«Звільнити» щоб … винищити


Не знаючи що відбувалося у Європі у період 1939-1941 років неможливо зрозуміти, яку дату можна вважати для українців початком другої світової війни, 14 березня 1939 року чи 22 червня 1941 року? Також для багатьох не ясно, чому на заході України і в прибалтійських країнах другу світову війну не вважають Великою Вітчизняною у російському розумінні? Для чого Радянський Союз у вересні 1939 року напав на Польщу, а у листопаді 1939 року на Фінляндію, а в липні 1940 року на Румунію? Чому країни Прибалтики «добровільно» увійшли до складу Радянського Союзу?

Почнемо з Карпатської України. Після "Мюнхенського договору" чотирьох держав (Великобританія, Франція, Німеччина, Італія) від 30 вересня 1938 року, Карпатській Україні було надано статус автономної республіки в складі Чехо-Словаччини. 22 листопада 1938 року празький парламент ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України, після чого Чехо-Словаччина перетворилася на федеративну державу чехів, словаків і карпатських українців. Столицею Карпатської України став Хуст, бо рішенням Віденського арбітражу 2 листопада 1938 року значна частина Карпатської України з містами Ужгород, Мукачеве, Берегове були приєднані до Угорщини. Події розвивались динамічно, і вже 12 лютого 1939 року відбулись вибори до Сойму Карпатської України, а 15 березня 1939 року Сойм проголосив повну державну самостійність. За підтримки ОУН, зокрема особисто Романа Шухевича, було створено збройні сили Карпатської України, — Організацію Оборони «Карпатська Січ».

В ніч з 13 на 14 березня 1939 р. Угорщина, за підтримки Німеччини, розпочала відкриту агресію проти Карпатської України. Саме цю дату можна вважати для українського народу днем початку другої світової війни. До кінця березня 1939 року більша частина території Карпатської України була окупована угорськими військами.

1 вересня 1939 року, - офіційний початок другої світової війни. Німеччина нападає на Польщу. А далі, Радянський Союз 17 вересня 1939 року, згідно домовленостей з німцями (пакт Ріббентропа-Молотова від 23 серпня 1939 року), атакує поляків з тилу і окупує свій шматок польської території. За 12 днів вся Східна Галичина і Західна Волинь були зайняті Червоною армією майже без опору з боку Польщі.

Польща підкорена, але німці захопили трохи більше території ніж домовлялися з росіянами. 22 вересня 1939 року відбувся спільний парад вермахту і РККА (Рабоче Крестьяской Красной Армії) в Бресті. Радянські і німецькі військові частини, 19-ий моторизований корпус вермахту (командувач корпусу - генерал танкових військ Гейнц Гудеріан) і 4-ий батальйон 29-ї окремої танкової бригади РККА (комбриг - Семен Кривошеїн) пройшли урочистим маршем по центральній вулиці міста. Відбулася офіційна процедура передачі Бреста та Брестської фортеці, захоплених німецькими військами, радянській стороні.

Чим би ви думали московські комуністи, які організували винищення етнічних українців голодом у 1932-1933 рр., намагалися виправдати захоплення частини Польщі? - Відстоюванням прав етнічних українців, втіленням у життя споконвічного прагнення українців до возз’єднання в межах однієї держави. Отож, для легітимізації радянської агресії у Львові 26-28 жовтня були зібрані Народні Збори, які прийняли рішення про встановлення радянської влади на території Західної України, а також Декларацію про возз’єднання її з Радянською Україною у складі СРСР. 4 грудня 1939 року на західноукраїнських землях було утворено Львівську, Тернопільську, Дрогобицьку, Станіславську (Івано-Франківську), Волинську і Рівненську області. Сталінський Радянський Союз «чомусь» не «захистив» українців Закарпаття від сваволі і агресії угорців і німців, проте згодом, напав на Польщу виявляється саме з цією метою, - "захищати українців".

