Андерс Берінг Брейвік і наші праві радикали та сектантські групки довкола них


Для того, щоб активізувати до дії такого собі Брейвіка вистачило дрібки божевілля і нестримної жаги самоствердження. Дивлячись на виступи лідерів наших крайньоправих годі не зауважити такої ж глибокої жаги та закомплексованості – буквально ніжками сучать, так прагнути стати кимсь. Байдуже якою ціною. У цьому контексті важливо приглянутися до феномену ВО «Свобода» - особливо його малопомітних і асистемних сателітів, як от різного роду «автономних націоналістів». Гадаю, що й самі лідери «Свободи» не зовсім розуміють, що ж робиться у цих активно використовуваних ними як гарматне м'ясо футбольних фанклубах, клубах «качків», віртуальних спільнотах ультрас. А бракує тільки дрібки божевілля, нещасливого дитинства і легкої манії – і брейвік готовий. Зрештою, не одна ВО «Свобода» може стати каталізатором новітнього тероризму.  Останнім часом все помітніші в Україні і російські неонацисти. І не лише у Криму чи Одесі. Всі ці породження темної сторони місяця активно плекаються і використовуються різного роду спецслужбами та неперебірливими і цинічними політиками. Вони гадають, що використовуючи їх як бойовиків, завжди зможуть їх ефективно контролювати. Однак це навряд чи можливо. Диявол докине трішки божевілля і брейвік піде гуляти з револьвером у руці, бо «Маю часом охоту витягнути револьвер та валити з нього куди попало» - саме таке мотто вибрав для свого сайту представник крайньо правого крила ВО «Свобода» nachtigal88 (чи не Юрчик Михальчишин бува?) – хто не вірить – прошу переконатися http://nachtigal88.livejournal.com/. Чим не наш доморощений брейвік? Тільки, щоб пізно не було.

         З огляду на це пропоную аналіз, що ж таке ВО «Свобода» провідного польського аналітика, спеціаліста з українських питань Тадеуша Анджея Оьшанського. Інколи є сенс подивитися на самих себе й чужими очима.

 

Партія "Свобода" – нова якість українських правих

http://www.osw.waw.pl/pl/publikacje/komentarze-osw/2011-07-05/partia-swoboda-nowa-jakosc-na-ukrainskiej-prawicy

05.07.2011

 

Тадеуш Анджей Ольшанський

 

На українській політичній сцені на загальнонаціональному рівні неподільно панує партія регіонів, проте на Заході країни можна зауважити поступове зростання активності партії "Свобода", яка поєднує участь у діяльності демократично обраних органах місцевого самоврядування Східної Галичини із вуличними акціями, характерними для контр-системних груп. Ця партія становить нову якість українського націоналістичного руху, в тому числі, завдяки апеляції до гасел європейських антиліберальних і неонаціоналістичних рухів, і цілком очевидно відповідає на суспільну потребу в такому угрупованні. Зростання її популярності корисне для партії регіонів, яка прагне розколоти більш помірковані опозиційні партії (насамперед, Блок Юлії Тимошенко), проте "Свобода" зберігає незалежність від правлячого табору. Дуже ймовірно, що ця партія стане тривалим і важливим учасником українського політичного життя, хоча її вплив буде обмежений головним чином Східною Галичиною.

 

"Свобода" зосередилася на боротьбі із тими тенденціями в українській політиці та суспільному житті, які вважає проросійськими, а її ставлення до Росії та росіян є відверто ворожим. У відносинах із Польщею вона вбачає майже винятково історичний аспект, в тому числі, різко критично ставлячись до увічнення пам'яті жертв злочинів УПА. Це може призвести до напруженості в польсько-українських відносинах у всіх тих питаннях, вирішення яких належать до компетенції органів місцевого самоврядування, контрольованих "Свободою".

