Відомий письменник ВІКТОР СУВОРОВ (Володимир Резун), автор відомих книг "Криголам", "День М", "Акваріум" вважає, що режим Володимира Путіна котиться в прірву. І це показали нещодавні вибори в Держдуму РФ, на яких були зафіксовані фальсифікації і низька явка виборців. Про це письменник, котрий проживає зараз у Великобританії, розповів у першій частині інтерв'ю "Апострофу". На думку ВІКТОРА СУВОРОВА, кінець режиму Путіна може настати в результаті двірцевого перевороту і неминуче стане кінцем Росії. Україні не варто боятися цих процесів, а необхідно зайнятися зміцненням армії та економічними реформами, відмовившись від спроб повернути Крим і Донбас. Якщо Україні вдасться здійснити економічне диво, сепаратистські анклави самі попросяться назад.
ВІКТОР СУВОРОВ вважає, що у Євросоюзу немає майбутнього через жахливу бюрократію, яка паралізує всіляку ініціативу. У другій частині свого інтерв'ю "Апострофу", письменник розповів, що, будучи громадянином Великобританії, під час референдуму Brexit підтримав вихід країни з ЄС для того, щоб позбавити її від впливу "комісарів у Брюсселі", яких ніхто не обирав і які штампують незрозумілі закони. ВІКТОР СУВОРОВ закликав українців не прагнути до членства в Євросоюзі, а піднімати країну без сторонньої допомоги, як це зробила Західна Німеччина після війни.
- Володимир Богданович, в Росії пройшли вибори в Державну Думу. Оцініть їх результати.
- Я вибори оцінюю позитивно. Потрібно сказати, що кількість людей, які беруть участь у виборах, постійно і неухильно скорочується. І це дуже важливо, тому що влада боїться народ і підтримка тане, як крижинка на сковорідці. Якщо б на вибори взагалі ніхто не прийшов - ось це був би ляпас. Але Росія до цього потихеньку рухається. Мудрі німці говорили: "не сідай з чортом кашу їсти, у нього ложка все одно довша". Йти на вибори - це велика дурість, якщо ми знаємо, що режим змінити не можна, а можна тільки легалізувати його, надати йому законну форму.
Повинен сказати, що і режим дуже чітко розуміє, що справа його "труба", справа рухається до фіналу. В інтернеті з'явилося безліч таємних зйомок того, як вкидали в урни бюлетені. Якщо б влада була впевнена, що її підтримують 86% людей, то цього б не потрібно було. Якщо нас люблять всі громадяни, то навіщо влаштовувати "каруселі" і ганебні вкидання?
- Але якщо порівняти ситуацію зараз і в 2011 році, коли були попередні вибори в Держдуму Росії, то п'ять років тому люди вийшли на вулиці, протестуючи проти фальсифікацій. Зараз теж були вкидання і "каруселі", але люди мовчать. Чому так?
- Цьому є дуже просте пояснення. П'ять років тому у опозиції були якісь лідери і були якісь гасла. І народ піднявся, знаючи, що є лідери, які поведуть його вперед. Але вийшов пшик. Ніхто не закликав народ на барикади, ніхто не запропонував влаштувати Майдан. Лідерів не знайшлося. Якісь дивні товариші з трибуни щось прокричали в мікрофон - і все закінчилося. Не було тієї запальною іскри, яка проскочила в Україні на Майдані. Не було готовності стояти до кінця. І зараз всі зрозуміли, що толку не буде. Ну, вийду я на вулицю. Постою. Нежить отримаю. Хтось щось незрозуміле буде кричати в мікрофон. І що? Нічого!
- В Україні в перші дні Майдану в 2013 році теж не було лідерів. Але люди вийшли, і стояли...
- Лідерів, може, і не було, але була невелика група людей, готових іти до кінця. На смерть. Вони були готові показати приклад. І з цього все почалося. Поширювалися новини по всій Україні. Люди приєднувалися нові. Будували барикади, намети ставили. У Росії цієї іскри не виявилося. А в Україні вона була. Це були ті люди, які встали і сказали - ми будемо тут до кінця. Саме вони стали тією іскрою, яка підірвала порохову бочку.
