Основне – Інстинкт


 

 

 

Вона зайшла до напівтемної кімнати легкою, впевненою, ба навіть дещо показово домінантною  ходою і з таким самим загальним видом, де на неї, хто нервово морщачись, хто кружляючи від стіни до стіни, вже чекали  відразу кілька допитувачів-детективів з хижуватими  поглядами скоса і спідлоба. 

 

 

Детективи миттєво  командно зайняли бойові позиції напроти з очиськами замість карабінів.  І лише одному – з фотокамерою – було велено сісти трохи на відстані позад неї. На ревне запитання головної фігурантки, для чого це потрібно, їй було сухим звуком  мовлено, що, мовляв, кімната то не її  приватна власність і тому запрошуємо, кого хочемо, і фоткаємо, що хочемо… - любителів приватного live фото та відео не відбити – такий закон, малої економіки і тим паче великої. Ну а для людей закону, зрозуміло, що його твердість та гнучкість воєдино закон – без промаху і прогріху священний.  А потім їй без коментарів усяких  замінили ширше крісло на вужче, зі все ще стриманою вимогою скоріш всадитися в нього і не затягувати час.      

« Дивно, чому не прив’язуєте і де шолом на голову !..» - страдницьки зітхнула жінка,  скинула дороге  фешенебельне біле пальто, здається, від Луї Віттона чи щось таке,  і тепер постала  у всій красі і грації  приталеного, теж білосніжного,  плаття з червоним сердечком в проміжку закритих грудей. Цнотливо й мовби боязко присіла на вузеньке кріселко, трішки пойорзавши на ньому, тоді розслаблено  закинула ніжку на ніжку. Очікувально погойдувала каблучком.  Детективи синхронно поправили галстуки. Оператор без галстука заду налаштував об’єктив і теж щось там собі поправив.                                                                                                                  Це була знаменита  письменниця на ймення чи під псевдо – достоту ніхто ще не встановив – Джульєтта. Проти неї було порушено відразу ряд, і майже водночас,  кримінальних справ за фактами …  « Загрожує». «Заважає». «Багато знає». «Надто відома і досі читабельна». Зараз здебільшого вона писала прозу в жанрах і піджанрах  реалізму, натуралізму, хорорр, саспенс, детектив ( писання і читання детективів не  може залишити нікого байдужим, так вже повелось ) паропанк, кіберпанк і посткіберпанк,  і чомусь останнім часом, на жаль, не безмірно затребувану читацькою аудиторією (чи не тому, що ще донедавна вона успішно вправлялася в романтизмі, фентезі, сам Толкін  відпочиває, і ненауковій фантастиці ?), час від часу перебиваючись на поетику а-ля Тарас Григорович, Петефі і Шеньє. До того як її потіснив з письменницького олімпу представник ньюсоцреалізму  пісатєль, прозаїк без Прозака, піїт, великий дослідник і знавець творчості Анни  Ахматової і Антона Чехова, теоретик , практик і блюстітєль   кіноматографу і драматургії старєйшо-новєйшої  хвилі, співвидавець і шеф-редактор журналу «Саврімєннік», дісідєнт двухтисячнік, пальот-в’язень і ульот-узнік  2004-2010 (з переривом у 2006-2007 рр.)   і просто красавєц Віват Проффесоровіч, Джульєтта, кажуть авторитетні критики, залишалася поза конкуренцією, і мріяла залишитися ще бодай на п’ять рочків, та, не громом серед ясного неба, а сонечком серед похмурих туч і легесеньких хмаринок,  вийшов у лютому 2010 року довгожданий улюбленими читачами і шанувальниками творчості Вівата фатальний  роман «Донбастер Індіго. Почую кожного, воістину і без базара» - на «воістину», подейкують, наполягла літературний негр Віви Проффесоровіча Жанна Г’ерк.  Знані літератори відзначають, що роман не являє собою еталон вершини мистецтва: надміру рясніє гіперболами, гротеском, недоладною фантастикою, пародією і фанфіком                     ю-Пітєрського, пастишами Бацьки, не без грішків плагіату, патоком нєзнанія, загальним, відірваним від контексту  і дуже абстрактним місивом жанрів, стилів, інтернаціоналтекстуальністю, ампліфікаціями аплікацій,  а ще там забагато крові, жорсткої і не дуже еротики (Віват поважає свого читача, і сего, і тего)  і, головне, примітивно нелогічний хеппі-енд. Так кажуть знаючі.  Карочє, фабула наступна: головний герой – мужисько двометровий з горою м’язів і модернізованою гвинтівкою Драгунова, котрий не затинаючись декламує Вітмена, Гете і Пушкіна, трошки навіть Лі Бо із Тагором, мовою оригіналу щонайцікавіше, і про Гоголя не забуває, мовою оригіналу що не дивно – ворогів своїх всіх перемочує по черзі  і разом, неначе аргонавт безстрашно дістається берегів неміфічної країни Білого Каменю і 583-с-проби-золотої Бєрьозки, що безпардонно і пердонно – порфао, о «Донно» ! – міфічно косить під 999, - там домовляється з її суворим і впертим правителем про Халь-А-Ву (гримуар, давня арабська магічна книга, що містить таємні знання про те як керувати свідомістю мас і виробляти егрегори, щоб таким робом спрямовувати їх у вірному напрямку), звідтам вирушає до союзу країн Алмазного Руна (що старається стати діамантовим)  і інколи Чорного Сонця.., пам’ятаємо про таке, і теж вмить вирішує, наче руками дітищ свого «колеги» Террі Пратчета – фей магічних, про все на світі і за один раз, а наприкінці, Одіссей звитяжний, перепливає брасом океан, причалює до берегів могутньої Атлантиди – гульбан, пляски, пляцки, пір, мір, транс і – транш…! – звільна на спинці  через океан повертається назад.    