 

Від СНПУ до "Свободи"

 

"Свобода" була заснована як соціал-національна партія України (СНПУ) [1] в жовтні 1991 року, а серед її засновників були члени львівських самостійницьких організацій. Саме тоді відбувалася поляризація українського руху за незалежність на націонал-демократів, котрі намагалися поєднати ліберальні постулати із націоналістичними, і радикальних націоналістів, котрі ставили під сумнів або просто відкидали ліберальні постави. Партія проголошувала ідеологію соціал-націоналізму, в якій поєднані радикальний націоналізм і радикальні соціальні гасла. До канонів цієї ідеології однозначно належить трактування нації як органічної спільноти, перевага прав нації над правами людини, вимога побудови "етноекономіки", а також відверто расистська риторика про примат "білої раси" тощо. Цю програму не без підстав від самого початку порівнювали до програми німецьких націонал-соціалістів, а не до традиційної ідеології радикального українського націоналізму. Ці асоціації посилював партійний символ – поєднання літер I та N ("ідея нації"), графічно ідентичний руні "Wolfsangel", одному із символів європейських неонацистських організацій.

 

У 1998 році Олег Тягнибок, заступник голови СНПУ з організаційних питань, став депутатом Верховної Ради (здобувши мандат у мажоритарному окрузі). Коли в 2002 році він повторив цей успіх (а сама СНПУ отримала лише маргінальну підтримку), то став настільки впливовим, що очолив партію. Вже в 2003 році із символіки партії зникла руна "Wolfsangel" [дослівно "вовчий гак", символ захисту від нападників, а водночас символ перевертнів-вервольфів; у нацистській Німеччині був тактичним розпізнавальним знаком танкової дивізії СС "Дас Райх"; нині використовується у практиці неоязичників, а також шведськими неонацистами із організацій "Білий арійський спротив", "Вікінґ-Юґенд" тощо, див. http://uk.wikipedia.org/wiki/Вольфсангель. – Прим. перекладача], а в лютому 2004 року вона змінила свою назву на Всеукраїнське об’єднання "Свобода". Новим символом партії стала долоня із трьома піднятими пальцями (символічний тризуб, цей жест зазвичай використовували під час демонстрацій на підтримку незалежності наприкінці вісімдесятих років ХХ століття). Радикальні неонацистські та расистські середовища були усунуті з партії.

 

Втім, Тягнибок не приховував, що ці зміни мають насамперед іміджевий характер. "Широкий соціал-національний рух", який творять численні організації (або мережні портали), згуртований навколо створеної в 2008 році соціал-націоналістичної асамблеї, надалі пов’язаний із партією. Мережний "Центр політичних досліджень ім. Йозефа Геббельса" (пізніше "ім. Ернста Юнгера") був заснований у 2005 році Юрієм Михальчишиним, радником Тягнибока, котрий у 2010 році очолив партійний список "Свободи" на виборах до Львівської міської ради [2]. Парамілітарна організація "Патріот України", розформована в 2004 році та відтворена в 2005 році в іншій формальній іпостасі [3], досі пов’язана зі "Свободою". Вона й далі використовує символ "Wolfsangel", але трансформувала його таким чином, що тепер неможливо його інтерпретувати як «I + N".

 

Ще в середині дев'яностих років ХХ століття СНПУ встановила контакти з європейськими правоекстремістськими партіями та рухами, відверті – з французьким Національним фронтом, негласні – з неонацистськими організаціями. Восени 2009 року "Свобода" увійшла до складу Європейської спілки національних рухів, ставши у ній єдиною організацією з-поза меж Європейської Унії.

 

Після усіх цих змін впливи "Свободи" починають рости. В 2004 році вона задекларувала 5 тисяч членів, у 2010 році – вже 15 тисяч. На парламентських виборах 2006 року партія здобула 0,3% голосів (у Східній Галичині в середньому 2,1%), а на дострокових парламентських виборах 2007 року – вже 0,7% (3,3% в Галичині), на президентських виборах 2010 року Тягнибока підтримали 1,4% виборців (4,7% в Галичині). Переломними стали місцеві вибори 2010 року, коли за "Свободу" проголосували в середньому 25,7% виборців Східної Галичини, а її кандидати перемогли також у більшості одномандатних округів. Відтак "Свобода" створила коаліцію більшості в кількох обласних радах, фактичною більшістю вона також диспонує у Львові, Тернополі, Івано-Франківську та низці менших міст. Однак, лише в Тернополі вона може справді самостійно управляти, маючи власного міського голову.

