Віктор Анушкевичус: Я не був байдужим і не хотів бути статистом

 

 http://www.dsnews.ua/static/img/1/9/19f83ee26e0261abcf0362f9e7da74e8_771x517.jpg

 

У інтерв’ю «Західному кур’єру» міський голова Івано-Франківська (2006—2015 рр.) Віктор Анушкевичус розповів, що на цій посаді за майже 10 років йому вдалося зробити і що завадило зробити більше, як співпрацювалося з керівництвом області та у своїй другій каденції з більшістю у міськраді від ВО «Свобода», що спонукало його балотуватися на міського голову втретє і чому після обрання депутатом міської ради він не відвідує усі сесійні засідання цього представницького органу влади Івано-Франківська.

 

– Вікторе Андрюсовичу, Ви народилися у Воркуті, мешкали у Шепетівці, а як доля привела Вас до Івано-Франківська і чим Ви тут спершу займалися?

– Я дякую Господу Богу, своїм покійним батькам і долі за те, що відбулось у моєму житті, і що доля привела мене до Івано-Франківська. Я виріс у Шепетівці, де закінчив школу, технічне училище і вступив до Вінницького політехнічного інституту. Там я зустрівся зі своєю майбутньою дружиною, з якою ми уже 36 років знайомі і скоро буде 31-а річниця нашого весілля. Ліда родом з Галицького району. Коли постало питання, де жити – чи у Вінниці, чи у Івано-Франківську, ми, звичайно, вибрали Івано-Франківськ. Вже на той час місто було дуже патріотичне, що мені імпонувало, крім того, у дружини тут велика родина. Я влаштувався працювати в конструкторське бюро на лісокомбінат. Тоді це було дуже потужне підприємство. Працював у цеху нестандартного обладнання. Випускали дуже серйозний асортимент продукції. Але, на жаль, згодом виробництво занепало. Потім вирішив спробувати свої сили у приватному бізнесі і став учасником кооперативу, який займався звукозаписом. Музика була моїм хобі ще з юнацьких років. А у 1991 році заснував одне з перших у Івано-Франківську приватних підприємств – фірму «Рітас». Торік ми святкували 25-річчя. Час пролетів неймовірно швидко.

 

– Що спонукало Вас, так би мовити, піти в місцеву політику, балотуватися до міської ради?
– Довший час я не йшов у політику, хоча орієнтувався як у світовій, так і в українській політиці. Мої батьки були патріотами. Батько – антикомуніст, все життя слухав Радіо «Свобода» (ввечері після робочого дня «ловив хвилю» на приймачі). Мама – щира українка, привила любов до української мови і української пісні. Я також ніколи не був байдужим. Коли почалися зміни і створювався «Народний рух України за перебудову», мене туди кликали. Але мені не подобалося, що він створювався під егідою Компартії. Це мене стримало. Потім я занурився у бізнес і займатися впритул політикою не було часу. Лише у 2002 році я балотувався до Івано-Франківської міської ради по мажоритарному виборчому округу №38 – село Хриплин і Майзлі. Був обраним від блоку «Наша Україна» (куди входив і Український Народний Рух, членом якого на той час був).  З перших днів у міській раді зрозумів, що не хочу бути статистом. Мене обрали головою тимчасової комісії з приватизації і оренди комунального майна. Згодом ми з колегами створили групу «Не словом, а ділом», яка була конструктивною опозицією до міської влади. Ми були у меншості, але нам вдалося багато чого зробити щодо висвітлення і привернення уваги до  проблемних питань життєдіяльності міста. Домоглися збільшення фінансування медицини міста, заблокували кілька скандальних земельних рішень. На той час комунальні приміщення здавалися за мізерну ціну. Переглянувши вартість оренди комунального майна, нам вдалося суттєво збільшити надходження до міського бюджету.