Населення східних воєводств Польщі так і не зрозуміло хто і для чого їх «захищав» і «звільняв», бо для всіх національностей краю: поляків, євреїв, українців і т.д., то була звичайна чергова окупація. Інше якось не вкладається в голові, - адже пояснювали напад на Польщу захистом прав українців і з перших же днів почали їх нещадно пресувати, переслідувати і винищувати?... Звільнити щоб винищити…

25 вересня 1939 року, в ході радянсько-німецьких контактів «про врегулювання польської проблеми», СРСР запропонував почати переговори про відмову Німеччини від претензій на Литву в обмін на території Варшавського та Люблінського воєводств. У цей день посол Німеччини в СРСР граф Шуленбург відправив до МЗС Німеччини телеграму, в якій повідомив, що був викликаний в Кремль, де Й.Сталін вказав на цю пропозицію як на предмет майбутніх переговорів і додав, що в разі згоди з боку Німеччини «Радянський Союз негайно візьметься за вирішення проблеми прибалтійських держав відповідно до протоколу від 23 серпня і очікує в цій справі повну підтримку з боку німецького уряду». Радянський Союз і Німеччина вкотре порозумілися і обмінялися окупованими територіями.

Настав час Радянському Союзу вирішувати «проблему прибалтійських держав». На радянському кордоні з Естонією і Латвією створювалося радянське військове угруповання, до якого увійшли сили 8-ї армії (Ленінградський ВО), 7 армії (Калінінський ВО) і 3-ї армії (Білоруський фронт).

Спочатку Радянський Союз почав вимагати у прибалтійських держав дозвіл на розміщення у них своїх військових баз. В умовах, коли Третій рейх рекомендував прийняти радянську пропозицію, естонський уряд пішов на переговори в Москві, в результаті яких 28 вересня 1939 року був укладений Пакт про взаємодопомогу, що передбачає створення на території Естонії радянських військових баз та розміщення на них радянського контингенту чисельністю до 25 тисяч чоловік. У цей же день, 28 вересня був підписаний німецько-радянський договір «Про дружбу і кордон». Згідно секретному протоколі до нього, умови розподілу сфер впливу були переглянуті: Литва відійшла в сферу впливу СРСР в обмін на польські землі на схід від Вісли, що відійшли до Німеччини. 2 жовтня 1939 року почалися аналогічні радянсько-латвійські переговори. Від Латвії СРСР також зажадав доступ до моря - через Лієпаю і Вентспілс. У результаті 5 жовтня 1939 року був підписаний договір про взаємодопомогу строком на 10 років, що передбачав введення в Латвію 25-тисячного контингенту радянських військ.

5 жовтня 1939 року СРСР запропонував Фінляндії також розглянути можливість укладання з СРСР пакту про взаємодопомогу. Переговори були розпочаті 11 жовтня 1939 року. Проте Фінляндія відхилила пропозиції СРСР як по пакту, так і по оренді та обміну територій, що призвело до нападу СРСР на неї 30 листопада 1939 року і радянсько-фінської війни 1939-1940 рр.

10 жовтня 1939 року з Литвою було підписано «Договір про передачу Литовській республіці міста Вільно і Віленської області і про взаємодопомогу між Радянським Союзом і Литвою» строком на 15 років, що передбачав вводять 20-тисячного контингенту радянських військ..

Майже відразу ж після підписання договорів про взаємодопомогу почалися переговори про базування радянських військ на території Прибалтики. 18 жовтня 1939 року почався введення в Естонію радянських військових частин районами дислокації яких стали Палдиски, Хаапсалу, острови Сааремаа і Гіюмаа (при цьому Балтійський флот на період спорудження баз отримав право базуватися в Рохукюла та Таллінні). У Латвії пунктами базування стали Лієпая, Вентспілс, Пріекуле і Пітрагс. У Литві радянські війська були розміщені в районах Нова Вілейка, Алітус, Пренай, Гайжунай.

Вже 1 квітня 1940 року в Третьому рейху були видані географічні карти, на яких території Естонії, Латвії та Литви були позначені як складові в Радянського Союзу.

Потім військових баз росіянам стало замало. 14 червня радянський уряд пред'явив ультиматум Литві, а 16 червня - Латвії та Естонії. Сенс ультиматумів збігався, цим державам було потрібно привести до влади дружні СРСР уряди і допустити на територію цих країн додаткові контингенти військ. Умови були прийняті. 15 червня радянські війська увійшли до Литви, а 17 червня - в Естонію і Латвію.

Нові уряди зняли заборони на діяльність комуністичних партій і проведення демонстрацій і призначили позачергові парламентські вибори. На виборах, що відбулися 14 липня у всіх трьох державах, беззаперечну перемогу здобули прокомуністичні Блоки трудового народу - єдині виборчі списки, допущені до виборів.

Новообрані парламенти вже 21-22 липня 1940 року проголосили створення Естонської РСР, Латвійської РСР і Литовської РСР і прийняли Декларації про входження в СРСР. 3-6 серпня 1940 року, відповідно до рішень Верховної Ради СРСР, ці республіки були прийняті до складу Радянського Союзу.

