Антирагуль і анти-Надія


 

 

Саакашвілі можна любити, можна не любити, але поважати необхідно. Найбільше за те – що не рогуль. Не боягуз, не пристосуванець, не казнокрад, не задолиз і взагалі не лис, той, що Микита, на відміну від стількох наших політиків, і, найперше, нашого «Найпершого».

А чи кожен би у нас, скажіть, будь-ласка, відмовився би від такого ласого пирога, як Одеса, від посади синекура, де можна ні про що не думати, а просто упиватися морем, пляжем і баблом за критику: Коломойського, Юлі, Садового і тд., і наживатися на всіх корупційних схемках, включно з портом і митницею, більше навіть за самого Пе ?!

Міхеїл – воїн, дуже сміливий гравець, і, дивно, але чомусь у нас він не цінується, як би повинен цінуватися. Так, у нього недоліки є, звісно. Він можливо занадто імпульсивний, іноді складає поверхневе враження неврівноваженої людини, якій довіряти серйозні ролі в державі не можна, він іноді непослідовний у своїй критиці політиків та олігархів, не кристально чистий і прозорий, як політик, та на фоні великої решти – Міхо безумовний благородний лицар на білому, сяйливому коні.

Войовничих політиків-важковаговиків у нас  раз, два – і вже задофіга. Це добре, що Тимошенко приєдналася до підтримки Саакашвілі у прориві назад в Україну через кордон. А де хоробрячки-хом’ячки, що воюють у нас зі злом на всіх етерах ? 

Войовничих людей в цілому у нас немало в країні. Найперше, це, ясна річ, захисники Вітчизни на окупованому Донбасі, поміж ними багато воюють на фронтах всередині: проти діючої влади з її рішалами, проти системної корупції, різної масті крадіїв. Є й такі, що роками кров’ю й потом б’ються з місцевою владою і бізнесом за незайману і чисту землю від голімих забудов і іншого староіндустріального лахміття та бруду.

Вони, ці воїни, - на виборах не підуть голосувати за Ляшка і компанію, не будуть сліпо ткнути бюлетенем за «Свободу 100%» - бо «ті українці-не-жиди», вони не вірять байкам про «добрих від нашої партії» і «злих від іншої» чи «проти всіх». Ці люди, здебільше, критично налаштовані до більшості українського політикуму, а проте своїм громадянським обов’язком не нехтують, усвідомлюючи, що й певна частина й старої гвардії з її правилами потрібна для позитивних змін в подальшому – все одно Юля і Міхо це точно не Вітя й Петро, а «інших пісатілів, - як казав інший відомий грузин, - у нас нєту».

Вони-то є насправді, та ще шлейф і віха минулого-сьогодення тримає добре відомих і все менш любих, втім, вперто повторюю, свою лепту в майбутнє-краще деякі з покоління, народжених в шістдесятих, внесуть неодмінно – це ще не старість немічна. Ще не вмерли в України…

Існує однак одна апорія у величезної кількості українців, непоняточка. Я би навіть назвав це якось по-вумному, щось на кшталт -  амбівалентний феномен. З одного боку, добре, що наші люди бачать недоліки телевізорних політиків, навіть таких відносно святих, як Саакашвілі, та з другого саме оця недовіра до Саакашвілі, посіяна не лише славнозвісним внутрішнім українських скепсисом  «до всіх панів», а й телепропагандою, подекуди зроблену під копірку росінформа, наштовхує на сумні роздуми.

Чомусь до Надюшкі Савченко в маси українців, різного інтелекту і статусу, свого часу вигулькнуло почуття ніжності, настільки велике, що чимало світлоголових пророкували їй на повному серйозі наступне місце на Банковій, а той взагалі відновлення гетьманської монархії, з настройкою «Матріархат».

