На висоті 850 м. над рівнем моря у селі Микуличин, що на Франківщині знаходиться полонина Горгани.
Отара з овець та кіз, дерев’яна хатинка у якій готують гуцульський сир і банош, туристи та нелегка праця гуцулів. У рамках етно-фестивалю «Полонинський клич» ми познайомилися із гуцулом, котрий вже шість років готує полонинські сири, наймолодший у Карпатах ватаг – Микола Яремчук, пише Вежа.
"Територію полонини винаймає депу´тат – орендар землі, тобто власник, але найстаршим, завідуючим на полонині є ватаг, - розповів чоловік. - Колись не можна було обирати на цю посаду чоловіка молодшого 40-ка років, але так склалося, що я став наймолодшим ватагом на полонині у наших горах. Ватаг повинен знати медицину, вміти лікувати тварин, готувати їжу, зокрема сири, спостерігати за порядком та спокоєм на полонині. Відверто кажучи, до 25-ти років я б ніколи не міг подумати, що я буду схожим займатися".
Живе Микола у стаї. Назва будівлі пішла від того, що саме на цьому місці колись вперше стали, тобто зупинилися пастухи. Перші письмові згадки про ці будівлі та гуцулів вжито близько 1000 років тому. Вони жили у цих будиночках, спали на дерев’яних лавах, які стоять на пеньках і тут же варили їжу та сир.
Офіційний вихід на полонину 6 травня на Юріїв день, а сходження – 21 вересня, та якщо дозоляють природні умови пастухи залишаються до жовтня.
"Коли вже виходимо на полонину, відразу молимося у нашій церкві, просимо Господа Бога, щоб все було добре на полонині. По-друге, ми розпалюємо вогонь, який у гуцулів називається ватрою. Вона повинна горіти до того часу, поки ми не підемо з полонини. Для пастухів велике лихо, коли ватра гасне, оскільки це поганий знак. Колись, якщо таке траплялося, всі хто перебував на полонині з поспіхом її покидали. Лихо може трапитися різне: влучить блискавка, звір нападе на тварин, вкусить гадюка тощо", - розповідає Микола Яремчук.
Більше про життя на полонині читайте за посиланням.