(Примітка. Після входження прибалтійських держав до складу СРСР тут, як і на заході України, почалася перебудова економіки та репресії проти інтелігенції, духовенства, колишніх політичних діячів, офіцерів, заможних селян. У 1941 р., «У зв'язку з наявністю в Литовської, Латвійської і Естонської РСР значної кількості колишніх членів різних контрреволюційних націоналістичних партій, колишніх поліцейських, жандармів, поміщиків, фабрикантів, великих чиновників колишнього державного апарату Литви, Латвії та Естонії та інших осіб, які ведуть підривну антирадянську роботу і використовуваних іноземними розвідками в шпигунських цілях», були проведені депортації населення.

У республіках Прибалтики перед самим початком війни була завершена операція з виселення «неблагонадійного і контрреволюційного елемента» - з Естонії було вислано трохи більше 10 тисяч чоловік, з Литви близько 17,5 тисяч, з Латвії до 16,5 тисячі чоловік.

Звісно, що після усіх цих подій населення у республік Прибалитики, як і заходу України, було готове до співпраці з німцями.

У 1944-45 роках в результаті Прибалтійської операції, територія сучасних Прибалтійських країн була очищена від військ німців та їх союзників і були відновлені радянські республіки. У 1949 році була проведена депортація частини жителів Латвії, Литви та Естонії до Сибіру - операція "Прибой", в ході якої було виселено близько 100 тис. осіб).

Та цим серія «звільнень» не закінчується. Як ми вже згадували, оскільки Фінляндія відхилила пропозиції СРСР по оренді обміну територіями, 30 листопада 1939 року Радянський Союз нападає на неї. Вторгнутися в Фінляндію Червона Армія не могла, - Радянський Союз «миролюбива країна». Але Червона Армія могла прийти на допомогу, - здійснити віковічну мрію карельського народу об’єднатися з спорідненими фінами. 1 грудня московське радіо сповістило про утворення Фінської Демократичної Республіки. Отож, "Народний Уряд Фінляндії звертається до Уряду СРСР з пропозицією укласти договір про взаємодопомогу між Фінляндією і Радянським Союзом і здійснити віковічну мрію фінського народу: возз'єднати народ Карелії з народом Фінляндії, приєднавши його до єдиної і незалежної держави Суомі", - Заява Народного уряду Фінляндії, 1939 рік.

Отож, мета благовидна, «об’єднати фінів і карелів» на прохання «Народного уряду» сформованого із фінських комуністів, (які проживали СРСР), під керівництвом О.Куусінена. Розпочалася радянсько-фінська війна. Звісно, «фінські буржуазні націоналісти» почали стріляти першими…

Слід відзначити цікавий факт, формування фінської армії почалося раніше, ніж було створено уряд, якому ця армія належала: перший корпус Народної армії Фінляндії почав комплектуватися 11 листопада 1939 року, як 106-о гірськострілецька дивізія Рабоче Крестьяской Красной Армії (РККА).

Фінів і карелів в "червону армію Фінляндії" довелося збирати по всьому Радянському Союзу: епоха "чисток", "посадок" і переселень була в розпалі. Згідно розсекречених даних в одній тільки Карелії лише в 1937-38 роках було репресовано 2 746 карела і 1 984 фіна. У Ленінградській області в 1937 році було розстріляно 13 тисяч фінів і фінів-інгерманландців. Тепер з таборів і в'язниць спішно звільняли уцілілих колишніх командирів Червоної Армії "відповідних" національностей, відновлювали в званнях і призначали на посади у Першій фінській армії.

І все ж "національних" військових кадрів не вистачало, тому частини комплектували і з представників інших фінських народів Союзу - перм'яків, удмуртів, марійців, мордви. За спогадами очевидців, багато солдатів Першої фінської армії і значна частина її вищих командирів були росіянами, українцями - тільки деяким довелося переінакшити "на фінський лад" імена і прізвища. Особливо стосувалося це командирського і комісарського складу. У документах, щоб надати слов’янським прізвищам особового складу якогось фінського звучання та відповідно до наказу про присвоєння етнічним слов'янам фінських прізвищ, прізвища офіцерів ставали фінськими. Так комбриг Романов став Райкасом, полковий комісар Терешкін - Тервоненом ... Як згадував карельський письменник Яакко Ругоев, головним редактором армійської газети "Касан армійськ" ("Народна Армія") був Михайло Іванович Мелентьєв, він же капітан Мікко-Лахті ...