- Ви передбачали, що режим Путіна впаде ще в 2015 році. Але після недавніх виборів у нього з'явилася потужна підтримка в Держдумі в особі "Єдиної Росії". Значить, влада Путіна тільки міцнішає, але ви продовжуєте говорити, що його режим котиться до свого заходу. На чому ґрунтується ваша впевненість?
- Та не до заходу він котиться. Він котиться у прірву, причому стрімко. Подивіться, знаходять полковника з шаленою сумою грошей (мова йде про 8 млрд рублів, знайдених у квартирі полковника МВС Росії Дмитра Захарченко, - "Апостроф"). Полковника! Ви уявляєте собі рівень розкладання і корупції. Адже що відбувається? З 2000 року ціна на нафту поперла вгору, після чого мільйони, мільярди, а потім і трильйони доларів обрушилися на Росію. Всім стало дуже добре. А зараз халява завершується. І ця нафта зіграла дуже злий жарт з Росією... Уявіть собі негра в спекотній Африці, у якого на деревах банани ростуть. І йому не треба працювати. А скандинавові на Півночі, навпаки, взимку може бути дуже холодно і погано. Тому він збирає дрова, м'ясо, рибу заготовлює. Так от, Україні пощастило, що не було у неї такої халяви. А Росії не пощастило. Звалилося на неї нафтове прокляття, коли нічого не треба робити. І від того, що ця халява зараз кінчається, цей режим приречений. Він завалиться. Давайте не говорити про терміни, але він завалиться. Розвалиться і посиплеться.
- А як ви собі уявляєте падіння цього режиму? Двірцевий переворот? Аналог українського Майдану? Що має, на вашу думку, статися, щоб режим Путіна впав?
- Звернемося до історичних аналогій, які мали місце без малого сто років тому. Могутня Російська імперія. Йде Перша світова війна, і начебто все складається на користь Росії. Німеччина і Австро-Угорщина обкладені з усіх сторін. У Німеччині голод, а в Росії начебто є чим годувати людей. І раптом в Росії все раптово розвалилося. За якісь пару днів зникла ціла імперія. Або ось згадаймо Муаммара Каддафі. Нафта у нього була, грошей безліч, і ось все раптово впало. На мій погляд, крах в Росії відбудеться не в результаті народних виступів. Швидше за все, придворні олігархи, які втратили величезні мільйони і мільярди через політику Путіна, зрозуміють, що їхні гроші знаходяться під загрозою. Адже ще три роки тому вони вільно їздили в Європу, будували собі там яхти, а тепер вони не знають, що станеться з ними завтра і чи збережуть вони свої капітали. Тому їх інтерес - це двірцевий переворот. Скинути Путіна і сказати всім, що він у всьому винен. Так було після смерті Сталіна. Його найвірніші друзі - Берія, Хрущов, Маленков - все звалили на Сталіна. Тому я абсолютно не виключаю двірцевого перевороту. І для цього є безліч індикаторів. Наприклад, Путін створює Нацгвардію, яку підпорядковує особисто собі...
- МДБ створює...
- МДБ - це повний завал. МДБ! Ну, нехай би КДБ створив. Це хоча би комітет, а не ціле міністерство. Чисто сталінський підхід. Тобто Путін заляканий, Путін боїться. Але давайте не призначати термінів, коли все завалиться. Його режим схожий на трухлявий баобаб, що згнив зсередини. Може сто років простояти, а може завтра впасти. Пробіг мураха, зачепив його лапкою, він і впав. Впаде все, впаде обов'язково.
- Створюючи МДБ, Путін вважає себе Сталіним? Хоче бути схожим на нього?