Почесть!! Слава!! Фанфари !! Цілує сплячу красуню – красавєцу –  землю, та, канєшно, воскресає, в неї прорізається потєряний в тисячолітній сплячці голосок « Я бісь Матушка Русь, іжи оттєперъ і вовэкь всъо будєтъ – да будєтъ ! –  …бісь !» - далі сценка сексу, пристрасного, динамічного, брутального, із шпіцрутенами і в латексових трико (не важливо, хто актив, хто пасив – всьо на балансі і в валюті, всьо чотко, гуляй-нє-хуляй страна !);  потім ратоборець влучно стріляє з лука чи то стрілою, чи то стрєлкою, нєпанятка, на кінчику з присоскою  в жабу, що згідно з фен-шуєм – на бабки.  Її не цілує – на фік ?!? – вже й так бабла хоч бери та й шахтьорам зарплати підвищуй, а тут ше трусись, шоб ропуха блін  в китайця не перетворилась і чєлавєчєскім голосом враз зараза заявила: « Гони, то лі Царєвіч, то лі Князюшка, праценти за крєдіт на чай –Чайна нє шутіт, Чайна не Атлантіда, Чайнікі».    І вже згаданий хеппі-енд.  Що й казати, книга розійшлася рекордно шаленим темпом, всього за три тижні, правда, до того спонсори книжки вгрохали на славу в промо рукопису.                                                                                                                                                                                Рукописи нє гарят ?  Ага, фіг там, може  в Гоголя й нє, а в Проффесоровіча, б‘ють на сполох книгопродавці і розповсюджувачі pulp fiction, істотно обпопелилися, та ще не повністю згоріли, бо, лунають чутки,  письменник замірився зробити кроки, покликані відновити пальму першості в своїх руках, - видрукувати покетбуками, дешевенькими тонкими збірочками і роздавати людям «за безцінь» - сам Дімка Тю-Тю-нник, відомий історіограф, філрусоф, мисливець за галками і апологет Галкіна, давно взявся за цей справунок,-  а також  додати  більше жесті, драйву, крові, мочилова, криму і Крима…і прочьої тарантіновщіни і стівенкінговщіни  в пісаніях. Презентація, за добромисним посередництвом деяких головних героїв творів, успішно відбулася 9 травня у Львові.  Самі Герої… вже видаються в палітурках, ще й про пергамент  всерйоз помишляють, – так кажуть. Да, да.                                                                                                                                                                                              А письменниця, що зараз переживала творчу кризу за себе і, за її словами, за всю читацьку країну ( а в нас, не зважаючи на деякий спад активності, читаючих все ще немало), і переживатиме ще щонайменше, за її ж зізнаннями, чотири - плюс-мінус пару місяців - рочки,  зазнавала зухвалих переслідувань і цькувань з боку літературних агентів, і їх агентів,  основного конкурента.                                                                                                                                                                        Найбільше запитальних претензій викликав  останній роман Джульєтти – Труба, що вийшов в 2009 році в одному грандіозному і без перебільшення культовому російсько-українському видавництві, ще не оповитий майже правдомовними проріканнями Піфії, більш властивими сьогочасній манері письма, подейкують, аж накладом 450 примірників на метр кубічний ! Суть висунутої їй провини полягала у тому, що нібито Джульєтта і індустрія, що на неї працювала, перевищила всі допустимі норми на витрати зі спілки письменників на закупівлю паперу закордоном, а тепер бач, нема де взяти паперу і за що взяти... Ну, а далі «відповідно до закону…». А Джульєтта мала тепер доводити, що то була ринкова ціна і не нею встановлена, і, що не зі спілки письменників, а з асоціації…і до того ж українських письменників. Опріч цього вона мала вразумітєльно пояснити слідакам, яким таким чином  вона блискуче і точно спрогнозувала в своєму останньому епічному романі Труба-2, що вийшов в тому ж насиченому, багатому на події лютому 2010 відразу в декількох видавництвах, таких як Лілея НВ, Кальварія, Галлімар і Marvel Comics – з додатками Still Super Woman, і підвищення збору з середньо статистичного читача, і читача, що читає 60 слів за хвилину, і освітню реформу із запровадженням в примусовому порядку перегляду фільму Брат-2,  підвищення пенсійного віку Пагодіну, Дідицькому, Щєрбіцькому, Лєніну і Сталіну, і  повернення до Всенародної Читанки для дітей і тата зразка 1996 року,  і власне саму Трубу, два, три, чотири, п’ять, і ще багато чого аж до сто.   Взяв своє вагоме слово і комітет з питань мортальної моралі і іммортального моралізаторства, який висловив своє «фе» описам в творах Джульєтти сцени насильства над «думаючими і довгодумаючими» читачами, сексуальних актів переважно садо-мазохістського гомосексуального характеру, закликами до тотального привселюдного спалення зловорожих манускриптів  визискувачів чужої слави. Однак в Джульєтти був неабиякий козир – провідні Західні видання вчинили аналогічно щодо сцен в доробках Віви Проффесоровіча і наближених. А з гігантами, хіть-не-хіть, а рахуватися потрібно було.                                                                                                                                                                    Деякі законотворці, під’юджені першими і контрольними Читачами їх опусів,  роздумували, чи бува не прийняти нам закон – одразу в першому читанні – про інквізицію, бо щось тут темне і неладне завелосі в нашій прихватизованій Бібліотеці і Нечитальній Залі.   

