Майкл Щур: Гості, що з’являються в наших програмах, – справжні сміливці

 

https://pp.vk.me/c636228/v636228767/4b23c/VXRKN9Kp9Rw.jpg

 

Український телеведучий Роман Вінтонів більше відомий українцям як Майкл Щур. Він працював редактором на каналах «ZIK» та «Україна», є співзасновником і членом ГО «Громадське телебачення».

 

Найбільшу славу журналістові принесла програма «Утеодин з Майклом Щуром» на «Громадському телебаченні», що виходить в ефірі «UA:Першого».

 

Наприкінці 2014 року його проект «Телебачення Торонто» здобув нагороду «Срібна кнопка» від YouTube.

 

Попри те, що багатотисячна аудиторія вважає чоловіка «стьобним», він про себе геть іншої думки. Журналіс МІСТА поговорив з Майклом про геополітичну війну, сміливих чиновників і те, хто ж такий Щур насправді.

 

–​ Майкле, нещодавно ви повернулися з армії. Де служили?

У Десні на Чернігівщині. Прийшла повістка, і я виконав свій обов'язок. Наразі наша шоста хвиля знаходиться в оперативному резерві, тому, якщо треба буде, піду знову.

 

Мабуть, отримали хороший досвід військової журналістики?

Щойно служба почалась, одразу подумав, що принесу більше користі, працюючи саме з комунікацією в медіа. Мене зацікавив проект «Embedded Journalism», який мали запускати з боку Міністерства інформполітики. З цього приводу я контактував із радником міністра оборони Тетяною Поповою і мав пройти відповідне навчання. Планував стати прес-офіцером і супроводжувати журналістів-учасників проекту. Але військова підготовка передчасно завершилась і цього не сталося.

 

Як відбувалися власне військові навчання?

Спершу ми мали доволі непогану підготовку зі стрільби, але згодом приїхав новий полковник і сказав, що робимо все не «по уставу». Так почалися проблеми, наше навчання заморозили, й потрапляти в ціль ми так і не навчилися. Згодом я частково брав участь у підготовці снайперських груп, а потому відбулася демобілізація.

 

Над чим працюєте зараз?

На початку листопада ми запустили нову програму, що транслюватиметься на «Громадському», «24 каналі», «UA:Першому», «Телебаченні Торонто». Звісно, про політику, економіку, і не без сатири... Хтось працює над розслідуваннями, хтось над новинами, а ми з хлопцями знайшли такий-от спосіб донести інформацію до аудиторії.

 

Хто у вашій команді, на кухні творчого процесу? Звідки берете ідеї?

Крім операторів і монтажерів, у моїй команді п'ятеро сценаристів. Саме вони наповнюють Майкла Щура ідеями. Мої власні вже давно вичерпалися. Якби довелося працювати тільки на своїх ідеях, то Майкла Щура уже не було б.

 

Чи маєте приклад для наслідування?

Так, але хотів би уникнути відповіді на це запитання.

 

– Чи маєте особливі критерії відбору ваших співрозмовників?

– Знаю, що дехто побоюється приходити до мене на інтерв’ю. Ну, і зрозуміло, що такі люди навряд чи прийдуть. А ті, хто з’являються у наших програмах, – справжні сміливці із залізними яйцями. Знаю, що ніхто з них про свою участь не жалкував. А щодо цікавості, то найперше мої співрозмовники мають бути цінними для глядача настільки ж, як і для мене самого. Важливо, щоб вони були інноваційними чи в думках, чи то в діях.

 

– Як відстежуєте зворотний зв'язок з аудиторією? Чи впливають на вашу роботу суспільні настрої?

– Наше завдання – робити якісний продукт, виходячи з певних цінностей та ідеалів, незалежно від настроїв у суспільстві. А зворотну реакцію від людей отримуємо здебільшого через коментарі на ютубі, фейсбуці, у твіттері.

