«Я»-Нус


         

Скільки багатостраждальна наша Батьківщина з її довготерпеливим людом зазнала розділень за всю свою історію. Скільки нагод ця земля  з її синами і дочками  мала для реалізації національних, ліберальних і націонал-ліберальних планів суверенного проекту Україна.  Скільки ще матиме ? Чи матиме ?..

 

Багато хто, крізь призму поразки найостаннішого суверенного проекту, схиляються до стійкої думки про невикорінну етноментальну роздільність нашої країни, а відтак  закономірно – держави. Ми не піонери і ми не єдині, хто весь час пожинає плоди історично складеної і складної вельми дихотомії, схожих дилем не позбавлені Канада, Бельгія, завжди сита і нейтральна Швейцарія з її більш чим «половинчастою» мовною розмежованістю  тощо. Мабуть, рятує ці держави від конституційного розщеплення лише економічне благополуччя, ну а ще вміння більше і частіше дивитися вперед, ніж назад, себто знов таки всеперемагаюче економічне благополуччя. А що позаду ? Не в них, у нас ? Позаду завойовницьке насадження колоніалізму, вторинності, несамопричетності, гніт і самогніт, провінціальність і вічна відірваність - ми це всі давно прекрасно знаємо. Та власне, в цій частині суперечачи собі,  ми це всі давно прекрасно знаємо -, що не всі… А що попереду?    

                   

Наша, так люба не всім однаково,  країна догідно нагадує дволикого Януса.  А відтак і сакральності, містерій в ній не бракує, всього, крім лише римської величі. Нетаємниця, що великою мірою українська держава постала двадцять років тому на компромісі західників і східняків, так званих крил Чорновола і Кушнарьова. Звісно, що в других, в ті доленосні дні, варіантів не залишитись на узбіччі нового процесу було небагато. 

 

Дехто відверто не гребував епітетами, називаючи такий симбіоз ніяк інакше як націоналістично-комуністичним коїтусом, а дехто навпаки – абсолютним духом нової, соборної і унітарної держави. Його дітище ми споглядаємо зараз у повній  красі.  Згадані В’ячеслав Чорновіл та Євген Кушнарьов, реальні і номінальні лідери тих перших таборів формування державності, урівноважені першим президентом Кравчуком,  вже покійні, і їх команди вже покійні (?) з їхніми ідеологіями, що розлетілися на шматки уламків, які так уміло (а як на мене то геть бездарно) підібрала, а зараз наліво-направо, залежно від «широти-довготи» розміщення корита, маніпулює сьогоднішня еліта.

 

Не секрет ні для кого й те, що перш ніж  дійти до умовної точки Х, ну або відрізка, хто як вважає, народження і становлення  держави проходило під кутом зору двох принципово відмінних між собою світоглядних систем. Перші, ті, що від Львова, бачили своїм пріоритетом культуру, економіці надавали другорядного значення, роль доповнювача. Представники Харкова і східної України віддавали перевагу економічному чиннику і «мультикультурному розшаруванню», з неприхованим ухилом до близької їм, ісконно незабутої  Москви.  Вважається, що патріоти відбивали інтереси села, як і в соціально-економічномій, так і – особливо – культурній парадигмі, а патриоты міста, не нехтуючи стовбуром культури, «не забутої Москви». Та що то було за місто і що то було за село ? Місто  законсервованого пролетаріату ? сталінського барокко і хрущовського бруталізму ? місто «пушкинских» «ге» і «шо» ? сільоткі і «Ласкавого Мая»?    Та що змінилося відтоді?

 

…Хіба що Разін і Шатунов музично занепали, а на їх олімп зійшли «Чай вдавайом» і «Фабріка». Ну так, звичайно, «хмарочосна» урбанізація не забарилася, продуцентів- рітейлерів-конс’юмерів сільоткі побільшало, звісно, вагомий показник і ще вагоміше зауваження.  А що ж наше ріднесеньке «село» ? Воно теж помітно якось непомітно урбанізувалося, «докризові» забудовники зі шкури лізли і нерідко в відверто не свої шкури залізали, аби їхні брати і сестри вже не забудовувалися тільки  на селі. Криза мине, фінансово-економічна, вщухне, як вітер.  Інші побратими ганять тих стоклятих забудовників і махають, хто благальним, хто попереджальним, всесильним словом честі перед нахмурено одутлими  пиками суб’єктів підприємницької діяльності, звертають їхню увагу на «високодуховні потреби нації». Ті у відповідь велично такають, організовано  вдягають вишиванки  в день Злуки чи «Акту» і вряди-годи кидають, як у свинячу копилку, копійку на новий пам’ятник Тарасу, Івану, або Степанові і скромно, тишком-нишком прохають, щоб і їх принагідно  згадали незлим-тихим. Особисто я рівномірно не відношу себе ні до противників ринкової, ні до селянської.., переконаний, що в умовах калі-юги всі радикальні альтернативи, дзвінко і беззаперечно покликані докорінно поліпшити світ, де б вони не провадилися і ким,  є нічим іншим як закамуфльованим проектом Даджаля чи його приходу,  в моєму єстві присутні складові і того і іншого ( і навіть іноді  третього, зізнаюсь, - десь так в час новорічних телевізійних суєт, в основному). В селі, є справді щось неземне, щось, що, парадоксальним чином,  ще тримає землю в цілому, особливо в селі Карпатському (прикарпатському-закарпатському).