 

– Що найбільше не влаштовувало Вас і колег з групи «Не словом, а ділом» у тодішній міській владі?
– Те, що не сприймалася альтернативна думка і всі рішення ухвалювалися кулуарно за участю керівництва міста та верхівки фракції «Наша Україна»,  яка мала більшість. Мені не подобалося, що я, як депутат міської ради, розглядався владою як машина для голосування. Всі рішення уже були ухвалені, а депутатам треба було лише підняти руку. Це перше. І друге – нас обурював непрозорий і неправильний, на нашу думку, розподіл бюджетних коштів, коли медицина і культура фінансувалися за залишковим принципом. Були питання щодо землі. Згадати хоча б ті чотири гектари біля міського озера, які у абсолютно непрозорий спосіб віддали одній відомій фірмі. Земельне законодавство на той час уже змінилося, а рішення щодо землі й надалі ухвалював міськвиконком.

 

– І тому Ви вирішили балотуватися на посаду міського голови?
– Ведучи активну депутатську діяльність, я не ставив собі за мету балотуватися на посаду міського голови. За чотири роки депутатства я здобув великий досвід, побачив функціонування міської господарки зсередини і розумів, що багато чого можна робити по-іншому. Я мав досвід управлінської роботи в бізнесі та досвід роботи в депутатському корпусі. Прагнення змінити місто та життя його мешканців на краще стали вирішальними. У цьому мене підтримала велика група однодумців і сім’я, що для мене було дуже важливим.

 

– З чого Ви почали і яких вагомих успіхів досягли за дві каденції управлінням міста?
– Знаєте, уже більше року, як я передав повноваження новообраному міському голові, і,  аналізуючи ці дві каденції, а це майже 10 років (9 років і 7 місяців, якщо точно), за цей час вдалося дуже багато зробити і важко виокремити якусь галузь чи напрямок. Під час роботи нашої команди місто динамічно розвивалося і займало перші місця в різноманітних незалежних рейтингах.
Якщо говорити про фізичну культуру і спорт, то в рази було збільшено кількість спортивних заходів. Ми підтримували клуби з різних видів спорту, і результатом стало те, що місто демонструвало серйозні досягнення на чемпіонатах України, на європейських і світових спортивних аренах, на олімпіаді. Видатки на культуру лише за перші три роки зросли більш ніж втричі.
На медицину за чотири роки з бюджету розвитку ми виділили у 10 разів більше, ніж за попередні 15 років. Лікарня змінилася як ззовні, так і з середини. Це і оновлене відділення реанімації та інтенсивної терапії,  відділення інтенсивної терапії у пологовому будинку, завдяки якому вдалося зменшити дитячу смертність – у 2008-09 роках ми вийшли на показник у 2,5 раза менший, ніж середній по Україні. Ми вклали серйозні кошти і зробили суперсучасне відділення нефрології та діалізу, бо спостерігалась негативна динаміка і збільшення кількості хворих, які потребували діалізу, а обласна лікарня з таким потоком хворих уже не справлялася. Ми відкрили суперсучасне приймальне відділення, а також відділення ЛОР та мікрохірургії ока. Пишаюся відділенням малоінвазивноі хірургії. Ми закупили ангіограф і почали робити стентування, завдяки чому врятували життя не одній тисячі франківців. Під час моєї каденції на 90% підготували базу для проведення операцій на відкритому серці. Це серйозний крок вперед медицини міста.
За моїм дорученням освітяни розробили програму розвитку галузі на 2008—2011 роки, у якій були закладені дуже важливі речі. На всі ділянки освітніх закладів виготовили акти на землю, яку уже ніхто не зможе забудувати. Ми зарезервували землю для спорудження дошкільного закладу у мікрорайоні Пасічна і спільно з сільськими головами опрацювали питання будівництва дитячих садочків у всіх селах міської ради, що зараз успішно реалізується. (Думаю, мешканці прекрасно розуміють, що без підготовчої роботи за один рік садочки не будують).
Також предметом гордості є підпрограма «Басейни». Ми відремонтували басейни у дошкільних закладах та школах, запровадили обов’язкові уроки плавання. З того часу  жодна дитина на міських водоймах не втопилася.
Приділяли увагу розвиткові позашкільної освіти. Відремонтували й надбудували приміщення Центру юнацької творчості, збільшивши таким чином його площу і кількість дітей, які можуть відвідувати різноманітні гуртки.
Дуже плідно співпрацювали з молоддю. Діяли молодіжний міськвиконком і студентська рада, за результатами конкурсу «Молодь і влада» дуже багато молодих, креативних і перспективних людей прийняли на роботу у виконавчі органи.
Пріоритетом була робота над розвитком економічного потенціалу міста та залученням іноземних інвестицій. «Електролюкс», «Тайко-електронікс», «Делфі» і ще багато підприємств, у тому числі з іноземним капіталом, були залучені до міста, що дало можливість збільшити кількість робочих місць і надходження до бюджету.
Велику увагу приділяли розвиткові міжнародного співробітництва, налагодженню дружніх стосунків з містами багатьох країн. Результатом цього стало визнання Івано-Франківська на міжнародній арені. Почесний прапор  Європи і відзнака Європи заслужено отримало місто Івано-Франківськ. Ці нагороди, повірте, так просто не присуджуються.
Ми гідно вшанували визначних українських діячів, встановивши пам'ятники Степану Бандері, Євгену Коновальцю, Митрополиту Андрею Шептицькому, Королю Данилу Галицькому. Зрештою, я ще можу багато говорити про досягнення…

