УРИВОК З РОМАНУ "Полювання на мечоносця"


Тривога не захопила курсантів зненацька. Тут, на орбітальній базі П’ятнадцятого флоту, звикли до сигналів тривоги – навчальних і бойових. Дисплеями розбіглись лінії евакуаційних схем, особисті комунікатори прийняли «сигнал дев’ять». Це означало: базу заражено. Така можливість багаторазово програвалась під час навчальних занять. Дії кожного підрозділу були розписані і вивірені до секунди. Курсанти на ходу підняли каптури біозахисту і розбіглись бойовими постами. Електронний мозок бази вивів на дисплеї дані телеметрії: приміщення сектору надійно загерметизовані і всі служби захисного периметру активовані. Відкрились порти секторального сховища нанороботів і зграйки мікроскопічних розвідників розлетілись, розбіглись і розповзлися житловими і агрегатними відсіками. Вони взяли під контроль периметр сектору і головні вузли системи життєзабезпечення. Електронний мозок перевів усі приміщення населених зон у режим «автономна атмосфера». Тихе шипіння за панелями підтвердило, що загальний контур примусової вентиляції заблоковано, а в жилі блоки повітря подається з кризового резерву. В цілому все відповідало тактичним інструкціям, перші хвилини тривоги пройшли у штатній підготовці процесу локалізації зараження. Але незабаром курсанти почали все частіше й частіше кидати погляди на дисплеї. Час йшов, а ключового наказу на евакуацію персоналу не надходило.

«Мозок аналізує рівень загрози. Напевно, з карантинного модуля на базу проникнув ксеновірус», - вирішив секторальний черговий. Він знав, що за останній тиждень база прийняла у свої доки два безпілотні рейдери, які повернулись від зоряних систем Оріону. З такими кораблями-розвідниками траплялось різне. Подейкували, що багато років тому, ще до Війни, дослідницький безпілотник заразив два населених сектори бази смертельним інопланетним вірусом.

Черговий кинув оком на дисплей. Червоним тлом бігли білі літери транспаранту: «Увага! Загроза зараження вища плюс. Кризовій команді і персоналу бази наказуємо озброїтись і надіти скафандри категорії «А» При виявленні нерозпізнаних рухливих об’єктів відкривати вогонь на знищення. Дозволено застосовувати всі номери боєкомплекту».

«Це не вірус», - зрозумів черговий, двадцятирічний найманець з Тіронії. Його шкіра вистрілила холодним потом. Тіронієць нервово оглянув приміщення, але не побачив жодних «нерозпізнаних рухливих об’єктів». Стіни службового блоку матово відсвічували червоним. Великі екрани дублювали той самий наказ, який світився на його нарукавному дисплеї. Пурпурові відблиски застигли на світло-сірому глянці панелей. Тим часом автоматика відкрила ніші, де зберігалась особиста зброя персоналу бази. Дві курсантки вже розгерметизували капсули, в яких було сховано аварійні скафандри. Згідно інструкції, одна з курсанток повинна була надіти скафандр на чергового, друга – на старшого оператора захисних систем. Й тількі після цього інструкція дозволяла самим курсанткам зайнятись власною безпекою. Цю послідовність дій при кризових операціях зберігали незмінною вже багато століть. З тих легендарних часів, коли бойові пости кораблів і баз ще не перетворились на символічні придатки до роботизованих систем.

Оператор поквапився озброїтись. Пістолет зручно ліг у заглибину на верхівці пелюсткового кронштейна: чорна, компактна машина смерті, в котрій схована складна механіка кінетичної катапульти. Це була справжня зброя офіцера Флота. На порядок потужніша за ті «кінетики», якими озброювали поліцейських та благонадійних колоністів на Периферії.

«Чому досі немає наказу про евакуацію?» - нервова занепокоєність чергового раптом перетворився на зрадливий дріж у пальцях. Він знову подивився на дисплей. Там горіло старе попередження. Черговий чомусь згадав, як колись давно на Тіронії, у загонах робочих клонів, почались заворушення. Тоді на інформаційних екранах житлових куполів світились такі ж білі літери. Що там було написано? Щось на штиб: «Не виходити з приміщень! Не допускати паніки у житлових блоках!»