 

Місцеві вибори 2010 року поставили перед "Свободою" нові виклики – здійснюючи владні повноваження, партія мусить продемонструвати компетентність і непідкупність своїх представників, а також здатність до компромісів та врахування суперечливих місцевих інтересів (у тому числі, економічних). Між тим, кадровий потенціал "Свободи" дуже скромний – багато депутатських мандатів отримали студенти. Поки що дуже важко оцінити, як себе зарекомендують в представницьких органах місцевого самоврядування висуванці "Свободи"; насторожує той факт, що, як і раніше, вони представляють себе в ЗМІ в якості опозиції. Звинувачення в корупції, які лунають на адресу партії, здаються мало ймовірними, до того ж, сфера компетенції цих органів дуже обмежена.

 

Від того, як "Свобода" порадить собі з цими викликами, залежатиме майбутнє партії, зокрема входження до складу Верховної Ради за наслідками парламентських виборів 2012 року, що, схоже, нині є її головною метою. За даними опитувань, партія може розраховувати на входження до парламенту навіть у разі підвищення виборчого порогу до 5%, а також може здобути кільканадцять місць у мажоритарних округах.

 

Антиліберальна програма "Свободи"

 

Згідно з офіційною програмою "Свободи" 2009 року [4] та старшим на два роки, запропонованим нею проектом Конституції [5], мета партії полягає у створенні "могутньої Української Держави на засадах соціальної та національної справедливості". "Права нації" повинні мати пріоритет над правами людини і громадянина. Держава мусить бути за устроєм президентською та унітарною (Кримську автономію слід скасувати). Економічна програма партії є недвозначно етатистською та в багатьох моментах суперечить тенденціям, які переважають у розвинених країнах (скажімо, вимога скасування ПДВ). Сільськогосподарські угіддя повинні залишатися власністю держави та надаватися фермерам у спадкове користування. Держава повинна рішуче проводити політику збільшення народжуваності та покращення здоров’я громадян.

 

"Свобода" – єдина більш-менш впливова політична сила в Україні, яка домагається проведення радикальної люстрації, скерованої на усунення тих співробітників державних структур, котрі працювали в них до 1991 року. Цей постулат, втілення якого неминуче зумовить зміну поколінь у середовищі управлінців, істотно обмежує можливість розширення партійного впливу серед старшого покоління. Також партія домагається цілковитої декомунізації публічного простору (пам'ятники, назви вулиць і міст тощо) та офіційних вибачень за комуністичні злочини з боку Росії.

 

Стратегічним курсом держави мав би бути "європейський україноцентризм", покликаний гарантувати статус України, як "не лише географічного, але й геополітичного центру Європи". Україна повинна вийти із СНД та інших постсовєтських структур, вимагаючи однозначних гарантій прийому в НАТО у визначені терміни, а водночас розжитися тактичною ядерною зброєю. Про Європейську Унію в програмі не згадується.

 

Найважливішим елементом програми "Свободи" є етноцентризм. Національність громадянина мусить бути публічною категорією. В органах виконавчої влади, збройних силах, освіті, науці, ба навіть в економіці мусить бути запроваджений етнічний ценз: особовий склад цих галузей мусить відповідати пропорції українців і національних меншин. Так само, частка української мови в ЗМІ повинна бути не меншою, ніж частка етнічних українців у суспільстві. Єдиною державною мовою (в тому числі, в освіті) повинна бути українська, а національні меншини повинні мати одне-єдине право – на створення національних товариств. У програмних документах "Свободи" відсутні расистські елементи.

 

Окрім офіційної, існує також неофіційна програма, не сформульована у постаті публічного документу, проте, її можна втямити завдяки заявам членів "Свободи" та їхнім діям. Вона набагато радикальніша, у тому числі, коли йдеться про расизм [6]. У своїх поглядах на націю "нові" націоналісти відкидають давніше, біологістичне сприйняття національної спільноти (нації як аналога виду), натомість, дотримуються думки, що нація є "втіленням ідеї історії в діалектичному розвитку духа" [7] тощо. Такий неоромантичний підхід, згідний із духом постмодернізму, чинить практично неможливою раціональну дискусію з програмними тезами "Свободи".