 

– …А у комунальному господарстві вони були?
– Комунальне господарство я залишив на завершення, бо це найважчий і найпроблемніший напрям роботи міської влади. Великою помилкою було те, що під час приватизації квартир приміщення спільного користування – сходові,  горища, підвали, залишили на шиї міст, які не могли нести цей тягар. У 2006 році на початку моєї каденціі у місті було 400 дахів, які потребували ремонту. Особливо у мікрорайонах. Найгірша ситуація була на БАМі. Там довелося ремонтувати практично всі дахи. Потім – дороги, тротуари. Знаєте, люди швидко звикають до доброго і забувають, як воно було. А навіть перед «білим будинком» – на вулицях Грушевського, Козланюка – не було ні добрих доріг, ні тротуарів. Або вулиця Короля Данила – перший мій досвід на посаді міського голови комплексного ремонту мереж, дороги, тротуарів. Люди жартували, що вулицю Короля Данила не ремонтували з часу Короля Данила. Також тоді відремонтували вулицю Матейка. Вони й досі у доброму стані. Ремонтувати дороги ми починали в умовах безгрошів’я, бо то зараз, при децентралізації, збільшилися надходження до бюджету і є чим оперувати, а тоді коштів не вистачало. Потім настала криза 2008 року і до 2010-го були дуже важкі часи. А за часів Януковича ми практично не мали доступу до фонду регіонального  розвитку, бо ви знаєте, як він ставився до Західної України. Але попри це дороги у Івано-Франківську ремонтували. Реконструювали перехрестя Тролейбусної­Галицької-Пасічної. От їжджу я зараз Галицькою і думаю, що б то було, якби ми у свій час цього не зробили. (Хоча і тепер там непроста ситуація, але це більше пов’язано з режимами роботи світлофорів). І вул. Целевича, і вул. Хіміків відремонтували, які розвантажили це перехрестя. Також провели ремонти вул. Галицької, Пулюя, Василіянок, Дністровської, Лепкого, Незалежності, Січових стрільців, Гординського, Хоткевича, Деповську, Кисілевської, Йосипа Сліпого, Дудаєва та інші. Тобто, за дві каденції реально зроблено, я вважаю, дуже багато. Також за цей час в рази зменшилась кількість скарг на підвали, дахи, сходові, бо тоді за програмою ПРОООН, а потім уже і за бюджетні кошти на умовах співфінансування вдалося їх відремонтувати, замінити підвальні розгалуження, будинкові мережі. Безумовно, багато проблем ще залишилось, і час від часу вони виникатимуть, бо житловий фонд старіє. Але я пам’ятаю свій перший прийом у 2006 році, коли приймав людей з 14.00 до 24.00, і вжахнувся від кількості проблемних питань, а наприкінці моєї другої каденції кількість людей, які приходили на прийом і були незадоволені станом комунального господарства, суттєво поменшала.

