлунок, релігійними історіями не обманеш. Пішли таки шукати пивоварню. Так як писати номери на будинках — то для слабаків, трохи поблукали селом. Але нічо так. Чистенько, акуратненько.

Yaremche-28.jpg

Зверніть увагу на символічні паркани. Таке важко уявити східніше.

Yaremche-29.jpg

Пивоварню ми знайшли...(Першого разу ми тупо пройшли повз неї. Де були наші очі?)) Але нашому розчаруванню не було меж, коли виявилося, що при ній немає шинку, є тільки крамниця.

Yaremche-32.jpg

Дегустувати на порожній шлунок — небезпечно для вестибулярного апарату, тож ми розпитали, де найближче можна поїсти (виявилося, що через дорогу). Другим великим розчаруванням було те, що пива «Гуцульського» в закладі («Добродій» чи «У добродія» — якось так) через дорогу від броварні не виявилося, як і взагалі будь-якого нормального. Одна «Оболонь» (ну «Львівське» же!).

Але, на превеликий наш подив, нам дозволили (!) махнутися знову ж таки через дорогу і взяти цей омріяний напій богів з собою, до «Добродія» тобто.

І навіть келихи дівчинка-офіціантка принесла, і чемно та з розумінням посміхалася.

Далі була година кулінарної вакханалії з грибною юшкою, дерунами і гуцульським банушем з бринзою та грибами у сметані. Хоча ні, з банушем була боротьба не на життя, а  майже на смерть)) Порції виявилися надто великими і ситними.

Тому замовляти варто всього по одному і ділити на двох. Та, думаю, це і так всі знають: гуцульська душа щедра і широка, значно ширша за можливості вашого шлунку. Дівчинка-офіціантка здивувала мене ще раз, коли висловила сумнів щодо того, чи смакуватиме мені бануш, якщо додавати до нього гриби в сметані. Втім, можливо, це вона так ввічливо і ненав’язливо натякала на те, що: «Ти же луснеш, дєтачька! Куди тобі ще ті гриби, та ще й в сметані?!» Але вибір було зроблено. І таки-так: гриби нам здолати вдалося (білі, мммм!..), а от у двобої з банушем ми здалися. Дівчинка знову з розуміючою посмішкою і словами «Я так бачу, що це можна забирати?» — після нашої понад годинної боротьби забрала його з очей подалі, але на моєму серці лишився шрам. Так завжди буває, коли щось смачнюче понадкусювати вдалося, а сил доїсти забракло. Ви тільки не подумайте, що бануш (він же банош) нам не сподобався! Просто, якщо ви раптом не в курсі, це дрібно змелена кукурудзяна крупа, зварена на... сметані! А тепер уявіть, що це ми заїдали грибами в сметані ж, а посипане воно було бринзою, зовсім не знежиреною, а дуже навіть навпаки... Коротше, бануватиму (сумуватиму, тобто) я за тим банушем ще довго. Може, саме тому він так і зветься?

Пива ми потім таки купили, взяли всього потрошки. І квасу. Ось тут можна глянути асортимент і ціни.

А от пивна косметика, наявність якої приємно здивувала, натомість неприємно здивувала цінами. Але зрештою, вони не такі й високі (дивлячись, із чим порівнювати), особливо, якщо вона якісна. Я не купила, втім на сайті все є, можна замовити і випробувати.

 

Yaremche-33.jpg

Але починало сутеніти (і холодати, вдень було плюс п’ять, а уночі зробилося мінус п’ять) і ми поїхали в нашу садибу дегустувати куплене пиво... Бо наступного дня вирішили (зовсім несподівано так)... піднятися на Говерлу!

Ну, хтось вирішив, а хтось наївно думав, що скатаємось у Ворохту, там покрутимось трохи і додому)) Та не так сталося, як гадалося...

Але про то наступного разу. Не перемикайтеся. Буде цікаво.

Yaremche-36.jpg

 

ukrainaincognita.com


Кількість переглядів - 8486
22.03.2017 14:43
Система Orphus

Поділитись новиною:

Коментарі (0)

Додати коментар

Щоб залишити коментар вам необхідно авторизуватися через:

Інші статті

Мій путівник. Коломийщина - музеї національної культури та гумору (відео)
Садиба Реїв (ФОТО)
Природний заповідник "Ґорґани"
Сокільська скеля (фото)
Місто у затінку храму
Чернелиця. Домініканський костел 1661 року (фото)
Туристи можуть скупатися у карпатських водоспадах за селищем, яке колись спалив Олекса Довбуш (фото)
Полонинне господарство (фото)
Село Приозерне із вражаючим палацом-красенем
На Прикарпатті занепадає неймовірний Пнівський замок
Як виглядає останнє село "з цивілізацією" у Карпатах (фото)
Таємниці «Чорного Ділка»: Урочище під Ясною Горою в Гошеві
Галич: що приховують колись великі столиці
Вулкан, який вивергає зі своїх кратерів гази, нафту та мінеральну воду
Маршрут на гору Кострич
Черемош – річка, яка поєднала вірування гуцулів та захоплення екстрималів (відео)
Пробій - найбільший каскадний водоспад українських Карпат (відео)
Костел якого вже немає. Яремче (фото)
Палац графів Реїв
Гуцульський Стоунхендж
Статті
Останнє в блогах
Всі блоги
Душа і тіло
Україна і світ