Рубрику підтримує Калинова слобода

Подорож стежкою листоноші

 

 

Ми познайомимо вас із цікавою історією листоноші з 19 століття. Федір Фекета – легендарна особистість для Перечинщини і Закарпаття загалом. Народився в 1789 році в селі Тур’ї Ремети. Працював на пошті у Перечині і щодня долав відстань у 50 кілометрів через гори!

 

Роки відданої праці, відповідальність та точність принесли йому псевдонім «Посол»У ті далекі часи, коли не було інтернету, мобільного зв’язку, телебачення, автівок і залізниці, газети і листи були єдиним джерелом інформації, яке «Посол» щодня сумлінно приносив до отримувача. З торбою на спині долав він свій шлях через гори.

 

Джерело фото: wikimapia.org.

 

Пам’ятник Федору Фекеті розташований у Перечині.

 

Стежка листоноші – яким маршрутом ходив «Посол»

 

Ще до сходу сонця Федір Фекета навпростець через гори вирушав із свого села у напрямку Ужгорода. Його не зупиняла і не лякала ні негода, ні вовки, з якими він неодноразово мав зустрічі, ні далека відстань. Після обіду Фекета забирав із поштового відділення Ужгорода свіжі листи і вирушав у дорогу в зворотному напрямку. Тож пунктом відправки назад був Ужгород, з якого ми і почнемо нашу подорож.

 

Джерело фото: nice-places.com.

 

Ужгород – обласний центр Закарпаття, який у 19 столітті був адміністративним центром комітату Унґ. Зараз місто має зовсім інший вигляд – зникла одна з приток річки Уж, центр міста також зазнав змін. Тогочасний Ужгород був невеличким містечком на околицях Австрійської імперії.

 

Джерело фото: varosh.com.ua.

 

Стежка, у подорож по якій ми відправляємося, брала свій початок із села Невицьке.

 

Джерело фото: 1ua.com.ua.

 

Мальовниче село Невицьке розкинулося у розширенні долини Ужа за 12 км від Ужгорода. Того часу це було невелике село з давньою історією. Засноване в 1285 році, Невицьке пережило багатьох феодалів, а іменем села навіть назвали замок, який височіє на іншому березі Ужа. Дорога до замку серпантином підіймає вас на висоту 125 метрів над рівнем моря. У підніжжя замкової гори бере свій початок туристична стежка із жовтим маркуванням та маркуванням для велозмагань «Король Гір» – жовті стрілки по маршруту.

 

Джерело фото: inspired.com.ua.

 

Невицький замок, точніше – рештки замку, височіють над долиною річки Уж, і їх видно з усіх околиць.

 

Джерело фото: we.org.ua.

 

Напіврозвалена фортеця свого часу виконувала дуже важливу функцію – охорону східних кордонів Угорського Королівства, а згодом і частини володінь Габсбургів. Існує багато легенд щодо будівництва замку, але історія нам каже, що збудували його в 12 столітті. Спочатку це був дерев’яний комплекс будівель, укріплених стіною і валами, який успішно зруйнували монголо-татари 1241 року. Перебудували замок вже із каменю і в 15 столітті трохи модернізували. У середині 17 століття, під час релігійних війн, фортеця зазнає непоправних руйнувань і втрачає своє призначення.

 

Вітер часу вніс свої корективи, і до нас дійшли далеко не всі залишки фортеці, повз які щодня проходив Федір Фекета. Неподалік замку дорога завертає в ліс і прямує далі по хребту потрохи набираючи висоту.

 

Мощена дорога, по якій зараз ви можете продовжити нашу подорож, у часи Фекети була в набагато кращому стані, і змійкою вилася вгору. Зараз по цій дорозі ходять туристи, їздять велосипеди і джипи, возять ліс. Коли мостили цю дорогу, достеменно невідомо. За 5 кілометрів від замку розташована ще одна цікава точка нашого маршруту – андезитова Чаша Масарика. Чаша збудована на місці джерела, до якого любив навідуватися перший президент Чехословаччини – Томаш Масарик. Поруч зведена дерев’яна альтанка, в якій можна перепочити. Очевидно, що джерело відзначалося хорошою водою та, імовірно, з нього міг поповнювати свої запаси Федір Фекета. Зараз вода в Чаші Масарика коричневого кольору, і там водяться тритони та жаби.

 

Джерело фото: geocaching.su.

 

А ми рухаємося далі по мощеній дорозі, і на шляху нам трапляються кілька розвилок, дороги по праву руку ведуть на полігон, що розташований неподалік. За кілометр дорога різко звертає праворуч і переходить у звичайну лісову ґрунтову стежку.

 

Після 2,5 кілометрів шляху лісова дорога виводить нас на Анталовецьку поляну – кратер згаслого вулкана.