- Сталін - це лиходій. Але лиходій великий. У якомусь сенсі я його поважаю, хоча б за те, що він не будував собі палаци, не літав з журавлями, не виловлював у Чорному морі грецькі амфори. Сталін не був клоуном. Він був мудрою людиною. У нього було почуття гумору і почуття міри. Сталін завжди з'являвся перед народом у скромному одязі. А коли їде Путін, його супроводжує армада мотоциклів, а попереду вся Москва порожня. У Путіна немає почуття міри. У нього смаку немає. Путін потрапив під владу випадково, а Сталін прорвався до неї і потім утримував тридцять років. А Путіна поставив Єльцин, при якому з’явилися всі олігархи, вся кримінальна браття, що розікрала країну. А поставив він його тому, що на Путіна компромат був. Мовляв, я зараз йду на пенсію, а ти будеш у нас головним начальником. Але ти мене не торкнешся! А якщо торкнешся, то ми тебе прямо відразу і роздавимо. Ось в цьому і різниця між Сталіним і Путіним. Перший сам прорвався до верховної влади, а другого туди поставили, щоб він не чіпав всіх злодіїв і пройдисвітів, які сидять у владі.
- Багато хто думає, що в разі відходу Путіна для України все буде добре. А може, нам варто побоюватися якогось хаосу внаслідок розвалу Росії? Революції, громадянської війни?
- Після краху влади Путіна відбудеться крах Росії. Далекий Схід захоплять китайці. Я сам народився на Далекому Сході, там пройшло моє дитинство, я знаю, що там відбувається. Китайці його вже заселяють. Якщо ж китайці захоплять Сибір, а вони його захоплять, то там знаходяться всі природні ресурси. А крім природних ресурсів нічого в Росії і немає. Тобто крах путінського режиму означає крах Росії. Якщо Україна буде потужною в економічному і військовому сенсі, зуміє перемогти корупцію і захистити свої кордони від потоку біженців, то боятися розвалу Росії не варто.
- А ви як людина військова ви могли б порівняти якість української армії в 2014 році і зараз?
- У мене є друзі, які воюють там (на Донбасі, - "Апостроф"). Ці хлопці б'ються за свої переконання, на відміну від російських солдатів, які роблять те ж саме за гроші. Я дуже не люблю Леніна, але одного разу Ленін сказав щось дуже важливе і правильне: перемога в кінцевому підсумку визначається духом тих мас, які безпосередньо на полі брані проливають свою кров. Найголовніше - це коли є бажання піти і померти за свою країну. І ось це в Україні є. Тому я за Україну не турбуюся в жодному разі, бойовий дух у неї дуже високий. А коли ми порівнюємо українську армію 2014 і 2016 року - це, звичайно, небо і земля. У мирний час армія деградує. Це знають всі. Армія створена для війни, і якщо вона не воює, то в ній починається парадна показуха. Війна якраз і є цілющою струменем. Будь ласка, не звинувачуйте мене в якихось злих думках, я прекрасно знаю про страждання народу. Але все ж війна, а особливо війна за незалежність, яку веде Україна, очищає армію, країну і народ.
- А чому, на вашу думку, наступ української армії влітку 2014 року не увінчався успіхом?
- Не мені з прекрасного далека давати великій країні рекомендації і коментувати такі речі. Хлопці кров проливають, а Вітя Суворов, ситий, задоволений, ще й дружина йому галушок з пивом принесла, буде тут розмірковувати. Але з іншого боку - це моя країна, моя улюблена Україна. На мій погляд, є два дуже важливих моменти: захоплення території або знищення ворога. Захоплення території - це завжди хибна стратегія. Наприклад, йде Бонапарт на Москву. До тих пір, поки він не розгромив армію, захоплювати території не має сенсу. Або Гітлер. Спочатку йому потрібно було розгромити Червону армію, а потім захоплювати територію. Так от, розгром армії - це найголовніше. Але якщо на території живуть люди, які не хочуть вважати себе українцями, то хай вони там і залишаться. Відгородитися від них! Не потрібно ніякої визвольної війни. Нехай наші хлопці не проливають свою дорогоцінну кров за території, де живуть люди, які проголосували за незалежність. Насильно милим не будеш. От коли вони самі зрозуміють, що Росія їм не допоможе, що єдина країна, в якій вони добре жили, це Україна, тоді вони самі попросяться назад і розженуть своїх бандитів. Або самі попросять допомогти позбавитися від всяких там "захарченків".