 

Про неофіційну програму також промовисто свідчать заходи, до яких вдається партія, скажімо, велика пропагандистська акція в річницю створення дивізії СС "Галичина", кількаразові спроби завадити вшануванню пам’яті поляків, убитих УПА в Гуті Пеняцькій, заклики до росіян, котрі мешкають у Львові, "українізувати" імена їхніх дітей, активний опір маніфестаціям із вимогою легалізувати марихуану, толерантне ставлення на партійному форумі до дискусійних висловлювань, у яких схвалюється діяльність Гітлера [8], тощо.

 

"Свобода" безумовно негативно налаштована до так званого історичного діалогу з Польщею (зрештою, як і з будь-яким іншим сусідом України). Її члени переконані: що б українці не робили з представниками інших націй, це було принаймні виправдано, а все, що росіяни, поляки, угорці та інші чинили з українцями, було щонайменше невиправданим, ба навіть зазвичай злочинним. Відтак, представники партії вдаються до пікетувань польських меморіальних вшанувань в Україні, заперечують право поляків споруджувати пам'ятники убитим одноплемінникам, звинувачують поляків у масових убивствах місцевого українського населення тощо. Це породжує і породжуватиме в майбутньому конфлікти в польсько-українських відносинах усюди там, де в конкретних діях братимуть участь органи місцевого самоврядування, контрольовані "Свободою". Втім, це не змінює того факту, що антипольська настанова і в риториці, і в програмі цієї партії є другорядною: головним і справді небезпечним ворогом України "Свобода" вважає Росію та росіян.

 

"Свобода" в українській політиці

 

Політичні успіхи "Свободи" привабили увагу ЗМІ та політичних аналітиків. Серед них цілком виразно окреслилися дві тенденції – з одного боку, демонізація партії, як джерела "нацистської загрози", з іншого боку, нехтування нею, як буцім маріонетковою організацією. В першому спеціалізуються ЗМІ, пов'язані з партією регіонів і комуністами та русофільськими групами, в другому – середовища, пов'язані з національно-демократичними партіями в Західній Україні, а також із Блоком Юлії Тимошенко, які навіть проголошують точку зору, що інтерес проурядових ЗМІ до феномену "Свободи" є доказом маріонеткового, якщо не агентурного характеру цієї партії.

 

Попри ці звинувачення, немає жодного сумніву в тому, що успіх СНПУ, а відтак "Свободи", зумовлений дедалі зростаючим суспільним попитом на радикальну шовіністичну програму та організації. Можлива участь спецслужб у надиханні партії (що завжди важко довести) могла відіграти лише другорядну роль і постати завдяки певності, що соціал-націоналістичний рух має значний потенціал для розвитку.

 

Схоже виглядає ситуація із спробами переконати громадськість, наче керівництво "Свободи" зазнає маніпуляцій із боку партії регіонів. Далебі, розвиток "Свободи" в даний момент (принаймні з перспективи парламентських виборів 2012 року) корисний для партії регіонів. З одного боку, "Свобода" обмежує можливість перехоплення БЮТом націоналістичного електорату, отож, послаблює цей блок. З іншого боку, це чудовий спосіб консолідувати електорат партії регіонів, який може почати відвертатися від правлячої партії через несприятливі наслідки планованих реформ. Виборці у східній та південній частинах країни (особливо, літні та менш освічені) сліпо віддані совєтському "історичному наративу" про Велику Вітчизняну війну, а отже ставляться непримиренно вороже до ОУН-УПА. Їх легко переконати в тому, що "Свобода" є сучасним спадкоємцем німецько-фашистських загарбників і загрозою для миру, отож, слід голосувати за партію регіонів як єдину силу, здатну зупинити "коричневий реванш".