Джульєтта вирішила скористатися підготовчою паузою детективів:

 

- В когось знайдеться сигаретка, мужички ? – спитала вона без вагань навпрямки . - Пріму і Bond, бидло, нє прєдлагать, попереджаю.

- Тут не палять. - рішуче опротестував один з-посеред декількох  детективів.

- Ага, тут спалюють…, я в курсі, - взялася мовчки добувати з кишеньки пальта люльку і пуделко, повне тютюну. – Хіба я винна в тому, що хлопчики курять і завше на моїй пам'яті  курили дамські і бамбук ?! – виправдувально розвела вона руками в їх бік.                                                                                                                                                             Синьо-жовта бриарова козацька люлька, еклектично вимережана узорами гуцульських мотивів. Вона засипала дещицю тютюну в чашку люльки, запальничкою, стилізованою з одного боку білоголовим орланом , а з іншого дванадцятьма зірочками колом на синьому фоні (це відверто напружило детективів), збурила вогник в нескладному механізмі. Яскраво-помаранчевими  напомадженими  устами делікатно ввібрала мундштук –  пар вийшов, геометрією білих, уловимих носом,  сердечок в розсіяно струменистому напрямку спантеличених буквариків закону.     

-  Гмм, кху-кху-кху, тут не палять, повторюю. – це повторяв залізякою в гландах detective, що сидів посередині, точнісінько, немов по лінії, супроти неї – саме тому, мабуть, головний серед них,  а ще й тому, що бородатий був і облизувався він «навпростець», і частенько при погляді на неї, на відміну від його безбородих і безвусих колег, що порівнюючи з ним, помітно силкувалися стримувати всі свої флюїди різношерстих спрямувань і призначень.