- Про Крим ви те ж саме можете сказати?
- Те ж саме можу сказати і про Крим. Багато хто цього ще не зрозумів, але Крим приречений. І ось чому. Протягом кількох десятиліть Крим по каналу отримував воду з Дніпра. Вона використовувалася для іригації, просочувалася в грунт і утворювала під землею лінзи з прісною водою. А коли перестала надходити вода з Дніпра, ідіоти, які зараз керують Кримом, почали ці лінзи відкачувати через артезіанські свердловини. Як тільки вони цю воду відкачають, у Криму знову виникнуть солончаки. Це буде екологічна катастрофа! Всі виноградники, всі землі загинуть. І станеться це вже через кілька років. Солончаки відроджуються дуже швидко. Але хлопці ж проголосували. Їм хоч каміння з неба... Будь ласка. Буде вам і каміння з неба. Вони увійшли в Росію? Треба дати їм насолодитися, поки самі не почнуть дряпатися в двері. Ось я, наприклад, зі своєю Тетяною живу вже 45 років, але якщо б вона якось сказала "я йду від тебе", то хай іде. Не хоче дружина зі мною жити, нехай іде, нічого з цим не поробиш.
- Але якщо ми шляхом референдуму або як-небудь ще відмовимося від окупованих територій, то солдати можуть нам сказати: "А за яким правом ви розпоряджаєтеся територіями? Ми що, даремно кров проливали?" Можливі серйозні проблеми...
- Ніяких референдумів. Ще раз підкреслю, я не даю ніяких порад, просто висловлюю свою думку. Потрібно просто заморозити ситуацію. Облаштувати лінію розмежування, яка утворилася в Донецькій і Луганській областях, і сказати: "Хлопці, ви проголосували? Так і залишайтеся там. А пенсії вам Росія заплатить". І точно так само вчинити з Кримом. А коли вони попросяться назад - тоді і проводити референдум з питанням, приймати їх чи ні.
- Тоді змушений нагадати про те, що ви самі ж писали у Ваших книгах: армія в бойовій готовності знаходиться не може, коли-небудь доведеться кинути вперед. Зараз українська армія на Донбасі в бойовій готовності. Значить, її потрібно або кинути вперед, або відвести. Але тоді вся ця зараза почне розповзатися далі по Україні.
- Тут рішення лежить не в області політики і війни, а в галузі економіки. Завдання уряду - створити людям такі умови, щоб їм хотілося працювати. І це можна зробити дуже швидко. Подивіться, які реформи були проведені в Грузії. Через кілька років цю країну стало не впізнати. Вона стала зовсім іншою. Без яких-небудь значних ресурсів, - ну, там пляжі, виноградники, вино... Вони зробили ривок в економіці. От якщо Україна зробить ривок в економіці, то тоді ніяке розповзання не буде страшним. Війська нехай стримують противника на лінії розмежування, а життя в Україні повинне стати таким, щоб нікому не захотілося жити в Криму, в ДНР або в ЛНР. Згадаймо історію з Німеччиною. У східну її частину зайшла Червона армія, а в західну - британці, французи та американці. І в Західній Німеччині ті ж самі німці створили умови для роботи і почали робити Porsche і Mercedes, поки в Східній Німеччині робили Trabant. Економіка працює краще будь-якої пропаганди. Розгромлена і розграбована після війни Західна Німеччина здійснила економічне диво. Чим не приклад для України у випадку з Кримом, Донецьком і Луганськом. І тоді всі ці сепаратисти побіжать назад за українськими грошима. Повторюю, всі рішення - в економіці!
- Ви говорите правильні речі, але реальність в Україні дещо інша... Все відбувається занадто повільно. Скільки має відбутися Майданів для того, щоб ми зробили економічне диво?