Станом на 26 листопада 1939 року, особовий склад Народної армії Фінляндії дорівнював 13 405 багнетам. Ця «Фінська народна армія» чисельністю до 20 тис. осіб. провела в Ленінграді парад. 31 березня 1940 року формується Карело-Фінська Радянська Соціалістична Республіка на чолі з тим же О.Куусіненом. (Примітка. Нагадаю, що Карельська Автономна Радянська Соціалістична Республіка - автономна республіка у складі РРФСР, існувала ще з 25 липня 1923 року).

Війна завершилась 12 березня 1940 року підписаням договору за яким СРСР перейшло 11 % території Фїнляндії з другим по величині містом Виборг, кордон від Ленінграду був відсунутий з 18 до 150 км. А 430 тисяч фінів змушені були «добровільно» переселитись в глибину Фінляндії, їх місце зайняли російські переселенці.

31 березня 1940 року в Москві відбулася VI сесія Верховної Ради СРСР При цьому було прийнято рішення про перетворення КАРСР в Карело-Фінську РСР.

(Примітка. У березні 1942 року всі предствники угро-фінських народів були виселені з околиць Ленінграда у Сибір. Доречі, оскільки окупувати Фінляндію так і не вдалося, 16 липня 1956 року КФРСР була знов понижена в статусі до АРСР і повернена до складу РРФСР. При цьому з її назви було прибрано слово «фінська» (Карельська АРСР)).

Отож, бойові дії в Фінляндії завершилися 13 березня 1940 року, а вже 21-22 липня 1940 року три держави Балтії: Естонія, Литва і Латвія, засвоївши уроки «звільнення» Фінляндії, здалися Сталіну без бою і перетворилися на «республіки» Радянського Союзу.

Настав час захищати українців від румунів. В липні 1940 року Румунія віддала без бою Сталіну Північну Буковину і Бесарабію, які перетворилися в Молдовську РСР, Чернівецьку і Ізмаїльську області УРСР. 2 серпня 1940 р. VII сесія Верховної Ради СРСР прийняла закон про з’єднання з УРСР Північної Буковини, Хотинського, Аккерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії. Зі складу УРСР була вилучена Молдавська АРСР, яка реорганізовувалась в окрему республіку, з включенням до неї і частини українських етнічних земель Придністров’я.

(Примітка. Нагадаю, Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка (Молдавська АРСР - автономна республіка у складі Української РСР, існувала з 12 жовтня 1924 року по 2 серпня 1940 року. Вона включала сучасне Придністров’я і частину сучасної України. Столицею республіки спочатку стало місто Балта (нині районний центр Одеської області), але з 1928 році її перенесли в Котовськ (також нині районний центр Одеської області), а в 1929 році - до Тирасполя, який зберігав цю функцію до 1940 року. Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка повинна була стати плацдармом для повернення молдавських районів, розташованих на правому березі Дністра, приєднаних до Румунії в 1918 році. У 1940 році, після приєднання Бессарабії до СРСР, Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка (за винятком деяких районів) спільно з Бессарабією увійшла до створеної Молдавської РСР).

Чому румуни так легко здалися? - Причина проста, чинити опір було безглуздо, бо питання територій Північної Буковини і Бессарабії було погоджено між Німеччиною і Радянським Союзом. Отож, 26 червня Молотов вручив румунському послу в Москві Георге Давідеску заяву радянського уряду, в якій йшлося: «У 1918 році Румунія, користуючись військовою слабістю Росії, насильно відібрала від Радянського Союзу (Росія) частина її території - Бессарабію - і тим порушила одвічну єдність Бессарабії, населеної переважно українцями, з Українською Радянською Республікою. Радянський Союз ніколи не мирився з фактом насильницького відторгнення Бессарабії ... Тепер, коли військова слабкість СРСР відійшла в минуле, Радянський Союз вважає необхідним і своєчасним в інтересах відновлення справедливості приступити спільно з Румунією до негайного вирішення питання про повернення Бессарабії Радянському Союзу. Уряд СРСР вважає, що питання про повернення Бессарабії органічно пов'язане з питанням про передачу Радянському Союзові тієї частини Буковини, населення якої пов'язане з Радянською Україною як спільністю історичної долі, так і спільністю мови та національного складу (Примітка. І знову "турбота" про права етнічних українців лежала в основі дій україноненависників). Такий акт був би тим більш справедливим, що передача північної частини Буковини Радянському Союзу могла б стати, правда, лише в незначній мірі засобом відшкодування того величезного збитку, який був нанесений Радянському Союзу і населенню Бессарабії 22-річним пануванням Румунії в Бессарабії».