- Тоді заарештуйте мене за патріотизм, за цінування власних споконвічних традицій, що не перевелися ще і, допоки я жива, то не дозволю цьому справдитися, цій ганьбі і цьому ганебному зазіханню на нашу славу, культуру, історію, звичаї наших предків, неповторні і самобутні, - вона, складалося враження, запалилася дужче за тютюн свій, - заарештуйте мене за берегиню в серці, за правду, справедливість, честь, волю, незрадливість, свободу… – не ту, що Ватру курить в файці.., на людях, а вдома Пріму з мрією про Мальборо..,–  заарештуйте мене, найголовніше,  за  любов до Батьківщини !!

Детективи перезирнулися поміж собою з фізіономіями  вже не всезнаючих профі, деякий час радилися, кудись, комусь телефонували, а опісля  одностайно вирішили, що не будуть…  Головний з-поміж них заперечно похитав головою на її адресу.

- Чому-у ???

- Є інші діла, давайте, нарешті, до них і перейдемо.

- Ну давайте, переходьте мені дорогу.., - розчаровано видихнула Джульєтта  і затяглася глибше куривом. – Але пам’ятайте, шановне панство: я тимчасово  пішохід, прийде час –  і я таки стану шофером КАМАЗУ, а ви –  лежачими поліцейськими… Бі-бі. – хі-хі.                                                             

Сидячі поліцейські водномить здригнулися. Та зуміли взяти себе в руки, не без певних труднощів.

- А як же дорожні знаки ?? – здав під навалою тиску один із них, той, що по праву руки сидів від головного – певно  був його правою рукою, і триденну щетину мав. (Може просто хтів сподобатися, мачо ?..)

- …Перепишемо, відмінимо, виправимо – елементарно, Ватсон, спитайте в Холмса і в Холмса вашого Холмса, аж до верховного Х… – хі-хі. Вона, вочевидь, почувала себе, як не дивно, значно комфортніше за них.

- Малиш, цить ! Успокоївся ! Не нюнькайся – про стаж, зарплату і надбавку згадай. Бери приклад з Шаріка, як  триматися, соовладєвать собой, так сказать, в абстрактному екстрімі, - трохи визвірився на «праву руку» головний, очевидно, що був ліваком – огрядний круглолиций детектив кивком голови подякував йому пошанівок. - Згадай наше правило…, - Шарко, яке там  по счьоту в Кодексі Джедая ?.. А в Кастанеди ?..  Забув ?? Не сіпайся, не потій відразу, шо ти… Спокуха, мать вашу !! Розслабон !! Лише не нірвана зразу, пацани, не нірвана.., хоб вашу…, шо з вами є сьогодні ?!?  Востаннє наказую: взяли себе в руки, гуртом. Малаточки, так би зразу. А ви, мем, - грізно насупив брови начальник, - не займайтеся ПУПалізмом  в даному місці і за даних обставин – КАМАЗ зі спущеними колесами вам не ПУП, землі. Накачаєте, за пару рочків, знімете з ручніка, заведете, розбиретися, хто газ, хто цеплєніє, а хто тормоз.., рушите… - оттоді й поговоримо про знаки, реформи дорожні.  Ага, і про ремені безпеки не забудьте, чужоземних  даїшників тьма тьменна розвелося, їх не всіх розведеш і вздрючиш на «рот закрий», «більше так не буду», « ім’я, прізвище, по-батькові» , а ви, чув і знаю, завжди мріяли про кругосвітню подорож на КАМАЗі ? Аптєчка є ? А що з номерними знакам робити ? А з СО2 ?   А давно вже мода закордоном на кабріолєти, мінімітражки, мілімітражки і альтернативку ?..  Думали, що: шини люкс, нові титанові диски – і полний пірьод ??...  Так вони ж з брильянтами…, диски ! А в принципі,  між нами кажучи,  - пацани, закрили вуха ( пацани миттєво уволили, тільки «ліва рука» затулив ліве), - в разі чого, - підморгнув він їй, – не буду проти з вами проїхатися трошечки..., коли  і не в кабміні, то в кузові…фурі…  Атбой, пацани. А зараз, вельми звиняюся, – мужнійте.  Ясно ??

- Ці чоловіки, ці – деякі чоловіки.., - я не феміністка, ні, ні, - тільки-но   звільнять їх від  пуповини, як вони тут же самі мнять себе ПУПОМ. Мама вас в дитинстві мало била. – образилася Джульєтта, не без вогнику надії в очах. Плавно і глибоко потягла  вогник.    

  Головний утримався від реагування, як і тепер, резонно, його підопічні.     