- Складне питання... Але у мене є надія, що базується на простому факті: народ України прокинувся. Ось що головне! У Росії що б не відбувалося - народ мовчить. І ще дуже важливо те, що народ України зараз озброєний. Я чотири роки працював у Швейцарії - в якості радянського шпигуна і під дипломатичним прикриттям. Там всі озброєні. І це найдемократичніша країна світу. І вбивств там дуже і дуже мало. А ось в країнах, де вільне носіння зброї заборонено, - величезна кількість вбивств. Якби уряд України не боявся власного народу, він дозволив би усім мати зброю. Це ще один позитивний момент війни на Донбасі - я спілкувався з хлопцями, які там воюють, між собою вони говорять: "А "калаш-то я приховав". Це мене радує. Володимир Путін сидить і знає, що народ Росії не озброєний і з ним можна робити все, що завгодно. А вожді України розуміють, що їх народ озброєний. Є і боєприпаси, і гранати, і пістолети з автоматами водяться. З цим доводиться рахуватися. Озброєний народ не можна не поважати. А неозброєний народ можна вважати бидлом. Перша поправка до Конституції США передбачає право на носіння зброї. Тому у них і демократія.
- Виходить, що українську владу ріднить з російської те, що і в Україні закону про зброю не прийнятий. Легалізації немає. Отже, українська влада боїться свого народу?
- Багато-багато років тому я своєму маленькому синові не давав в руки сірники, щоб він не підпалив будинок. Але коли моєму синові виповнилося 16 років і я все одно не даю йому сірники, значить, тут щось не так. Або я не вірю і не поважаю свого сина, або ж вважаю його дебілом... Так і тут. Або влада боїться свого народу, або вважає людей дебілами, яким не можна дати в руки сірники.
- Якщо народ озброєний, то третій Майдан, якщо він станеться, буде набагато кровопролитнішим другого. Чи не вважаєте ви, що з такими потрясіннями Україна розвалиться раніше, ніж Росія?
- Це ще одне складне питання. По натурі я - скептик, цинік і песиміст. Але в даному випадку я - оптиміст. Я бачив різницю між західною Україною і східної. У школі я вчився в Конотопі, в училищі - в Києві, а служити мені випало в Чернівцях. Для мене Захід і Схід України були двома різними націями. І пісні різні, і одяг різний. І навіть мова різна. І я завжди вважав, що якщо щось станеться, то Україна розпадеться на Захід і Схід. Але коли сталося таке жорстоке потрясіння, як два роки тому, Україна не розпалася, а, навпаки, стала єдиною. І тепер я вірю, що Україна не розпадеться. Коли люди у вишиванках одночасно з'являються в Черкасах, Чернівцях, Конотопі та Одесі, у мене немає сумнівів в тому, що Україна буде великою державою. Вишиванка - це лише символ. Але він згуртовує народ...
- Одним з символів цього народу до недавнього часу була Надія Савченко, яка потрапила у російську в'язницю. Ви з великою повагою відгукувалися про героїзм цієї жінки, але коли вона вийшла на волю, то стала робити дивні заяви, про переговори з Захарченком і Плотницьким і так далі. Як ви думаєте, що змінилося в цій людині?
- Для мене Надія Савченко більше не існує. Я часто виступав на її захист, коли вона мужньо, хоча і дещо дивно поводилася на суді. Але як тільки вона з'явилася в Україні, як тільки я почув ці її заяви, то вона зникла з мого горизонту. Це найглибше розчарування. Мені дуже шкода, що жінка, яка могла б стати українською Жанною д'Арк, нею так і не стала. Це дуже сумно, і я не хотів би більше про неї говорити.
- Ви проживаєте у Великобританії. Нещодавно там пройшов референдум Brexit з питання відокремлення від Євросоюзу. Які настрої зараз у країні?
- Існують два підходи до європейської єдності. Сама ідея була правильна: давайте скасуємо всі межі — їдеш з Франції в Бельгію і не помічаєш, де межа. Але ця правильна ідея потихеньку пішла по іншому руслу. У Брюсселі посадили комісарів, яких ніхто не обирав. Комісарів ми в Радянському союзі, до речі, проходили. Припустимо, що тут у Британії є парламент, де сидять люди, яких я можу любити або не любити, але я знаю, хто вони. Але існує ще Європарламент. І я не знаю, що за люди там сидять, що вони вирішують, але за цим законам я повинен жити. Ось приймається якесь рішення, і це рішення повинне перекладатися на всі мови зі всіх мов. Припустимо, з естонської на грецьку, іспанську, болгарську і так далі. Це ж жахлива бюрократія. Сидять абсолютно безвідповідальні люди, які витрачають величезні кошти і штампують дивні закони.