 

 

Найвищою точкою Анталовецької поляни є скелі, які заховані в лісі з протилежного від дороги боку. Форма вершини гори є незвичною, адже середина нижча країв. Багато мільйонів років тому тут був діючий вулкан. У наш час про небезпечне минуле Анталовецької поляни зрідка нагадують підземні поштовхи невеликої сили. На вершині можна зустріти багато видів рослин, які занесені до Червоної книги України.

 

Посеред поляни обабіч дороги можна помітити гранітну плиту, яку встановили в пам’ять про загиблих у авіакатастрофі пілотів.

 

24 жовтня 1983 року над Анталовецькою поляною під час проведення навчань зіткнулися два літаки СУ-17М, обидва пілоти загинули. До недавнього часу можна було знайти залишки від фюзеляжу, які жителі навколишніх сіл роками розбирали додому на сувеніри.

 

Якщо вам пощастить, то на Анталовецькій поляні можна побачити серну, зайця, лисицю, кабана і навіть вовка! Якщо ж доля зведе вас з останніми двома, то будьте вкрай обережні і намагайтеся не стояти у них на шляху. Як відомо нам про Федора Фекету, він неодноразово відбивав напади вовків у цих лісах, і в цьому йому допомагала його постійна супутниця – дерев’яна палиця.

 

Рухаємося далі по дорозі, що перетинає Анталовецьку поляну, і знову заходимо в ліс. Після години дороги по лісовій ґрунтовці і перестрибування через болота, справа буде стежка, орієнтир – шматок тканини на гілці дерева. Йдіть по цій стежці, і за 20 хвилин від повороту з основної дороги ви потрапите на чудове місце – скелю Соколець. Скеля знаходиться осторонь дороги, але це дуже мальовниче і спокійне місце серед гір, яке «Посол» час від часу відвідував.

 

 

У теперішній час це улюблене місце ужгородських альпіністів і туристів. Скелі заввишки 70-80 метрів стрімко обриваються над руслом річки Клокотива. Назву скеля отримала через те, що там любили гніздитися соколи. Це чудове місце перепочинку з прекрасними краєвидами.

 

І знову повертаємося на дорогу – поворот вправо і по дорозі з явним профілем рухаємося далі. Останній відрізок стежки листоноші веде нас прямо у Тур’ї Ремети – рідне село Федора Фекети.

 

Джерело фото: stezhkamu.com.

 

Перша згадка про Тур’ї Ремети датується 1451 роком. Село займає вигідну позицію і знаходиться на шляху важливого туристичного маршруту в село Лумшори і Полонину Рівну.

 

Одна з історій про Федора Фекету розказує, що відомий листоноша одного разу, переходячи річку взимку, провалився під кригу, після чого важко занедужав на запалення легенів. Тогочасна медицина була далекою від сучасної, і ця недуга виявився для «Посла» смертельною – невдовзі він помер. На честь листоноші в його рідному селі встановлено барельєф, а в Тур’їх Реметах досі проживають його нащадки.

 

 

 

Джерело фото: uk.wikipedia.org, автор – Smerus.

 

Подорож стежкою листоноші не залишить вас байдужим. Ви зможете сповна насолодитися затишною природою, чарівними краєвидами і загадковими місцями, а у фіналі подорожі потрапити у рідне село Федора Фекети.

 

ua.igotoworld.com


Кількість переглядів - 887
19.07.2016 08:03
Система Orphus

Поділитись новиною:

Коментарі (0)

Додати коментар

Щоб залишити коментар вам необхідно авторизуватися через:

Інші статті

Сокільська скеля (фото)
Єдина тисячолітня споруда: Церква Святого Пантелеймона (фото)
Приозерне (Псари)
Село Микуличин: в обіймах норовливого Прута (фото)
Старовинне місто Снятин (фото)
Сокільська скеля
Яремче. Нова курортна столиця. Частина перша (фото)
Медуха. Костел Розарія Діви Марії
Делятин. Храм, який бачили майже всі, хто їде в Яремче (фото)
Татарів. Водоспад Женецький Гук та церква Димитрія Солунського
Яворів - центр ліжникарства
Криворівня. Гори, гуцули та митці
Екскурсія в село-привид Буркут на мінеральні води (фото)
Крилос: музей архітектури і побуту Прикарпаття (фото)
Татарів. Водоспад Женецький Гук та церква Димитрія Солунського (фото)
Гвіздець. Бернардинський монастир на розбитому шляху
Німецька Коломия
На Івано-Франківщині діє єдиний в Україні грязевий вулкан (фото)
Там, де гори торкаються неба … Об’єкт «С». Правда і міфи про «Делятинську таємницю», або “Івано-Франківськ 16″ поміж Карпат
Захищений вузол космічного зв'язку, Городенка (фото)
Статті
Останнє в блогах
Всі блоги
Аномальна правда
Душа і тіло
Україна і світ
Цікаво