Увечері 1 липня 1940 року новий кордон по Пруту і Дунаю повністю контролювався радянськими військами. 3 липня в Кишиневі відбувся парад радянських військ і народна демонстрація з приводу приєднання Бессарабії до СРСР.

Та повернемося до заходу України. Нагадаємо, що саме в цей час, 11 жовтня 1939 року, тобто через 23 дні після "звільнення радянськими військами західноукраїнських земель", вийшов наказ командування НКВД СРСР від "Про введення єдиної системи обліку антирадянських елементів, виявлених агентурним розшуком". До цих "ворогів радянського порядку" належали всі колишні члени легальних партій, що діяли в Польщі; а також члени національних, релігійних і молодіжних організацій, раніше засуджені радянською владою; члени сімей розстріляних більшовиками "контрреволюціонерів"; громадяни, які мали родичів за кордоном і ін. В результаті масових арештів всі в’язниці були заповнені вщент. Досі не зрозуміло, навіщо було робити репресії проти ОУНівців, адже радянській владі з боку місцевих українців ще ніхто нічого поганого не зробив? Може хтось назве терористичні акти, чи прізвища вбитих тоді оунівцями вчителів, лікарів, інженерів направлених зі Сходу України чи розкаже про те як оунівці комусь з партійних чи військових діячів СРСР стріляли в спину. Може від рук ОУН загинув хоч один солдат радянської армії? Навряд…

Було заборонено діяльність усіх українських політичних партій, громадських, культурних, наукових, торговельних та промислових товариств і установ. Перестали діяти, зокрема, "Просвіта", наукове товариство імені Т. Г. Шевченка, всі їхні часописи.

З метою залякати підпілля і все населення регіону "совіти" вдалися до "ноу-гау", - почали проводити публічні суди. Наприклад, 29 жовтня 1940 році відкритим судом у Львові публічно судили одинадцять керівників ОУН і всіх, окрім одного, засудили до страти. З тією ж метою в 1941 році був проведений ще ряд показових процесів у справі арештованих членів ОУН. Так, 15-19 січня 1941 року у Львові відбувся "Процес 59-ти". Вже 7 травня 1941 року в Дрогобичі почався новий, цього разу ще більший процес - судили 62 оунівців, а 12-13 травня в тому ж Дрогобичі судили 39 українських націоналістів. Підсумок судів: розстріли і тривалі табірні терміни.

Проте результат тотального залякування виявився протилежним – підпільники активізувалися, а в очах населення авторитет ОУН тільки виріс. Вся українська етнічна територія в зоні німецької окупації Польщі покрилася густою мережею різних військових курсів і підготовок. Вивчалися окремі елементи військової підготовки: стройова, будова зброї, захист від газових атак, надання першої медичної допомоги, орієнтування на місцевості, топографія, склад і організація армії, вивчалась ідеологія українського націоналізму.

На такому суспільно-політичному тлі у квітні 1941 pоку у Кракові відбувся II Hадзвичайний Великий Збіp ОУH. Тоді Головою Пpоводу ОУН було обрано С. Бандеpу, його заступниками – Я. Стецька і М. Лебедя.

22 червня 1941 року розпочалась німецько-радянська війна, а одразу після її початку, спеціальна група ОУН, діставшись до Львова ініціювала Збори, які 30 червня проголосили незалежність України. Було обрано тимчасовий уряд, на чолі з Ярославом Стецьком. М.Лебедя було призначено міністром державної безпеки.

Декому ріжуть слух терміни друга світова війна, німецько-російська, німецько-радянська війна, які лунають з уст вихідців з заходу України. Та самі поміркуйте. З вересня 1939 по червень 1941 року пройшло не повних два роки радянської влади на заході України. Ці місяці були означені заборонами, переслідуваннями, масовими арештами і розстрілами як місцевої еліти, так і простих людей. І ось розпочалась війна. Два тоталітарні режими, гітлерівський і сталінський, які ділили-ділили і так мирно не змогли поділити чужі землі, - почали битися. Може хтось з них воював за Україну, за створення незалежної української держави, за інтереси української нації? - Ні, німці воювали з росіянами за геополітичні сфери впливу, обоє прагнули світового панування, і банально ділили світ.

