Про понти в костюмах


 

Знайомий доцент-гуманітарій бідкається: «Капець науці настає!». Ну, це він, зрозуміло, не про світову науку, а про те, що вважається за таку в Україні. А далі теревенить про фінансування та згадує «старі-добрі часи». Коли з державного «верху» лився нескінченний грошовий потік.

А я також починаю згадувати ті «старі-добрі». Про професорів, які отримували зарплату у 800 радянських рублів (тепер за купівельною спроможністю еквівалентно десь 16 тисяч гривень) й за ці гроші розповідали про «переваги зрілого соціалізму» та «світле комуністичне майбутнє». Згадую, як потім, на початку дев’яностих, вони з проповідників наукового комунізму спазматично намагалися перекваліфікуватися на проповідників націоналізму. Але також «наукового».

Їм, зрештою, було глибоко по барабану, що саме проповідувати. Їх турбували лише дві речі: гроші і статус вченого. При тому останній вони трактували по-своєму. Це був не статус дослідника з лабораторії і не статус мандрівника архівами. Це був статус «галузевого жреця». Сановитого дядька у дорогому костюмі, що сидить у президії під портретами покійних корифеїв і ревно служить «невмирущій традиції».

Не розвиває її, а саме служить. Охороняє від змін та «невірних трактувань». Й отримує за це гроші.

І таких «жреців» була більшість. Навіть у деяких природничих галузях реальні й віртуальні президії складалися переважно із «жреців», а не справжніх науковців. Не дивно, що науки врешті-решт зійшли на пси та залишилися без фінансування. Й дійсно, що там є нині фінансувати? Понти в костюмах?

Тому, наприклад, коли виникла проблема наукового дискурсу з польськими вченими про трагічні Волинські події 1943 року, виявилося, що в Україні дуже мало реальних спеціалістів, спроможних на рівних дискутувати з польськими істориками. Політичних крикунів та «жреців» – повно, а науковців з фактами, документами і притомними концепціями – лічені одиниці.

Я вже не кажу про науково-військовий потенціал. Бо як не назви красиво танк – «Булат», «Оплот», «Ятаган» чи ще якось, але насправді всі вони лише чергові модифікації антикварних радянських Т-64 і Т-80. Тоді, коли країні вкрай знадобилася допомога інженерної науки, та спромоглася хіба що струшувати пил з креслень та патентів часів Брежнєва. Можна також запитати: якщо в нас колись розроб­ляли міжконтинентальні ракети, то чому й досі най­грізнішою українською балістичною зброєю є старенька «Точка-У»?

Мені не відомо, як саме бачить цю ситуацію майже 99-річний Борис Патон, який вже 55 років очолює Національну Академію наук України, і що він взагалі бачить. Але, при всій повазі до нього як до реального вченого, на сьогодні він (і такі, як він) здаються лише «ширмою» для продовження панування у науці «жерців».

І поки що ми маємо те, що маємо. Не літературознавство, а культи мертвих (й напівмертвих) письменників. Не історичну науку, а ресурс для пропагандистської халтури. Не філософію, а статті Дацюка на «УП». Не політологію, а зграю штабних політтехнологів. Не соціологію, а майстрів малювати рейтинги. Й так далі.

І коли десь уже розробляють технології безпілотних авто та штучного інтелекту, в нас закликають відключити інтернет та сперечаються про бісовщину у дитячих книжках. Й це ж не від вродженої дикості. Це від того, що наука в Україні не займає належного їй місця, а перетворюється на ритуальну контору. Політикам це вигідно. А нам? Питання, зрозуміло, риторичне.

 

http://report.if.ua/


Кількість переглядів - 591610.05.2017 20:09

Система Orphus Коментарі (4)
читач | 31.05.2017 20:5310 абзаців. Згідний з усіма, крім одного - 7-го. Автор -
гуманітарій з досвідом. Враховуючи сказане буду вдячний
п.В.Єшкілєву за висвітлення перед читачами особистого наукового
внеску в гуманітарній і військово-технічній сфері (передусім в
танко- і ракетобудуванні).
А.Б. | 12.05.2017 12:02А відповідь очевидна на це риторичне питання.Кожному громадянину
дбайливо жити,працювати думати, вирішувати кожну мить, кожен день,
уже, сьогодні.,не чекаючи ні на кого.
V | 12.05.2017 11:41THAT8s right! Totally corect Антон Костишин | 11.05.2017 10:40п.Єшкілєв, класно, може треба нарешті відродити реальну
українську науку, історичну правду України, показати її суть в
образі простого українського народу, а не тільки фальшивих
лідерів у дорогих костюмах, незалежно від напряму діяльності,
відкинути замкнене коло обмежених у своїх амбіціях
псевдонауковців і політиків, які не насмілюються або не знають,
не можуть сказати об"єктивного слова про "Віслу" і не тільки
150 тисяч виселених на північ, захід Польщі і концтабори.
Науковці та історики повинні сказати і про "Огненне коло",
"Холодний Яр" та, крім названої цифри, сказати про знищення та
виселення із Закерзоння, Галичини понад мільйона людей. Чого
варта жахлива хроніка тюрем із закатованими людьми у Львові та
інших населених пунктах Західної України після відступу
визвольного старшого брата. Таке враження, що Дамоклів Меч
психологічно продовжує висіти, невже його для зміни генетики нам
таки імплантували не зважаючи, що ми інша нація. Слово за
історичною наукою для виховання майбутніх поколінь.

Додати коментар

Ім'я:

E-mail: (не обов'язково)

Текст повідомлення:



Останнє в блогах