- Наприклад?
- Візьмемо Грецію. Ця країна славилася своїми оливковими гаями, які росли тисячі років. Оливкова олія було для Греції пріоритетом номер один. Номером два було суднобудування. Приходить Європа і диктує свої умови: за вирубку оливкових гаїв ми платимо стільки-то грошей. І люди вирубують ліси. А щоб знизити конкуренцію, європейці заборонили Греції кораблебудування. І Греція зараз банкрут. Просить гроші у Європи, а європейці ненавидять греків за те, що вони жебракують. Ось що наробили бюрократи в Брюсселі! А британське ставлення до цього таке: хлопці, давайте зробимо так, щоб економіка була під контролем національних парламентів, які звітують перед народом. А не перед бюрократами, які ні перед ким не звітують. Хай буде вільний простір для переміщення людей і капіталів. Але комісари, які будуть диктувати людям свої умови, нам не потрібні. Народ Британії не проти європейського об'єднання. Народ Британії проти безглуздих законів, які регулюють, який сорт яблук потрібно мати, яка кривизна бананів повинна бути і які болота слід осушувати. Ви тільки подумайте, з Брюсселя говорять, які болота нам потрібно осушувати. А може, їх взагалі не потрібно осушувати. У Британії і без того вистачає землі. Тобто рішення британців на референдумі спрямоване на те, щоб зберегти європейську співпрацю, але вийти з під контролю цієї дикої бюрократії.
- В Україні побоюються, що Brexit може вплинути на відносини між Україною і Євросоюзом.
- У мене багато друзів у Болгарії. Десять років тому Болгарія вступила в Євросоюз. Там зараз народ відчуває жорстоке розчарування. Приїхали багаті хлопці з західних країн. Вони скупили задешево всі підприємства, а потім їх закрили, щоб не було конкуренції. І ці заводи стоять. Україні слід прагнути до Європи, щоб мати вільне переміщення капіталів і людей. Щоб люди могли спокійно поїхати в Рим чи Париж. Однак під ярмо брюссельської бюрократії лізти не варто.
- Я правильно розумію, що ви підтримуєте безвізовий режим між Україною і Євросоюзом, але не рекомендуєте домагатися членства в ЄС?
- Якщо Євросоюз зміниться, то будь ласка. Але послухайте, ось був Радянський союз як союз республік. І Євросоюз — це теж союз республік. Радянським союзом керували комісари, яких ніхто не обирав. І Європою теж правлять комісари, яких ніхто не обирав. Радянський союз загнувся через те, що в ньому була планова економіка. І Євросоюз загнеться через те, що тут планова економіка. Так ось, Україна вийшла з Радянського союзу і рветься зараз під контроль євробюрократів. Навіщо?
- Ви вважаєте, що майбутнього у Євросоюзу немає?
- Абсолютно вірно. У нього немає майбутнього. Успішні люди звідси тікають. Якщо у людини є якась гарна ідея, вона їде в Каліфорнію. Це найбільш вільна економічна зона Сполучених Штатів. Тому що бюрократія душить ініціативу. Абсолютно безвідповідальні і непотрібні закони, які вони вводять, гальмують розвиток країн. Якщо поставити книжкову полицю від однієї стінки до іншої — на неї помістяться зводи законів про те, як побудувати будинок. Колосальна кількість законів, які суперечать один одному. Наприклад, за однією книгою водостік повинен бути одним. А згідно іншій — іншим. Одного разу нам всім, хто живе у Великобританії, прийшов лист про те, що газова плита повинна відповідати певним європейським стандартам. Заплатіть 500 фунтів - і ми вам переробимо. Так вирішили в Брюсселі. І вся Британія заплатила по 500 фунтів за переробку газових плит. Минуло три роки і нам сказали, що треба заплатити ще 300 фунтів, тому що в попередньому законі були допущені якісь помилки. Вони їх допустили, а платити повинні ми! І тоді народ Британії сказав — не треба! Я на референдум прийшов рано вранці, але натовп вже стояв, щоб проголосувати...
