Нацметриця (народне історичне оповідання)


 

Тринька поводила себе дивно. Неньо це підмітив, дивлячись як вона хутко зодягається – раніше після кіберкоїтусу  вона ніколи не швидкувала  так. 

- Тринько, з тобою все гаразд ? Триню ? – стурбувався Неньо.

Вона застигла у позі викритого кролика. Неньо присунувся до монітора.

- Ти обраний, – стиха промовила вона. 

- Не врубався ?... 

- Ти обраний. - вже впевненіше сказала Тринька.  – Ну, розумієш, Неню, вже не тільки я одна в курсі, шо ти тіпа… ну, шо ти вдень  аптекар, а вночі жигало…  

- Шістьора ! Дура ! Бікса дурна-а !! Здалал-ла мене-е, ко-му-у ?!?

- Вгамуйся, прошу тебе, не вчиняй істерики – от побачиш, тобі невдовзі всі заздритимуть, - таємничо сказала Тринька. 

- Заздритимуть ??!! – проковтнув пів літри білої піни в роті Неньо. - Слухай, Тринько, котя, а давай може зустрінемось в реалі, ну давай, мала, не ламайся, га ? Ч-ю-єш, га-а ?

- Боюсь, що не вийде: я з обраними в реалі не контачу, 

- А чого я обраний ? Ким ? Куди ?

- А фіг його знає… Карочє, через п’ять секунд обернешся і сам все дізнаєшся. Ну всьо, Неню, я виходжу з чату, пака.

- «Обернешся» ?.. Яких нафік п’ять секунд ?.. Тринько, йов ! Тринько, зажди !

- «Дві секунди». – несподівано почув він стальний голос за спиною.

Напівживий, напівмертвий, обернувся на сто вісімдесят разом із табуретом, на якому сидів і ледь не випав з якого, з яким. Перед ним надвисала габаритна  постать  незнайомця у чорному шкіряному плащі, темних сонцезахисних окулярах, і теж чорних, і теж шкіряних рукавицях. Голова його була симетрично кругла і вщент поголена.  

« Душогуб, по мою душу… Чоловік, котроїсь із мною пердолених мамзелей  », - а що ще мав думати аптекар Неньо ?!

- Хто ви ? І як ви сюди потрапили ?..

- Називайте мене, Неню, паном Морф’яком. – солідним ушляхетненим  тоном відрекомендувався чолов’яга, і став галантно походжати кімнатою, ніби розвідуючи щось.    

- Що тобі потрібно, Морф’яче ? – Неньо забив на сполох і… на поштивість.

- … «Морф’яку»,

-  … Морф’яку ?..

-  Копнути тебе під сраку, юначе.., - здається, пан Мор’фяк трішки образився на Неня за  неввічливість.

- Навіщо ? За віщо ? Вона вас кохає…!

- Жартую. Батьківщина тебе кохає -  не жартую !

- Не поняв, Бігме. 

- І я також, Бігме, але що вдієш, Закони Вищості непідвладні Постановам Нижчості. Аби не затягувати і без зайвого пафосу скажу тобі і я, ще раз, що ти обраний. Здогадуєшся з трьох разів, задля чого ?

- ?

- ?

- ??

- !

- ???

- !!!

- ????

- Нє, то не буде так діла, - важко видихнув Морф’як, - фізіогноміка то не твоє. Зате в тебе більше – місія врятувати! визволити!  Свою Вкраїноньку  ! Нашу Вкраїноньку!! Ти розумієш, сучий сину, на що тебе уповноважили ? Ти розумієш, ти ж не бевзь ?!? – взяв його за барки і підважив.

- Потрібно когось трахнути ? – почервонів Неньо. -  Чи грохнути ?.. – зблід Неньо.

- Все потрібно ! – позеленів Морф’як. – Все для Батьківщини ! Все !!

- У вас все ?

- Ні, не все, - гаркнув Морф’як.

- Все рівно, покладіть мене, на місце, пане Все.

- Місць існує два, - знизив його Морф’як і зняв окуляри.                                                                                                 Неня впирали двійко сталевих очей людини, що безсумнівно кинула світу виклик. Від сканерів того Неневі стало ледь зовсім не кепсько, присів знову на табурет; розстібнув сорочку, аби духота відступила. Таки відступила.

- Так, місць два.., присядьте й ви.., присядьте на фотель, будь-ласка, - запропонував Неньо, втираючи рукавом рясний піт.

- Спасибі, я багато літ вже вимушено кочую, а тому стояти звик, ще й тому, що в задоволенні посидіти відмовляю не тобі одному. Перейду невідкладно  до діла, ти вмієш заговорити… Розкладки наступні. Світ, в якому ти живеш, в якому живуть мільйони твоїх земляків – то не справжній світ, то віртуальний світ, химера, то матриця, в яку ви – ми – поміщені, заперті машинами.

- Повсталими ? – багатозначно висвітилося обличчя Неня. 