 

– Як Ви у цьому зв’язку оцінюєте роботу колишнього ЄРЦ?
– Щодо ЄРЦ, то я вважаю і вважав, що не потрібно було створювати такого комунального монстра. У нас було 9 ЖЕО, і я пропонував на їх базі створити п'ять управляючих компаній за територіальним принципом. До того ж у нас уже була спроба і, незважаючи на певні недопрацювання менеджменту, вважаю, позитивна спроба створення комунального підприємства «Дирекція замовника», яке взяло на баланс гуртожитки, а це найпроблемнійший житловий фонд. (До речі, я ініціював приватизацію кімнат в гуртожитках. До мене цього ніхто не хотів робити, хоча це не суперечило законодавству). Тому я пропонував, щоб у місті було шість управляючих компаній. Ідея була така: вони мали відповідати за утримання житлового фонду, але всі роботи замовляти на конкурсній основі і контролювати їхню якість. Але «свободівська» більшість у міській раді мене не послухала і створила ЄРЦ, що я вважаю помилкою. За час існування ЄРЦ не один десяток мільйонів пішов на поповнення його статутного фонду. Ці кошти направлялися на виконання робіт капітального характеру, до яких залучалися наближені до ВО «Свобода» фірми. В роки моєї каденціі на посаді міського голови я ще намагався тримати якийсь баланс... Ну а те, що ЄРЦ почало знімати з балансу малоквартирні будинки, я, безумовно, вважаю неправильним. І у багатоповерхових, і у малоповерхових будинках є підвали і горища. Але якщо у багатоповерхівках живе багато людей і у касу ЄРЦ це приносило серйозні надходження, то з малоповерхової забудови багато грошей не збереш, але виконувати роботу треба. І там, і там живуть люди. Тому моя позиція була такою: якщо і знімати ці будинки з балансу, то спершу їх треба відремонтувати, а потім передати мешканцям в управління.

 

– Ви неодноразово заявляли, що зробили б набагато більше, якби не політичні протистояння у міськраді, нав’язування так званого політично відповідального виконкому. Чому так відбувалося?
– Це була політична боротьба, а за нею – влада як ціль, а за владою – фінансові потоки. Тому дуже багато кому хотілося урізати мою незалежність. А я був незалежним! Мною не керувала жодна політична партія (в тому числі і моя рідна УНП), жодне угруповання і, безумовно, багатьом це не подобалося. До мене приходили керівники різних політсил із сумнівними пропозиціями. Але є речі, на які, якщо у тебе є мораль, ніколи не підеш, навіть задля збереження посади. І коли я відмовив у вирішенні питань, які вони лобіювали, зі мною почали вести політичну багатовекторну боротьбу. Це було непросто витримати. На багатьох сесіях міськради мені доводилось вислуховувати відверте хамство. Потрібна була чимала витримка. Але я завжди казав: якщо ви хочете принизити міського голову, то принижуєте людей, які його обрали. Мені дуже прикро, що та енергія, яку опоненти витрачали на непотрібні боротьбу і протистояння, не була використана на розвиток міста, бо спільно і справді можна було зробити набагато більше.