- Отже, - перейшов володар похмурої кімнати до безпосереднього аспекту зустрічі в даному приміщенні. – В якому жанрі і стилі ви пишете ?

- В якому читають, в такому й пишу. Я не винувата. – на диво у короткому  стилі ( і жанрі ?) відрізала Джульєтта.  Вона з тривожно-вмілим і не гідним подиву гідним обличчям зорила в стелю, злегка потягуючи рурку, не забули.   

- Ви письменниця, переважно орієнтована на маси, чи не так ? – продовжив думку шефа «ліва рука».

- Знаєте що… Ден Браун і Даніелла Стіл, до прикладу, дуже і дуже  непогано заробляють зі своїх історій, при тому-всьому, що їхній читач позбавлений тієї нудьги головоломної і безсюжетної, суцільно описово-рефлексивної і невмотивовано багатослівної, іноді аутично суб’єктивної, що з-під пера Віко U-co лилось і ллється вряди-годи ще й понині. Та все ж мій читач – це мислячий читач, а особливо в порівнянні з автором нашумілого-відшумілого  Донбастер Індіго… Моє чтиво – це розважливо-розважальне чтиво. Отак би я охарактеризувала, задовольнила відповіддю сповна ?

- Як сказати…- перехопив естафету «права рука». – Невпинно подейкують, що ви заодно ще й елітарна прозаїчка, поетичка і театралка ?!?.. Що ви, так би мовити, окрім наявного широко кола читачів, ви, либонь, маєте пристойне – внутрішнє коло читачів, з важкодоступною люмпенській свідомості текстуальністю, для обраних, посвячених !

- Якщо ви, добропорядний і люб’язний пане, у всій своїй іманентній почтивості і набутій непересічній обізнаності в сегменті літератури, велесловите  про внутрішнього читача, то він у мене – читач – один-однісінький, запевняю вас. - і вказала Джульєтта пальчиками на рум’яне серденько білої сукні в проміжку закритих грудей. – Він перед вами, «внутрішній читач», готовий розкрити всю правду і нічого більше крім правди. - тихим, супокійним, чарівливим голоском прощебетала вона і так щиросердо склала рученьки побіля серденька. – Візьміть його, -  мов берегиня-мати, простягла вона до них руки з уявним сердечком, а їм бачилось аж два явні..., - не цурайтеся Вкраїни своєї, Землі своєї рідної, єдиноутробної, не порізненої, лелійте її ніжно, і палко, і ненаситно, і до гробу. І без гробу…, але  з легким грьобом.  Берете ? Я ж даю…!

- А всім, без розбору і кольору ?? -  спалахнув лупатими і облизався «Шарік».

- Ні, не всім. З певних пір – сто процентів, не всім, більше так ніззя – за…бали, зрадливі, тріперно-сіфілісні, хай їм грець і рано чи пізно мрець. Великий, загальний п…ць ! – вернулася у попередню позу і попередній вид Джульєтта. 

- Давайте, пані Джульєтто,  знову … до «не всім», - взяв і собі слово «великий палець лівої руки». – То що ви дійсно до свого існуючого тайкома внутрішнього кола не залучили бодай кількох рицарів, якщо вже не ідеально круглого, то еліпсного столу ? Що, можна подумати, високочолі, елітно-елегійні-релігійні трувери і труба-дури не поповнили ряди ваших перших і найперших читачів, собі і вам письменників, га-а, па-ні Джульєтто ?...

- Лицаря Ордену Рідної Сталі, Великого Магістра Чорного Золота, Коломийського, знаєте ? – «впритул» прямо  спитавсь «вказівний палець правої руки». 

- Зроду не була в Коломиї. – ствердно заперечила Джульєтта.  

- А в Буковелі ?... – «вказівний палець лівої руки».

- Де це ?

- То ви, сяка-така і така-сяка, не знаєте, де файні Надвірнянсько-Яремчанські  Карпатські краї.., то ви, курча мама ваша була.., по Мальдівам і Канарам колесите, замість того, аби хоч раз в життю ади сісти та й поїхати до гуцулів, світа Божого увидіти, воздуха свіжого дихнути, ромашок, ріпаку і джинджури візбирати, лісу трохи вірубати, - полум’яно ганив вздовж і впоперек  «середній палець правої руки» - певне, мав  діда або вуйка, може, нанашка, з Франківщини;  може бути й таке, що просто молоко, сир, сметану, яйця звідтам  на гвинтокрилі брав. Може бути, – світ вузький, хоч бєнзін дорогий. – Чо-сте пані ніц не знаєте про край люд-ский, а оди вижу файну файку гуцульську курите, вішіванок купу маєте ? Шо-сте  з ними робите ? Нащо стриха ломитьсі ? До чого прикладаєте, як болит ?  - не вгавав патріотично налаштований хлопійко, йой, не вгавав. 

