На схилі гори Туркул, однієї з вершин Чорногірського хребта, на висоті майже 1750 метрів, дощі, талий сніг та підземні води утворили невелике озеро. Гуцули з навколишніх гірських сіл назива­ють його Несамовитим. Кажуть, що у чашеподібному льодовиковому цирку, на дні якого застигло синє дзеркало Несамовитого, народжуються гради, грози і сильні вітри, котрі налітають на сусідні поля і пасовиська, бьють дахи в Дземброні і Кривопіллі, збивають з ніг мандрівників, прино­сять на розігріту літньою спекою землю цупкий холод потойбіччя .

Саме туди, за повір’ями горян, після смерті мандрували душі грішників. Попри невеликі розміри озера (довжина 88 метрів, ширина 45, глибина — півтора метри), воно має свої таємниці. Кажуть, що в центрі Несамовитого є глибинний вирій — Око, яке сполучено з доісторичним підземним морем, котре нібито, все ще існує у базальтовому серці Карпатських гір. Гуцули мають оповідки про перстні котрі були ненавмисно втоплені у колодязях за десятки кілометрів від озера , а потім знайшлися на його кам’яних берегах.

Площа смерті

Центральну площу Ринок, де розташована міська ратуша в Івано-Франківську, віддавна називають проклятою, а все тому, що раніше тут відбувалися публічні страти. Під землею розміщувалась центральна в’язниця, в якій були закатовані тисячі людей. Зокрема, в 1754 році у ратуші Станиславова відбувся суд над ватажком опришків Василем Баюраком, який зазнав страшних тортур. Згодом суд виніс йому вирок: “Повинен бути катом випроваджений на площу смерті, який має відрубати йому обидві руки сокирою по лікті. Після того має бути відрубана голова. Врешті, з метою здержання інших від такого життя — четвертувати. Окремі частини тіла повинні бути розвішані на шибениці в полі, при шляху, а пізніше мають бути закопані в землю. Тільки голова повинна довше висіти”. Із того часу ратуші фатально не щастило. Її доводилося відновлювати чотири рази. Існує повір’я, що саме в такий спосіб страчений гуцул-ватажок мститься своїм катам. Начебто тому його привид довгі роки гуляє коридорами та залами ратуші, а найбільше він полюбляє грати на старому роялі. Через ці моторошні концерти у Краєзнавчому музеї звільнився не один охоронець.

Кінотеатр на кістках

Перший єврейський цвинтар у Станиславові був заснований у 1662 році. Очільник міста Анджей Потоцький виділив найбільшій на той час громаді територію при Тисменицькій дорозі (сучасна вул. Незалежності). Згодом у місті з’явилося ще одне кладовище (в районі міського озера), а після німецької окупації старий цвинтар остаточно занепав. Саме тому в шістдесятих роках двадцятого століття кладовище було знищене, а на його місці побудований кінотеатр “Космос”. Однак містичні речі тут почали траплятися мало не з перших днів функціонування нової споруди. Старожили пригадують, що перед першим сеансом пройшла сильна злива і стеля кінотеатру обвалилася. На щастя, ніхто не постраждав, адже сталося це вночі. До речі, місцеві історики також вказують ще й на той факт, що плити зі старого єврейського цвинтаря використовували замість бордюрів, тротуарної плитки і навіть при спорудженні пам’ятника загиблим чекістам, що стояв свого часу на Валах.

Бійна гора

Вовчинецьку гору називають “Івано-франківський Голівуд”. Але з давніх часів вона має назву — Бійна гора. Таку назву вона має нібито через страшний бій між козаками і польськими загонами Потоцького. Однак про гору ходять чимало легенд. Одна з них про велетнів, які тут жили. Вони хотіли дістати до Бога і за це їх затопили. Після цього територію захопили біси, а коли їх прогнали, на горі постав монастир. Але й монахи впали у гріх, і за це монастир пішов глибоко під землю. На Івана тут чути дзвони й співи гріховних монахів.

Також люди вірять, що вночі по горі ходить нечисть. Наприклад, вуж з людською головою, крилата змія і таємничий чорний пес.

Закинутий єврейський цвинтар

Великий єврейський цвинтар, розташований за міським озером, став свідком жахливого масштабного вбивства. У жовтні 1941 року німці вантажівками привезли сюди тисячі євреїв. На кладовищі вирили яму завглибшки п’ять метрів. Людей змусили стрибати у яму, а там їх розстрілювали з кулемета. Жахлива страта тривала п’ять годин. Тоді було вбито від шести до 10 тисяч людей. Варто додати, що кладовище було діючим з 1926 до 1967 року. Тепер це місце вважається закинутим. Та й мало хто з мешканців Івано-Франківська взагалі знає про його існування. Подейкують, що міське озеро, або Станіславське море, будівництво якого розпочалося в 1954 році, точніше, його частина охоплює територію колишнього цвинтаря. І, мовляв, саме тому водойма вважається проклятою, адже в ній втопилося чимало людей. Насправді озеро та кладовище розділяють щонайменше 700-800 метрів. Тож прямого відношення до вищезгаданих нещасних випадків страшне вбивче місце не має.

Фіртка на той світ

Біля села Бережниця Верховинського району на хребті Синиці є місце, яке вважа­ється межею світів, проходом, через який людина може, за певних обставин, потрапити до іншого світу. З цим місцем пов’язано безліч легенд і пере­казів. На сусідній горі Довбушанці, за тими леген­дами, знаходилося зимовище опришків Довбуша, там і досі, кажуть, недоторканими лежать неймовірні скарби, залишені з награбованого впродовж десятиліть хлопцями Олекси, Пелеха та Марусяка.

Саму “фіртку на той світ” — прохід в кам’яній стіні на Синицях. Місцеві кажуть, що час від часу Синиці огортає дивний туман, в якому відбуваються непояснені речі. Люди, що пройшли через той туман, раптом опинялися за кілька кілометрів від “фіртки”, “блудили”, як кажуть гуцули. Дехто навіть стверджує, що до “фіртки” проти ночі приходять незнані нетутешні люди і не повертаються назад.

Цвинтар з вампірами

В Івано-Франківську цвинтар на вулиці Київський був діючим від початку минулого століття. Втім, свою славу це таємниче місце отримало після закриття його радянською владою в середині 70-х років. Існують легенди, що тут колись був похований вампір. У 1974 році в Івано-Франківську почали знаходити трупи з дивними слідами укусів на шиї. Звісно, радянська влада відстоювала думку, що ніяких вампірів не буває. Але “вампірову могилу” було випалено військовим вогнеметом. Після цього випадки дивних смертей припинилися. Втім, Київське кладовище й понині є місцем паломництва для поціновувачів містики.

Депо