 

– Як Вам співпрацювалося з обласною владою?
– Мені довелося працювати з шістьма головами ОДА. З Романом Ткачем у нас були нормальні, рівні робочі стосунки. Якщо говорити про Миколу Палійчука, то у керівників місцевого самоврядування з ним були серйозні дискусії, бо усі ми сподівалися, що як колишній міський голова Яремчі він мав розуміти проблеми місцевого самоврядування і нас підтримувати. Насправді ж цього не сталося, і тому у міських, сільських і селищних голів області було дуже багато нарікань. Михайло Васильович Вишиванюк, хай з Богом спочиває, – всі ми знаємо про його ексцентричність і неординарність. Це була сильна особистість. З ним було непросто, але вдавалося знаходити спільну мову. Завдяки його  підтримці вдалося вирішити ряд проблем. Василь Чуднов попрацював головою ОДА дуже мало. Хоча якщо говорити об’єктивно, то одного разу саме завдяки допомозі Чуднова, коли він був ще народним депутатом, у Івано-Франківську вдалося розблокувати подачу газу і розпочати опалювальний сезон. З Андрієм Троценком ми більше вирішували політичні і організаційні питання. В тому числі й ті, які стосувалися безпеки громадян, бо він був призначений у непростий час після подій на Майдані. З Олегом Гончаруком мені не вдалося довго попрацювати. Стосунки у нас були хороші. Він, як і я, прийшов у владу з бізнесу, і багато в чому наші погляди на вирішення тих чи інших проблем співпадали. Стосунки з керівниками області складалися по-різному. Я розумів, що деколи свої амбіції треба тамувати, бо є інтереси міста і його мешканців, тому йшов на компроміс і намагався знайти з ними спільну мову.

 

– А як у другій каденції співпрацювали зі «Свободою», яка мала більшість у міськраді, і чому почали призначати їхніх представників на керівні посади у комунальні підприємства?
– Ну, якщо сказати, що було важко, то це нічого не сказати. 34 депутати із 60. Вони могли робити все, що хотіли, голосувати за будь-які рішення. Коли вони прийшли у міську раду, то думали, що місто перевернуть догори дригом і зроблять комунізм, бо вони – патріоти. А коли почалася реальна рутинна робота, зрозуміли, що не все так просто. Особливо, що стосується комунального господарства. Все-таки у найкритичніші моменти мені вдавалося достукатися до їхнього  розуму і здорового глузду, і вони дослухалися до моїх слів та аргументів, бо розуміли, що я уже маю величезний досвід. Мені вдавалося тримати баланс між виконавчою і представницькою владою. Хоче це було непросто. Згадайте епопею з відставкою виконкому і не затвердженням його нового складу, коли всі мої заступники півроку перебували у статусі «в.о.». «Свобода» хотіла мати більшість ще й у виконкомі. Але їм це не вдалося, вони мене не зламали. Я вважаю, що сформована мною команда виконкому була найпотужнішою у місті за всі часи незалежності. І я це кажу відповідально. Зіновій Фітель – заслужений будівельник України, мав величезний досвід, був професіоналом своєї справи. Богдан Білик, якого стало розуму не звільняти з посади заступника з економіки. Михайло Верес, окрім ґрунтовних професійних знань і великої відданості Україні, дуже працьовита, чесна і порядна людина. Андрій Лис як керівник апарату був на своєму місці. Заступник з комунальних питань Руслан Гайда – кризовий менеджер. Вікторія Сусаніна –  начальник фінансового управління, Віталій Матешко – керівник спорту, Леся Заклинська – директор департаменту соцполітики – всі вони та багато інших були найкращими спеціалістами у своїй справі. Що стосується «свободівців», то я б не сказав, що було багато призначень на керівні посади. Я відстоював тих людей, яких вважав за потрібне. Були намагання зняти Леоніда Яковця, але як я міг це дозволити, якщо він створив тролейбусне депо і жив цим підприємством, є шанованою і авторитетною людиною у своїй галузі в усій Україні? На посадах керівників найбільших комунальних підприємств не було «свободівців». Вони були на других ролях. Єдине, що «свободівці» створили – то ЄРЦ, і Вадим Войтик був їхньою людиною.

