Олег Криштопа: Як я перестав бути журналістом

 

Олег Криштопа

 

Мені було чотири чи п’ять років, коли я захворів на «жовтуху». Швидка відвезла мене в інфекційну, але там не було вільних місць. Лікарі все ж вирішили ізолювати мене від здорового суспільства, тож підселили в палату до дівчат. Старших. Семеро білосніжок прийняли у свою компанію гнома. Але за однієї умови. Кожного вечора я змушений був виходити на середину палати, ставати на табурет і розповідати їм на ніч казки. Щоб не було так страшно. Уже другого дня чужі казки скінчилися, тож довелося вигадувати власні історії. Від гепатиту мене вилікували, але в тій інфекційній лікарні я підчепив собі іншу хворобу. Психічну – потребу розповідати історії.

 

Уже в старших класах школи, записуючи все нові історії на прохання однокласниць, я вважав себе письменником. А от журналістику за фах собі не обирав. Не мав ані освіти, ні досвіду. Аж якось зовсім випадково й раптово почав працювати на івано-франківському радіо. У перший же робочий день мусив висвітлювати колегію обласної державної адміністрації. Зізнаюся, було страшно. Почував себе самозванцем – не мав навіть журналістського посвідчення. Попри це без проблем акредитувався, отримав грубу теку якихось документів і заліз якнайдалі вглиб залу. Пробував читати матеріали, але не зміг подужати жодної сторінки нудних канцеляризмів. Раптом сотні присутніх чиновників схопилися на ноги. До президії ішов Голова. Він недбало махнув рукою, і всі знов посідали. Сів і він. Налив собі в склянку боржомі, випив залпом, дістав жуйку й почав. Дав слово начальнику якогось департаменту, але вже за хвилину перервав і почав на нього гримати. Було видно, що Голова з бодуна, і похмілля його важке. Страждання відбивалося на обличчі, з чола стікав піт, пляшка Боржомі швидко спорожніла і хтось з обслуги завбачливо приніс іще одну. Очевидно, його страждання і викликаний цим поганий настрій бачили всі присутні. Кожен із промовців ішов до мікрофона, як на ешафот. Дісталося усім. Нарешті було ухвалено якесь доленосне та звісно незаконне рішення й екзекуція завершилася. Усі присутні відчули полегшення. Я чимдуж побіг через центр міста в редакцію, щоб віддихавшись, видати в ефір новину. Подумки складав текст. «Голова обласної адміністрації прийшов на колегію з бодуна», – мав починатися він, бо єдине, що я знав про журналістику – це те, що починати слід із головного. А головним, без сумніву, було саме це, ліс-кругляк чи що там було темою колегії – всього лише наслідок. Знав я і те, що почати так новину я не зможу. Буде задіяна якнайжорсткіша цензура, матеріал не портапить в ефір, а мій перший робочий день стане останнім. Потрібно було розповісти людям про очевидний факт якось інакше. Так я і зробив свій перший репортаж. Там було і про боржомі, і про піт із чола, і ремигання жуйкою, і про крик на підлеглих, врешті, навіть про ліс-кругляк. Ведуча не змогла спокійно прочитати текст в ефірі – розреготалася. Смішно було не всім. Шеф викликав на розмову і спокійно сказав: «Визначся – ти журналіст чи письменник?»

 

На колегію обладміністрації мене більше не відправляли. Слава Богу. Мені було цікавіше серед звичайних людей, ніж на відпуцованому паркеті кабінетів.

 

«Ти журналіст чи письменник?», знову і знову запитував мене шеф, хоча це щоразу була інша людина.

 

Журналістська освіта (якщо такою можна назвати курси Бібісі) лише поглибила розкол моєї ідентичності. Я довго вважав, що письменник – це вічно й високо, а журналіст – щоденно й низько. Примирення відбулося, мабуть, не в один момент. Спочатку в бібліотеці я сплутав Вулфів – Тома і Томаса. Хотів прочитати книжку письменника чергового «втраченого покоління», а отримав «нову журналістику». Потім було багато всього. Робіт, подорожей, друзів, жінок, небезпек, безпек, смертей, щастя, суму, революцій і навіть одна війна. Час і простір прискорилися. Всього цього було так багато і так інтенсивно, що потреба вигадувати історії зникла – лиш би встигати розповідати справжні. Письменник вигадує, тому я перестав бути письменником. А журналісти не розповідають історій – тому я перестав бути журналістом.