 

Понад сотні тисяч підписників на каналі – це зобов'язує. Які ваші найближчі плани? Над чим працюєте зараз?

– Є ідеї нових проектів, але наразі розказати про них не можу. Щоразу робити краще – це і є наша перспектива.

 

– А щодо тролінгу політиків, чи маєте якісь перепони, можливо, погрози з їхнього боку?

– Ні, жодного разу.

 

– Головним позитивним наслідком будь-якої революції є суспільна довіра, що запускає механізм самоорганізації, самоуправління, саморозвитку. Якими ви бачите ці процеси в Україні сьогодні?

– Мені здається, що все це на найбільш високому рівні за всі 25 років незалежності...

 

– Що думаєте про новообраного президента Сполучених Штатів Америки Трампа? Як гадаєте, такий вибір допоможе чи зашкодить Україні, зокрема у війні на Сході?

– Не знаю. Зараз Трамп видає сюрприз за сюрпризом, розвертаючи свою риторику у протилежний бік від передвиборної. Треба спочатку подивитись на його дії та рішення, а тоді вже робити висновки.

 

– Якби вас запросили у радники якогось із міністерств, чи дали б згоду?

– Мене вже запрошували. Олег Ляшко і його тодішній помічник депутат Лозовий стверджували, що я маю власний куток на 11-му поверсі Кабінету Міністрів на Грушевського.

 

– У своїх програмах ви постійно чомусь дивуєтесь, приміром, як нардеп може йти у Верховну Раду і не красти. А чому найбільше дивуєтеся поза роботою?

– Мабуть, чогось конкретного немає. Але дійсно продовжую дивуватися – чиновникам, політикам, людям у маршрутці, касирам у магазині, водіям на дорозі, працівникам банку, журналістам, маклерам, і цей список можна продовжувати. Щодо приватного, то мені, наприклад, не подобається, як працює Шевченківська податкова, де я сплачую податки. Але тут, як і з будь-чим іншим, слід розбиратися окремо у кожному випадку...

 

Майкл Щур, автобіографічне:

Я народивсі й виріс у Торонто, Онтаріо, Канада. Але я українець. Як я опинивсі у Канаді? Всьо сі почало з мого діда і баби. Мій дідо жив у селі Велика Тур’я (Івано-Франківська область). Його сім'я мала коні, корови й іншу худобу. І мала поле, багато поля. Влада совітів визнала батька мого діда (мого прадіда) куркулем і сказала, аби вони готувалисі – їх будут висилати до Казахстану. Та вони втекли. Кинули всьо і втекли. Моєму діду тогди було тринайціть чи штирнайціть літ. Бабця моя жила в селі Рахиня (Івано-Франківська область). І мала брата-упівця. До них прийшли совіти і сказали, що їх, як сім'ю упівця, будут висилати в Казахстан. І вони теж втекли. Приїхали до Канади. І тамка мій дідо познайомивсі з мойов бабцьов. А може, ще на кораблі сі познайомили? То я вже точно не знаю. І вже тамка – у Канаді – народивсі мій тато Остап Щур і ще два його брата. А потім мій тато зустрів на околиць ох Торонто під тисячолітнім кедром мою маму Елізабет. Вона мала індійське коріння і прізвище Куахок. І так з'явивсі я. Я виховувавсі у недільній школі. І тамка вивчив українську мову. А потім захотів поїхати в Україну. І діяспора відрядила мене, аби я робив репортажі про те, що сі відбуває тут – на їх батьківщині. І так я вперше потрапив сюда – на землю своїх предків. І вирішив тут сі лишити. І теперка тут роблю філіял Телебачення Торонто.

 

Надія Шегда, журнал МІСТО


Кількість переглядів - 1978
09.01.2017 10:45
Система Orphus

Поділитись новиною:

Коментарі (0)

Додати коментар

Щоб залишити коментар вам необхідно авторизуватися через:
Статті
Останнє в блогах
Всі блоги
Душа і тіло
Україна і світ
Цікаво