Курсантка якраз розгорнула і активувала скафандр чергового, коли тріснула плита підвісної стелі. В блок впало щось безформне і темне. Воно підім’яло під себе курсантку, та навіть не встигла скрикнути. Оператор навів на «щось» пістолет, але воно випередило постріл. «Щось» рухалось швидко, на межі фіксації людським оком. Черговий побачив, як відірвана голова оператора впала на панель бойового посту і кумедно підскочила, заливаючи все навколо кров’ю. Наступної миті ще одне «щось» зіскочило зі стелі на чергового.

Важке, скрипливо-сухе і жорстке, воно смерділо чимось нестерпно кислим і нестерпно чужим. Чергового його вагою пригнуло до панелі і знудило. Він спробував скинути «щось» з себе, але воно міцно вчепилось в нього чи то мацаками, чи то ребратими відростками. «Щось» коротко чвакнуло. Смерть тіронійця була майже безболісною.

Коли серце секторального чергового зупинилось, індикатор часу на його нарукавному дисплеї відрахував чотириста вісімнадцяту секунду від моменту оголошення тривоги на базі Волт-Армстрідж.

1

Біле сяйво ламп. Всі навколишні предмети віддзеркалюють це сяйво стерильною білизною своїх вигинів і площин. Навіть «драбинка» індикаторів апаратури пробудження світиться тут холодними біло- сріблястими рисками. Три її верхні сходинки вже не миготять. Вони по всій довжині налились спокійним яскравим сріблом. Значить, загальна фізіологія у нормі, врощені у тіло аналізатори не знайшли прямих загроз та дисфункцій. Ок.

Три сріблястих переконливих «ок».

Можна навіть спробувати порухати рукою. Вказівний палець, середній, потім обережний, нестерпно повільний дрейф зап’ястка крізь в’яжучий гель розвантажувального кокона. Зап’ясток пливе-пливе і впирається у липку і теплу кишку шланга.

Але навіть таке навантаження виявляється надлишковим для організму, що три тижні перебував у стані абсолютного динамічного спокою. Перед очима спалахує гало кольору лососевого м’яса. Хоч щось кольорове, альтернативне цій суцільній сріблястості навколо. П’ята «сходинка» індикатора починає миготіти швидше. Ну й нехай. Головне, що він знову може керувати своїм тілом. Контролювати кожний рух, стишувати хвилі ненавмисних м’язових скорочень. Скільки разів виходив він з «транзитного стану другого типу», стільки ж відчував цю войовничу радість самознайдення. Кажуть, що після півсотні виходів яскравість вражень згасає. Шкода.

Мерехтять сьома і восьма лінії. Це, у свою чергу, зраділи людському відморозкові індикатори комунікаційних спроможностей. За дві-три стандартні хвилини1 він зможе прогугнявити щось на кшталт «у-у», за десять тихо прошепотіти слово. А хвилин через двадцять-тридцять він зможе вже зовсім чітко сформулювати вимогу до робота, що контролює процедуру пробудження. Він накаже йому приготувати гігієнічний комплект номер чотири і «синій коктейль». Хоча, не виключено, що на кораблях Служби коктейль зовсім не синій. Адже у багатовікових, замкнених і добре фінансованих структурах завжди культивували свою особливу корпоративну естерику. На штиб цієї сріблястої графіки, яка мерехтить і підморгує перед його очима.

Коктейль виявився рудим, під колір тутешнього світила. Поки руда рідина тече стравоходом і щекоче шлункові рецептори, блакитнуватий теплий розчин змиває з поверхні тіла клеюватий залишок глею-амортизатора. Шкірні отвори потрохи згадують своє природнє призначення, болотяна блідість відступає на долоні і п’яти. Карантинна служба вже встигла переслати роботам відновлювального відсіку перелік місцевих вимог. Тепер напружений і чіткий голос знайомить новоприбулого зі списком необхідних антивірусних ін’єкцій та підтвердженних ліцензій на встановлене у його тіло обладнання.