 - Як-як ви кажете ,«Бу-ко-вель» ? А-а, Буковель ! – стукнула себе по чолі Джульєтта. –   Івано-Франківська область, 30 кілометрів від славного міста Яремче, неподалік Поляниці – населення 622, поштовий індекс 78593, телефонний код +38003434, географічні координати 48”21’03” північної широти, 24”26’38” східної довготи, телефон сільської ради: 3-72-40; голова Никольцьо Поляк – всі в селі дуже файні люди, всі-всі, без винятку, - Бодзьо також, шо живе двадцять років в хаті без фіртки, гоне гребучу, як амазонський клімат, самогонку, б’є регулярно жінку і голосував за регіони,  а в Буковелі – в основному погані, бо вони, гади і стерв’ятники, визискують порєдних гуцулів, забирають і скуповують в них землі за гріш, а їх теж безбідні клієнти потім жирують цілодобово під гучну музику з заїжджими і місцевими  довгоногими моделями – Юбєнті прівєт.    

- Шеф, вона не винна, бігмебоже ! – осяяв твердою вертикаллю «середній палець» в бік обличчя шефа.  

- Бризни собі в вухо самогонкою Бодзя без фіртки, бєзтолоч. – не схвалив одверто шеф віраж підопічного.  - В Буковелі, коли, скільки, з ким і для чого бували ? –  пішло по-другому колу від голови.

- Та багато разів бувала.., та з компанією в основному.., та каталися…

- На лижах, санчатах ?

- На сноуборді, дітваку.

- В сніжки гралися ??

- Била дєла…

- Дітваки. А ви знаєте, шановна Джульєтта, що з легкої, закутаної в рукавичку, руки, що, безсумнівно, належить вам – можемо звірити відбитки пальців, – було здійснено безпрецедентно зухвалий замах на життя якогось там … заступника, якоїсь там … субординації … якоїсь там  ОДА (не франківської, ні, ні) під час цього ігрища в сніжки ?   Не один він, додаю, стверджує, що бачив і вчував…

- Брехня. Провокація. Заступники ОДА відпочивають не в Буковелі, а в Куршавелі, - це загальновідомо і навіть тривіально, а от, пане всевидючий і всевчуваючий детективе, чому не кримінально, дайте відповідь ??.. Очна ставка буде зі «скривдженим» джентльменом ?

- Поки що, ні – око болить джентльмена, але запевняємо: загоїться, поможемо, в нас Теофрасти Бомбасти Парацельси такі працюють, що  перетворюють не лише олово в золото, але й охололу оливу в десятикратний  кип’яток. На зуб даю.

- А в мене характерники, і вони нальоту ловлять смертовбивчі ворожі кулі зубами, тими ж зубами, ті ж кулі, повертають з лихвою в груди ворогів. 1:0.

-  А мольфари ! Мольфари ! –  дався чути голосисто товариш, нанашко якого, гіпотетично, має цупке коріння на Гуцульщині.   

- І мольфари, ая, ая. 2:0.

Глава детективів  в цей мент робить кислу, як лимон (червоний лимон), фізію, без перебільшення лиховісно оскалює зуби, і ліктем безжально запендюлює в свою «ліву руку», паралельно промовляючи: «передай дальше». Вчасно усвідомлюючи, що спересердя трохи помилився «рукою» - буває, лиш би не « з рукою» -  швидко виправляється: запендюлює ліктем в «праву» з тим самим красним слівцем «передай дальше».  Ту  ж словесну і  не вербальну формулу ієрархічно-зворотно  і невідкладно застосовує «права рука»  до свого колеги, а вже потім плющиться від болю (йому є що доводити, сидячи справа, шефові-шульзі) і, отак коротеньким боковим гусачком,  до крикливого «середнього пальця». Коли  винуватець, йойкається, тримаючись за ребро, ледаче здимається на ноги Шарік, «ліва рука», і за себе і за ТОГО хлопця додає ліктем в ребро, а контрольний удар, зрозуміло, робить центральний,  і за себе, і за всіх хлопців.                                                                                                                 - Заберіть його до мольфарів, хай перекодують наново, - наказує шеф.  