- Ви проголосували за вихід Британії з ЄС?
- Звичайно! Я - громадянин Британії і я проголосував проти всіх цих бюрократів.
- А чи варто Україні розраховувати на допомогу такого Євросоюзу?
- Ні! Україна - це велика країна. Її можна зробити найпотужнішою країною Європи, принаймні, настільки ж потужною, як Великобританія, Франція і Німеччина. І Україна. Ось він - наш рівень. Все залежить від українського народу. На чужого дядька нам розраховувати ні в якому разі не можна. Нами керують, нам ставлять якісь умови - ми вас приймемо, ми вас не приймемо... Так забити на все це! Сказати: "Хлопці, ми піднімемося самі". Давайте знову згадаємо Західну Німеччину після війни. Зруйнована, принижена розграбована країна. Мільйони загиблих мужиків, мільйони калік. Товариш Сталін ще мільйони мужиків в полоні протримав. І на її території знаходилися окупаційні війська - США, Британії і Франції. Але ця країна без всякого Євросоюзу сама встала на ноги і стала європейською наддержавою. Невже ми не зможемо піднятися без якоїсь допомоги? Не каліки ми! Не потрібні нам милиці! Коли жебрак приходить до столу багатих людей і йому кидають залишки - це принизливо! Нічого нам там робити - самі піднімемося! Не буде нам ніякої допомоги! Скуплять всю промисловість і зупинять її, щоб не було конкуренції. Вони (європейці, - "Апостроф") розуміють, які талановиті люди живуть в Україні, які є можливості в Україні і які там землі. Ці бюрократи бояться Україну і будуть робити все для того, щоб зупинити її розвиток.
- Сюди ж, до речі, вкладаються Ваші думки про те, що Україні треба відновити ядерну зброю. Ви про це раніше говорили.
- Ситуація з виконанням Будапештського меморандуму в якійсь мірі протверезила не тільки Україну. Вона протверезила весь світ. Зараз жодна країна, яка володіє ядерною зброєю, не повірить ніяким гарантіям. Після цього самого Будапештського меморандуму ніхто нікому вірити вже не буде.
- Але якщо ми захочемо відновити зброю масового ураження, та ж Європа і ті ж США нас поховають. Ми не зможемо цього приховати. Буде, як з Саддамом Хусейном, - США вторглися до Іраку під приводом пошуку там хімічної зброї.
- Це справді був привід. Ніякого хімічної зброї там не було. Потрібно було до чого причепитися. Якщо я захочу причепитися до чого-небудь на вулиці, то я обов'язково це зроблю. Якщо я в поганому настрої - злий я, то до своєї дружини я причеплюся з будь-якого приводу. Наприклад, яка-небудь каструля недостатньо добре блищить. Хімічна зброя - це була не причина. Це був привід, причому привід досить пустий. А приклади того, про що ви говорите є. Голда Меїр (ізраїльський політичний діяч, - "Апостроф"). Одного разу вона сказала, що в Ізраїлю ядерної зброї немає... Але якщо на нас нападуть - ми її застосуємо. Сховати можна все що завгодно. Бував я в Ізраїлі. До мужиків їздив у гості. Свинину вони там їдять, горілку з перцем п'ють... Так от, країна маленька зовсім. І народу мало. Але коли постало питання: вижити або померти - примудрилися якось хлопці. І ні в якій Євросоюз вони не вступали, самі піднялися. У них діаспора по всьому світу. Але Україна теж має діаспору. У США, Канаді. В Росії українська діаспора теж є. Так що ядерної зброї у нас немає, але якщо треба - ми її застосуємо.
- Така ось ваша рекомендація. З світового досвіду, так сказати...
- Ще раз хочу сказати, я не хочу давати рекомендації великій країні. Україна - це велика країна. А українець завжди був хитрим мужиком...