 

Журналістика взагалі викликає відразу. Так звані новини – це лише сіяння страху й ентропії. Хаос перемагає і без людини з мікрофоном. Журналіст давно втратив голову. Залишилася тільки рука, яка тримає цей самий мікрофон – керована політтехнологами – чомусь обов’язково з різноманітних пагорбів. Набір випадкових фактів (а справді фактів?), які вони повідомляють, сплющують світ до катаклізмів, убивств, спалахування «зірок» і словесних випорожнень політиків. Ретрансляція цього лайна викликає у читача (слухача, глядача) страх і огиду, наповнює їх серця шумом, збиває з дороги.

 

Світ значно об’ємніший і мінливіший, ніж показують його сучасні ЗМІ. Художній репортаж (нова журналістика, література факту чи як би це не називали) – звісно, не панацея. Він нікого не врятує від смерті, не зупинить воєн і природних катаклізмів. Хоча. Цей простий і складний водночас жанр чи то журналістики, чи літератури дає можливість почути інші голоси. Голоси вже померлих і ще ненароджених, минуле і майбутнє водночас. Ці тисячі нерозказаних раніше історій дають змогу подивитися на світ по-новому, допомагають зрозуміти його, через маленькі подробиці осягнути вселенські процеси. Водночас літературна складова додає репортажу емпатії. Замість страху і ненависті читач відчуває любов і співпереживання. Навіть політик, який у новинах не викликає нічого окрім відрази, на сторінках таких текстів оживає. У Голови бодун – його трохи шкода.

 

Іноді мене запитують про рецепти хорошого репортажу. Переважно я кажу, що їх нема, або точніше – у кожного вони свої. Утім універсальні речі таки існують. Найперше, це любов. Ніхто не перейматиметься вашими героями, якщо цього не зробите ви. По-друге, звісно, деталі. По-третє – сюжет, власне, історія. Як член журі конкурсу Самовидець, я читав репортаж про війну, в якому було безліч деталей. І нічого більше. Я бачив обличчя героїв, пару з рота, чув голоси, чітко уявляв автомобіль, на якому хтось кудись їхав, але крім цього не було більше нічого. Що ж, можливо, саме так і виглядає справжня війна. Позбавлена сенсу поїздка з точки А в точку Б. Утім, якщо з’єднати в одне три згадані компоненти, картинка раптом оживе. Історія дійде до того, кому її розповідають, і стане важливою. Вона рятуватиме адресата принаймні від страху. Як колись мої дитячі побрехеньки рятували сімох хворих білосніжок на лікарняних ліжках в інфекційній лікарні. Як, можливо, ця історія врятує когось від страху розповідати історії іншим.



litakcent.com


03.03.2017 1846 0
Коментарі (0)

10.04.2024
Тетяна Дармограй

Фіртка розповідає про головні зміни, які пропонує влада новим законопроєктом про мобілізацію.

1967
01.04.2024
Діана Струк

Про функціонування закладу, допомогу військовослужбовцям та майбутні плани, журналістка Фіртки поспілкувалася з очільником комунального закладу «Дім воїна» Миколою Крошним.

1867
26.03.2024
Вікторія Матіїв

Під час війни людина відчуває цілий спектр емоцій. Як українським родинам впоратись з такими випробуваннями — журналістка Фіртки розпитала у лікаря-психіатра, психолога та консультанта в напрямку когнітивно-поведінкової терапії Миколи Демківа.

1861
21.03.2024
Тетяна Дармограй

Що робити та куди звертатися рідним зниклих військовослужбовців,  як відбувається процес пошуку та чому не варто поширювати у соцмережах персональну інформацію зниклого, розповіла представниця Уповноваженого з питань осіб, безвісти зниклих за особливих обставин в Івано-Франківській області Наталя Пасічник.