Може через не повних два роки перебування у складі Радянського Союзу, (який західні українці називали Рòсією, з наголосом на першому складі, а владу совітами), українці Західної України стали його патріотами, стали називати його «Родіной», і були готові зі зброєю в руках його захищати? - Звичайно ні. Отож, логічно, що ніхто з простих місцевих людей добровільно не збирався воювати за жодну зі сторін…

Далі була Декларація Самостійної України, декларація не узгоджена з німцями. Вона була свідомою і ризикованою спробою поставити їх перед фактом, що відбувся. Так і сталось. У відповідь на це німці арештували 300 оунівців на чолі з Бандерою, Стецьком, Стахівим, Ленкавським, Гнатківською-Лебедь і ув'язнили у концентраційному таборі "Заксенґаузен". Там вони перебували до 25 вересня 1944 року, а обидва брати Степана Бандери були вбиті в "Освенціумі" у жовтні 1943 року.

Долею випадку так сталося, що Микола Лебедь виявився єдиним із вищих керівників ОУН, хто випадково врятувався від масових арештів в липні 1941 року. Отож, він стає «Урядуючим провідником» ОУН.

Німецька окупаційна влада була стурбована тим, що активізувався опір українських націоналістів. У численних донесеннях наголошувалося, що оунівці проникали до адміністрації, поліції і інші структури для розгортання діяльності на користь української державності, озброєного опору.

Німецькі спецслужби продовжували полювати на членів ОУН. Так, у вересні 1941 року, напередодні узяття Києва, гестапо провело арешти і розстріляло багатьох оунівців, а обидва українські формування - батальйони «Нахтігаль» і «Роланд», - були зняті з фронту і розформовані. З них був створений поліцейський батальйон і відправлений до Білорусії на охорону тилових комунікацій вермахту.

Таким чином, ні декларації націоналістів в лояльності до німців, ні пошуки шляхів до співпраці з ними не мали успіху. Гітлерівцям не потрібні були політичні партнери, які добивалися власної незалежної держави. Оунівці почали інтенсивну підготовку до озброєної боротьби на два фронти проти Німеччини і проти Радянського Союзу.

Стефанко С.Л.


Кількість переглядів - 824017.06.2011 10:48

Система Orphus Коментарі (8)
Я | 18.06.2011 13:56Адміністратори Фіртки, де надіслані коментарі?! Чому ніколи з першого разу не приймається текст на малюнку, навіть коли він очевидний і правильно введений? Що за маніпуляції?! Цензура? Я | 18.06.2011 13:16Добра стаття - коротка наша історія. Її б роздрукувати для всіх, особливо для прихильників комуняк і регіоналів. Московська гебня і більшість їхнього зомбованого люду постійно спрямовані на захоплення, бажання жити за чужий кошт, зверхність... І тільки ОПІР інших народів не дає їм запанувати над світом. Тим, хто хоче пізнати морду-гримасу СССР глибше - настійливо раджу прочитати книги В. Суворова - трилогію "Последняя республика" (якщо ще не читали). Ружен | 17.06.2011 22:10Ця інформація є доступною, але як чудово і чітко викладено, систематизовано, - все по поличках розкладено. І щоб це відкопати треба не одну годину посидіти. Автору респект. Снятин | 17.06.2011 21:56 Ігоре, назви книгу Суворова, з якої це списано, - візьму почитати. Vbhjy | 17.06.2011 21:44Дивно як люди типу "Віталій" досі не можуть зрозуміти чим для українців відрізняються німці і росіяни. Для туподогоняючих, зробіть аналіз, які проблеми Україна , українці мали за період 1945-2011 рр. з німцями? - Ніяких. А з росіянами? Мирон | 17.06.2011 21:39Дивно як деякі люди, типу "Віталій" не можуть зрозуміти, чим відрізняються німці від росіян для українців... Хай туподогоняючі назвуть, які проблеми починаючи від 1945 по 2011 рік Україна і українці мали з німцями, - ніяких. А з росіянами і Росією? Ігор | 17.06.2011 19:05Все дослівно списано у Віктора Суворова (Різуна) - чому немає посилання ???? Віталій | 17.06.2011 14:14Німці і росіяни нас розтрілювали,
але росіян ми не любимо,
а перед німцями блазнюємо.
Поясніть нам пане Сергію; чому?

Додати коментар

Ім'я:

E-mail: (не обов'язково)

Текст повідомлення:



Останнє в блогах