-   Істинно кажу тобі, сьогодні ти будеш зі мною в раю, - забирай трудову книжку без вагань, хлопче. – чуйно звертається Джульєтта  до  жертви кімнати №2.                                                                                                                                                                                                  За руки, за ноги, на раз-два-три, моментом притомного від слів Джульєтти, зламаного «пальчика» викидають з уже більш ніж напівтемної кімнати.  Темрява боїться незаповненості, і на його місце незабарно появляється «мізинець», - судячи «па-па-ходці», бритви в руках не тримав, але вже брив.   Не люблять, курва, западенців, не люблять, навіть гіпотетичних, за сир, сметану чи за яйця, гади ?                                                                                                        «Мізинчик»  своєю з’явою одразу приніс користь, зробив кімнату світлішою, замалим не світлу, - увімкнув другу лампу.

- Молодець, догадався, путящий пацанок, будуть люди з тебе, шо то значить молодь перспективу вирощувати, відбирати, рекрутувати – підростає нова формація – еліта ! майбутнє наше! Україна має талант !  – не забарився з похвалою кмітливості безвусого бос.

-   А я думав, шо там патрон перегорів…- знизав безпорадно плечима «ліва рука».                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        

- Не каркай, патрони не згорають, згорають лампочки, і сотки теж дуже часто, завваж.., - пронизав  поглядом  помічника – «в руці» аж затерпло.  - Тепер, пані Джульєтто, і вас краще видно, і ми вже не такі страшні, - казати правду можна…, - чи ще страшніше стали ?!..

Хлопці хутко стали енергетичним колом, зчепленим способом поручкалися, викрикуючи: АДІН ІЗ УСЄХ І ВСЄ ЗА АДНАВО ! 

- Державною мовою, будь-ласка. – підловила їх Джульєтта.

 

Вдаючи, що не чують її, повернулися на пости.

 

- Говоріть державною мовою, будь-ласка, чому ви не розмовляєте мовою своєї країни ? – невідступно вчепилася Джульєтта.  

- А патаму шо ми дєржаву здєлалі – імєєм права. І права імєть, імпєратівноє.  – чи не хором відповіли їй.

- А ви забули, що ВОНА ЦЕ УКРАЇНА, що ВОНА ПРАЦЮЄ, досі !!

- АДНА ЗА ВСЄХ І ВСЄ ЗА АДНУ. АНА, АНА. АДНА. – заспокійливо проказав центральний. 

 

На Джульєтту  подіяло магічно, умиротворилася, відлягло від серця,  розквітла на широке око і у весь рот.   

 

- На чому ми зупинилися ? – спитав бічних магістральний. – Ок, проїхали, поїхали далі – на вільну тему, рєбята.                                                                                       

- Яким дивом – з якого дива, я ж бо знаю – ви так реалістично-буквально описали у своєму останньому романі, задовго як це мало місце в реальному житті,  вбивство кимось головного редактора Саврімєнніка, коректора фінансів, коректора економіки Саврімєнніка  і пару перекладачів з англійської, французької, німецької і навіть коли-не-коли братніх слов’янських  (!), технічного і художнього редакторів, а головне, звідкіля і як передбачили, що  часопис і фабрика Русская беседка по-зрадницьки обійдеться з нами щодо ціни на папір, попри те, що Саврімєннік  погодився на пролонгацію русскої абетки в українському матірному слові до 2042 року ?!?   А про трубу звідки дізналися ? Зізнайтеся – це ви спричинилися до цього всього, це – ви винні, ви –  убивця ! Ви – підступна, кровожерна маніячка ! Ви і тільки ви, я наполягаю на цьому !! Ну, зізнавайтеся, леді, вас викрили ! - рвучко і сміло стартував «мізинець», чим викликав їдку і відразливу міну у «лівої руки». Йому було мало гласної і мовчазної похвали глави, він не вщухав, він мітив на більше: –  Хто ви, пані-вамп  чи куховарка ? Гетера чи одаліска ? Клеопатра чи Крупська ? Ліліт чи Єва ? Дочко, Соломона чи Солона ?.. Хто-о ???

- Я ДАМА-ХАЗЯЙКА.   Соломона, але  не Соломея. САЛО-МІЯ.