Він майже не слухає. Згідно підписаного на Арпікрані контракту, Служба Запобігання взяла на себе усі його карантинні і візові проблеми. Усі без винятку. Перед відлітом техніки служби нашпигували його плоть своїми мікро- і наноагрегатами. Тепер нехай тутешній резидент дає собі раду з місцевими і доводить їм, що із цього кіборгенного2 фаршу підлягає ліцензуванню, а що ні. А він, техноархеолог, спеціаліст першого класу Олександр Вольск, навіть не знає функцій та розрізнювальних кодів мікроглобул і чіпів, котрих імплантували до його тіла. І не забов’язаний знати. І не повинний. Й це також обумовлено у його контракті.

Блакитна рідина вже не омиває його тіло. З отвору в стіні вистрибує маніпулятор і спритно згортає плівку, якою було покрито душову кабінку. У дзеркальній ніші правіше від нього з’являються рушники, коробка гігієничного комплекту і одяг з характерним платиновим відливом.

 

_____________________________________

1 Кожна планета має свою тривалість року, доби, часу і хвилини. Для синхронізації використовуються значення земного часу, які прийняті як «стандартні».

2 Кіборгений – той, що належить до класу техніки, частково, або повністю побудованій на основі тканин біологічного походження.


Кількість переглядів - 481723.12.2010 13:13

Система Orphus Коментарі (9)
мачопікчу | 06.01.2011 08:20МечOносець зустрічається у водах південної Мексики і Гватемали. Досягає довжини 12-14 см. Природний колір мечоносця - зелений.

Jozef | 05.01.2011 09:12До Меченосця.То кіко тра впалити на Новий Рік аби таке виписати?Влодзуньо си місцє не знаходит.Певні було з 10-
12 по пітдесєть.Дивно, але яскравість вражень у Вас не
пропала.
Меченосець | 03.01.2011 13:36"Тривога не захопила курсантів зненацька", "Мозок аналізує
рівень загрози", "Загроза зараження вища плюс", "Всі
навколишні предмети віддзеркалюють це сяйво стерильною
білизною","Блакитна рідина вже не омиває його тіло",
"дзеркальній ніші правіше від нього з’являються рушники,
коробка гігієничного комплекту"... Це роман про підарасів,
яких автор чомусь називає гордо - меченосцями!!!
vinilla | 29.12.2010 17:51Текст супер! Коли можна буде прочитати всю книжку? 1 | 28.12.2010 17:301 h1n1 | 26.12.2010 01:46Чудовий твір на тему “Як я провів ранок”! Стартреківський антураж печерної фантастики шістдесятих посилює “естерику” грипозно-перепійного нічного кошмару. Жінка-робот. Алкозельцер. Проблеми з митницею. Розтаможка? Контрабанда? І не повинен знати. І не треба. А на півсотні таки треба зупинитися, бо не лише яскравість вражень може пропасти... читач | 24.12.2010 10:02 не по-російськи Володя думає, а вгадайте по-якому? Автор | 23.12.2010 23:09До Йозефа: Дякую за зауваги. Передам редакторові, це його парафія ловити подібні мухи. Ви напевне звикли до того, що всі українські письменники філологи. Я не філолог за освітою і слава Богу, бо інакше б не вмів писати сюжетних творів, а лише вправлявся б у "чистоті мови". До речі, жодна література світу не вимагає від своїх авторів "мислити на корінній мові". Приклади Дж.Конрада і С.Беккета є тому підтвердженням. сподіваюсь, коли роман вийде він ВАм сподобається:) Jozef | 23.12.2010 16:59Сільно напісано.Саме напісано п.Єшкілєв.І тема супер,і інтрига є.
Але слова "коробка","відливом""ребратами","зрадливий дріж","офіцера Флота""перед відлітом" слова покручі скальковані з мови північного сусіда.Якщо хочете бути українським літератором,пишіть по-українськи, а виявляється,що ви думаєте по російськи, а намагаєтесь призвичаїти нас до якоїсь псевдоукраїнської мови.Хай щастить.

Додати коментар

Ім'я:

E-mail: (не обов'язково)

Текст повідомлення:



Останнє в блогах