5521 48
19.03.2024
Тіна Любчик

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки активно працює над поданими правками щодо нового законопроєкту про мобілізацію. Журналістка Фіртки поспілкувалася з політтехнологом, військовим юристом, Володимиром Бондаренком щодо актуальних питань призову.

2156 2
19.03.2024

Сьогодні й роботодавці, й експерти звертаються до абітурієнтів: зважайте на ті спеціальності, які будуть потрібні Україні під час відбудови, адже велике відновлення почнеться одразу після Перемоги.

1514

«Благодатний вогонь» саме за такою назвою ми знаємо церемонію, яка відбувається щорічно у Велику Суботу перед Пасхою у Єрусалимі в Храмі гробу Господнього. Здебільшого про це явище  знаємо через ЗМІ, які щорічно ведуть пряму трансляцію сходження Благодатного вогню з Єрусалимського храму.

749

Американське видання The Washington Post 7 квітня 2024 р. опублікувало статтю під назвою «Інсайд щодо секретного плану Дональда Трампа щодо припинення українсько-російської війни».

802

Благодатний Вогонь (грец. Άγιο Φως, дослівно — Святе Світло, англ. Holy fire) — поширена у православ'ї назва вогню у Великодній церемонії виносу запалених свічок із Гробу Господнього (кувуклії) в Єрусалимському Храмі Воскресіння. 

1004

Впевнено можна сказати, що з появою соцмереж  наш світ змінився. Він став трішки меншим, не виходячи з кімнати ми маємо зв'язок з найвіддаленішими куточками планети. Всі живемо в час швидкості та спрощення.

1007
16.04.2024

В Івано-Франківську традиційно у передвеликодній час проведуть ярмарок «Великодній кошик». Працюватиме він з першого по третє травня на площі Ринок.  

1774
11.04.2024

Цієї неділі, 14 квітня, в Івано-Франківській громаді розпочне роботу новий комунальний ринок сільськогосподарської продукції.  

3686
08.04.2024

Під час посту людина не вживає білкові продукти тваринного походження: м'ясо, рибу та молочні продукти. Натомість залишаються крупи, бобові, горіхи, фрукти та овочі.  

10261
17.04.2024

У Біблії немає вичерпного пояснення природи людської душі. Але вивчивши, як використовується у Святому Письмі слово «душа», ми можемо зробити певні висновки.

26153
14.04.2024

Нагадаємо, цьогоріч в Івано-Франківську запланували початок зведення богослужбової каплиці блаженного священномученика Симеона Лукача.  

10190 1
08.04.2024

Є перша заповідь Божа: «Я є Господь Бог твій, нехай не буде у тебе інших богів, крім Мене».  

7718
02.04.2024

Два тижні поспіль щонеділі франківці та гості міста збираються на пікнік біля міського озера, щоб висловити протест проти будівництва церкви УГКЦ.   

905
19.04.2024

Це — історія про дорослішання хлопця Тимофія у 1990-х роках. У центрі сюжету — його стосунки із сім’єю, друзями, коханою та колишнім контррозвідником Феліксом, який служив в Афганістані.  

213
19.04.2024

Обороноздатність, безпека, підтримка воїнів, розвиток економіки та євроінтеграційні процеси – ключові питання, які обговорили під час засідання Конгресу місцевих та регіональних влад, що відбувся під головуванням Президента України Володимира Зеленського.  

267
16.04.2024

Так, серед тих, хто довіряє Президенту України, лише 15% підтримали б такі вибори, тоді як серед тих, хто не довіряє — 37%.

386
11.04.2024

Парламент остаточно ухвалив у другому читанні законопроєкт №10449 про мобілізацію і проходження військової служби.  

1283
07.04.2024

Всього опитали 2 000 респондентів, що мешкають у всіх регіонах України, крім окупованих територій, у віці 18 років і старше.   

888