 

Мабуть, це живильна і завше животрепетна (а в недалекому майбутньому, вдамся трохи, з вашого дозволу, до футурології, аж надто всюди) містика землі, до якої селянин прикутий всім своїм ДНК, архетипом, Ідом, Его і Супер-Его, всім «на купу». Воістину жодні міські мури, жоден сіті-лайт і гіпермаркет не спроможні пройняти тою нездоланною знадобою грунту, тільки якщо громадянин міста  не перший громадянин міста – Каїн. Цього висновку дійти можна навіть без (це не рекомендація) Коцюбинського, Довженка, Пашковського і цілої когорти тих, кого обрамлено національними класиками, модерністами і  неомодерністами, - німці Гердер і Шпенглер, кожен в свій спосіб, це також зазначали (щойно наочний приклад меншовартості?).

 

Нема дивини стосовно села – ми нація, подобається  це комусь чи ні, сповна селянська. Та як відомо, ртуттю не лише лікують, але і         вбивають. Типовому селянинові (містичним чином ?) вкрай непросто в небі бачити, в яке він вдивляється часто і до якого апелює часто, розгледіти щось істотно інше, окрім як віддзеркалення землі, на якій він стоїть і так її любо-палко леліє.

 

Навіть якщо небо і виникає, явно і чітко, в його очній метафізиці таким собі семиярусним чи навіть десятиярусним пристанищем Вищих Істот, Пірамідою Буття, то чомусь він все рівно має  схильність  заземлювати себе і всіх – там, в Небесному Майбутньому. Але це, напевне, загальнолюдська гравітація, лишень проявляється вона в кожному живому організмі у відповідності до його структури. А нація – це організм, хоч і не завжди структура. Це добре, що він, селянин, дивиться і вгору, а не лишень під ноги,  це, якщо глянути дещо  з іншого боку, а головне глянути у порівнянні, не зле, що «те, що внизу, те і нагорі».

 

В «герметиста-трисмегиста»  принаймні з’являються, не такі й примарні, шанси  на утечу від Вічного Повторення чи Гієни вогненної, лиш би не герметизував він все з такою макрокосмічністю, - мікрокосм у ньому ще не трансцендентував до бажаного і так уявлюваного ним виміру. Ну а як бути з міським сходом ?  З агро більш-менш  все зрозуміло, як з індустріальним началом державності нашої соборної-унітарної ? Там теж люди сплавлені не з металів заводських, там теж існують, памімо прочіго, якби сказали трохи західніше і центральніше, високодуховні пожитки з їх споживачами. Там все є, і славетна козацька степова земля теж. Єдине чого там, співаємо стару пісню і до болю щемко-солодку, не вистачає і нескоро буде… – або навряд чи буде взагалі коли-небудь – так це Вічного Повернення, бодай на один раз і бодай –не дай, Боже, -  не нараз.  

 

Дволикий Янус запанував не віднедавна, дволикий Янус стеріг свій час, щоб зійти на арену давно, в минулі і позаминулі віки, і винити когось вибірково в даному випадку не слід, як і возвеличувати за намагання стяти голову одній його подобі – мабуть варто було здійснювати повільну знеболюючу  ампутацію. Ціна спроб невдалих ампутацій – як кращий варіант (для кого як) операційна ампутація чи оперативне гільйотинування прямо протилежної голови, або відмирання обох відразу (для кого як…).  Сценарій добровільного  доконаного роздвоєння… - так  не хочеться брати зброю в руки, так хочеться  книгу в руки і… Так хочеться і не хочеться мріяти. Так небезпечно!