 

Проте, той факт, що діяльність "Свободи" корисна для партії регіонів, не означає, що її керівництво контролює соціал-націоналістів. "Свобода", безумовно, є самостійною політичною силою, має чітко сформульовані цілі та рішучо налаштована боротися за їх втілення. Вона ладна при цьому прийняти допомогу від своїх ворогів (наприклад, у формі мовчазної згоди на те, щоб її представників запрошували на найважливіші політичні програми на ТБ, звісно ж, за згодою влади), а також фінансову підтримку (прийнято вважати, наприклад, що кампанію "Свободи" до Тернопільської обласної ради в 2009 році профінансував олігарх Ігор Коломойський, у той час розсварений із Юлією Тимошенко, хоча сама партія це заперечує [9]). Однак, з обох боків це лише прояв політичного цинізму, а не доказ прихованого порозуміння чи підпорядкування.

 

Зростанню популярності "Свободи" серед мешканців Західної України (поза нею – майже винятково в середовищі вихідців із західних областей) об'єктивно сприяють дії чинного уряду, який підтримує допуск російської мови в офіційний обіг, плекає (наприклад, у шкільних підручниках) зближення українського "історичного наративу" із російським і влаштовує усе нові й нові візити патріарха Московського в Україну. Подібні дії є для українців із західної частини країни неприйнятними, позаяк мовну, культурну та релігійну незалежність вони вважають "зіницею ока" національного буття. Зосередженість на цих постулатах обмежує можливості експансії партії поза межі вище означеного терену, а відтак зумовлює, що піком її можливостей залишиться контроль за місцевим самоврядуванням у трьох Галицьких областях і створення другорядної фракції в Верховній Раді. Здається, що партія регіонів може дозволити "Свободі" на це. А коли б виникла реальна загроза істотного розширення її впливу поза межі цього ареалу, правлячий табір вжався би до запобіжних кроків.

 

Висновки

 

Всеукраїнське об'єднання "Свобода" стало важливим елементом української політичної сцени, і не варто сподіватися, що вона опиниться в маргінальному становищі упродовж найближчого десятиліття. Проте, можливості для зростання підтримки обмежується в її випадку Львівською, Тернопільською та Івано-Франківською областями й галицькою діаспорою в інших містах, яка, втім, є нечисленним електоратом (можливо, за винятком Києва). "Свобода" залишиться важливим компонентом політичного життя України, незалежно від того, чи стане вона парламентською партією. Шанси "Свободи" на парламентських виборах 2012 року залежать передовсім від оцінки її урядування в місцевих органах галицьких областей і міст, а також від того, чи й надалі керівництво партії регіонів погоджуватиметься на обмежений успіх "Свободи.

 

Успіх "Свободи" свідчить про дедалі більшу потребу українського суспільства в нових правих із антидемократичною та ксенофобською програмою, сприятливо налаштованих до розширення соціальних гарантій та підтримки народжуваності. Подальше зростання її популярності може викликати реакцію в постаті виникнення та розвитку груп подібного програмного спрямування, які не покликатимуться на традицію українського націоналізму, або відверто ворожих до нього.

 

Серед членів і прихильників "Свободи" переважають молоді люди, котрі охоче демонструють власні переконання. А позаяк програма цієї партії містить імпліцитну згоду на насильство, виправданими залишаються побоювання, що випадки застосування сили під час виступів (із власної ініціативи або у відповідь на дії супротивників) будуть повторюватися.

 

Діяльність "Свободи" вже породила і породжуватиме надалі серйозну напруженість у стосунках органів місцевого самоврядування в Польщі та в Україні. Іноді вона може зумовити виникнення непорозумінь на міждержавному рівні в зв'язку з участю чільних польських політиків у вшануванні пам'яті про жертви УПА в Україні. Втім, вони не матиме істотного впливу на двосторонні відносини на державному рівні, оскільки можна припустити, що чинна українська влада не допустить, щоб "Свобода" чинила якийсь вплив на зовнішню політику України.

 

Примітки

 

[1] Оскільки від самого початку партія декларувала прихильність до соціал-націоналістичної ідеології, автор використовує в польському тексті означення Socjal-Nacjonalistyczna Partia Ukrainy.