З-за вікна  стало раптом чутно багатоголосе скандування : ДЖУЛЯ ! ДЖУЛЯ ! СВАБОДУ АНДЖЄЛЄ ДЕВІС І МАРІЇ АНТУАНЕТТІ !!

- Чуєте  ? Чуєте добре ? – звернулася до допитувачів. - На ешафот, мужчінки, дам вперед не припускають, руку дамі не подають. Ось я відповіла, здається, на ваші питаннячка остаточно ?

- То бабці зібралися на гільйотину подивитися, вони за вами ні на лезо, ні під лезо не полізуть, їм шо до смерті, шо до пенсії – однаково недовго чекати, позбудьтеся ілюзій. – прокоментував начальник.

- До пенсії, підозрюю, таки довше… - прокоментувала допитувана.

- Поговоріть, поговоріть.., – договоритися, не з тими. - … «мізинець» не міг не заступитися за патрона. 

- Я так поняла, Одувань-чик, сьогодні відвезеш додому мене – ти… Ти молодий.., ти багато говориш.., ще не завжди  по темі: палаженіє льожа,  не настільки вміло, як ти вважаєш, але ж кількісно…- появилися нотки грайливості в її жестах і голосі. – Мені подобається ті, які багато говорять… і покрикують…

- Вона назвала його Одуванчиком ! – півшепотом заздро збаламутилися чоловіки. 

- Я не Одуванчик ! Я Ваньчик ! – підскочив на ноги  …ваньчик.  – Ви хочете мене зачитати донезмоги, ви хочете мене – вбити !! Ви – ненаситна !! Я знаю, я дивився той фільм, де ви з грузином тим.., шо трилери пише…, бачив ! І в інтернеті читав про вас, будьте певні. Я вивчив кожний міліметр вашого … почерку. Ви гола… - голий лист паперу для мене й так, я… стримую себе, я не піддамся, ні-і !! Хоча, … я бачу букви невідомі…, мєлкий чорний шрифт п’ятиденної нестертості … червонуватим кеглем заголовок… інтерліньяж, очевидно, глибокий… -  я забув, розучився читати…  

 - І ти, Одуваньчику, і ви всі, тут і там присутні чоловіки, та й, до слова, не тільки, вважаєте, що  ви –  це традиція, я ж бо запевняю вас, кохані-любі,  - вона робить широкий жест, реверанс ніжками, від якого чоловіцтву мову відбирає і в піт кидає люто, - ви всі трендиція.  Трен-ди-ція. А тому не трендіть, трендиціонали і трендинаціонали, бо тільки справді обрані – традиція.  – З багатозначною ледь помітною усмішкою на личку і бєсиками в очках повертає собі попередню позу і маленький борг.

 

- Бос, - каже зіпрілий до нитки «ліворукий» в близькому до стопорного стані, – я думав главний тута – ти. А в неї, бач, теж гордість є… Ти ж то бачив, бос, чи мені прив

Кількість переглядів - 728820.06.2011 19:45

Система Orphus Коментарі (5)
klnvk | 01.07.2011 13:26досить симпатично читається Jozef | 26.06.2011 13:52Фєніксе, це повний маразм.І твій і того,що в майці.відав ти вчився
в 3 школі же знаєш кілька польских слів,але не знаєш як їх застосувати і
де, то вчися невігласе, а той що в майці слабий.Недавно думав же на
півголови, а тепер бачу,що на всю.І поменше барбітури, бо зіпсуєш
шлунок.
фенікс | 25.06.2011 14:55Явку не слухай всяких совків-пупців, то єстен БИДЛО, коти свою тєму далі на такому стьобі оригінальничай далі ти не графоман а ГРАФОМЕН. Лише Явку трохи пиши акуратніше не пропускай слова слідкуй за абзацами чоловіче і мене, чи редакторів попроси... юж ? пан пупець | 24.06.2011 21:29І де ж тута "кріатив"? Графоман не має де друкуватися, знайшов собі хвіртку до читачів. Сам себе хвалить (попередній комент). А я скажу: чел, завязуй з писанням, роби щось корисне. TR | 23.06.2011 17:26Огромніше спасибі за модну тему якою підголдовуєш фіртку. У твому стилі помітний криатив і не убогість мислення. Удачі, чел.. Чекаю на трвйку другу модного витвора пера і барбітури

Додати коментар

Ім'я:

E-mail: (не обов'язково)

Текст повідомлення:



Останнє в блогах
Массажеры для глаз good-vision-shop.ru.