 

– Чому Ви вирішили балотуватися на посаду міського голови втретє, хоча публічно заявляли, що не будете цього робити, бо якщо керувати містом більше двох термінів, то можуть бути корупційні ризики?
– Дійсно, я говорив, що не буду балотуватися на міського голову втретє. Але коли побачив коло претендентів на цю посаду і пов’язані з ними серйозні небезпеки, я вирішив взяти участь у виборах, хоча розумів, що шансів у мене небагато. Мої радники були праві, коли казали, що треба більше «піаритися». Якби по місту були розвішані бігборди, що я те і те зробив, садочок почав будувати, дороги відремонтував, то, напевно, не було би проблем перемогти втретє. Але хочу сказати, що я не шкодую за ці майже 10 років. Я задоволений, що Господь Бог дав мені можливість зробити те, що я зробив. Що стосується корупції, то я її вже не боявся, бо такі спокуси виникають на початках. Знаєте, найбільше випробування – це випробування владою. То не мої слова. На мою думку, мені вдалося його пройти з честю.

 

– …До речі, в останні дні при владі ви виділили допомогу на придбання квартири начальникові управління культури Мирославові Петрику і звільнили з посади керівника «Водоекотехпрому» Миколу Саєвича, що викликало широкий резонанс.
– Тоді я виділив допомогу не тільки Мирославу Петрику, але й покійному Роману Микулі, Ярославу Бачкуру. Що стосується Мирослава Петрика, до речі, заслуженого артиста Украіни, то ще з 90-х років він з сім’єю перебував на квартирному обліку. Я знав його житлові умови – в однокімнатній квартирі проживало сім чи вісім осіб. І розумів, якщо у силу своєї скромності він за 20 років не отримав житла, то вже і не отримає ніколи. Тим більше, що чинився шалений тиск, щоб я звільнив Мирослава Петрика і призначив на цю посаду Надію Загурську. (Я вважав, що це не коректно, а працівники культури звернулися до мене з колективним листом, щоб я цього не робив). Вважаю, що я мав всі законні підстави виділити, а він мав всі законні підстави отримати допомогу на покращення житлових умов. До речі, колишні працівники міськвиконкому, які мене критикували за це рішення, у свій час отримали квартири… А що стосується виділення коштів Бачкуру на лікування, то на це був медичний висновок і звернення відповідної комісії. Не шкодую, що звільнив Миколу Саєвича. У мене була серйозна розмова з Русланом Марцінківим на цю тему. Я отримав великий обсяг інформації і попереджав його, що на «Водоекотехпромі» може щось «вилізти». І як у воду дивився – «вилізло» питання із кредитом Світового банку і ще багато питань «повилазило». Хоча, хочу сказати, що я довіряв керівництву «Водоекотехпрому» і дуже шкодую, що вони цю довіру не виправдали.

 

– Ви є депутатом міської ради, але не всі сесїї відвідуєте. Чому?
– Справді, я не був на всіх сесіях і на це є як об’єктивні, так і суб’єктивні причини. Перше засідання новообраної міськради показало, що в сесійній залі буде свавілля. Міський голова і «свободівці» якимось чином змогли домовитися з депутатами від БПП і іншими про створення більшості. Думаю, що це було на рівні «ти мені – я тобі». Уже перша сесія була скандальною, пройшла з порушенням регламенту і закону. Вони що хотіли, те й робили. Я думав, що новообрані депутати з часом зрозуміють, що так не можна, і чинитимуть якийсь спротив. Але цього не сталося. І після скандального голосування щодо забудови колишнього асфальтного заводу на вул. Крайківського, коли були порушені всі норми законодавства, земельного кодексу і закону «Про місцеве самоврядування», я вийшов до мікрофона і сказав, що мені дуже прикро за це голосування. Я був розчарований і десь на емоціях заявив, що бачу, що мені нема що робити у цій сесійній залі.

 


Записав Левко КУТИНСЬКИЙ, ЗК


Кількість переглядів - 1737
03.03.2017 09:19
Система Orphus

Поділитись новиною:

Коментарі (0)

Додати коментар

Щоб залишити коментар вам необхідно авторизуватися через:
Статті
Останнє в блогах
Всі блоги