- «Повсталими»… - іронічно скривися Морф’як. – Добро би їм було вже… шляк би їх трафив...  най би кров нагла їх заллєла… качка би їх копнула і пацє  зжувало…,  нічо, ше, курва, повстануть – на зоні. І їх бунт буде придушено, як тарганяче квартирування «Рейдом»  – на зуб даю, братело.  Є інша вимір – реальний, не той, в якому ти перебуваєш – там панує Світло, а не Темрява: вілли і пентхауси на п’ятсот, тисячу, дві тисячі  квадратів, джакузі і басейни, наповнені шампанським, шикарні жінки, глянцеві дівки, хтиві і соковиті, витончена кухня і витримані напої, елегантні і спортивні тачки. Там, власне, вікують машини !

- Не може бути !?

- Кажу тобі, чоловічку..,

- А за хліб, ковбасу, газ, воду, квартплату, дохтірам, податковій … – вони кіко платять ?

- Дурню, вони нічого не платять – платиш ти, платимо – ми. Платить вся країна, всі податки, манатки – все їм, а нам ні хріна, шариш ?!? Вони відкрито глузують із Ортеги-і-Гассета, Бердяєва та Ропке і насміхаються вони  з Лассуела, Ліпсета, Даля, вони  аніскілечки не розуміють Міллса з Мілібандом, вони ані за Штросса, ані за «Матроса» – вони Макіавеллісти, без Макіавеллі,  грьобані, хай їм грець, а нам Греція ... - а яких часів не скажу.  Yеs, Неньку ?

- Ну а чьо я зразу маю…? Я шо лєвий чи рижий, блін ?! Чьо я ??.. Я подібний на Більбо Бегінса, в кінці кінців ?.. Бабки хоча б платіть мені ! – запанікував Неньо.

- «Більбо Бегінс» ?? «Бабки» ?? Ти шо з Більбао, де непідробні, цілісні патріотичні почуття, бику  ?? Треба вряди-годи бути Бегіном, своїм рідненьким, автохтонним, курва, шо, все тобі за бабки і через бабки !?! – покартав Василь Едмундович Морф‘як, ще й пальцем помахав, а великим красномовно донизу. – Відмовляєшся ? – хижо з-під лоба подивився.

Оточили Неня думи, немов хмароньки, то білії, то чорнії. І де ж та райдуга ? І де ж то сонечко, ніжненьке  ?  Або вітрець, сизокрилий ?

- Лади. Пофік компік, пофік тєлік – Вкраїна понад усе. – вирішив Неньо. Непохитно. Таки направду.  

- Приємно чути і знати, що Україна має талант, - лагідна усмішка розплилася фейсаком  Морф‘яка. - Ось, тримай, козаче, - розплющує руку Морф‘як (дві пілюлі: жовтого і блакитного кольорів).

- What’s this ?

 

- Небесна пігулка – проведе і покаже тобі інший світ, світ машин, де ульотна житуха,  а кукурудзяна виведе назад, сюди,  де пацавата, факана-какана (как ана ?) житуха, поверне у Матрасницю. Світ лашедєй і ослів. 

- А я конькє не відкину ? Якісь больно ці таблєткі ніякі…принаймні на вигляд.  Я провізор, знаю про що говорю, - скособочився як середа на п’єтницю Неньо.

- Провізоре , а знаєш ти, що таке провіденціалізм ?

- Не грузи… чуєш… я бачу, шо ти умняк звіздєц,  начитаний, краще просвітли на рахунок вживання пігулок: ковтати, кусати, смоктати, лизати… ?

- Ширкою. Шутка. Поклади, де взяв шприц, ложку, джут… Поклади. Звичайно, ковтати. Тільки за одним разом… і запивати – Pepsi ! - Морф‘як відступив, а за ним неждано виріс ящик Pepsi (!) в бляшанкових «баночках».

- А можна Кокою ? В смислі, Колою ?

- Ні !! В жодному разі. – прозвучало навіть погрозливо.

- Ок, не бачу проблеми, Pepsi, так Pepsi. І ролики рекламні в них крутіші, чувак… - ги-ги.

- І кожну пігулку, і кожного разу, запивати іншою пляшкою. Бажано. І ще бажано – в двох світах, принагідно, нахвалювати  продукцію, не скупитися на компліменти, чув чи нє ? І про наші води не забувай, особливо про ту… з дідом… - як її ? –  ну, шо сушняк з будуном шляхетно знімає… ти знаєш.., ну, як її там ?.. Але дивись, не перехвали наших, ше зарано, ше  новин ніяких з біржі не чув нині, - шоб я і ти не червоніли потім, ну сам розумієш… Ти все чув ?

- І чув і нє. Чув, чув, розслабся, чуваче, розслабся.  