Може ми просто такі матріархальні по суті, а може просто в нас нутрує інше архаїчне почуття, набагато прозаїчніше: ми банально любимо чужаків, як гостинний нарід, вгощати зі столу, та не дуже любимо, коли вони  наші городи орять ? Бо чому це недовченій пілотесі можна казати «ТАК», допоки вона не зганьбить сама себе і свій крилатий картуз зі звьоздочкою, більше за нещасного бухгалтера Віктора, що скоштував хліб короля сповна, а людині, бекграунд в якої побудова сякої такої модерної держави, хоч і невеликої за розмірами, ми в масі своїй вагаємося сказати «ти молодець, ти не такий як інші наші».

Що це, все-таки, нехватка  чоловічих хромосомів в душах, нам конче треба «матка», але щоб така конче, як Надійка, тільки бідна, чистокровна і знедолена ? Можливо, якщо наш «бідний, чистокровний і знедолений » видасть Саакашвілі кланам злісного популіста Іванішвілі в Грузію, то ми заплачемо і побіжимо гайда на Міхомайдан у фейсбуки ?

А може так званий середньостатистичний українець насправді боїться Міхо, мало що менше за Петра Олексійовича і наближених до нього ? Бо хіба наш обиватель в травні 14-го, окрім всього наобіцяного Петром за три місяці,  не голосував за уявного, омріяного «батька», «кума» і «брата» ?... Нашому колективному обивателеві порядок і ріст зарплат в Грузії може подобатися щиро, але тюрма і штраф за небажання розлучатися зі жлобством і рагулізмом  - страшить не менше. 

І поки з обивательських мізків не стече шизоїдна вялотікучість «хочу-не-хочу», «наш-не-наш», поки не усвідомиться критичною масою, що країна доконче мусить стати на рейки вимушеного умовного авторитаризму – проти олігархізму і жлобізму в нижчих царинах буття – то надалі прийдеться жити на одну країну остаточно, і це точно буде Чехія, Італія, а не – як у Чехії, Італії…

І хай там ультраправий Білецький на Українській Правді строче своє «фе» скільки завгодно й присягає-обіцяє, що справжні українські політики -  «то ми» і «нам будувати передову державу», а всіх саакашвілів і юлів до дупи. Та хай вам, нам усім, минеться, щоб  «білецькі» не прийшли до влади і виявили свою повну неспроможність цвяха забити, крім домовини в цю державу.

Силовикам – силове, учителям історії – учити історію краще: всі гонти, наливайки, хмельниченки – хірово кінчили, наламали дров, а нам століттями тушить вашу народну ватру. За збігом обставин всі вони були автохтонні, автентичні українці. В 21 столітті пора вже нарешті з етнічним націоналізмом не носитися, як баба з золотим поросям, пора вже обрати громадянський націоналізм за рушійне кредо, який аж ніяк не виключає український ґрунт, проте не наполягає винятково на ньому.

В противному разі буде нам украіна від бистриці до бистриці, а там за бугром ше кавалок зі своїми племенами і їх вождями. «Ганьба трайбалізму, слава смарт-націоналізму !» - коли вже нарешті у нас почнуть вигукувати такі гасла і їх реалізовувати в життя ? Поки рагулів не повибивають, не пересадять і не по виганяють. Надія є. І роботи не початий край.

P.S. Якщо хтось раптом знайде в Львівській області загублений через сутички на кордоні паспорт на ім’я Міхеїла Ніколозовича Саакашвілі  -  не беріть у банку кредит на мільйони гривень, тим паче долярів. Міхо – бідний політик (в порівнянні), а українські банки все одно націоналізують рано чи пізно громадянські націоналісти.  


Кількість переглядів - 824011.09.2017 16:12

Система Orphus Коментарі (1)
О.Л. | 12.09.2017 13:21То правда Саакаш не рагуль і Юля не кума Пороха.

Додати коментар

Ім'я:

E-mail: (не обов'язково)

Текст повідомлення:



Останнє в блогах