 

[2] http://2000.net.ua/2000/derzhava/ekspertiza/71527; мережна сторінка http://nachtigall88.livejournal.com/ була закрита навесні 2011 року і, мабуть, діє за іншою адресою. На ній можна було знайти переклади (з російських перекладів) статей А. Розенберґа, Е. Рема і Й. Ґеббельса. Число 88 в адресі є цифровим еквівалентом абревіатури HH (Heil Hitler), яку широко використовують європейські неонацисти.

 

[3] Цю організацію СНПУ створила в 1999 році як Товариство сприяння Збройним Силам і Військово-Морському Флоту України.

 

[4] http://svoboda.org.ua/pro_partiyu/prohrama/, сторінка була переглянута 25.05.2011. Документ зареєстрований у Міністерстві юстиції, отож, має офіційний характер.

 

[5] http://svoboda.org.ua/pro_partiyu/prohrama/konstytutsiya/ сторінка переглянута 25.05.2011.

 

[6] Наприклад, серед активістів "Свободи" популярна пісня, в якій ідеться про спробу відновлення української державності під егідою Третього райху влітку 1941 року: "Нахтігаль і Роланд військо визволяють край арійський. Край арійський, Україну (...)" (за: Остап Кривдик. Неякісний націоналізм. http://www.pravda.com.ua/articles/2011/04/20/6122719/, сторінку переглянуто 21.04.2011).

 

[7] Заява Андрія Іллєнка, член вищого керівництва "Свободи", за: http://www.unian.net/news/print.php?id=321062, сторінку переглянуто 21.04.2011.

 

[8] Див.: http://www.forum.vosvoboda.info/viewtopic_10853.php, сторінку переглянуто 08.06.2011. Це тема з дискусійного форуму на офіційному сайті "Свободи".

 

[9] Див., скажімо: Алексей Мустафин. "Освобождение" по найму? http://www.zn.ua/1000/1550/70655/?printpreview, сторінку переглянуто 25.10.2010.

 

Переклав Андрій Павлишин


Кількість переглядів - 408227.07.2011 10:00

Система Orphus Коментарі (7)
Улянка | 29.07.2011 09:47так-так, пане Возняк, у всіх негараздах у нас винна "Свобода". От противні такі, конче щось хочуть змінити і все заважають-заважають порядним пацанам...Та ще й, капосні, видумали псувати таку незаплямовану міжнародну репутацію країни... Барабас | 28.07.2011 16:35цікаво за яким принципом автор визначив можливість провести аналогію між Брейвіком і "Свободою" ?

Може так само я можу навести паралелі між автором та збіговиськом пасивних геїв і зробити глобальні висновки ?
леся | 28.07.2011 15:01Автор ганить "Свободу", щоб завадити єднанню правих партій? Щоб кругом було все бют-пр? Cпокій | 28.07.2011 14:13Для неспокійних, котрі в танку, повторю: провокація, шита білими
нитками! Брейвік - хворий, котрого цинічно і жорстоко щодо жертв
використали задля спроби дискредитації чи й придушення справжніх
націоналістичних рухів, які у Європі стають дедалі популярнішими. Хто
хоче зрозуміти, а не просто завчено вигавкатись, може почитати
коментарі до возняківської статті на УП. Тільки бажано всі - з 1 по 5
сторінку. Ч и для Вас і це - "нацистський сайт"?:)
Неспокій | 28.07.2011 12:19Ну звичайно, - якби була у неонацистів голова, то й не пристрелив би Брейвік 70 підлітків - а так - круто - пацанисько послав світові неонацистський месидж (так як його пробує послати і "Спокій") - а не можна було якось більш гуманно? Так що нічого посилати на свої нацистські сайти. Кук | 28.07.2011 11:46Поляк все правильно зрозумів і описав. Ще й стримано. Зрештою, свободівська програма - лише такий самий папір, як і інші партійні програми. Знав би цей аналітик деяких реальних носіїв свободівської ідеології і партквитків - навряд чи був би таким толернантним. Спокій | 28.07.2011 00:58Усім, хто збирається повірити новинам із зомбоящика та маренням
ліберастичного політолуха возняка, раджу почитати
http://www.europaeische-aktion.org/Artikel_12_ua.html і подумати
головою.

Додати коментар

Ім'я:

E-mail: (не обов'язково)

Текст повідомлення:



Останнє в блогах