- Коли я піду, можеш приступати до обов’язку. Спершу ще нічого складного – суща розвідка, ознайомлення – панти карочє. Надалі завдання ускладнюватиметься. Не шци – я інструктуватиму, консультуватиму тебе, я не покину тебе, синку мій – Синку Наш! Затям, Нене, ти це робиш заради Неї – Нені !!! – змочив око скупою сльозою  залізний Морф‘як.

- Я  не підішру, не можу. Я просто не маю права !!! – і зарида Неньо на могутньому плечі Морф‘яка, зарида, і залили Дніпрові кручі (і Дністрові, мєжду прочім)  от-кутюр Наставника, мєжду прочім.   

- Ну все, мені пора, - глянув на дзигарок Морф. – Не бикуй. А бабки – будуть, прийдуть-прискачуть на конику.., Більбо Бульба ти наш, патрійоте родовий і народний ! 

- Навуходоносоре ! – відходячи, свиснув тричі пан Морф‘як.

В під’їзді щось заржало несамовито, наче конина, лошадь здоровенна (а може аж машина-лошадь ??), а за хвильку почулося як з дев’ятого на перший.., по чавунних сходах, ревом і гуркотом копит,  спускалося ЩОСЬ ! І спустилося. Повибігали сусіди, зчинили нечуваний галас: ремствували, нарікали, одначе Неневі до лямпочки той люмпен  вузькочолий, скороминущий, - він держить таблєточки, він, НАЦМЕТРИК Великий, кайф ловить, від шляхетности, гордости і мужности !!! Ось-ось він задіє згідно з покладеної на нього Місії Визвольника, ось-ось спробує, апробує … голубу … І коли пілюля була на відстані цілунку, зрадливо зойкнуло серденько, защемило  непокірливе, трясця.  Опосіли думи тяжкії, непростії, незборні знов і знов бідолашного Неня, і знов він розійшовся, перебував на двох мостах, немов у двох світах водночас. Виглянув у віконце, заглянув у віконце – компа, – заглянув у дзеркало…  - і аж в люстерку усвідомив, Хто він є, Ким він є і Як він є.  Вкраїнець він, з першого по останнє коліно,  і чинити йому годиться як Вкраїнцеві, що як ніхто свідомий своїх колін ! Колірна Дільожка, Дільбан Нації – не по-вкраїнському, вперто шептали у два вуха, двох половин голови, приховані пані душа Золота Ложка і пан дух Дєрібан.   Взяв та й до писку кинув зараз дві. Та й запив Пепсі, та й Кока-Колою, та й ту «з дідом», та й перемішав,  та й з водою, та й з-під крана. А одна цупко прилипла, та й до піднебіння… 

 

 

Третю пігулку, незграбний, легковажний і забудькуватий Морф’як загубив, коли розчепірював руку. Пілюлю,  кольору…

 


Кількість переглядів - 573701.08.2011 10:04

Система Orphus Коментарі (4)
Зіновій | 02.08.2011 13:12Кафки ? Я си тєжко збагну сего автора з Кафкою, хіба тільки якщо мати на увазі те, що Кафка був євреєм і слова Сина Свободи, колеги мого, про сего "писаря". А от ти Петре Шкутяку дарма ляпнув про мерседес і бункер. Тягнибок ще всіх вас раком поставит, в бункері чи в мерседесі своєму на задному сидінні. Тарас | 02.08.2011 11:51Спасиюбі за свіжак. У забитому політикою і політиканами медіа-нет-просторі ти один з тих менів які пишутиь собі в кайф і іншим в інтерес. Пох....... що хтось бачить політику в твоїх писах (вони патологічні, ці люди)забудь, затри і на.ри теж на їх убогі судження. ти Ти в чомусь косиш під Кафку \ був такий ну ти в курсах. Давай рви мозок пересічним пост-модернізмом з авангардом. Респект yutro | 01.08.2011 21:52До "СИНА СВОБОДИ": Ги-и-и! "Тягнибок - не Чебурашка!" "Чебурок не Тягнибошко!" "Тягурашку - в срану Рашку!" Яку траву куриш, комарадо? СИН СВОБОДИ | 01.08.2011 17:04Припиніть, парубче,що з вигляду справжнісінький антиукраїнський моджахед з єврейським іменням чи прізвиськом, висміювати в тупій американо-жидівській манері і піддавати сумнівам вдалу реалізацію національної ідеї революції - Олег Тягнибок це вам не ваш "Неньо" і не "Чебурашка" - це патріот і борець, котрий ладен гори перевернути !! І ось Моя відповідь ще одному "розумному" молодчикові, Петові Шкутякові: Бункер і Мерседес - речі співставні, позаяк обидвоє перебувають корінням у Німеччині - дусі Арійства, так що, коли требе буде, Тягнибок буде в бункері а от де ти будеш Петрику - питання інше... Ганьба блогерам-антипатріотам, ганьба молодим і зухвалим .

Додати коментар

Ім'я:

E-mail: (не обов'язково)

Текст повідомлення:



Останнє в блогах