                                                                

Уже, скоріш за все, несуттєво, хто був і хто все ще залишається чоловічною стороною двоєдності Януса , а хто жіночною; хто вхід, хто вихід; в кого скіпетр,  в кого ключ, і в кого ключ золотий, а в кого срібний. Врешті решт, хто початок, хто кінець, - хоча для більшості свідомих громадян це очевидно. Гряде час, він вже на порозі, а, можливо, вже й за порогом, всередині, коли здійсниться пророковане нехитрими віщунами з’єднання обох голів Януса, довгождане зрощення. Наслідком такої злуки буде синхронна (ось вона об’єднавча зрима і незрима умова !) корозія ключів благородних металів і благородного скіпетра, а на додачу вирівнювання лицевої подоби Януса, без найдрібніших розбіжностей тільки знову зовні.

 

Невідомо, чи мова-розмова монолітного Януса буде «ге-шо-пушкінская», чи «ге-шо-гоголівська», не виключено, що «ге-шуй-китайська або ге-шах-арабська» – навіть не в тому суть, а суть, напевне, у тому, що навіть перманентно наш провінційний місцевий Янус, не той, з діда-прадіда, римський, набуде на своєму мікрорівні (як варіант, для кого як…, макро ?) всіх ознак справді римського, хоч і, самозрозуміло, - знов таки колоніального.  Можливо, вже набув, того і іншого ? Може це його нове-старе органічне роздвоєння, а не ніяке стирання ? Стовідсотково - одне: все імперське рано чи пізно згниває або зрівнюється з землею. І тільки символи її шукають нового втілення, нових форм. Але то вже друга історія. Чи та ж ?..    

 

І наостанок хотів би ще раз зачепити топос «селянськості/міщанства». На Сході споконвіку теж вирував селянський дух, можливо навіть більш автохтонний, ніж на Заході. На Заході теж вирувало, хто не знав чи сумнівався, місто, заселене національними і багатонаціональними прошарками, опікуване і доглянуте європейською знаттю, архітекторами, скульптурами, митцями і містиками.

 

Кочівля більш прикметна і притаманна   духу міста, одначе кочівник, або мисливець, це індивід, на жаль, який не вміє мислити стратегічно і думки його ширяють довкола максимум завтрашнього-післязавтрашнього – ніхто не гарантує, що звір буде стовідсотково впольований. Звідси і цілий список бід: вижити за всяку ціну, щоденність, суєтність сьогоднішнього на противагу плановому, довготривалому, а то й, без перебільшення, вічному, повільному, терплячому селянському: «земля завжди породить, дасть, нагодує, повінь і посуха не вічні, Бог помилує ».  

 

Іноді видається, що наш народ, левова його частка принаймні, щось таки знає…, коли такий пасивний, піддатливий сервілізму, неповороткий і споглядальний – він безпробудний оптиміст, він ірраціональний планувальник і стратег. І як би він лише вмів навчити якось ненав’язливо і дещо «нерадикально альтернативно» своєї прозорливості  тих, хто позиціонує себе як городяни і ідентифікує винятково з  містом. Може тоді і справді Янус розпадеться, нікчемне «я» відлине  від грандіозного «Нус», а на його місці сформується істинно велике «Я» з визнанням, що Нус все-таки вище за нього. Та боюсь, це може бути радикальна альтернатива – надто якось  неорганічно все це  в роздвоєній країні і в роздвоєному світі загалом.  

You-ll see.

 


Кількість переглядів - 483223.05.2011 09:38

Система Orphus Коментарі (4)
МАКАР | 25.05.2011 23:46На 99% погоджуюся - нація розділена НАРОДОМ. . . Інтілігєнт | 24.05.2011 23:13Тосику,Коментувальнику з великої букви А най ті буде шо привикси до коміксів лище ? то читай "рабиню ізавру", а нам птрібно нові інтєлєкти які не путають константу з константинополем Давай друже в чорній шапочці і пучкулєриках - вали їх ! дєрзай Анатолій | 24.05.2011 01:49І справді, Друже, будь простіше - і до тебе потягнуться Люди. Занадто вже багато іншомовних та модновживаних слів, думка на них застрягає... Не треба здаватися інтелектуалом - просто будь ним! я з Добром до Тебе... Хай щастить!!! Jozef | 23.05.2011 11:58І ніби добре і ніби не зле,а читати важко.Накидав єс перегодованийй
юначе і "мертвих і живих і ненароджених".А окуляри,щось не дуже катят
до брудненької майки і спортивної шапочки.

Додати коментар

Ім'я:

E-mail: (не обов'язково)

Текст повідомлення:



Останнє в блогах