- А як у Великобританії ставляться до ситуації в Україні?
- У Великобританії думають про свої проблеми. А проблем там багато. Якщо збили літак, то всі газети вибухають, люди починають говорити про Україну. Якщо зберігається уповільнений конфлікт, воно швидко забувається, зникає з перших шпальт і взагалі виходить за межі інтересів британців. Це стосується не тільки Британії, але й інших країн. Великий Дейл Карнегі сказав: "Якщо у людини чиряк на шиї - це для неї набагато важливіше, ніж смерть мільйонів людей від голоду в Китаї".
- Пару питань про вашу творчість. Нещодавно побачила світ Ваша книга про маршала Жукова - "Тінь перемоги", перероблене і доповнене видання. Для тих, хто ще не прочитав, - про що вона?
- Кожна моя книжка постійно переробляється. Коли я починав писати, у мене ніяких матеріалів під рукою не було. Але в університеті в Лондоні є дуже потужний факультет східної культури - російської, української. Там є величезна бібліотека нашої літератури. А з появою Інтернету з'явилася справжня Ніагара різної інформації. Тому будь-яка інша книга, і не тільки ця, з появою в Інтернеті нової інформації, зазнає змін. Але якщо ми говоримо про останні книги, то незабаром (розмова відбулася 21 вересня, - "Апостроф") російською мовою в Москві має вийти моя книга, яка називається "Радянська військова розвідка". Мені б дуже хотілося, щоб вона вийшла і на українській мові... Поки що, щоправда, охочих не знайшлося. У книзі я розповідаю, чому існували ГРУ і КДБ. Дві розвідки. А чому їх було дві? Навіщо це було потрібно? Розповідаю про різні рівні розвідки - тактичну, оперативну, стратегічну, про те, як проходила інформація, як відбирали людей на стратегічний рівень. Мені довелося пройти всі щаблі - від тактичного рівня до оперативного і на стратегічний. У найважливішу резидентуру, в Женеві. Я розповідаю про те, як підбирають дружин, як їх перевіряють, як складаються відносини в сім'ї, якщо ми знаємо, що всі наші зітхання прослуховуються... Пам'ятаю, звертається до мене моя молода, красива Тетяна з питанням: як ми наше сімейне життя будемо будувати. Я її заспокоюю - нехай слухають, нехай заздрять. Тобто ця книга, як мені здається, вийшла дуже цікавою.
- Це якесь продовження і доповнення "Акваріума" виходить?
- Ні-ні. "Акваріум" - це щось на зразок роману. А "Радянська військова розвідка" - щось на зразок підручника. Це зовсім інший стиль. Там багато інформації, яку не фахівцю, можливо, навіть нецікаво буде читати. Як відбувається вербування, яким воно буває. Одним словом, книга ближче до підручника, ніж до роману. Спочатку вона називалася "Основи шпигунства", але все-таки ми вирішили назвати її "Радянська військова розвідка".
- З "Акваріума" було видно, що ви в якійсь мірі закохані в радянську розвідку.
- Так, я її люблю. Я не соромлюся цього. Це гарний звір, але на службі у огидного режиму. Це як гарна, розумна вівчарка, яка буде захищати будинок будь-якої людини. А її сестричка служить наглядачем у концтаборі. Вона - така ж гарна, така ж розумна, але на службі у злочинного режиму. Тому я противник КДБ, але я люблю ГРУ. Я зачарований цією міццю, як ми буваємо зачаровані міццю акули. Я милуюся цим звіром під назвою ГРУ, але я повинен сказати, що в даний час почалася деградація, повне розкладання системи. Я в цій книзі нічого не говорив про сучасний стан розвідки, тому що я не знаю достеменно, що там відбувається. Але деградацію я бачу. Гниє країна, гниє армія і гниє, звичайно, військова розвідка.
- Спасибі Вам за довгу і ґрунтовну розмову!
- Дякую і вам. Бажаю моїй Україні процвітання. На чужу допомогу сподіватися можна, але і самим сидіти склавши руки не варто. Попереду відкриваються великі горизонти. Слава Україні!
- Героям слава.
